Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Темрява всередині Вежі була не просто відсутністю світла — вона була матеріальною, насиченою запахом озону та страху. Поки Сайлас проривався крізь охорону в підземеллях, назовні розгорталася інша битва.
Кайла стояла в центрі засніженого поля, її руки тремтіли від напруги. Тримати «тиху зону» ставало все важче: кожен дзвін намагався вирватися з-під її волі, відгукуючись на крики та дзвін сталі всередині фортеці.
— Ще трохи... — шепотіла вона, відчуваючи, як кільце батька розжарюється, обпікаючи пальці.
З головної вежі почувся глухий удар, і важкі дубові двері відчинилися. Звідти вийшла чоллвіча постать у довгому білосніжному плащі, гаптованому чорним золотом. Лорд Вальтер. Його обличчя було блідим, як у мерця, а в руках він тримав тонкий рапір, що випромінював дивне, фіолетове світло — темне срібло.
— Охоронниця... — його голос пролунав над полем, наче шелест сухого листя. — Я чекав на твою кров роками. Твій батько виявився впертим, але ти... ти принесла мені те, чого мені бракувало для завершення ритуалу.
Він підняв руку, і з Вежі вилетіла зграя Залізних псів. Але цього разу вони не кинулися в лоб. Вони почали обходити Кайлу, звужуючи коло.
Лана та Ерік вискочили з тіней одночасно.
— Тільки через мій труп, інквізиторе! — вигукнула Лана. Її очі горіли дикою люттю, а поранення, здавалося, лише додавало їй сил. Вона крутилася в танці зі своїми мечами, відбиваючи атаки псів, поки Ерік, стоячи спина до спини з нею, випускав болт за болтом із арбалета.
Один із псів стрибнув на Лану ззаду.
— Лано, бережись! — Ерік кинувся вперед, закриваючи її собою. Залізна лапа розірвала йому плече, але хлопець навіть не зойкнув. Він встромив кинджал прямо в око потвори, провертаючи лезо.
Лана на мить завмерла, побачивши кров на сорочці Еріка. Її серце, яке вона так довго тримала на замку, здригнулося.
— Ти дурень, Еріку! — крикнула вона, але в її голосі була не злість, а відчайдушна ніжність. Вона перехопила наступного пса, відкидаючи його від хлопця. — Живи, чуєш? Ти маєш жити!
Тим часом Сайлас досяг останнього ярусу. Тут не було вартових — лише магія, що тиснула на плечі. Він вибив двері останньої камери і зупинився.
Посеред кімнати на вівтарі, сплетеному з ланцюгів темного срібла, лежав чоловік. Його тіло було вкрите рунами, що висмоктували світло. Це був батько Кайли. Ланцюги впивалися в його зап'ястя, передаючи його силу вгору, до дзвонів.
— Сайласе... — прошепотів чоловік, піднімаючи голову. — Не торкайся... ланцюгів... Вони вб'ють вовка...
Сайлас загарчав. Його звір рвався назовні, прагнучи розірвати все навколо.
— Я не просто вовк, — прохрипів він, згадуючи тепло мітки на своїх грудях. — Я — її половина.
Сайлас схопився за ланцюги голими руками. Срібло почало випалювати його плоть, дим піднявся вгору, але Альфа не відпускав. Він вклав у цей рух усю свою любов до Кайли, всю свою відданість. Ланцюги почали тріщати, не витримуючи тиску волі істинної пари.
Назовні Вальтер заніс рапір над Кайлою.
— Твій час вийшов.
Але в цей момент дзвони на Вежі не просто задзвонили — вони вибухнули. Срібний дощ посипався на землю. Кайла відчула, як сила її батька, звільнена Сайласом, хвилею вливається в неї крізь кільце.
Вона відкрила очі, і вони світилися сліпучо білим полум'ям.
— Мій час тільки починається, — сказала вона.
Кайла змахнула рукою, і темне срібло в руках Вальтера розсипалося на порох. Його власна магія обернулася проти нього, сковуючи його залізними путами, які він сам і створив.
