Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Мертвий ліс нарешті відступив, відкриваючи вид на плато, де серед вічних снігів здіймалася Залізна Вежа. Вона виглядала як іржава голка, що простромила небо. Навколо неї висіли величезні срібні дзвони — «Дзвони смерті», які реагували на кожен магічний сплеск у радіусі кілометра.
Загін зупинився в заглибленні між скелями, щоб перевірити спорядження.
Ерік підійшов до Лани, яка сиділа на камені, розглядаючи свою поранену ногу. Шрам від срібної шпильки пса все ще ятрив, і вона намагалася приховати свій біль за звичною суворістю.
— Дай я подивлюся, — тихо сказав Ерік, опускаючись на коліна біля її ніг.
— Не треба, хлопче. Це просто подряпина, — Лана спробувала відсунути ногу, але Ерік обережно, але впевнено перехопив її щиколотку.
Його пальці були теплими, а погляд — таким щирим, що Лана мимоволі затихла. Ерік дістав невелику флягу з цілющим відваром, який йому дала Кайла, і почав обробляти рану.
— Ти не маєш завжди бути залізною, Лано, — промовив він, не піднімаючи очей. Його голос тремтів від прихованих почуттів. — Я бачу, як тобі важко. І я тут не тільки тому, що так наказав Сайлас. Я тут... через тебе.
Лана здивовано підняла брови. Вона звикла, що її сприймають як сестру Альфи або як воїна. Але Ерік дивився на неї як на жінку.
— Ти ще занадто молодий, щоб розуміти, у що вв’язуєшся, — прошепотіла вона, але не відштовхнула його руку, коли він ніжно провів долонею по її коліну.
— Я достатньо дорослий, щоб знати, чиє виття я хочу чути поряд до кінця своїх днів, — відповів Ерік. Він підняв на неї погляд, і в його очах Лана побачила не просто відданість, а вогонь, який міг зігріти її понівечене серце.
Сайлас і Кайла, що стояли трохи осторонь, спостерігали за цією сценою. Сайлас ледь помітно посміхнувся — він знав, що Ерік був єдиним, хто міг розтопити кригу навколо душі його сестри.
— Часу обмаль, — голос Сайласа повернув усіх до реальності. — Дзвони на вежі реагують на вібрацію вовчої крові. Якщо ми підійдемо ближче, інквізитори почують нас раніше, ніж ми зробимо перший крок.
Кайла дістала кільце свого батька. Вона відчувала, як воно тягнеться до Вежі, наче магніт.
— Кільце — це ключ, — сказала вона. — Я можу створити «тиху зону». Я спрямую магію через срібло дзвонів, змушуючи їх вібрувати на частоті, яку не чує людське вухо, але яка заглушить наші кроки.
— Але для цього тобі доведеться бути на відкритому просторі, — нахмурився Сайлас. Його захисний інстинкт знову спалахнув. — Ти будеш як на долоні для лучників.
— Ерік і Лана прикриють мене з флангів, — Кайла подивилася на друзів. Ерік рішуче кивнув, піднімаючи свій арбалет, а Лана, забувши про біль, звелася на ноги, вихоплюючи мечі.
— Сайласе, ти маєш іти в підземелля, — продовжувала Кайла, кладучи руку йому на груди. — Тільки Альфа зможе розбити залізні двері камер. Я триматиму купол стільки, скільки зможу.
Сайлас притягнув її до себе і коротко, владно поцілував.
— Якщо дзвони задзвонять — біжи. Це не прохання.
— Вони не задзвонять, — пообіцяла вона.
Штурм почався в сутінках. Кайла вийшла на засніжене поле перед Вежею. Вона підняла руку з кільцем, і срібні нитки магії потягнулися до величезних дзвонів на вежі. Ті здригнулися, випускаючи ледь чутне гудіння, яке накрило територію невидимим туманом.
Сайлас, Ерік і Лана рушили вперед — три тіні, що ковзали по снігу абсолютно безшумно. Кожен їхній рух був синхронним, підтриманий магією Кайли.
Коли Сайлас досяг головних воріт, він обернувся на мить. Кайла стояла серед снігів, її срібне волосся сяяло, а руни на її тілі випалювали темряву. Вона була справжнім маяком.
Він ударив у ворота всією силою Альфи. Метал зі стогоном здався.
Внизу, в найтемнішій камері Вежі, чоловік із сивим волоссям і такими ж срібними очима, як у Кайли, раптом підняв голову. Його кайдани завібрували.
— Вона прийшла... — прошепотів він. — Моя донька привела свого Вовка.
