Раді Вас бачити!

Феліція повернулася до Святкової зали — більшість студентів ще веселилися. Як не дивно, виявилося, що Майренн сидить на самоті за їх столиком, вона якраз дегустувала принесене Кеттою вино. Феліція присіла поруч із подругою, налила собі ще вина і розповіла про підслухану розмову та зізнання Фірніета. Майренн пораділа за подругу і запропонувала за це випити.

Вино у пляшці майже закінчилося, Феліція сильно захмеліла, а вечір все не закінчувався. Вона сподівалася, що Фірніет повернеться на свято, але з кожним випитим келихом хмільного напою надія танула. Майренн, яка ще кілька годин тому клялася, що хлопці їй не потрібні, знову втекла танцювати з черговим, і Феліція нудьгувала на самоті.

Втомившись від свята, Феліція вирішила повернутися до кімнати. Поцупивши зі столу пляшку солодкого грушевого вина, вона повільно попрямувала до кімнати, попиваючи алкоголь прямо з пляшки. Піднімаючись сходами, вона несподівано зіткнулася з Фірніетом, який в той час спускався вниз. Феліція мало не втратила рівновагу, але викладач вчасно підхопив її за талію, притиснувши до себе надто близько. Щоправда, він майже одразу ж її відпустив, Феліція навіть не встигла видихнути. Від нього теж добряче несло алкоголем.

— Ви чого так напилися, Феліціє? — Фірніет відібрав у неї наполовину порожню пляшку.

— Так і ви п'яні, майстре Фірніете, — Феліція безглуздо захихотіла, алкоголь брав гору над її розумом.

— Мені можна.

— А мені що не можна? — Феліція була обурена подібною заявою і, відібравши у Фірніета свою пляшку, зробила ще ковток.

— Ви не контролюєте себе, — спокійно заявив Фірніет, знову відбираючи у неї пляшку. Феліція обурено надула губи.

— А ви?

— А що я?

— А ви взагалі до мене в кімнату проникаєте без дозволу! — Феліція вирішила дати хід історії з браслетом.

— Ніби ви не те саме робите регулярно, — Фірніет знайшовся, чим відповісти. — І взагалі, з чого ви взяли, що я був у вашій кімнаті?

— У мене на дверях стоять дві захисні руни: одна від темної магії, друга від мешканців академії, за винятком мене та Майренн. І вас.

— І за що мені така честь? — посміхнувся Фірніет.

— Ну, я вам довіряю. Ви знаєте мою історію, — чесно зізналася Феліція.

— І саме тому ви вирішили, що я був у вашій кімнаті.

— Ну, не матеріалізувався ж сам собою цей браслет у мене на ліжку?! — Феліція помахала рукою з браслетом перед викладачем.

— Не знаю, про що ви, — Фірніет узяв її за руку. — Давайте я вас проведу до дверей, раптом упадете.

Ніжно тримаючи її за руку, Фірніет йшов порожнім коридором. Тепло його міцної руки гріло долоню Феліції, вона стиснула його руку і він у відповідь стиснув сильніше. Це були єдині дозволені ніжності з його боку. Вони надто швидко опинилися біля дверей її кімнати. Зупинилися, не випускаючи рук, тільки обернулися один до одного. Феліція притулилася плечем до дверей і міцно тримала Фірніета за руку. Не хотіла відпускати. Він дивився кудись у далечінь, над її головою, адже він був набагато вищий.

— Віддайте мені вино! — лукаво посміхаючись, Феліція потяглася до іншої руки Фірніета, в якій той тримав пляшку, але він спритно сховав руку з вином за спиною. Феліція не чекала такого повороту подій і знову потрапила в обійми викладача.

Фірніет, схоже, вирішив скористатися моментом і трохи обійняв Феліцію, випустивши її руку зі своєї. Її голова пригорнулася до його грудей. Феліція відчувала, як сильно б'ється його серце і як його цитрусовий аромат змішався із запахом алкоголю. І як тяжко він дихає. Вона не хотіла, щоб він її відпускав і він тримав її в обіймах, ненадовго здавшись. Феліція відчувала, як він трохи погладжує їй спину, тримаючи одночасно міцно і легко. Сильні, впевнені обійми, здатні захистити від усього світі, навіть від самої долі.

— Вам треба поспати, Феліціє, — раптом промовив він, зруйнувавши всі чари. — Прогулювати свої пари через похмілля я вам не дозволяю.

Феліція підняла на нього погляд, Фірніет дивився посміхаючись. Усвідомивши, що чарівні моменти закінчені і більше не повернуться сьогодні, Феліція трохи відсторонилася. Фірніет її не утримував.

Відчуваючи незручність, Феліція поспішила прослизнути до своєї кімнати. Вона притулилася спиною до дверей і сповзла на підлогу, скинувши туфлі, що набридли. З-за дверей почулося, як Фірніет тихо вилаявся. Феліція обережно припала оком до замкової щілини і виявила, що викладач усе ще стоїть під її дверима. Вона намагалася не дихати, щоб він не відчув, що вона поряд. Фірніет продовжував стояти під дверима, нервово запускаючи руки у волосся, потім швидко допив залишки вина з її пляшки та стрімко пішов. Феліція задоволено засміялася. Це була майже перемога! Він ледве встояв. Скільки ж потрібно мати стійкості, навіть упертості, щоби так опиратися власним почуттям, навіть під впливом алкоголю? Феліція не знала, і якби не почуття власної гідності, вона давно б полізла до нього цілуватися. Феліція ніколи не належала до тієї категорії дівчат, які самі вішаються на шию та нахабно нав'язуються, як би її не тягнуло до чоловіка. У цьому вона була дещо старомодна.

Спала Феліція неспокійно, всю ніч їй снилися відверті сни, і головним героєм у них був Фірніет. Вона раз у раз прокидалася, відчуваючи, як вся горить. Дбайливо залишений Майренн глечик з водою на тумбочці до ранку спорожнів, а легше не ставало.

— Може, залишишся в ліжку, відіспишся? — запропонувала Майренн, бачачи страждання подруги.

— Фірніет сказав, що не дозволяє мені прогулювати його пари, — зітхнула Феліція, прикладаючи мокрий рушник до чола.

— Йому без тебе сумно, — у Майренн завжди знаходилась цікава відповідь.

— Угу, він хоче позловтішатися над моїм похміллям і подивитися, як я буду ніяковіти після вчорашнього, коли впала в його обійми.

— Він сам тебе обіймав, ти ж казала.

— Йому можна, він викладач. І пити йому можна. І в кімнату до мене заходити. А мені цього всього не можна.

— Та він же жартує з тебе, хіба не видно? — Майренн принесла Феліції сухий рушник, щоб та витерлася.

— А я не хочу жартів! Я хочу кохання! Я вже цілий рік ні з ким не зустрічалася, —Феліція зітхнула, витираючи вологе обличчя.

— Думаю, Фірніет набагато довше не мав стосунків. Ось він і боїться, – припустила Майренн.

— Як мене дратують нерішучі чоловіки!

— А я думала, тобі в ньому все подобається, — вколола Майренн.

Феліція важко зітхнула і, підвівшись із ліжка, почала одягатися. Треба було поспішати на сніданок, хоч їсти їй майже не хотілося.

— Слухай, Майрі, у тебе нічого від похмілля немає? — Феліція з надією подивилася на подругу.

— Ні, я ліків не тримаю. Ось у Фірніета, напевно, щось є.

— Ти пропонуєш мені підійти до нього і попросити засіб від похмілля? — обурилася Феліція.

— Ага, — Майренн хитро посміхалася.

Феліція тільки відмахнулася від Майренн і поспішила до їдальні. Насилу впихнувши легкий салатик і запивши його кавою і парою склянок апельсинового соку, Феліція встала з-за столу. Вона так поспішала піти з їдальні, що у дверях зіткнулася з Фірніетом, який теж поспішав на заняття. Виглядав він цілком бадьоро, що дратувало, бо випив він учора не менше за Феліцію. Буркнувши вибачення, Феліція вихором пролетіла повз нього, аби тільки він не помітив, як густо почервоніли її щоки. Майренн ледве встигала за подругою.

На заняттях Феліція насилу розуміла, про що говорить Фірніет, надто важким видався ранок. Тому питання викладача вона благополучно пропустила повз вуха. Тільки, коли він навис над нею, склавши руки на грудях із невдоволеним поглядом, Феліція зрозуміла, що вона нічого не чула.

— Феліція, я задав вам питання, — голос викладача звучав сердито, але очі його посміхалися.

— Вибачте, майстре Фірніете, я не дочула, — Феліції зовсім не подобалося, що Фірніет постійно її питав на заняттях. Ні, вона, звичайно, розуміла, що він переживає за неї, але міг би зробити поблажку. — Чи не могли б ви повторити?

— Які королівства входять до складу світу Невлідда? Ми на минулому занятті це проходили.

— Це десять королівств: Лісове, Сніжне, Сутінкове, королівство Сірих Каменів, Первісної магії, Туманних Боліт, Істинне королівство, — почала перераховувати Феліція. — Ще… Ні, вибачте, не можу згадати решту.

— Ви забули про королівство за Стіною, королівство Теплої Води та королівство Славних Воїнів. Столиця Лісового царства?

— Дреанд, — це Феліція добре пам'ятала. Все ж таки вона намагалася вчитися.

— Столиця королівства Теплої Води?

— Аквіталь.

— Добре. Сьогодні поговоримо про світ Вейта. Цей світ вважається одним із найдавніших і високорозвинених. Вейта пов'язана порталами з рештою світів і в ній найпотужніша магія. По суті, Вейта — це основа магії, світ, який дав початок іншим світам.

М'який голос Фірніета заколисував, і як би Феліції не було цікаво слухати, все, що їй хотілося, — це заснути. Закінчення пари вона дочекалася насилу, відразу стомлено опустивши голову на схрещені на столі руки. Студенти вийшли на перерву, навіть Майренн пішла, пообіцявши роздобути для Феліції води. В аудиторії залишилася тільки вона та Фірніет. Голова нестерпно боліла, і її сильно нудило. Феліція вже й забула, що таке похмілля. Вона не мала звички напиватися. Раптом Феліція відчула чийсь легкий дотик до свого волосся. Піднявши важку голову, вона виявила поряд із собою Фірніета. У руках той тримав якийсь флакончик.

— Страждаєте від похмілля? — Фірніет нахабно посміхався. — Ось випийте це, стане легше.

Феліція з вдячністю прийняла простягнутий флакон і миттю його спустошила. Одразу стало якось легше, голова проясніла і нудота пройшла.

— Мені соромно… — простягла вона, знову опустивши голову на стіл. В очі Фірніетові не хотілося дивитися, особливо після вчорашніх обіймів.

— Добре, що ви це усвідомлюєте, — Фірніет продовжував стояти поруч, усміхаючись. Найбільше у світі Феліція хотіла, щоб він зараз відійшов і дав їй посидіти наодинці зі своїми думками. — Зайдіть до мене одразу після пар. Потрібно дещо обговорити.

Сказавши це, Фірніет, нарешті, відійшов у дальній кут аудиторії, залишивши Феліцію наодинці зі своїми думками. Пари, що залишилися, пролетіли легше, протипохмільне зілля було просто чудодійним. Зібравши зошити в сумку, Феліція поквапилась до Фірніета, який уже встиг піти до себе.

Увійшовши до вітальні Фірніета, Феліції одразу ж кинулися у вічі розбиті уламки під столиком, схоже, від пляшки. Це її стривожило.

— Звідки у вас ці уламки? — спитала вона Фірніета, вказуючи під стіл. — Щось трапилося?

— Вас це не стосується, Феліціє, — м'яко відповів Фірніет, швидко відвернувшись в інший бік.

— Якщо у вас якісь проблеми, то так і скажіть.

— Ви моя проблема, Феліціє! — різко випалив Фірніет, не подумавши. Схаменувшись, він виправився: — Я збираюся їхати до Імператора з вашого питання і мене це дуже турбує.

— Але ж це не привід бити пляшку.

— Та не бив я її, сама впала, — Фірніет зробив слабку спробу виправдатися. Пролунало неправдоподібно.

— І пити через це теж не варто.

— Ось давайте ви не вчитимете мене життю, — розлютився Фірніет. — Я набагато старший від вас.

— Так собі виправдання, — посміхнулася Феліція.

— Чому ви про мене так турбуєтеся, Феліціє? — Фірніет перейшов у напад.

— Тому що ви турбуєтеся про мене. Про мене давно ніхто не турбувався. А я звикла добре ставитися до людей, які добре ставляться до мене.

Фірніет замовк. Він не хотів нічого казати. Проте це було необхідно.

— Я зараз збираюся їхати до столиці. Роботи сьогодні не буде. І я повернуся швидше за все завтра. Не раніше, — Фірніет втомився від їхньої суперечки.

— Ви будете обережні? — Феліції не хотілося відпускати його надовго. Вона знала, що замучить себе від тривоги, навіть якщо він пообіцяє їй, що буде дуже уважним.

— Звісно, — пообіцяв Фірніет. — А ви поки придивитеся за Ірфлою, я не хочу, щоб вона померла з голоду.

— Тобто ви дозволяєте мені приходити до ваших кімнат під час вашої відсутності? — на обличчі Феліції заграла лукава посмішка.

— Я не маю іншого виходу. Ірфлу треба годувати, — Фірніет відповів їй такою ж усмішкою. — Але це не означає, що ви тут можете ночувати. Цього я вам не дозволяв.

— Ну, того разу це вийшло випадково, — Феліція невинно змахнула віями.

— Більше жодних випадковостей. Я на вас розраховую, Феліціє, не підведіть. А тепер вибачте, але мені треба збиратися.

Фірніет злегка торкнувся її плеча, прямуючи до виходу. Жодних рукостискань, жодних обіймів — а міг же виявити трохи більше ніжності. Втім, Феліція і не розраховувала на більше, вчора він і так дозволив собі забагато.

Феліції незвично було проводити вечір буднього дня не за роботою. За ці три тижні, що вона була тут, вона вже звикла до вечорів із Фірніетом за приготуванням зілля та ліків. Тепер вона вперше залишилася без свого захисника і відчувала тривогу. Феліції здавалося навіть, що Фірніет може не повернутися, що Імператор замкне його десь у підвалі, а за Феліцією надішле загін стражників. Імператор Ромерік Велланійський малювався їй якимось моторошним монстром.

Феліція весь вечір провела в бібліотеці, намагаючись зосередитися на навчанні, але це виходило з перемінним успіхом. Думки раз у раз неслися до Фірніета.

Ніч була неспокійною — кошмари знову турбували Феліцію, і щоразу вона прокидалася в холодному поту. Туманний ранок не приніс полегшення: Фірніет все ще не повернувся. Кілька разів вона поривалася надіслати йому магічне повідомлення, але зупинялася. Раптом це буде недоречно? Так і доводилося терпіти та чекати, сподіваючись на краще.

Фірніет не повернувся і ввечері до початку робочого часу. Феліції не було чим зайнятися перед тренуванням з бойової магії, тому вона вирішила посидіти в компанії Ірфли. Та, як не дивно, була їй рада.

— Що, нудьгуєш за своїм викладачем? — посміхнулася полонянка.

— Ні, просто задумалася, — Феліції не хотілося ділитися своїми особистими переживаннями з Ірфлою.

— Та невже? — ущипнула її Ірфла. — А ось Фірніет по тобі божеволіє.

— З чого ти взяла? — Феліція одразу ж пожвавішала.

— Та він тут днями п'яний сидів і всі вуха мені про тебе продзижчав, — Ірфла хихикнула. — Яка ти здібна, яка працьовита, яка сукня в тебе гарна була... І що він не віддасть тебе темним магам, боротиметься за тебе і твою силу на смерть. Ти що його зачарувала?

— А у вас, темних, лише чаклунством можна привернути увагу чоловіка?

— Натякаєш на мою матусю? — Ірфла була напрочуд прониклива. — Ні, ми не всі такі. Мені й чаклувати не доводилося, всі мої були.

— Звісно! Дочка головної темної магеси.

— Ну, припустимо. А що таке в тобі?

— Чи не припускаєш, що я можу йому просто подобатися?

— Цілком. Але ж має бути в тобі щось таке?

— Може, для нього й є щось таке. Ти ж дівчина, тобі не збагнути. Чи тобі й дівчата подобаються? — ущипнула Феліція.

— Та ні, тільки хлопці.

Феліції було дивно, але їй чомусь подобалося спілкуватися з Ірфлою. Вона хоч і дражнила її, але якось зовсім без злості. Можливо, за інших обставин вони могли б потоваришувати.

— Послухай, може, ти все-таки поставиш блок від матері? — Феліція вирішила змінити тему розмови.

— Давно вже, — несподівано зізналася Ірфла. — Просто вам не казала. Думаєш, мені приємно, що моя мати влазить мені в голову?

— Думаю, що ні.

— Але вона все одно знає, де я. Не точно, але здогадується. Вона знає, що я в Ліданії і що ти навчаєшся в Лідевані. То що, де вона тебе шукатиме? Правильно, тут.

— Тоді чому вона досі не примчала рятувати улюблену доню? — вколола полонянку Феліція.

— Не знаю, — зітхнула Ірфла. Схоже, її це дуже засмучувало. — Можливо, має якийсь особливий план.

— А ти до неї в голову залізти не можеш, щоб дізнатись? — Феліція вирішила спробувати щастя.

— Я не вмію це робити, — відповіла Ірфла. — А якби й уміла, то про мамині плани все одно не сказала б. Навіщо мені її зраджувати?

— Тому, що твоя мати робить неправильно.

— Може, я теж хочу чинити, як вона, — Ірфла підморгнула Феліції.

— Та вона ж керує тобою, позбавляє самостійності. Невже це тобі подобається?

— Слухай, Феліціє, я люблю свою маму, якою б вона не була, — Ірфла перейшла на відвертість. — Може, мені й не подобається, що я лише пішак у її руках, але в мене немає іншого вибору. Ти не зрозумієш.

— Гаразд, як знаєш. Мені час на тренування. Але ти все одно подумай. Ти могла б втекти та стати вільною. Стати собою.

Ірфла тільки хмикнула замість відповіді. Феліція піднялася з підвалу і пройшлася по кімнатах Фірніета, перевіряючи, чи його немає. Даремно, він ще не повернувся. Сповнена тривожних думок, Феліція вирушила на тренування. Можливо, активні заняття допоможуть їй хоч трохи відволіктися.

Маллайда, як завжди, вичавила з неї всі соки. Втомлена і все ще стурбована Феліція вийшла з тренувального залу. І відразу зіткнулася з Фірніетом. Схоже, він чекав на неї під дверима.

— Майстре Фірніете! Ви повернулися, — Феліція мало не кинулася йому на шию, але вчасно схаменулась — ззаду стояла Маллайда і могла все побачити. Та й Фірніету навряд чи припали б до душі такі вільності. Тож Феліції довелося обійтися лише усмішкою.

— Так, хвилин 15 тому, — Фірніет відповів їй такою ж усмішкою і кивнув Маллайді в знак привітання. — Якщо ви не дуже втомилися, ходімо до мене і я все розповім.

Втому Феліції як рукою зняло і вона бадьорим кроком поспішила за викладачем. Розташувавшись із чаєм за столиком у кабінеті, Фірніет розповів про свій візит до Імператора:

— Насамперед хочу відзначити, що я не сказав Імператорові про те, що знайшов силу Феллінії. Я розповів лише, що на одну мою студентку двічі нападали темні маги через те, що в неї є грозова магія. Сказав, що перевіряв вас, але інших здібностей Фелли не виявив. Мовляв, темні через грозову магію вас переслідують, думаючи, що й інші сили Фелли у вас. Імператор повірив.

— Тобто ви збрехали Імператору? — Феліція посміхнулася. — Як не соромно!

— Соромно, Феліціє, соромно, — Фірніет відповів їй такою ж посмішкою і зробив ковток із чашки. — Бачите, на що мені доводиться йти заради вас.

Фірніет сказав це напівжартівливим тоном, але Феліція відчувала, що він хотів би сказати це зовсім інакше, м'яко і ніжно, але розуміла, що цього не буде. Поки що.

— Далі я розпитав про те, що все-таки Імператор робитиме, якщо людина з силами Феллінії знайдеться, — Фірніет продовжив розповідати. — Хоч як не сумно це говорити, але все, як я й думав: Імператор схильний або позбавити сили, або вбити носія, якщо той відмовиться віддати силу. У нас з ним була довга суперечка з цього приводу. Я намагався переконати Імператора, що силу можна використовувати з користю, він вважає, що це великий ризик. Мовляв, навіть сама Феллінія не спромоглася протистояти Валідані. Куди там решті. Загалом, зійшлися ми на тому, що якщо у мене будуть вагомі докази, що носій магії вміє керувати нею краще, ніж сама Феллінія, тоді він залишить силу. В іншому випадку, носій буде позбавлений сили.

— Отже, я маю лише один варіант: стати кращою за Феллінію, — Феліція з сумом дивилася, як чаїнки плавають у чашці. Вона розуміла, що це завдання для неї непосильне. Хіба може вона, дівчина із Землі, де магії й близько не було, стати найвидатнішим магом? Вона не вірила у себе. Проте Фірніет у неї вірив.

— Сумніваєтесь? — Фірніет несподівано простяг руку через стіл і торкнувся її долоні. Його пальці ніжно пройшлися її шкірою, так що у Феліції по тілу пробігли мурашки. — У Феллінії не було справді добрих вчителів. Так, вона розвивала свої сили з дитинства, але не всі. Знаєте, що я дізнався?

Феліція з цікавістю підвела очі на викладача.

— Імператор розповів мені про ще одну силу Фелли, — поділився Фірніет. — Пам'ятаєте, коли Ірфла на вас напала і я дивувався, як ви мене покликали, адже у Фелли не було такої здібності?

Феліція ствердно кивнула, вона це пам'ятала.

— Так от, — продовжив Фірніет, — насправді, така здібність у Феллінії була. Вона її просто приглушила у дитинстві. Справа в тому, що, будучи дитиною, вона опинилася в небезпеці, кілька собак розлютилося і хотіло на неї напасти. Вона подумки покликала свою маму і та відразу примчала рятувати її і сильно постраждала від укусів собак. Це налякало маленьку Феллу і вона вирішила більше ніколи не використовувати цю силу, щоб близькі не постраждали через неї. Імператор мені розповів про це, щоб я напевне знав, коли знайду носія сили. І це, ще одне підтвердження тому, що ви можете стати кращою за Феллу. Ви змогли запросто скористатися її згаслою здібністю. Зможете так і з іншими. У вас немає тих психологічних травм, які заважали Феллі розвивати деякі свої сили, ви жили в іншому світі та отримали сили дорослою. Вам простіше з ними впоратися. Ви чистий аркуш. І я недаремно витратив половину свого життя на вивчення магії, я зможу вас багато чого навчити. Так що я впевнений, ви зможете стати кращими за Феллу.

— А якщо не стану, то мене вб'ють чи позбавлять сили? Такий варіант? — Феліція зітхнула.

— Ну, є ще один варіант — втекти, — нагадав Фірніет. — Ви повинні вибрати, Феліціє, ви боротиметеся чи ховатиметеся в безпеці?

— Тікати ганебно, — чесно зізналася Феліція.

— Мені подобається, що ви так думаєте, але я не засуджу вас, якщо ви захочете втекти.

— І ви втечете зі мною? — Феліція подивилася Фірніету просто у вічі. Крижинки в його очах засяяли.

— Я не можу залишити вас без нагляду. Та й мене покарають, якщо я дам вам втекти, а сам залишусь, — Фірніет посміхнувся. — То що ви вибираєте?

Якою б привабливою не була пропозиція втекти разом з ним, Феліція розуміла, що це неправильно. Їй подобалася Велланія, вона потоваришувала з Майренн, їй хотілося вчитися в академії. І їй хотілося бути сильною. Мати Феліції загинула через всю цю історію з переміщенням сил, і Феліція мала помститися за її смерть. Помститися Валідані.

— Я залишаюся, — твердо промовила Феліція.

— Я в цьому не сумнівався, — Фірніет широко посміхнувся і знову трохи торкнувся її руки. — Ви сильна. Ви впораєтеся. Я у вас вірю.

Більше вони нічого не говорили, мовчки допиваючи чай. На Феліцію раптом навалилася така втома, що вона поспішила до себе і одразу ж провалилася в сон. Цієї ночі спала вона міцним сном без сновидінь і вранці почувала себе бадьорою і готовою до нових звершень.

Цілий день Феліція не могла дочекатися вечора, їй не терпілося знову побачити Фірніета. Він усе частіше почав надавати їй невеликі знаки уваги, то торкаючись її злегка, то говорячи щось приємне, нехай іноді і жартома. Їй уявлялося, як вони працюють у лабораторії та їхні руки випадково торкаються один одного за роботою.

Не в змозі дочекатися п'ятої вечора, Феліція вирушила на 15 хвилин раніше. Фірніет був здивований, але радий.

— Півгодини тому мені прийшло термінове замовлення, — пояснив він. — Потрібно зробити 10 порцій зміцнюючого зілля та одразу ж віднести їх у Ліданію. До аптекаря зайшли мандруючі бойові маги і їм терміново потрібне це зілля, а в того закінчилося. Ще аптекар просив, щоб я прийшов із вами. Він повідомив, що я роблю зілля разом із асистенткою і маги побажали побачити обох виконавців. Мені, звичайно, здається це дивним, але мене іноді кличуть маги, яким я продаю зілля. Цікаво їм подивитися на того, хто їх постачає. Бояться, що можу підсунути щось погане. Недовірливі. Гаразд, приступимо.

Всі інгредієнти були вже розкладені на столах і справа йшла швидко. Феліція тільки дивувалася, як Фірніет може так швидко і добре варити зілля. Можливо, і вона колись дійде до такої майстерності?

Покінчивши з приготуванням, Фірніет запропонував Феліції перепочити, поки він розіллє зілля по флаконах. Феліція присіла в крісло і, спостерігаючи за його швидкими, впевненими рухами, машинально крутила на руці браслет, який сьогодні вирішила вдягнути. Вона кидала нишком багатозначні погляди на викладача і він, нарешті, звернув увагу.

— Ну що ви на мене так дивитесь, Феліціє? — не витримав натиску Фірнієт. — Так, це я купив браслет. Заспокоїлися?

— А навіщо ви це зробили? — Феліція прикусила губу, намагаючись стримати переможну усмішку.

— Захотілося.

— А чому захотілося? — Феліція по-дитячому набридала з питаннями.

— Так, Феліціє, припиняйте, — Фірніет постарався зобразити суворий погляд. Вийшло погано. — Нам треба поспішати до Ліданії.

Це була маленька, але все ж таки перемога, тому Феліція більше не чіплялася. Склавши флакони в сумку, вони поквапилися до аптекаря в Ліданію, перед відходом відправивши повідомлення Майренн. Феліція не хотіла, щоб подруга знову злилася чи переживала, якщо вони затримаються. А у Феліції були такі плани. Вона сподівалася, що після того, як вони віддадуть аптекарю зілля, вони з Фірніетом зможуть прогулятися вечірньою Ліданією. І, можливо, щось хороше станеться.

Ось тільки доля мала інші плани на вечір.