Раді Вас бачити!

Кордон Мертвого лісу зустрів їх тишею, від якої закладало вуха. Дерева тут стояли голі, покручені, наче люди, застиглі в агонії. Туман був не білим, а попелясто-сірим, і він не танув на сонці.

​— Тримайтеся близько одне до одного, — наказав Сайлас. Його вовчі очі світилися тьмяним золотом, він безперервно принюхувався, але ліс не пахнув нічим, окрім сухого пилу.

— Тут не діють звичайні правила. Орієнтуйтеся за дотиком.

​Кайла відчувала, як магія Мертвого лісу намагається проникнути їй під шкіру, нашіптуючи сумніви. Але рука Сайласа, що міцно стискала її зап’ястя, була її якорем.

​

​Через кілька годин шляху Лана і Ерік почали відставати. Магія лісу висмоктувала сили з перевертнів, присипляючи їхнього внутрішнього звіра.

​— Я нічого не чую... — прошепотіла Лана, потираючи скроні. — Мій вовк... він наче заснув.

​Сайлас зупинився. Він теж відчував цю втому. Його владна аура Альфи почала бліднути в цьому сірому мареві. Він подивився на Кайлу, і в його погляді вона вперше побачила тінь розгубленості.

​— Кайло, я не відчуваю кордону зграї. Я не відчуваю навіть напрямку, — прохрипів він.

​Вона зрозуміла: саме зараз її роль стає вирішальною. Вона — не просто травниця, вона — джерело світла для свого вовка. Кайла підійшла ближче і поклала долоні йому на груди, прямо поверх мітки.

​— Дивися на мене, — наказала вона. — Не шукай шлях у тумані. Шукай його в мені.

​Вона заплющила очі й викликала в пам'яті ту ніч у маєтку. Вона зосередилася на жарких відчуттях, на ритмі його серця, на тому, як їхні руни спліталися в одне ціле. Її мітка на плечі спалахнула чистим сріблом. Ця енергія перетекла в Сайласа, наче тепле вино, витісняючи холод Мертвого лісу.

​Сайлас глибоко вдихнув, його м'язи напружилися. Він знову став Альфою. Срібне світло Кайли створило навколо них захисний купол, крізь який туман не міг пробитися.

​

​Але спокій тривав недовго. З туману почувся скрегіт — звук металу, що терся об камінь. Потім з’явився запах: паленої шерсті, озону та крові.

​З-за кривих дерев вийшло троє істот. Це були вовки, але вони були жахливо спотворені. Їхні хребти були прошиті срібними скобами, що вросли в хребці. Очі світилися неприродним червоним вогнем — це була магія полонених душ, закованих у тіла. Це були ті самі «Залізні пси».

​— Це робота алхіміків Вежі, — просичав Сайлас, оголюючи ікла. — Вони забрали у них смерть, залишивши лише біль і наказ вбивати.

​Один із псів кинувся вперед з неймовірною швидкістю. Його рухи були рваними, неприродними. Сайлас прийняв удар на себе, але коли його пазурі зіткнулися з боком істоти, пролунав дзвін металу. Шкура пса була загартована темною магією до стану броні.

​Кайла зрозуміла: Сайлас не зможе розірвати їх простою силою. Вона вихопила батькове кільце і кинджал.

​— Сайласе! Тримай його за горло! — крикнула вона.

​Вона спрямувала свою магію через кільце. Вона не намагалася вдарити пса — вона намагалася «відчути» метал у його тілі. Срібні скоби в хребті істоти завібрували під її волею. Кайла різко стиснула кулак, і метал всередині пса розжарився до білого кольору.

​Істота видала нелюдський крик, і її магічні пута розпалися. Тіло пса просто розсипалося попелом, звільняючи замучену душу.

​— Один готовий, — важко дихаючи, промовила Кайла. Але двоє інших уже обходили їх з флангів.

​Сайлас перехопив її погляд. У цій критичній миті між ними не було слів — лише іскри істинного зв'язку. Вони мали діяти як одне ціле: він — сталь і лють, вона — вогонь і воля.

Бій у Мертвому лісі перетворився на хаотичний танець тіней і спалахів срібла. Двоє залізних псів, що залишилися, діяли з холодною, розрахунковою жорстокістю, якої не зустрінеш у звичайного хижака.

​Сайлас, заблокувавши шлях найбільшому з них, прийняв на себе нищівний удар закованої в метал лапи. Скрегіт металу об його бойову шкіру змусив Кайлу здригнутися.

​— Лано, зліва! — вигукнув Сайлас, відкидаючи потвору потужним поштовхом плеча.

​Лана, чия вовча подоба в цьому тумані здавалася майже прозорою, стрибнула на спину другого пса. Але той лише різко стріпнув тілом, і срібні шпильки, що стирчали з його хребта, зачепили її бік. Дівчина впала, болісно загарчавши. Ерік кинувся їй на допомогу, перехоплюючи ворога, але було видно, що магія Мертвого лісу висмоктує з них швидкість.

​Кайла бачила, як Сайлас починає втомлюватися. Срібний пил, що вилітав із ран псів при кожному ударі, діяв на перевертнів як отруйний газ.

​— Сайласе, підведи його до каменя! — крикнула Кайла, стискаючи батькове кільце так міцно, що його краї врізалися в долоню.

​Сайлас зрозумів її задум без зайвих пояснень. Він навмисно розкрився, провокуючи залізну потвору на стрибок. Коли пес злетів у повітря, намагаючись вчепитися Альфі в горло, Сайлас різко пригнувся, і масивне тіло ворога врізалося в гранітну брилу.

​У цей момент Кайла випустила свою силу. Вона не просто гріла метал — вона змусила срібні скоби в тілі пса розширюватися.

​— Розірвись! — процідила вона крізь зуби.

​Пролунав огидний звук металу, що лопається, змішаний із хрускотом кісток. Залізні кріплення всередині істоти вибухнули, розриваючи її зсередини. Останній пес, побачивши смерть своїх побратимів, на мить завагався — магія наказу в його порожніх очах зіткнулася з первісним жахом перед силою Охоронниці. Сайлас не дав йому шансу: він одним стрибком наздогнав потвору і, вклавши всю свою лють, вирвав срібний ошийник разом із частиною горловини.

​Коли останній попіл розвіявся, ліс знову поглинула мертва тиша.

​Сайлас важко дихав, його тіло поступово поверталося в людську подобу. На його грудях зяяли довгі подряпини, а з рани на стегні текла темна кров. Кайла кинулася до нього, але він лише втомлено опустився на коріння дерева, притягуючи її до себе.

​— Подивися... на ошийник, — прохрипів він, вказуючи на покручений шматок металу.

​Кайла підняла його. На внутрішній стороні ошийника було викарбувано не просто ім'я, а герб — перехрещені ключі під короною з колючок.

​— Лорд Вальтер... — прошепотіла Лана, яка вже піднялася, кульгаючи. — Головний інквізитор Півночі. Кажуть, він не просто вбиває вовків. Він вірить, що срібло — це свята кров землі, а ми — бруд, який він має перетворити на свою зброю.

​Сайлас стиснув кулаки.

— Якщо він тримає твого батька, Кайло, він намагається витягнути з нього таємницю Першого Срібла. Нам треба сховатися і відновити сили. Мертвий ліс не дасть нам заснути просто так.

​Вони знайшли невелику печеру, стіни якої були вкриті рідкісним мохом, що ледь помітно світився — єдина жива річ у цьому місці. Поки Ерік та Лана влаштовувалися біля входу, Сайлас і Кайла відійшли вглиб.

​Холод Мертвого лісу намагався просочитися крізь стіни печери, але там, де сиділи Альфа та його Охоронниця, повітря було густим і гарячим. Ерік та Лана залишилися чатувати біля входу, завішеного важкими шкірами, створюючи для закоханих крихку ілюзію самотності.

​Сайлас притулився спиною до нерівної стіни. На його оголених грудях ще червоніли подряпини від пазурів залізного пса, але під пальцями Кайли, що ковзали по його шкірі, рани затягувалися прямо на очах. Магія істинної пари працювала швидше за будь-які зілля.

​— Ти виснажена, — прохрипів Сайлас, перехоплюючи її зап’ястя. Його очі в напівтемряві світилися янтарем. — Ти віддала занадто багато світла в лісі.

​— Мені не потрібен відпочинок, Сайласе, — прошепотіла Кайла, дивлячись йому прямо в зіниці. — Мені потрібен ти. Тут і зараз. Бо кожен подих у цьому лісі може бути останнім.

​Вона перекинула ногу через його стегна, сідаючи на нього верхи. Тонка тканина її дорожніх штанів і його груба шкіра бойових обладунків створювали тертя, від якого внизу живота Кайли розливався солодкий біль. Сайлас низько загарчав, і цей звук вібрував у її власному тілі. Його великі долоні владно лягли їй на стегна, притягуючи ближче, так, що вона відчула його збудження — тверде і гаряче, наче розплавлена сталь.

​Сайлас одним різким рухом звільнив їх обох від зайвого одягу. Його руки були всюди: вони стискали її сідниці, піднімалися до грудей, залишаючи після себе вогняні сліди. Коли він увійшов у неї — різко, до самого упору — Кайла закинула голову назад, впиваючись пальцями в його могутні плечі. Її руни на лопатках спалахнули сріблом, відкидаючи на стіни печери примарні тіні.

​— Дивися на мене, Охороннице, — наказав він, і його голос був сповнений первісної влади. — Нехай цей ліс знає, кому ти належиш.

​Він почав рухатися — швидко, нещадно, з тією вовчою несамовитістю, яку він так довго стримував. Кайла відчувала, як з кожним поштовхом її власна магія, що була на межі виснаження, починає відновлюватися, живлячись його люттю та силою. Це був не просто секс — це був магічний обмін, наче він переливав їй свою життєву силу.

​Печера наповнилася звуками їхньої пристрасті: важким диханням Сайласа, стогонами Кайли, що відлунювали від кам’яної стелі, та ледь чутним гудінням магії. Коли розряд накрив їх, він був подібний до вибуху світла в темряві. Срібне сяйво Кайли та золота аура Сайласа злилися в єдиний кокон, який на мить витіснив увесь холод Мертвого лісу.

​Кайла обм’якла в його обіймах, притискаючись вологою щокою до його плеча. Сайлас міцно тримав її, накриваючи їх обох плащем із вовчого хутра.

​— Ти відчуваєш? — прошепотів він через деякий час, погладжуючи мітку на її плечі.

​— Вежу? — Кайла підняла голову.

​— Так. Ми вже близько. Твій батько... я відчуваю його запах крізь залізо й сніг. Він кличе тебе.

​Кайла подивилася в бік виходу. За межами їхнього теплого сховища чекав Лорд Вальтер та його інквізиція. Але тепер, після цієї ночі, вона відчувала в собі силу тисячі Охоронниць.

​— Завтра ми закінчимо це, — сказала вона, і в її очах, що стали сріблястими, вже не було страху. Тільки рішучість жінки, яка готова спалити світ заради своєї сім’ї.