Раді Вас бачити!

Вагітна? Від маркіза?

Я зі здивуванням дивилася на Тіну, намагаючись усвідомити почуту новину.

Тобто він не отримав дитину від Беатріс, яка непогано захищала себе місцевими контрацептивами, і пішов гуляти на стороні? А він знав, що ця жінка вагітна?

Трясця, а це якось відобразиться на підозрах Даррена? Ще вирішить, що маркіза чоловіка вбила, бо той коханку собі знайшов. Ще і коханку вигнала… 

Так, стоп! Поки це лише мої думки, а не слідчого. Моя особиста паніка. Треба спочатку розібратися у ситуації, а вже потім думати, треба панікувати чи ні.

— Міледі, які будуть накази? — Тіна зупинилася переді мною.

— А які тут можуть бути накази? — я хитнула головою, занурена у власні думки. — Її ж впустили?

— Так, звісно, лорд Норт наказав.

Ну звісно.

— Лорду Блумері теж повідомили, — відчиталася дівчина. — Вони зараз всі збираються у північній вітальні. Ви…

— Чи піду я туди? Звісно. Допоможи, будь ласка, вдягнутися.

Тіна кивнула і з подвійною швидкістю почала мене збирати. Одяг, зачіска, взуття, легкий макіяж. І сніданок, від якого я відмовилася. Як взагалі можна не давитися кашею, коли тут навколо розгорається подібна історія?

І десь тільки у той момент я зрозуміла головну проблему цієї новини.

Якщо ця жінка дійсно вагітна від маркіза, то питання спадку відпадає. Правильно ж? Хоча, якби тут працювали закони мого рідного світу, цей спадок поділили б між Беатріс та дитиною. Але Юджин запевняв, що мене можуть позбавити будь-якого спадку, бо я жінка. Виходить… якщо коханка маркіза вагітна дівчинкою, вона теж нічого не отримає?

Трясця, я заплуталася! Треба вже ознайомитися з законами королівства, в якому я опинилася. Бо відчуття сліпого кошеняти не тішить.

Саме з цим проханням і я звернулася до Тіни.

— Закони? — здивовано перепитала дівчина.

— Так, зможеш пошукати в бібліотеці? Має ж там щось бути? Або… спитай у Тіла. Не знаю. Я… хочу оновити свої знання у цій сфері. І, може, з’явилися якісь нові закони, про які я не знаю. Добре.

— Я пошукаю і спитаю, так, — Тіна кивнула. — Добре.

— Дякую, — я посміхнулася їй і зробила крок у коридор, подумки готуючись до сцени, у якій навіть ніколи себе не уявляла.

Згадуючи дорогу, щоб нарешті йти попереду служниці, я думала над тим, як би на все відреагувала маркіза. Все, що я про неї вже знала, вказувало лише на те, що це б був скандал. Битий посуд. Роздряпані обличчя. Але я… не хотіла влаштовувати подібні сцени. Непогано б було дізнатися, чого це я… тобто моя попередниця… звільнила цю жінку…

— Тіно, — я озирнулася на сходах, — нагадай, будь ласка, коли ця жінка перестала працювати у маєтку?

Дівчина застигла позаду мене, тримаючись за поруччя. Руді брови зійшлися на переніссі:

— Десь півроку тому, міледі. Коли ви оголосили, що не бажаєте її більше бачити.

— Не пам’ятаєш, справжню причину мого рішення? Бо здається, я тоді була не в найкращому настрої…

І знову під уявною підошвою скрипнув уявна тонка крига.

Але не ризикнути я не могла собі дозволити.

Тіна ж… насупилася ще дужче. Наче не було якогось надто гучного скандалу.

— Я тоді працювала лише кілька місяців… Здається, ви були незадоволені її роботою, міледі. Патрісія завжди була досить тихою. Вона теж нічого не казала мені. Хоча плітки про її зв’язок з вашим чоловіком вже ходили… ви могли їх почути.

Ага-а-а…

— Відреагували ви тоді дійсно досить бурхливо, — додала Тіна за мить. — Кинули сукню у камін, бо це була не та сукня, яку мала вам принести Патрісія.

Не перестаю… дивуватися характеру Беатріс. 

— Щось таке пригадую, — задумливо пробурмотіла у відповідь. — Якщо щось важливе раптом згадаєш, скажи мені.

Тіна кивнула. А я розвернулася і попрямувала далі. Більше ми не говорили. І вже за кілька хвилин двері у північну вітальню прочинилися переді мною.

Крок усередину.

Штори цього разу розсунуті. М’яке світло ковзає дерев’яними панелями на стінах. А крісла… порожні.

Юджин стояв біля каміна, схрестивши руки на грудях. Завжди пригладжене волосся сьогодні виглядало менш охайно, наче йому не дали часу зібратися. Він тільки ковзнув поглядом у бік дверей, коли я увійшла. А потім повернувся до жінки, яка стояла біля вікна.

Жінка ж… Звичайна жінка. Років може тридцяти п’яти, може трохи менше. Біляве зібране на потилиці волосся, овальне обличчя. Найбільше дивували її очі. Гетерохромія в усій красі. Праве око темне, а ліве — світло-сіре. Вдягнена у просту світло-зелену сукню з довгими вузькими рукавами. А руки охоплювали вже досить величенький живіт.

— Леді Блумері, — голос лорда Норт став для мене несподіванкою. Я тільки після цього помітила чоловіка збоку від дверей. Він спирався плечем на стіну і майже не рухався.

— Доброго всім ранку, — хрипко озвалася я. — Мені повідомили новину. Патрісіє.

Я кивнула жінці. А вона… Ні, не здригнулася, як Тіна. Не сховала очі. Вона скинула підборіддя. Прямо поглянула на мене. А потім легко вклонилася.

— Леді Блумері, — голос був тихим, — і вам доброго ранку.

— Що ж, якщо всі зібралися, — Юджин відступив від каміна, — можна і поговорити, правда?

Його очі знову знайшли Патрісію.

— Згодна з вами, лорде Блумері, — погодилася вона. — Я тут якраз заради цього.

— Тоді почніть розмову, — запропонувала я, підходячи до крісла. Поклала долоні на спинку. — Це досить неочікувана новина. І я навіть уявити не можу, як почати.

Патрісія якось дивно на мене поглянула, а потім мовила:

— Одразу хочу сказати, що я тут не заради скандалу. Я хочу обговорити ситуацію, яка склалася. Добре, що у маєтку зараз присутня людина корони, так навіть краще.

— Для кого? — Юджин закотив очі. — Хто ти взагалі така? Чим доведеш, що дитина від мого брата?

— У мене є листи, які надсилав мені маркіз, — спокійно відгукнулася вона. — Він знав про мою вагітність. І давав обіцянки, які зараз можуть розвалитися через його… його…, — її голос затремтів.

— Тіно, — я озирнулася, — принеси води.

Дівчина кинулася до дверей майже миттєво. А я повернулася до Патрісії.

— Гадаю, правдивість цих слів буде неважко перевірити, — мовила я. — А поки… які обіцянки дав мій чоловік?

Я навмисно зробила акцент на останніх словах, щоб не так сильно вибиватися з образу Беатріс. Патрісія не бачила її півроку. Може і повірити, що маркіза змінила погляди та поведінку.

— Він обіцяв мені захист, — скинула підборіддя Патрісія. — Що наша дитина буде визнана. Обіцяв піклуватися про мене так, наче, — вона чомусь раптом замовкла, підтисла губи, а потім додала, — наче я маю на це всі права.

«Наче вона його дружина»? Це вона хотіла зараз сказати? Навіть, якщо і ні, то щось дуже схоже.

— Це якась нісенітниця! — Юджин змахнув руками. — Мій брат ніколи б не став спати з прислугою! Ця жінка прийшла оббрехати світлу пам’ять Олафа!

— Листи, про які ви казали, — лорд Норт вперше заговорив після початку розмови, — де вони?

— У моєму домі, — Патрісія перевела погляд на слідчого.

— Чому не взяли їх із собою? — вигнув брову Даррен.

— Боялася, — спокійно визнала вона. — Боялася, що… маркіза більш бурхливо сприйме цю новину і єдиний доказ моїх слів та моєї правди буде знищено.

Я майже відчула на собі погляд першого королівського слідчого. Він затримався десь між лопаток.

Двері клацнули. Повз мене пройшла Тіна, яка несла на таці кілька склянок і скляний глечик з водою. Поставила на підвіконня у повній тиші, налила води і подала склянку Патрісії.

Жінка ж… не квапилася брати склянку.

— Щось не так, Патрісіє? — це не сховалося від очей Даррена.

— Хвилююся, щоб там не було отрути, — мовила жінка, поглянувши на мене.

Ого! Оце так заява!

Замість відповіді, я гмикнула, підійшла до Патрісії, яка швидко відступила на крок. А я взяла іншу склянку, наповнила її водою і зробила кілька ковтків. Після чого повернула її на тацю і поглянула на жінку, скинувши брови.

Патрісія нічого не сказала, тільки погляд відвела.

Даррен позаду кашлянув:

— Якщо ми вже впевнилися, що вас тут ніхто труїти не збирається, дозволите поставити вам кілька запитань?

Патрісія кивнула за мить.

— Добре, — слідчий відступив від стіни, — може, тоді присядемо. Розмова може затягнутися.

Сперечатися з представником корони жінка не вирішила. Взяла склянку з водою і пройшла до крісла. Всілася з тихим зітханням і звела погляд на слідчого, що опустився навпроти.

— Самі розумієте, ситуація вийшла за межі тієї, в якій всі обіцянки маркіза мали силу, — мовив лорд Норт. — Та поки не про це. Скажіть, Патрісіє, я правильно розумію, що ви працювали у цьому маєтку на родину Блумері?

— Так, мілорде, — жінка стискала в тонких блідих пальцях склянку. Вода тремтіла і билася об стінки. — Я пропрацювала тут три роки. Півроку тому мене вигнали. Маркіза.

Я ніяк не відреагувала на цю репліку, залишивсь стояти біля вікна.

— Через що? — Даррен настільки майстерно почав допит свідка, що я тільки зараз це зрозуміла.

— Я гадаю, що пані просто не подобалося, як я виконую її накази, — сухо відповіла жінка.

— Справді? — Даррен вигнув брову. — Не через те, що маркіза дізналася про вашу вагітність?

— Ні, — Патрісія скоса глянула у мій бік. — Принаймні, я так гадаю. Бо сама дізналася про те, що матиму дитину, вже після того, як повернулася додому.

— Кажете, лорд Олаф знав про це, — мовив слідчий. — Коли і як ви йому повідомили?

Патрісія замислилася:

— Здається, я наважилася написати на початку весни. Лорд приїхав майже одразу, щоб побачитися зі мною і все обговорити.

— Чи ставив лорд Блумері під сумнів ваші слова? — Даррен посунувся трохи вперед.

— Що?! — Патрісія здригнулася. — Звісно, що ні! Він же маг Життя! Був…, — вона здригнулася і зробила ковток води. Після чого продовжила. — Він визнав дитину. І обіцяв, що визнає офіційно, коли вона народиться.

— Лише на словах? Чи у вас є листи з його печаткою та підписом? — Юджин вирішив втрутитися саме у цей момент. Він склав руки на грудях і скинув підборіддя.

— Листи без печатей…

— Тоді це просто папірці! — пирхнув лорд Блумері. — Можеш повертатися у свій дім і забути про будь-які обіцянки мого брата.

— Лорде Блумері, — Даррен звів на нього погляд. — Наразі ніхто не може полишити маєток без мого дозволу.

— Ви збираєтеся лишити цю шльондру тут?!

— Лорде Блумері! — тут вже я не витримала. — Я вимагаю хоч трохи поваги!

— До кого?! — Юджин перемкнувся на мене. — До жінки, яка влізла у ліжко одруженого чоловіка і тепер сподівається отримати за це грошей?! Такі жінки існують, і в цієї справи є назва. Мені треба вимовити це слово, чи ні?

Я на мить заплющила очі, намагаючись зберегти самовладання. І сказала:

— Я вимагаю поваги до жінки, яка, за її словами, носить під серцем вашого племінника, або племінницю, або і того, і іншого. Стиште свій тон, і подумаймо разом, що ми зараз маємо з усім цим робити. Добре?

Юджин нагородив мене незадоволеним поглядом. Але відступив, демонстративно склавши руки на грудях.

— Здається, ми можемо продовжити, — Даррен м’яко посміхнувся Патрісії. — Я правильно розумію, що ви тут, бо дізналися про смерть маркіза?

Вона кивнула.

— Коли ви востаннє бачили його?

Жінка зщулилася, покосилася у мій бік:

— За два дні до смерті, мілорде. Він приїздив до мене.

— Справді? — слідчий помітно оживився. — Розкажіть, як він виглядав? Про що говорив? Може, його щось турбувало?

— Що? — жінка хитнула головою. — Про що ви кажете, мілорде? То чутки правдиві?! Його вбили?!

Вона схопилася на ноги. І всі помітили, як Патрісія поглянула на мене.

Боже, дай мені сил, будь ласка!