Спочатку:
На сторінку книги
— Майстре Фірніете? — Феліція не знала, чого їй чекати від мага і в нерішучості зупинилася перед ним на три сходинки нижче.
Фірніет підвівся і підійшов до Феліції майже впритул. Його сірі очі з блакитними тріщинками зараз справді були як крига.
— Ви нічого не бажаєте сказати мені, Феліціє? — тихо, але дуже чітко поставив він своє запитання. У голосі його не було злості, але все ж таки деяке невдоволення було.
— А що я повинна сказати? — Феліція справді не розуміла до чого хилить викладач.
— Наприклад, чому вашого прізвища немає в імператорському архіві? Ні вашої дати народження, ні смерті ваших батьків — взагалі нічого, ніяких Фульмінаррі по всій Велланійській імперії, — надто спокійно заявив Фірніет.
Феліція відчула себе так, ніби її наздогнав удар блискавки. Вона не знала, що сказати, вона не могла навіть поворухнутися. Фірніет же стояв так близько і від нього так дурманливо солодко пахло чимось цитрусовим, що Феліції просто хотілося провалитися на місці або хоча б знепритомніти, щоб не відчувати цієї тортури близькістю. Не в цій ситуації. Не зараз.
— Феліціє! — Фірніет торкнувся її плеча, виводячи з заціпеніння. — Я чекаю на відповідь.
Що говорити? Правду чи чергову брехню? Феліція не могла вирішити. Вона не знала, чи може довіряти викладачеві, як і не знала, чи повірить він новій брехні. А ще вона не могла зрозуміти, чому він шукав її в архівах. Ось це справді було підозріло.
— Це моє несправжнє прізвище, — чесно зізналася Феліція. І, попереджаючи зустрічне запитання, сама пішла в наступ: — А навіщо ви шукали мене в архівах?
Фірніет зніяковів. Цього Феліція не чекала. Невже в нього теж були якісь секрети?
— Чому ви приховуєте своє справжнє прізвище? — схоже, Фірніет вибрав таку саму тактику не відповідати на запитання, а лише ставити свої.
— Бо вона мені не подобається. Я її змінила. Це злочин?
— Ні. То яке ваше справжнє прізвище? — Фірніет не збирався відставати.
— Тепер Фульмінаррі моє справжнє прізвище, — Феліція теж була вперта.
— Ні, поки що вона не з'явиться в імператорських архівах.
Ось тут Феліція зрозуміла, що прорахувалась. Але хіба вона могла припустити, що хтось шукатиме інформацію про неї та її минуле в архівах? Однак здаватися було рано.
— Що ви хочете знайти, майстре Фірніете? — Феліція постаралася, щоб її голос звучав якомога твердіше та впевненіше, хоч це й давалося їй важко.
— Я хочу зрозуміти джерело вашої сили. Це єдине, що я можу зараз вам сказати, — Фірніет важко зітхнув, упертість Феліції його дратувала.
Вони обидва бачили в очах один одного недовіру. Ось тільки у Феліції воно було змішане зі страхом, а очі Фірніета намагалися замаскувати надію. Це було не очікувано. Феліції подумалося, може, не все так погано, як вона вигадала... Вона вже була близька до того, щоб зізнатися у всьому тут і зараз, але раптом Фірніет поставив зовсім інше запитання:
— Гаразд, не хочете говорити справжнє прізвище, тоді скажіть хоч би дату свого народження.
— 27-е, Місяць Зоряного Пилу, 727 рік, — Феліція відповіла чесно, не відчуваючи каверзи.
— А о котрій годині знаєте?
— О 23:45.
— За 15 хвилин до опівночі… — Фірніет промовив це повільно, трохи посміхаючись. І несподівано додав: — Гаразд, я бачу, ви втомилися, ідіть відпочивати, Феліціє. Поговоримо завтра, коли прийдете на роботу.
Фірніет відійшов убік, даючи Феліції можливість пройти, чим вона негайно скористалася. Тільки відійшовши кілька кроків від викладача, Феліція змогла видихнути. Не було більше дурманного запаху і очей, що проникали в душу. І запитань. Феліція не на жарт стривожилася: Фірніет шукав інформацію про неї і причини цього вона не могла зрозуміти. Начебто б і не давала приводу для підозр. Чи їй так здавалося?
Повернувшись до кімнати, Феліція поділилася своїми підозрами з Майренн. Подрузі теж здалося дивним, що Фірніет так нею зацікавився, але вона не змогла знайти причин для цього. Майренн також вважала, що поведінка Феліції не могла викликати будь-яких підозр. А сила? Ну так сильних магів завжди вистачало, і ніколи ніхто не перевіряв їх походження.
Незважаючи на втому, Феліція довго не могла заснути. Вертілася з боку на бік, намагаючись влаштуватись зручніше, але думки не відпускали в цілющі обійми сну. Нарешті їй вдалося заснути, але сни були тривожними. Вона бігла від когось, пробираючись крізь темні зарості, і погоня ніяк не припинялася. Прокинулася Феліція рано і зовсім не почувала себе бадьорою.
Нашвидкуруч вмившись, вона вирушила до бібліотеки, щоб не марнувати час. Багато чого ще треба було вивчити та зрозуміти, і бібліотека стала для Феліції тим місцем, де вона найбільше проводила часу.
Заняття у цей день пролітали непомітно. Занадто швидко. Феліція зовсім не замислювалася про те, що їй розповідають, автоматом роблячи потрібні позначки. Розібратися можна згодом. Зараз її куди більше хвилювало, що скаже ввечері Фірніет. Хотілося, щоб час уповільнив свій біг, зупинився, дав Феліції можливість підготуватися і все обміркувати, але ні. Вечір насувався невблаганною грозовою хмарою.
Зібравшись із духом, Феліція вирушила на роботу. Фірніет сидів у кріслі посеред вітальні, на невеликому столику стояв заварник із чаєм, кошик із печивом та дві чашки. Схоже, на Феліцію сьогодні чекала не робота, а розмова.
— Сідайте, — Фірніет махнув у бік сусіднього крісла.
Намагаючись зберігати спокій, Феліція поволі опустилася в крісло. Фірніет простяг їй чашку з чаєм — це давало змогу відволіктися від розмови. Очевидно, вона буде непростою.
— Ми не працюватимемо сьогодні? — Феліція спробувала вдати, ніби нічого не сталося, і вчорашньої розмови не було.
— Може, й будемо. Все залежить від вас, — Фірніет зробив ковток чаю і виразно подивився на Феліцію. Холод пробирав від цього погляду. Феліція насилу виносила напругу. Потрібно було розібратися у питаннях, що виникли, раз і назавжди.
— Що ви від мене хочете, майстре Фірніете? — Феліція змусила себе звести очі від чашки і подивилася на викладача.
— Гаразд, не ходитиму навколо, — Фірніет зробив ще кілька ковтків, мабуть, ситуація його також хвилювала, і продовжив: — Феліціє, ви знаєте, що дата і час вашого народження повністю збігаються з часом загибелі Феллінії Велланійської, і ви зараз знаходитесь у тому віці, в якому вона загинула?
— Знаю, — Феліція ствердно кивнула. — Це має якесь значення?
— Має. Величезне, — Фірніет відставив чашку з чаєм. — За мить до загибелі Феллінія викинула в портал свою силу, щоб та не дісталася супротивниці. Вважається, що ця сила блукає десь у пошуках нової господині чи господаря. Зазвичай, при викиді, сила відразу ж переселяється в інше тіло, але Імператор так і не зміг знайти нікого, хто міг би володіти нею. У магах, що жили на той час, сила не була виявлена, і жодна дитина не народилася в проміжку між 23:45 27-го і 00:00 28-го Місяця Зоряного Пилу. Принаймні у нашому світі.
Чай раптом здався надто гарячим, він горів вогнем усередині тіла. Феліція відчула, як страх накриває її з головою і дрібним тремтінням поширюється по шкірі.
— Феліціє, я вам не ворог, — Фірніет несподівано посміхнувся найтеплішою, найприязнішою усмішкою, ніби відчуваючи тривогу своєї студентки. Феліції стало трохи легше, але страх все одно чіпко тримав її у своїх лещатах. — Я тут для того, щоб допомогти вам. Прошу, будьте зі мною чесною, від цього залежить ваше життя: час вашого народження помилковий чи ви не з Велланії?
Феліція була вражена, наскільки точно все бачив майстер Фірніет. Вона звернула увагу, що маг зробив відчутний акцент на другому варіанті. Невже було так очевидно, що вона не з цього світу? Можливо, й не було. Цілком ймовірно, що Фірніет просто дуже розумний. Як би там не було, Феліція не розуміла, як їй краще відповісти. Чи можна довіряти викладачеві?
— Уся ця історія з протеже Імператора була задумана для пошуку людини з силою Феллінії, — Фірніет ніби відчував невпевненість Феліції. Він вирішив першим відкрити свої карти, щоб вона змогла йому довіритись. — Я вам збрехав, я знаю все про протеже, і я тут саме тому: знайти її та захистити.
— Захистити від кого? — Феліція не поспішала у всьому зізнаватись, вона тягла до останнього.
— Від Валідани Етірель, звичайно, — Фірніет здивовано підняв брови. Йому це здавалося очевидним. Феліція ж почувала себе настільки невпевнено, що їй навіть найпростіші речі не здавалися такими. — Їй потрібна сила Феллінії, і вона прагне помсти. І вона вже знає про вас. Схоже, дівчина, яка вам загрожувала на дорозі, — це Ірфла, її дочка.
— Дочка Валідани від нареченого Феллінії?
— Вона сама. А вас так просто не розколеш, — Фірніет добродушно посміхнувся, він розумів, чому Феліція відволікає його увагу своїми питаннями.
Феліція лише знизала плечима, невпевнено посміхаючись у відповідь. Вона відчувала себе набагато легше зараз, і їй хотілося довіритися викладачеві. Одна річ, коли допомагає така ж студентка, як і вона, зовсім інша — коли це людина, яка знає відповіді на багато питань. Феліція вирішила ризикнути. Фірніет прихиляв до себе, вона не відчувала від нього погрози.
— Я не з цього світу, — Феліція сказала тихо, але ця фраза розлилася по кімнаті гуркотом грому. Повисло напружене мовчання.
— А звідки ви? — Фірніет першим порушив тишу.
— Ви не повірите, — Феліція винувато посміхнулася. — Я з Землі.
Майстер Фірніет був вражений. Він навіть не намагався приховати свого подиву. У це справді було складно повірити! Сила Феллінії опинилась у тілі дівчини з немагічного світу!
— Але... — маг спробував хоч щось прояснити для себе. — Далеко не всі маги, навіть найсильніші, що вирушають на Землю, легко поверталися назад. У немагічних світах досить складно створити портал. Як ви зуміли?
— Хотіла б я знати… — Феліція й сама не розуміла, як це вийшло. — Мене все життя цікавила магія, я шукала інформацію на цю тему. Останніми роками мені все частіше траплялися різні ритуали на відкриття порталів. Мені захотілося спробувати. У рідному світі мене нічого не тримало, вся біографія моя правдива, за винятком магічної складової. Я кілька разів намагалася відкрити портал, пробувала різні ритуали, але вийшло лише на 4-й раз. І ось я тут.
У Феліції ніби гора з плечей впала — нарешті сказала і могла розраховувати на серйозну допомогу. Аби тільки майстер Фірніет виправдав її довіру.
— Дуже цікаво… — маг задумливо запустив руку у волосся. — Тепер я не сумніваюся, що ви отримали силу Феллінії. Ось тільки, як вона опинилася у немагічному світі — випадково чи навмисно, для мене загадка. Але це не найголовніше. Тепер основне завдання вас навчити та захистити. Феліціє, ви хоч розумієте, у що вплуталися, відкривши портал у наш світ?
— У щось дуже небезпечне? — серйозність у голосі Фірніеєта не давала райдужних надій.
— Не те слово… — маг похитав головою. — На вашу силу полює наймогутніша темна магеса сучасності, а ви до ладу не вмієте керувати своїми здібностями.
Так, ідея потрапити в магічний світ була не найвдалішою. Але вона тут і, схоже, повертатися назад була б дурною затією. Втім, Феліція і не хотіла повертатися, незважаючи на небезпеку, що їй загрожувала. Їй сподобався цей світ, вона почувала себе в ньому своєю. На Землі друзі та знайомі вважали її дивною, через любов до магії, жартували над нею. Тут вона опинилася в такій бажаній для неї стихії і могла бути тією, ким завжди хотіла. Назад дороги немає. Навіть, якщо попереду чекають труднощі та небезпеки. Однак один момент її дуже турбував.
— Майстре Фірніете, скажіть, я переродження Феллінії чи ні? — це питання турбувало Феліцію з того часу, як вона дізналася про збіг у дати народження і смерті.
— Ні, — заспокоїв її викладач. — Душа людини та її магічні здібності — зовсім різні речі. Це як із різноманітними талантами — малюванням чи музикою. Ви ж не станете вважати себе переродженням своєї прабабусі, якщо стали єдиною, хто успадкував її дар гарно малювати?
Феліція заперечливо похитала головою, посміхаючись.
— Так само і з магією, — продовжив Фірніет. — Сили це одне, а ваша особистість абсолютно інше. До того ж, я трохи знав Феллінію — крім рудого волосся та сил у вас немає нічого спільного. Цілком різні особистості.
— Ви знали Феллінію? — здивувалася Феліція.
— Мій покійний дід був талановитим магом і працював безпосередньо на Імператора. Я навчався у столиці в імператорській школі, де дітям з 13 років викладав бойову магію наречений Фелли, Еділан Сетірам. Я в нього навчався 2 роки. Фелла часто відвідувала школи, також іноді дід брав мене до палацу. Не можу сказати, що я багато спілкувався з Феллою, але кількома словами точно перемовився. Здебільшого спостерігав за нею. Еділана Сетірама я знав краще. На жаль, він був слабкий і наклав на себе руки.
— Не всі здатні витримати загибель близької людини, — зітхнула Феліція.
— Ви змогли. Я також зміг. Мій батько загинув під час атаки темних магів, коли мені було 10, матір отруїли через 2 роки, дід помер від старості, коли мені було 20. Я ж не здався через ці втрати. Я вважаю самогубство на ґрунті втрати близької людини непробачною слабкістю. Я сумніваюся, що цього хотіли б наші близькі. Сильні люди не здаються.
— Згодна з вами, — Феліція кивнула. — Але не всі такі сильні духом.
— Не всі, — погодився Фірніет. — Але ж це не виправдання. Втім, це зараз не має відношення до теми. Потрібно вирішити, що робити із вами.
— А є варіанти? — Феліція потяглася до кошика з печивом, аж надто апетитно воно виглядало.
— Імператор наказав мені: якщо я знайду сили Фелли, я зобов'язаний захистити їх від Валідани. Вона не повинна їх отримати.
— А вона може якось їх витягти з мене?
Фірніет, посміхаючись, похитав головою і підлив ще чаю в чашки. Тепер йому слід було постійно нагадувати собі про те, що Феліція мало що знає про магічні світи.
— Сили мага розчиняються разом із його смертю або він може провести ритуал відділення своєї сили. Відчуваючи близьку кончину, мій дід витягнув свої сили і передав їх мені. Не рекомендується мати більше п'яти сил, інакше вони можуть стати некерованими. Здобути чужу силу можна, якщо хтось передасть вам її добровільно, або викраде її, вбивши мага. Моє завдання не дати вам передати її Валідані, або ж не дати їй вас вбити.
— Ну, я не планую віддавати свою силу Валідані, мені вона самій знадобиться, — запевнила Феліція викладача.
— Добровільно так, але вона може примусити. Адже Еділана вона змогла зачарувати і зачати від нього дитину. Вона дуже могутній маг.
Ця звістка Феліцію не дуже тішила. Втім, тепер вона мала сильного союзника, що хоч трохи, але обнадіювало.
— То що мені робити?
— Є три варіанти: витягти з вас силу та передати до імператорського сховища; навчити вас захищатися від темних магів і стати сильнішою за них; вбити вас — тоді сила розчиниться в просторі. Останній варіант мені зовсім не подобається, — поспішив заспокоїти Фірніет, бачачи очі Феліції, що округлялися від жаху. — Це міра на крайній випадок. Ви, мабуть, не розумієте всієї складності ситуації… Імператор змушений буде віддати такий наказ, якщо не буде іншого виходу. У Фелли дуже потужна сила і, отримавши її, Валідана стане практично невразливою. Зло переможе добро, світ зануриться у пітьму. Це питання життя всього нашого світу. Але я вірю, що ми зможемо уникнути цього. Імператор — ні. Тому я не збираюся поки що повідомляти йому про вас. Витягувати з вас силу теж не вважаю за потрібне, тому що тоді ви опинитеся в магічному світі без магічних здібностей. Це ризиковано. Зазвичай так роблять вмираючі люди, бажаючи подарувати свої сили близькій людині, щоб вони їй послужили. Іноді це використовується як міра покарання злочинців. Жити без магічних здібностей у нас складно. Я бачу, що ви здібна і я впевнений, що зможу допомогти вам розвинути ваші сили по максимуму. І захистити вас я також можу. Тільки, будь ласка, бережіть своє походження в таємниці.
— Майренн знає, що я не з цього світу. Про те, що я народилася в день смерті Фелли, я поки їй не повідомляла.
— Нехай Майренн і залишиться єдиною, хто в курсі всього, крім мене, — попросив майстер Фірніет. — Ніколи не знаєш, кому можна довіряти, а кому — ні.
— А вам можна? — усміхнулася Феліція.
— Ви вже мені довірилися, — Фірніет відповів їй такою ж усмішкою. — Я на вашому боці, ви мусите це відчувати.
Феліція і справді це відчувала. Аби тільки чуття це не було наслідком банального захоплення Фірніетом як чоловіком.
— Для початку я дам вам деякі книги, щоб ви могли ознайомитися з найнеобхіднішим, а потім думатимемо, що робити далі, — Фірніет підбив підсумок їхньої розмови і пішов до кабінету за книгами.
Повернувшись, він вручив Феліції цілу кипу книг: «Основи магії», «Історія Велланії» та чотири книги про темних магів.
— Вивчайте, не поспішайте. Вдумливо, серйозно. Ці знання потрібні вам для життя у Велланії, без них ви пропадете.
Феліція подякувала за книги та пообіцяла розібратися з усіма цими знаннями. Фірніет запропонував приступити до роботи і попросив зварити зілля основи, доки він буде зайнятий своїми дослідженнями. Схоже, розслабитися він їй точно не дасть. Відставивши чашку з чаєм і з сумом подивившись на печиво, Феліція пішла до лабораторії варити зілля.
У свою кімнату вона повернулася одразу після вечері. Спати сьогодні зовсім не хотілося: надто багато інформації, яка її турбувала. Залишивши палаючою неяскраву світлову кулю, щоб не заважати Майренн, Феліція полізла в сумку за книгами, які їй дав Фірніет. Нагорі сумки вона, на свій подив, виявила паперовий пакетик з печивом Фірніета. Це було так мило і несподівано, що Феліція не змогла стримати широкої задоволеної посмішки. Тихенько хрускаючи печивом, вона відкрила одну книгу з темної магії і заглибилася в читання.
Опам'яталася Феліція вже вранці від того, що Майренн трясла її за плече. З подивом вона виявила, що заснула в обіймах з книгою та залишками печива.
— Ти занапастиш себе цим навчанням! — Майренн невдоволено насупилася. — Вночі спати треба, а не печиво над підручниками гризти.
— Мені спочатку не спалося, а потім я не помітила, як заснула. І це не підручник, цю книгу мені дав Фірніет. Він усе знає про мене, про те, що я із Землі, — зізналася Феліція.
— Але звідки? — Майренн округлила очі.
— Довелося все розповісти, — Феліція, зітхаючи, розповіла про вчорашню розмову, про все, включаючи те, що вона володарка сил Фелли. Більше таїтися від подруги їй не хотілося.
Майренн не знала, що й сказати, настільки вона була вражена розповіддю. Втім, часу на розмови вже не залишалося: скоро мали розпочатися заняття, а вони ще не снідали. Поговорити можна й пізніше, коли інформація хоч трохи вляжеться у голові.
Заняття пролетіли так само швидко, як і вчора. Ось тільки сьогодні Феліція не боялася зустрічі з Фірніетом, а навпаки на неї чекала. Тепер вона могла, не приховуючись, ставити будь-які питання про магію і це дуже надихало.
Фірніет чекав її, як завжди, у вітальні, розташувавшись на дивані з книгою. Подякувавши за печиво, Феліція вже хотіла закидати мага купою запитань, але він зупинив її:
— Вибачте, Феліціє, мені сьогодні не до розмов. До завтрашнього ранку треба доставити в Ліданію великий запас лікувального настою — наближаються холоди, мешканці активно купують його. Варити його треба ретельно, багато специфічних інгредієнтів. Давайте приступимо.
Цілий вечір вони варили настій, Феліція уважно дотримувалась вказівок викладача, боячись наплутати і зробити щось неправильно. Її старанність приносила відчутні плоди — зілля Феліції давалися досить легко. Закінчивши з приготуванням останньої партії цілющого настою і розливши його у флакони, Фірніет простяг Феліції мішечок з монетами — сьогодні була п'ятниця.
— Будьте обережні у вихідні. Краще не виходьте поки що до міста, — порадив маг.
Феліція розуміла, що це було розумним рішенням, але на вихідні вона мала плани — Майренн звала до себе додому. Вона повідомила про це Фірніету.
— Де живуть батьки Майренн? — схоже, Фірніет був не в захваті від цієї затії.
— Не знаю, — знизала плечима Феліція. — Вона не сказала.
— Дізнайтесь і надішліть мені повідомлення, і час вашого від'їзду теж. Ви знаєте, як надсилати повідомлення?
— Так, Майренн мене навчила.
Повернувшись до кімнати, Феліція розпитала подругу та надіслала викладачеві повідомлення. За кілька хвилин прийшла відповідь: «Чекайте мене біля воріт Лідевану. Я вас супроводжуватиму».
