Раді Вас бачити!

Вихід зі Скелі Відлуння здався Кайлі кроком у крижану воду. Щойно вона перетнула межу невидимого бар’єра, світ лісу обрушився на неї сотнями звуків і запахів. Вона більше не була простою дівчиною, яка боїться кожної гілки. Завдяки щоденнику та кулону вона відчувала ліс як живу істоту: вона чула, як сік пульсує в корінні стародавніх дубів і як тривожно шепоче листя, відчуваючи чужу, злу волю.

​Сайлас у подобі величезного вовка йшов попереду. Кожен його крок був сповнений прихованої сили, хоча він все ще іноді налягав на ліву лапу — рана на боці нагадувала про себе тупим болем.

Ерік, молодий сірий вовк, біг трохи позаду, раз у раз озираючись на Кайлу з сумішшю подиву та остраху.

​До вечора вони дісталися глибокого яру, де туман був настільки густим, що приховував навіть власні коліна. Сайлас зупинився і видав короткий уривчастий звук.

​— Тут ми зупинимося, — Ерік перекинувся в людину прямо на ходу, спритно підхоплюючи свій плащ. — Грімм не посилає патрулі в Яр Туманів. Він каже, що тут живуть привиди минулого.

​Чорний вовк повільно наблизився до Кайли. У наступну мить перед нею знову стояв Сайлас-людина. Він важко дихав, на його лобі виступив піт, а шкіра знову зблідла. Перетворення після срібного отруєння забирало занадто багато енергії.

​Кайла підхопила його під руку, не чекаючи дозволу.

— Сядь. Ти занадто поспішаєш. Твій звір сильний, але твоєму тілу потрібен відпочинок.

​Сайлас хотів заперечити, але лише важко опустився на коріння старого в'яза.

— У нас немає часу на відпочинок, Кайло. Ерік каже, що Грімм збирає раду зграї через два дні. Він хоче оголосити себе Альфою офіційно. Якщо він принесе присягу на крові біля Великого Каменя — зграя буде зв'язана магією боргу. Тоді навіть ті, хто мене любить, не зможуть підняти на нього руку.

​Ерік розвів невелике вогнище, прикриваючи його камінням, щоб світло не було видно здалеку.

— Він тримає твою сестру, Сайласе. Лану. Вона відмовилася визнати його, і тепер вона в клітці, як дикий звір. Він використовує її, щоб виманити інших.

​Сайлас стиснув кулаки так, що хруснули суглоби. В його очах спалахнув той самий янтарний вогонь, який Кайла бачила в їхню першу зустріч. Але тепер це була не просто лють хижака — це був біль брата.

​— Лана... — прошепотів він. — Вона ніколи не схилиться.

​Кайла дістала зі свого кошика залишки цілющої мазі й почала обережно розтирати плечі Сайласа. Вона відчувала, як його м'язи, напружені як струни, поступово розслабляються під її пальцями.

— Ми витягнемо її, — сказала вона впевнено, дивуючись власній силі. — Але не через лобову атаку. Ти сам казав, що ворогів лише четверо. Грімм, Ворг, Хакон і Скар. Якщо ми приберемо їх одного за одним, зграя знову побачить свого справжнього вождя.

​Ерік здивовано підняв брови.

— Ти пропонуєш травниці і пораненому Альфі полювати на трьох найкращих бійців зграї?

​Кайла подивилася на кришталевий кинджал, що спочивав на її колінах. Його лезо ледь помітно пульсувало сріблом у ритмі лісу.

— Я пропоную не полювати. Я пропоную повернути лісу його законних господарів.

​Раптом Сайлас напружився. Він різко підняв руку, наказуючи всім замовкнути. З темряви туману почулося дивне, тонке виття. Це не був вовк. Це було щось набагато старіше і голодніше.

​— Тіні Грімма, — прошепотів Ерік, бліднучи. — Він випустив Шукачів. Він знає, що ми вийшли зі Скелі.

​— Вони зовсім близько, — прошепотів Ерік, притискаючи вухо до вологої землі. — Шукачі Грімма не бачать у тумані, але вони чують серцебиття. Нас занадто багато в одному місці.

​Сайлас спробував підвестися, але його коліно зрадницьки здригнулося. Він глухо вилаявся, стиснувши зуби.

— Йди, Еріку, — наказав Альфа. — Ти знаєш стежки краще за них. Відведи їх до Старого Виру, заплутай сліди. Потім повертайся до селища, дізнайся, де саме тримають Лану. Зустрінемося біля Покинутого Млина на світанку.

​— Але як же ви? — хлопець кинув тривожний погляд на Кайлу.

— Скелі Яру приховають нас, — Сайлас подивився на дівчину. — Травниця знає, як заглушити наш запах полином і попелом. Йди!

​Ерік кивнув, обернувся на сірого вовка і за мить розчинився в тумані, не лишивши по собі жодного звуку.

​Кайла швидко почала діяти. Вона дістала з кошика пучок сухого багна та розтерла його між долонями, змащуючи шию Сайласа та свої зап’ястя. Сильний, важкий аромат вологої землі та гірких трав миттєво перекрив запах перевертня. Вона допомогла йому перебратися вглиб невеликого кам'яного грота, прихованою густим папоротником.

​Коли вони опинилися в тісній темряві ніші, Сайлас важко опустився на землю, притягуючи Кайлу за собою.

— Тихо... — видихнув він їй прямо у вухо. Його гаряча рука лягла їй на талію, притискаючи до своїх грудей.

​Зовні почулося низьке, клацаюче гарчання. Шукачі — виродливі створення, вигодувані кров'ю та залякуванням, — пройшли зовсім поруч. Кайла відчула, як серце Сайласа б'ється під її лопаткою: спочатку швидко, а потім все повільніше, підлаштовуючись під її власне дихання. Магія Білих Вовків у ній знову відгукнулася — вона мимоволі почала посилати йому хвилі спокою, втихомирюючи його розлюченого звіра.

​Минуло близько години, перш ніж звуки зовні остаточно затихли. Але Сайлас не відпустив її. У тісноті грота було тепло, і це тепло було єдиним, що тримало їх у реальності серед холодного туману.

​— Ти знову це робиш, — тихо сказав він. Його голос у темряві здавався глибшим, ніж зазвичай.

— Що саме? — прошепотіла Кайла, боячись ворухнутися.

— Твоя сила. Ти не просто лікуєш рани. Ти втихомирюєш бурю всередині мене. Грімм завжди казав, що Білі Вовки — це кайдани для нашої природи. Що ви робите нас слабкими. Але тепер... — він замовк, вдихаючи аромат її волосся. — Тепер мені здається, що слабким я був саме тоді, коли тільки й знав, що вбивати.

​Кайла повільно повернулася в його обіймах, щоб поглянути йому в обличчя. В слабкому відблиску кулона вона побачила не Альфу, а втомленого воїна, який вперше за багато років знайшов прихисток.

— Моя мати казала, що справжня сила — це не здатність розірвати горлянку, а воля не робити цього, коли хочеться найбільше.

​Сайлас провів пальцем по її щоці, затримуючись біля губ. Його погляд став таким важким, що Кайлі на мить забракло повітря.

— Чому ти не покинула мене, Кайло? — запитав він знову, але тепер це не було випробуванням. Це було щире нерозуміння. — Ти могла б бути далеко звідси. У безпеці. Чому ти йдеш зі мною на вірну смерть?

​— Бо я більше не та дівчина з корчми, — вона торкнулася його грудей там, де під шкірою пульсувала його вовча сутність. — І тому що... я не можу залишити своє дзеркало, Сайласе. Ми пов’язані. Не тільки боргом чи кров'ю. Чимсь більшим.

​Він повільно схилився до неї. В його поцілунку не було звіриної грубості — лише гіркота прожитих років і відчайдушна надія на те, що завтрашній світанок для них обох настане. Це був смак дощу та срібла, про який він говорив раніше.

​Коли він відсторонився, його лоб уперся в її.

— Якщо ми виживемо, — прошепотів він, — я відбудую Скелю Відлуння. Твій рід більше ніколи не буде тінями. Обіцяю.

​Кайла заплющила очі, відчуваючи, як по щоці котиться сльоза. Вона знала, що попереду — Грімм, зрада і битва, де шанси не на їхньому боці. Але зараз, у цьому кам'яному сховку, вона вперше за двадцять років відчула себе вдома.

​На ранок туман почав розсіюватися. Сайлас заснув на кілька годин, і його обличчя нарешті виглядало розслабленим. Кайла сиділа поруч, тримаючи кришталевий кинджал на колінах. Вона знала: час розмов закінчився. Тепер прийшов час дії.​