Раді Вас бачити!

— Так, маркіза було вбито, — це перші слова, які пролунали після затяжної паузи. — Тому спробуйте згадати, про що ви розмовляли з лордом, як він виглядав, може, його щось турбувало?

Даррен точно помітив той погляд, кинутий на мене, але поки проігнорував його. Сконцентрувався на допиті.

— Наче нічого незвичного, — пробурмотіла Патрісія, знову зі зітханням сідаючи на місце. — Він… питав, як у мене справи та самопочуття. Казав, що хоче приїздити частіше, бо біля мене йому спокійніше та приємніше знаходитися…

Вона не закінчила фразу, та всі у цій вітальні й так все зрозуміли.

Я слухала розповідь жінки та розуміла, що для слідства вона нічого нового не дає. Окрім того, що закріпляє підозри слідчого на мені. Можна навіть сказати, що ледве не прямо звинувачує. Якщо не у вбивстві, то у тому, що у Беатріс був для цього мотив.

— Маркізо, — лорд Норт повернувся до мене, — я наполягаю на тому, щоб ця жінка лишилася у маєтку на невизначений час. Що скажете?

— Якщо це допоможе слідству, будь ласка, — я розвела руками. — Накажу підготувати гостьову кімнату.

— Але…, — Патрісія злякано поглянула на лорда Норт. — Я не можу лишитися. І…

— Чому? — Даррен прямо поглянув на неї.

— Я боюся тут лишатися, мілорде, — видихнула вона. — Вдома мені буде спокійніше…

— Ви приїхали з повідомленням, що вагітні від маркіза, — Даррен встав, — тому цей дім має надати вам захист та нагляд. До народження дитини. Потім я допоможу вам звернутися до корони, ми зберемо всі докази, які зможемо. І якщо все так, як ви кажете, корона матиме ухвалювати рішення з приводу визнання вашої дитини.

Він так рівно про все це говорив, що я на мить навіть заслухалася. Про те, чим усе це загрожує мені, я поки намагалася не думати. Спочатку треба із законами королівства ознайомитися.

— Я проти подібного, — Юджин хитнув головою. — Моя люба невістка зараз в журбі після смерті чоловіка і не бачить, яка тут гра починається. Я не хочу, щоб ця жінка лишалася в маєтку більше за потрібне для розслідування. Допитуйте її, лорде Норт, скільки вам заманеться. Але жити до пологів вона тут не буде!

— Добре, — я махнула рукою, відчуваючи себе брудною після усієї цієї сцени. — Кімнату виділять, слуг приставлять, лікаря ж, напевно, ще запросити треба. З приводу часу… нехай вирішує представник корони.

— Але…, — тепер Патрісія дивилася на мене, наче очікувала зовсім на іншу реакцію. — Я не можу тут лишитися! Ні!

— Дякую за дозвіл, маркізо, — Даррен пропустив слова колишньої покоївки повз вуха, дивився тільки на мене. — Якщо не заперечуєте, поки готується кімната для вашої гості, я б хотів продовжити допит, але вже без свідків. І примружився, вивчаючи мене поглядом.

Без свідків ця жінка точно розповість про Беатріс дуже багато цікавого. Я б теж хотіла це послухати. Та, на жаль, заборонити слідчому робити те, що йому заманеться, я просто фізично не можу. У моєї заборони не буде ваги.

— Так, будь ласка, — я провела перед собою рукою. — Робіть все, що треба. Сподіваюся, це пришвидшить пошук вбивці.

Лорд Норт встав і жестом запропонував Патрісії піти за ним.

— Мілорде, — вона зблідла, голос затремтів, — я не можу лишитися. Будь ласка, відпустіть мене додому.

— Зараз я запрошую вас на розмову, — мовив він, не поворухнувшись. — Прошу, пройдіть зі мною.

Жінка швидко встала, кинула у мій бік швидкий погляд. Видихнула, повернулася повністю і схилила голову. Після чого випросталася і мовчки пішла за королівським слідчим.

За мить у вітальні ми лишилися з Юджином та Тіною, яка прикидалася тінню.

— Це величезна помилка, Беатріс! — видихнув Юджин, провівши долонею по волоссю і повернувшись обличчям до мене. — Вона бреше! Невже ви цього не бачите? 

— Чого ви від мене зараз очікуєте? — я рвучко повернулася до чоловіка. — Що я вижену вагітну жінку? Навіть якщо щось з її слів брехня… гадаєте перший королівський слідчий в цьому не розбереться?

— Ви надто довіряєте людині корони, леді Блумері, — прошипів він і закотив очі. — Це недалекоглядно!

— Це хоча б пристойно, — гмикнула я. — А от ви поводилися, як підліток, а не дорослий вихований чоловік.

— Навіть заперечувати не стану, — погодився він. — Але ситуація цього вимагала… Не впізнаю вас, Беатріс. Жінка, яку я покохав, нікому б не дозволила так із собою поводитися. 

— Може просто я вже не та жінка? — різко видихнула я, дивлячись на брата маркіза.

Ці слова пролунали, як пряма відвертість. Та сприйняти їх мали не з тим сенсом, який я в них закладала.

— Ні, — Юджин хитнув головою. — Я в це не вірю. Я не дозволю цій шахрайці відібрати все те, що має належати вам!

Він розвернувся і покрокував до дверей. Вони закрилися за ним із гучним звуком. А я повільно видихнула і повернулася… до Тіни, яка все чула.

— А….

— Так, міледі? — ожила вона, варто мені було звернути на неї увагу.

«Жінка, яку я покохав».

— Те, що ти тут чула, — почала я і запнулася.

А Тіна чомусь посміхнулася. Постояла так мить і промовила:

— Міледі, не хвилюйтеся. Мої вуха нічого не чули, а очі нічого не бачили.

Я нервово посміхнулася у відповідь і закинула голову, дивлячись у стелю:

— Оце раночок, Тіно. Не думала, що колись опинюсь в подібній ситуації.

— Заспокійливого чаю? — турботливо спитала вона.

— Ні, — я відмахнулася від власних емоцій. — Дворецького з його паперами. І книгу з законами королівства. Це буде кращим заспокійливим зараз.

 

***

 

Я залишилася в будуарі, поки Тіна побігла за дворецьким. Можна було б покликати його у північну вітальню, але після усього, що там сталося, лишатися у приміщенні не було жодного бажання.

Оце, дійсно, день почався погано. Вагітна коханка маркіза, зрив Юджина і моє нерозуміння, що з усім цим робити. А ще лорд Норт, який надто пильно спостерігав за моїми реакціями на кожне його питання і після кожної відповіді Патрісії.

Двері клацнули, на порозі з’явився дворецький, вклонився.

— Ви кликали мене, міледі? 

— Так, заходьте, — я відступила до дивана. — Тіна казала, що є якісь папери, які я маю підписати… У мене взагалі є на це зараз право?

— Звісно, міледі, — Тіл увійшов у будуар, поклав на стільницю невисокий стос паперів, поставив чорнильницю і передав мені в руки важку дерев’яну скриньку. — Як мали, так і маєте. Якщо хочете почути мою пораду, не звертайте уваги на всіх тих, хто каже, що тепер ви втратили все… Ще ні.

— Це ви, напевно, не чули про вагітну коханку мого чоловіка, — гмикнула я, всідаючись за стіл. — Прошу, присядьте, відчуваю, що мені знадобиться ваша допомога.

Тіл ввічливо кивнув, пройшов до крісла біля каміна і всівся.

— Буду радий вам допомогти, — стримано відповів він. — І… я чув плітки.

— Хочете сказати, що це нічого не змінює? — поцікавилася я, відкриваючи скриньку. Усередині лежала важка металева печатка і… червона товста свічка.

О, як! Я таке тільки в серіалах бачила. Тепер кортить спробувати швидше.

— Поки ні, міледі, — озвався Тіл. — А далі… все буде залежати тільки від вас.

Обнадійливо. Ні, справді! Якщо все залежить від мене, а не від якоїсь вдачі чи випадку, то ще можна влаштувати своє нове життя з комфортом.

— Зверніть увагу на рахунки за останні місяці, будь ласка, — мовив дворецький, коли я взялася читати перший документ. — Податки з сіл досі не зібрані. Я пропоную підписати наказ і відправити збирачів вже сьогодні.

Я переглядала документи, знаходила очима суми, які витрачаються на маєток та слуг. Знайшла той самий документ про податки, які досі не зібрали. І та сума насилу могла покрити витрати.

— А інший дохід? — спитала я, вважаючи, що має ще бути дещо.

— Лавки ще не надіслали золото, — спокійно пояснив Тіл. — І з приводу поставок туди… Треба вирішити, що з цим робити, міледі? Після смерті маркіза… люди не так охоче будуть купувати в наших лавках трави та ліки. І поставки… без мага Життя це буде важко.

— Гарне питання, я подумаю над цим, — пообіцяла я, здивована тим, що взагалі якісь лавки існують. — Зможете скласти список того, що зазвичай надходило в продаж?

— Треба звернутися за цим питанням до майстерень, міледі.

Кожною відповіддю Тіл розкривав мені все більше і більше інформації про стан справ. Треба було одразу його покликати, багато б моїх питань закрив.

З того, що він розповів, я склала в уяві наступну картинку. Олаф мав сильний магічний дар, який використовував для лікування аристократів. Брав за це неймовірні гроші, але лікував добре. Разом із тим у нього було з десяток крамничок в усіх куточках королівства, які продавали ліки під його брендом. Ліки і трави робив він не власноруч, а наймав людей та відкривав майстерні для цього. Викупав плантації та поля. А Беатріс… так, Беатріс їздила туди час від часу, щоб контролювати якість рослин.

Тобто це був майже сімейний бізнес.

— Поки виглядає все так, наче ми в суттєвих боргах, — видихнула я через якийсь час, проглянувши всі папери, які він мені приніс.

— Ситуація не критична, міледі, але так, — Тіл кивнув. — Якщо лавки припинять приносити золото, стане складно.

Угу. Значить час займатися справою. Рослини. Ліки. Якщо опаную дар Беатріс і доведу короні, що їм вигідно, щоб саме я лишила за собою титул маркізи… А це вже майже план. 

— І ще є дещо, — обережно промовив дворецький. — Раніше я не смів вам повідомити, бо про це просив мілорд, та… дуже багато коштів пішло на рідкісні інгредієнти.

— Які ще інгредієнти? — я насупилася.

— Корені зі східних земель, каміння зі старих шахт, які за документами навіть не працюють більше. Деякі речі нам доставляли офіційні постачальники. Інші лорд купував особисто.

— Особисто? — я скинула брови. — Це як?

— Брав зі скарбниці суму, — відповів він, — наказував записати це як «особисті витрати маркіза». Саме звідси те, що ви сприйняли за борги.

Я торкнулася верхнього аркуша пальцем.

— Вам відомо, для чого він робив такі покупки? Яка була мета?

Беатріс не повідомила йому про своє відкриття вічноцвіта. Невже він намагався самостійно винайти зілля, яке дозволить жити довше, поставивши хрест на допомозі від дружини? Цілком можливо.

— Ні, міледі. Лорд переді мною не звітував.

Я кивнула, сприйнявши його відповідь.

— Дякую, що поділилися, Тіле, — мовила я, дістаючи печатку та свічку. — До речі, а можете принести мені документи, які я затверджувала перед цими. З приводу розходів, хочу дещо перевірити?

— Так, звісно, — він встав.

Повернувся чоловік хвилин за десять, приніс мені ще декілька паперів. Перед тим, як дійсно звернути увагу на цифри, я поглянула на підпис маркізи. І на мить відчула себе школярем, який планує підробити записку від батьків, щоб школа не донесла тим, що дитинка день прогуляла.

— Так, зрозуміла, — кивнула я і підпалила свічку від іншої — звичайної.

Червоний віск плавився неохоче. Збирався великою краплею перед тим, як впасти на приблизно потрібне місце. Я втисла печатку в червоний слід і посміхнулася.

Неймовірні відчуття, чомусь. Наче щось магічне.

Підписавши всі необхідні документи та поставивши печатки, чекала поки все висохне, знову заговорила.

— Я гадаю, що зможу вирішити проблеми з поставками та крамницями, — мовила я до дворецького. — Але мені буде потрібна ваша допомога. Мені потрібна вся інформація: що виготовляється, скільки закуповується, де, що і хто виробляє для продажу. Те ж саме і з приводу місць вирощування рослин. Мені потрібна повна інформація, яку ви тільки здатні знайти.

Тіл вислухав мене з серйозним виразом обличчя. Потім кивнув і встав, щоб забрати папери.

— Я зрозумів вас, міледі. Я все підготую. Якщо буде потрібна ще якась допомога, скажіть. Мене тішить те, що справа лорда не загине разом із ним. Дякую вам.

Я тільки кивнула, бо зараз міркувала тільки про власну безпеку та вигоду. Важко було заперечувати, що титул дозволяв дихати вільніше. Хто знає, щоб було, якби я не в тілі маркізи опинилася, а в тілі… Тіни, наприклад. Тому так, час визнати, що за щастя доведеться боротися. Навіть якщо це щастя просто жити комфортно.

Тіл пішов. Та йому на заміну за кілька хвилин прибігла захекана Тіна. 

— Міледі, я її знайшла! — Дівчина тримала в руках важку книгу в темній обкладинці. — Збірник законів. Як ви просили.

— Чудово, — я опустилася назад на диван. — Не знаєш, як давно він оновлювався?

Тіна тільки кліпнула у відповідь. Звісно ж, такі теми навряд чи її дуже цікавили. Добре… поглянемо хоча б на базу.

Тіна затихла, поки я відкрила рукописний текст і почала шукати зміст. Він виявився чомусь аж на п’ятій сторінці. Але саме завдяки йому я знайшла розділи, які зараз мене цікавили найбільше. Пропустила кілька сторінок, де хтось дуже пишався тим, як саме Рада Лордів ухвалювала цей кодекс, і нарешті знайшла потрібне.

І занурилася у читання, забувши про все навколо. 

«Про спадкування титулів та маєтностей…»

Очі бігали рядками, чіпляючись за основне.

«Законнонароджені діти», «визнані спадкоємці», «діти від нерівного шлюбу», «байстрюки»…

Далі йшло стільки уточнень з приводу позашлюбних дітей, що очі розбігалися. Якщо батько не визнав дитину. Якщо батько склав особливий письмовий документ. Якщо є свідки. Якщо є підтвердження, що він піклувався, надавав утримання.

«Якщо чоловік, що володіє титулом, письмово або в присутності не менш як трьох свідків оголосив дитину своєю, така дитина може претендувати на частку спадку. Якщо дитина чоловічої статі — вона може бути визнана спадкоємцем титулу за рішенням Ради Лордів».

— Тобто, якщо Патрісія народить хлопчика, — пробурмотіла я, — він може стати основним спадкоємцем. Якщо Рада не буде надто проти і заплющить очі з приводу трьох свідків. А якщо дівчинка? Гм-м-м

Перегорнула ще кілька сторінок, відшукавши наступну тему, що цікавила.

«Вдова має право на утримання та проживання в головному маєтку родини, якщо інше не буде вирішено Радою Лордів. Вона не має права відчужувати землі, продавати маєток чи змінювати головні структури управління без згоди нинішнього глави родини та/або Ради. В окремих випадках вдова може очолити рід за згодою Ради».

Я зачепилася очима за останній рядок. Тобто… якщо Рада вирішить, що мене вигідно буде лишити маркізою, можна нею і лишитися. Точно треба розбиратися з тим бізнесом, який тут влаштували Олаф та Беатріс.

Я повернулася до попереднього розділу, зрозумівши, що не зрозуміла один момент.

«Особливі записи, складені магами Життя щодо походження дитини, визнаються доказами, якщо засвідчені двома свідками або зберігаються в опечатаному вигляді при житті батька».

Я насупилася, намагаючись зрозуміти написане. Доказами чого? Того, що дитина визнана? Напевно…

Якщо так, то це пояснює, чому Юджин так нервував. Якщо його брат залишив десь письмове визнання, то вже нічого не змінити.

Голова розболілася миттєво. Так завжди було, коли доводилося довго розбиратися в офіційних документах. Мозок спочатку не встигав за очима, а потім і зовсім відмовлявся працювати. 

— Добре, — я потягнулася і встала з дивана. — Тіно, коли обід? Я зголодніла і… хочу гарячу ванну.

Треба дати собі час на релакс. Бо не факт, що потім вдасться перепочити з такою кількістю подій.

— Зараз наберу вам ванну, — Тіна миттєво схопилася. — Потім збігаю на кухню. Щось іще?

— Ні, — я хитнула головою. — Дякую.

Книжку з законами лишила на тумбі біля ліжка. Треба буде почитати, коли мозок відпочине. Перевдяглася з допомогою Тіни, і вже незабаром із задоволенням занурилася в гарячу пінну воду.

Яке ж блаженство!

Думки різного рівня тяжкості від себе відганяла. Зараз відпочинок. Треба вміти відпочивати. Це я зрозуміла десь за два роки роботи у школі. Якщо не давати собі хоча б хвилин десять на день, і кілька годин на тиждень повного релаксу, можна збожеволіти.

З води я вибралася, коли подушечки на пальцях зморщилися. Закуталася в халат, вийшла у спальню і потягнулася. Настрій поліпшився, головний біль майже минув. Я кинула погляд у бік книги на тумбочці і… застигла. 

Поверх темної обкладинки лежав білий конверт. Звичайний конверт. Може тільки з більш щільного паперу, ніж я звикла. Однак… коли я йшла у ванну, а Тіна квапилася на кухню, щоб наказати подати мені обід раніше, його тут не було. 

— Тіно? — я озирнулася до будуара, очікуючи почути відповідь.

Дівчина не відгукнулася.

Я взяла конверт в руки, розгорнула і дістала вміст. Невеличкий, трохи жовтуватий шматок паперу. Ані підпису. Ані імені. Тільки слова, від яких у мене всередині похололо. 

«Моє терпіння не безмежне, маркізо. Поквапся з тим, що обіцяла мені. Інакше я заберу це сам».