Раді Вас бачити!

Маєток Сайласа, зведений із важкого сірого каменю та древнього дуба, височів над долиною як мовчазний вартовий. Після трьох місяців хаосу тут нарешті панував спокій. Вечори в маєтку стали для Кайли часом тиші: вона розставляла свої настоянки у великій коморі, вчилася керувати прислугою зграї (яка спочатку боялася її сріблястих очей, а тепер шанувала як Матір-Охоронницю) і звикала до того, що щоночі її обіймають сильні руки Альфи.

​Того ранку Кайла прокинулася від світла, що відбивалося від свіжого снігу за вікном. Сайласа поруч не було — він пішов на світанку перевіряти дальні кордони, але його подушка все ще пахла хвоєю та теплом.

​Коли вона спустилася до вітальні, Сайлас уже повернувся. Він стояв біля каміна, скидаючи важкий плащ, вкритий інеєм. Побачивши її, його обличчя миттєво розслабилося. Він підійшов і міцно притиснув її до себе, втиснувшись обличчям у її волосся.

​— Сніг іде з Півночі, — пробурмотів він. — Ранній і холодний. Наче сам ліс попереджає нас.

​— Скеля кличе нас сьогодні, Сайласе, — прошепотіла Кайла, відсторонюючись, щоб зазирнути йому в очі. — Ми майже розчистили прохід до нижніх архівів. Я відчуваю там щось... тепле.

​Робота в Скелі Відлуння йшла повним ходом. Ерік та Лана керували молодими вовками, які виносили уламки каміння. Коли Сайлас і Кайла увійшли до центральної зали, Лана підбігла до них, витираючи сажу з чола.

​— Ми знайшли нішу, — швидко промовила вона. — За камінням, яке ми вважали частиною фундаменту. Там срібна печатка, брате. Вона... вона не схожа на ту, що ми бачили раніше.

​Вони пройшли вглиб. На стіні, під шаром пилу віків, мерехтіла тонка лінія білого металу. Щойно Кайла наблизилася, Срібний Оберіг на її зап'ястях почав пульсувати. Вона простягнула руку, і метал під її пальцями став м'яким, як теплий віск. Стіна здригнулася, відкриваючи невелику схованку.

​Всередині лежала скринька з темного дерева. Сайлас обережно дістав її і відкрив.

​Там не було золота. Там лежало старе, потемніле від часу срібне кільце з гравіюванням вовка та сонця — герб, про який Кайла чула лише в мареннях матері. І сувій.

​Кайла розгорнула пергамент. Почерк був розмашистим, впевненим, але в деяких місцях літери тремтіли.

​«Еліно, якщо ти читаєш це — значить, Скеля впала, але ти вижила. Я не міг залишитися. Срібний ланцюг, яким вони мене скували, веде на Північ, до Залізної Вежі. Вони думають, що зламали мене, але я тримаюся заради тебе і нашої дитини. Не шукай мене, доки Срібна Охоронниця не знайде свого Вовка. Тільки разом ви зможете відчинити ворота».

​Кайла відчула, як серце пропустило удар. Світ навколо поплив, і тільки міцна рука Сайласа на її талії не дала їй впасти.

​— Мій батько... — її голос надламався. — Він живий. Він був у полоні весь цей час.

​Сайлас взяв кільце, його очі звузилися, перетворюючись на янтарні щілини.

— Залізна Вежа. Цитадель мисливців на самому краї льодовиків. Кажуть, там тримають тих, чия кров занадто цінна, щоб її просто пролити. Твій батько не просто Охоронець, Кайло. Він — ключ.

​— «Доки Охоронниця не знайде свого Вовка»... — Кайла подивилася на Сайласа. — Він знав. Він знав про нас ще тоді.

​Сайлас притягнув її до себе, ігноруючи присутність Еріка та Лани. Його погляд був холодним і рішучим.

— Ми підемо на Північ. Зграя готується до зими, але мій елітний загін піде зі мною. Я не дозволю твоєму батьку гнити в тих кайданах жодного дня більше.

​Тієї ночі в маєтку панувала інша атмосфера. Свічки догорали в спальні, кидаючи довгі тіні на стіни. Кайла сиділа на краю ліжка, стискаючи в руках батькове кільце. Сайлас підійшов до неї, безшумно, як справжній хижак. Він опустився на коліна перед нею, кладучи голову їй на коліна.

​— Ти боїшся, — констатував він. Його руки почали повільно підніматися по її стегнах, задираючи тонку шовкову сорочку.

— Боюся того, що ми там знайдемо, — прошепотіла вона, запускаючи пальці в його волосся. — І боюся за тебе.

Сайлас піднявся з колін, і Кайла відчула, як повітря навколо наелектризувалося. Він не просто дивився на неї — він вивчав її, наче хижак, який нарешті загнав свою найбажанішу здобич у кут, але замість того, щоб розірвати, прагнув підкорити.

​— Ти боїшся, — повторив він, і його голос вібрував десь глибоко в її хребті. Його долоні, гарячі й грубі, повільно ковзнули по її стегнах вгору, безжально задираючи край тонкої сорочки. — Але я не дозволю цьому страху жити в тобі сьогодні.

​Він підхопив її під сідниці, змушуючи Кайлу обхопити його талію ногами, і одним потужним рухом притиснув її спиною до холодної кам’яної стіни. Контраст між холодом каменю та вогнем його тіла змусив її здригнутися. Сайлас впився в її губи жадібним, майже грубим поцілунком, що пахнув ялівцем і дикою пристрастю. Його язик владно досліджував її рот, придушуючи будь-яку можливість заперечити, хоча Кайла й не збиралася — вона лише сильніше вчепилася пальцями в його широкі плечі, дряпаючи шкіру нігтями.

​— Сайласе... — видихнула вона йому в губи, коли він переключив свою увагу на її шию, залишаючи там темні відмітини.

​Його права рука спустилася нижче, стискаючи її стегно так сильно, що там точно залишаться сліди від його великих пальців. Він звільнив її від останньої перешкоди — тонкої шовкової тканини, яка тепер безсило впала на підлогу. Сайлас відсторонився лише на мить, щоб зняти свій одяг. При світлі вогню його тіло здавалося витесаним зі скелі: кожен м'яз перекочувався під шкірою, а татуювання Альфи на його грудях почали пульсувати тьмяним золотом.

​Руни на плечах Кайли відгукнулися миттєво. Сріблясте сяйво розлилося по її шкірі, висвітлюючи контури її тіла в напівтемряві. Сайлас знову притиснув її до себе, і цей контакт шкіри до шкіри викликав у обох майже болючий розряд магії.

​Він увійшов у неї різко, заповнюючи її собою до краю, змушуючи Кайлу закинути голову назад у беззвучному крику насолоди. Сайлас завмер на мить, насолоджуючись тим, як її внутрішні м'язи стискають його, намагаючись втримати.

​— Дивись на мене, — прохрипів він, змушуючи її відкрити очі. У його янтарних зіницях не залишилося нічого людського — тільки первісна, дика любов звіра до своєї пари.

​Він почав рухатися — спочатку повільно й глибоко, наче вбиваючи палі в її пам'ять, а потім все швидше, доводячи її до межі божевілля. Кожен його поштовх відлунювався в Скелі, яку вони відбудовували, наче сама земля здригалася в такт їхнім тілам. Кайла відчувала, як її сила, срібна й чиста, переплітається з його золотою люттю, створюючи всередині неї вихор, який ось-ось мав вибухнути.

​Мітки істинних пар на їхніх тілах почали палахкотіти. На грудях Сайласа випалене зображення ікла та квітки аконіту засяяло так яскраво, що крізь заплющені повіки Кайла бачила спалахи. Коли розряд оргазму нарешті накрив їх, він був подібний до удару блискавки. Кайла вигукнула його ім'я, впиваючись зубами в його плече, а Сайлас видав глухий, тріумфальний рик, розливаючись у ній гарячим вогнем.

​Вони сповзли по стіні на хутра, не розриваючи обіймів. Дихання було одне на двох — важке, хрипке, насичене ароматом любові та магії. Сайлас обережно витер сльозу з її щоки й притиснув її голову до свого серця, яке все ще калатало, як навіжене.

​— Ми знайдемо його, Кайло, — прошепотів він, і в його голосі вже не було пристрасті, а лише холодна сталь обіцянки. — Хто б не тримав твого батька в тій вежі, вони пошкодують, що не вбили його раніше. Бо тепер за ним прийшов Альфа. І його Охоронниця.

​Кайла заплющила очі, відчуваючи, як мітка на її плечі приємно пульсує теплом. Вона більше не боялася. Бо знала: поки цей вовк поруч, вона зможе розірвати будь-які ланцюги.​

​Вони заснули лише під ранок, знаючи, що через кілька днів їх чекає шлях, з якого багато хто не повертається. Північ чекала. Залізна Вежа готувала свої ланцюги. Але вони вже не були тінями — вони були бурею.