Раді Вас бачити!

Світанок пробивався крізь верхівки дерев тонкими, як голки, променями. Покинутий Млин стояв на краю Чорного Яру, де вода в річці завжди здавалася темнішою за ніч. Колись це було людське місце, але тепер колесо млина обросло слизьким мохом і завмерло, нагадуючи зламане ребро велетня.

​Сайлас зупинився в кущах ліщини, прислухаючись. Його ніздрі роздувалися.

— Чую запах вовка, — прошепотів він. — Один. Молодий. Але за ним стоїть сморід срібла.

​З тіні старого дуба вислизнув Ерік. Його обличчя було в подряпинах, а дихання — уривчастим.

— Альфо... Вони там. Грімм виставив Скара на чати. Ворг і Хакон усередині, з Ланою. Грімм поїхав до селища, щоб зібрати раду. Він хоче привезти їх сюди на захід сонця, щоб вони побачили твою смерть або твоє приниження.

​Кайла дістала кришталевий кинджал. Лезо ледь помітно завібрувало, реагуючи на присутність срібла.

— Млин оточений магічним колом, — тихо сказала вона. — Грімм не просто тримає Лану. Він розсипав срібний пил по колу. Якщо ти, Сайласе, спробуєш увійти — твоя шкіра почне горіти ще до того, як ти торкнешся дверей.

​Сайлас поглянув на неї. В його очах була похмура рішучість.

— Значить, я — відволікаю. Ерік — прикриває. А ти, Кайло... ти маєш розірвати коло.

​— Я? — дівчина здригнулася. — Я ніколи не робила нічого подібного цілеспрямовано.

— Ти зробила це в Скелі, — Сайлас поклав руку їй на плече, і його тепло додало їй впевненості. — Ти — Охоронниця. Срібло — це метал землі, але магія Білих Вовків панує над землею. Просто проси ліс допомогти.

​Вони розділилися. Сайлас, знову обернувшись на величезного чорного вовка, з риком вискочив із хащів з іншого боку млина. Скар — молодий, міцний перевертень із зухвалим поглядом — миттєво відреагував. Його трансформація була швидкою, але незграбною. Два вовки зчепилися в лютій сутичці, котячись по траві. Сайлас навмисно відводив молодика далі від будівлі, даючи Кайлі шанс.

​Дівчина виповзла з укриття, притискаючись до землі. Вона бачила тонку сіру смугу на порозі — підступний пил, що вбивав її народ поколіннями. Кожен її вдих відгукувався болем у грудях, кулон нагрівся так, що почав обпікати шкіру.

​Вона заплющила очі й приклала долоню до холодної землі поруч зі срібною лінією.

«Слухай мене...» — подумки звернулася вона до коріння, що сплелося під млином. — «Це не твоє. Це отрута. Прийми її, розчини, дай нам шлях».

​Кришталевий кинджал у її іншій руці спалахнув чистим блакитним світлом. Кайла відчула, як земля під її пальцями здригнулася. Тріщина пройшла прямо крізь срібний насип, розриваючи магічне коло. Сірий пил почав провалюватися вглиб, поглинутий корінням дерев.

​Шлях був вільний.

​Кайла кинулася до важких дерев’яних дверей. Усередині було темно й пахло пліснявою.

— Лано? — прошепотіла вона.

​— Хто тут? — пролунав слабкий, але гордий дівочий голос із глибини залу.

​У світлі відчинених дверей Кайла побачила залізну клітку. В ній сиділа дівчина, неймовірно схожа на Сайласа — ті самі темні коси та незламний погляд янтарних очей. Але вона була прикута до прутів короткими ланцюгами.

​— Я від Сайласа, — Кайла підбігла до клітки, піднімаючи кинджал, щоб розрубати замок.

​— Бережися! — вигукнула Лана.

​З тіні величезного млинового жорна виступила масивна постать. Ворг. Один із трьох бета-зрадників. Його очі світилися ненавистю, а в руках він тримав довгий срібний ланцюг із шипами.

​— Біле дівчисько... — прохрипів він. — Грімм сказав, що ти прийдеш. Ти станеш чудовим подарунком для зграї, перш ніж ми тебе спалимо.

​Кайла міцніше стиснула рукоять кинджала. Вона відчувала, як страх поступається місцем холодній впевненості. Вона більше не була жертвою.

— Ти помилився, Ворг, — сказала вона, піднімаючи зброю батька. — Сьогодні спалюватимуть не мене.

Ворг був удвічі ширшим за неї. Його срібний ланцюг зі свистом розрізав повітря, викрешуючи іскри з кам’яної підлоги. Кайла відскочила вбік, ледь не перечепившись за старе корито.

​— Ти пахнеш страхом, дівчисько! — прохрипів зрадник, знову замахуючись. — Грімм зробив помилку, наказавши залишити тебе живою. Я виправлю це прямо зараз.

​Ланцюг обвився навколо дерев’яної балки над головою Кайли, розтрощивши її на тріски. Дівчина зрозуміла: у ближньому бою вона не вистоїть і хвилини. Їй потрібна була перевага.

​Вона міцніше стиснула кришталеву рукоять кинджала.

— Слухай мене... — знову прошепотіла вона, звертаючись до старого млина. — Ти пам'ятаєш воду. Ти пам'ятаєш рух.

​Ворг кинувся вперед, намагаючись схопити її за горло масивною лапою, яка вже почала вкриватися густою шерстю. Кайла різко присіла і встромила кинджал прямо в щілину між гнилими дошками підлоги, туди, де колись проходив механізм жорна.

​Срібне сяйво кинджала спалахнуло, пронизуючи дерево. Старе, заклиниле млинове колесо зовні раптом здригнулося. Вода річки, підкоряючись волі Охоронниці, з силою вдарила по лопатях. Усередині млина все заревло і заскреготало. Величезне кам'яне жорно, біля якого стояв Ворг, раптом прийшло в рух.

​Від несподіванки бета-зрадник втратив рівновагу. Його важкий ланцюг зачепився за рухому вісь механізму. Ворг спробував вивільнити зброю, але течія була занадто сильною — ланцюг смикнув його вперед, впечатуючи в стіну клітки.

​— Тепер! — вигукнула Лана, просовуючи руки крізь прути й хапаючи Ворга за загривок.

​Кайла не гаяла часу. Вона підбігла до механізму, що тримав двері клітки. Одним точним ударом кришталевого леза вона перерубила залізний засув, що був ослаблений магією срібла. Двері з гуркотом відчинилися.

​Лана вискочила з клітки, як пружина. Вона була слабкою, але лють Альфи надала їй сил. Одним ударом вона відкинула приголомшеного Ворга до стіни.

​— Це за брата, — просичала вона, готуючись до фінального удару.

​Але в цей момент двері млина злетіли з петель. Усередину влетів закривавлений чорний вовк. Сайлас. Він важко дихав, його хутро було вирване клаптями, але в очах горів тріумф. Скар був переможений.

​Побачивши Лану на волі, Сайлас видав низький звук, схожий на схлип полегшення. Він миттєво перекинувся в людину і підхопив сестру, яка ледь трималася на ногах.

​— Ти прийшов... — прошепотіла Лана, притискаючись до його плеча. — Я знала, що Грімм бреше.

​Сайлас подивився на Кайлу. Його погляд був сповнений такої вдячності та гордості, що дівчина відчула, як її щоки палахкотять сильніше за вогонь.

— Ти зробила це, — сказав він тихо. — Ти звільнила її.

​Ворг, що лежав у кутку, почав приходити до тями, але Сайлас одним важким поглядом змусив його завмерти.

— Ерік! — гукнув Сайлас.

​Молодий вовк заскочив усередину.

— Альфо, Грімм уже на підході з радою зграї. Їх близько тридцяти вовків. Якщо вони побачать Ворга і Скара в такому стані, Грімм використає це як доказ того, що ти став чудовиськом.

​Сайлас випрямився. Попри рани, він знову виглядав як вождь.

— Ні. Ми не будемо ховатися. Ми вийдемо до них. З Ланою і з Охоронницею. Хай вони побачать, на чиєму боці ліс.

​Кайла підняла кинджал. Він більше не здавався їй чужим. Він був частиною її руки.

— Повний місяць уже близько, Сайласе. Час закінчувати цю історію.

Усередині млина запала важка тиша, яку порушував лише скрип старого колеса та важке дихання пораненого Ворга в кутку. Сайлас обережно опустив Лану на дерев’яну лаву. Вона була блідою, з синяками на зап’ястях від срібних кайданів, але її очі горіли тією ж непокірною люттю, що й у брата.

​— Сайласе, — Лана схопила його за руку, коли він збирався підійти до дверей. — Грімм не просто збирає раду. Він привів із собою Старійшин. Тих, хто пам’ятає ще твого батька. Якщо вони побачать тебе в крові, зі зброєю Білих у руках цієї дівчини… він скаже, що ти привів смерть у наш дім.

​Сайлас зупинився і подивився на Кайлу. Вона стояла біля вікна, стискаючи кинджал, і її силует на тлі передвечірнього неба здавався тонким, але неймовірно міцним, як загартована сталь.

​— Ми не можемо просто вийти і битися, — тихо сказала Кайла, обертаючись до них. — Грімм виграє в силі, якщо зграя буде на його боці. Нам треба розбити його брехню раніше, ніж ти викличеш його на дуель.

​Сайлас нахмурився, підходячи до неї. Його обличчя було в сажі та крові, але погляд пом'якшав.

— Який план, Охороннице?

​— Якщо все піде за планом, — почала Кайла, — я використаю кулон, щоб показати зграї правду про ту ніч у Чорному Яру. Скеля Відлуння навчила мене: магія Білих може «віддзеркалювати» пам'ять. Але якщо Грімм перерве мене… якщо зграя не схоче слухати…

​Вона замовкла на мить, ковтаючи клубок у горлі.

— Сайласе, якщо щось піде не так, ти маєш забрати Лану і бігти. Ерік знає таємні стежки до кордону. Не намагайся врятувати мене.

​— Ні, — відрізав Сайлас, і його голос пролунав як удар об камінь. — Цього не буде.

​Він зробив крок до неї, скорочуючи відстань до мінімуму. Його великі долоні обхопили її обличчя, змушуючи дивитися прямо в його янтарні очі.

— Слухай мене уважно. Якщо Грімм нападе на тебе, або якщо зграя піддасться його безумству — Ерік забирає Лану. А я залишаюся з тобою. Я — твій вовк, Кайло. Не Альфа зграї, яка мене зрадила, а твій.

​Лана тихо кашлянула, спостерігаючи за ними з сумною посмішкою.

— Брат справді змінився, — прошепотіла вона. Потім додала гучніше: — Але Кайла права. Грімм боїться не твоєї сили, Сайласе. Він боїться твого голосу. Якщо ми не зможемо переконати Старійшин, почнеться різанина. Еріку!

​Молодий вовк, який чатував біля дверей, заскочив усередину.

— Так, Лано?

— Підготуй коней за млином. Якщо почнеться бійка — ти виводиш Кайлу. Це не обговорюється. Сайлас прикриє відхід. Я залишуся з братом.

​Кайла хотіла заперечити, але Сайлас притис великий палець до її губ.

— Це мій останній наказ як Альфи, — сказав він серйозно. — Але я вірю, що до цього не дійде. Ти — Охоронниця, Кайло. Ти повернула мені життя. Тепер поверни моїй зграї їхню честь.

​Він відсторонився і підняв свій важкий погляд на двері. Сонце вже майже сіло за горизонт, фарбуючи ліс у колір запеченої крові. Здалеку долинало багатоголосе виття — зграя збиралася.

​— Час іти, — Сайлас простягнув руку Кайлі. — Тримай кинджал на виду. Нехай вони бачать, що Білі Вовки повернулися не для війни, а для правосуддя.

​Кайла вклала свою долоню в його. Вона відчувала, як магія кулона пульсує в ритмі її серця, готова вирватися назовні.

— До кінця? — запитала вона.

— До нового світанку, — відповів він.

​Вони вийшли з млина втрьох: Сайлас посередині, Лана, що трималася за його плече, і Кайла, чиє срібне волосся та кришталевий клинок сяяли в сутінках, як перша зірка.

​Попереду, на галявині біля Великого Каменя, вже горіли вогнища. Грімм стояв на підвищенні, піднімаючи вгору закривавлений меч, і його голос розлітався лісом, сповнений брехні та жадоби влади. Він ще не бачив їх. Він ще не знав, що його привид повернувся, щоб забрати своє.​