Спочатку:
На сторінку книги
Світло від його магічної кулі прекрасно працювало як ліхтарик. І просто чудово підсвічувало мене серед кущів.
— Леді Блумері? Доброї вам ночі, — королівський слідчий безпомилково знайшов мене поглядом. Його губи здригнулися у кривій посмішці, а в очах блиском відбилося магічне світло.
Трясця! Ну чому саме він і саме тут?
Я видихнула, випросталася і зробила крок назустріч новій проблемі.
— Надзвичайно пізній час для прогулянок, маркізо, — відзначив він, трохи нахиливши голову. — Вам так не здається?
— Могла б сказати вам те саме, лорде Норт, — віддзеркалила я його тон і навіть посмішку повторити спробувала.
Світлова куля над його плечем здригнулася і трохи від’їхала у повітрі, краще освітлюючи самого чоловіка. Він був одягнений у темну сорочку з закатаними до ліктів рукавами та жилет з цупкої сірої тканини. Темне волосся біля обличчя розтріпалося, кілька хвилястих пасм падали на чоло.
— Проте моя прогулянка вийшла, судячи з усього, цікавіше за вашу, — Даррен окинув мене поглядом. — І слідчим інколи щастить. Отак шукаєш нові зачіпки, а знаходиш саму господиню маєтку в одній нічній сорочці хтозна-де.
— Правильно підмітили, що я господиня цього маєтку, — я скинула підборіддя і вигнула брову. — То чому у вас є якісь питання до мене?
Я почала дуже небезпечну гру. Та відступати перед такою людиною чи показувати слабкості… Ні! Це було б помилкою. Помилкою, за яку мене з’їдять.
— Цікаво…
Спочатку мені здалося, що це знову магічне світло трохи від’їхало вбік. Та насправді це сам слідчий зробив крок у мій бік, порушуючи особистий простір.
— Цікаво, що вдова вбитого маркіза ставить мені такі запитання, — промовив він, поглянувши на мене зверху. — Як бачите, у мене є вагомі причини не спати цієї ночі. А які у вас, маркізо?
— Не змогла заснути, — я хитнула головою, вчепившись поглядом чоловіку в перенісся. Я не маю опускати очі! Я не маю, трясця, опускати очі! — Після усіх ваших допитів та магів Смерті, які тиняються цими коридорами, погані сни переслідують, уявляєте?
— Справді? — Даррен нахилив голову. — І що рятує вас від цих поганих снів? Бо як я бачу, ви навіть вдягнутися не знайшли часу. Так тікали від своїх снів…
Я рвучко запахнула халат на грудях, ховаючи вишивку на нічній сорочці від чужого погляду.
— Мене рятує тиша та самотність, — видихнула у відповідь. — І відсутність дурнуватих питань від невихованих чоловіків.
— Вважаєте, що мене погано виховали? — вигнув темну брову Даррен. — Можливо… та саме це і дозволяє мені бачити більше за звичайних людей.
— Що? Справді? І що ж ви побачили такого, лорде Норт?
— У нашому з вами випадку, — чоловік нарешті відірвав від мене погляд і огледівся, — не побачив, а почув. Чи мені здалося, що щось тут якось дивно клацнуло?
Я відчула, як стискається шлунок.
— Може, то ваше коліно, лорде Норт? Стільки ходити…
Я простежила за його поглядом. І, клянуся, очі самі смикнулися у бік стіни! У бік тієї самої кнопки, яка прикидалася звичайним каменем.
Я швидко змінила траєкторію, знову поглянула на слідчого. А він… він дивився на мене, примружившись. Після чого безпомилково знайшов те місце, на якому я на мить затрималася.
— Що це в нас тут? — Даррен зробив крок до стіни. — Мене дивувало, що маркіз вирішив побудувати оранжерею настільки тісно до стін маєтку. Настільки тісно, що одну зі стін навіть і не подумав будувати.
— Лорде Норт, що ви робите?
— Розгадую ще одну таємницю, — відгукнувся він і безпомилково торкнувся потрібного каменю, який під прямим світлом від світлячка надто сильно виділявся на тлі стіни.
Звук клацання прозвучав набагато голосніше, ніж хвилину тому. Мені здалося, що його чують у всьому маєтку. Десь в глибині стіни щось зрушилося, заскреготіло. Частина кладки повільно подалася вперед і посунулася.
— Розгадав, — лорд Норт навіть не повернувся до мене. — Мушу визнати, це було нескладно.
— Це особистий простір! — видихнула я обурено.
Тепер королівський слідчий дивився на мене через плече:
— При всій повазі, маркізо, зараз у цьому маєтку немає нічого особистого. Поки ми не знайдемо, хто або що стало причиною смерті вашого чоловіка.
— Ви ж вже з’ясували, що це була магія Смерті, — у мене смикнувся лицьовий нерв.
— З’ясували, — він все ще стояв на місці просто перед входом у схованку Беатріс. — Але ніхто з тих, хто мав прямий доступ до вашого чоловіка, як виявилося, не володіє магією Смерті. А це значить, що те закляття, яке його вбило, йому принесли. В артефакті. Артефакті, який досі може знаходитися у цих стінах.
І зробив крок у темряву, яку майже миттєво розсіяло магічне світло, що запливло за ним по повітрю.
А я випустила повітря крізь зчеплені зуби й зробила крок за ним. Не збираючись лишати слідчого сам на сам з секретами справжньої маркізи.
— То ось де ви проводите час, коли вам сняться погані сни, маркізо? — гмикнув він, оглядаючись. — Що заважало зайняти звичайну кімнату і облаштувати її під свій кабінет?
— Це якось стосується справи, яку ви розслідуєте? — вороже поцікавилася я. — Чи це спроба залізти мені в душу?
— До мене доходили чутки, що у маркізи Блумері немає душі, — задумливо пробурмотів Даррен Норт, підхоплюючи зі стола один з записників.
— Покличте якось зі своїх магів для перевірки цього наклепу.
Мені здалося, чи Даррен зараз посміхнувся?
Впевненості у власній правоті не було. Чоловік стояв до мене спиною, гортав записник.
— Тіньовик. Росте лише взимку… листя темніє, якщо поруч хтось нервує, — прочитав він уголос і з кожним новим словом тон ставав все більш недовірливим. — Білий вічноцвіт… полив раз на чотири дні… Що це, маркізо?
Він не озирнувся. Не витиснув з мене відповідь. Просто перегорнув кілька сторінок, проглядаючи їхній вміст.
— Дуже цікаві записи для жінки, яка, за словами свідків, ніколи не виявляла особливого інтересу до серйозної магії.
— Коли це вирощування квіточок встигло стати серйозною магією? — пирхнула я, склавши руки на грудях. Серце калатало, та я намагалася зберігати напускний спокій у позі і словах.
А потім взагалі обперлася стегном об край стелажа, щоб приховати, як тремтять коліна.
— Може, я, звісно, помиляюся, — пробурмотів він, продовжуючи гортати записи Беатріс. — Та поки це тягне на магію Життя. Або магію природи… То ви чарівниця, леді Блумері?
— А що, ваш кишеньковий маг Смерті не зміг це визначити?
— Ерік перевіряв вас лише на відлуння небезпечної магії, — Даррен озирнувся до мене. Світлячок тремтів над його головою, тінь стрибала по обличчю. — А не на магію загалом. Все ж таки ви не студентка, яка намагається потрапити у королівську академію.
Школа магії? Для жінок? Тобто у цьому світі жінкам дозволено здобувати освіту? Непогано. Не повний патріархат. Так, стоп! Взагалі не туди думки стрибнули!
Світло від кулі кинуло різкий відблиск на його обличчя. Тіні підкреслили вилиці, очі стали ще темнішими.
— То чим ви тут займалися, леді Блумері? Бо записи, які я бачив лише мигцем, змушують мене зануритися у пошуки відповідей.
— Навряд чи корона оцінить, як ви марнуєте час, — я скинула підборіддя, щоб дивитися чоловіку в очі. — І я теж. Ви тут, щоб знайти вбивцю мого чоловіка. А ви чим займаєтеся, лорде Норт? Блукаєте ночами маєтком, читаєте чужі записи, які не мають жодного відношення до маркіза або магії Смерті. Я вимагаю, щоб ви повернули мої нотатки на місце і вийшли звідси тим самим шляхом, яким і увійшли.
Кілька секунд ми мовчали. Він тримав у руках зошит Беатріс, а я намагалася не тремтіти.
— Владна ви жінка, леді Блумері, — примружившись, мовив він нарешті. — Вказуєте королівському слідчому, що і як він повинен робити. Чи це дурість?
— Повторіть.
— Дурість, — Даррен не знітився, не кліпнув. — Ви — одна з підозрюваних у страшному злочині. І зараз ви маєте нахабність розмовляти зі мною в такому тоні. То що це, як не дурість, маркізо?
— То може ви будете займатися злочином, а не моїми рослинами? — я примружилася.
— Надто сильно ви хочете, щоб я звідси пішов, — хитнув головою лорд Норт. — Має тут ще щось бути.
Він горнув записник і…
— Задача: Фенікс? Що це таке, маркізо? Що ви тут намагалися створити? Ваш чоловік про це знав?
Я гадки не мала, про що він говорить. Та завдяки книгам та серіалам, чудово знала про такого птаха, як фенікс. І зазвичай він перероджувався після смерті. Або не міг померти. Тобто…
— Ви намагаєтеся створити еліксир омолодження? — видихнув королівський слідчий, звівши на мене погляд. — Це… неможливо!
— Спроби не завжди призводять до результатів, це так, — підтвердила я, відчуваючи себе так, наче крокую по тонкій кризі десь у центрі глибокого озера. — Та якби ніхто не проводив експериментів, і відкриттів би у нас не було. Не згодні?
Даррен Норт мовчав кілька миттєвостей, вивчаючи мене поглядом. Потім повернувся до горщиків, які спокійненько собі стояли на стелажі.
— Це тут ви вирощуєте рослини для цих експериментів? — слідчий простягнув руку до одного з горщиків.
Та варто було його пальцям торкнутися глини, як підлога під нашими ногами здригнулася. Затремтіла. Скрип оглушив. І в наступну мить я озирнулася, щоб вчасно побачити, як стіна сховку починає свій рух.
І зачинає нас з королівським слідчим всередині потаємної кімнати.
