Раді Вас бачити!

Вони квапливо йшли дорогою до Ліданії, насолоджуючись духмяним вечірнім повітрям. Місто вже горіло вогнями, де магічними, а де свічками та вогнищем. Вечір видався теплим і безвітряним. Феліція насолоджувалася близькістю Фірніета, йдучи поряд з ним, навмисно зачіпаючи його руку своєю. Він був не проти.

Перед самою аптекою всередині Феліції виникло якесь неприємне відчуття, ніби щось стиснуло груди, але глянувши на каблучку із захисним каменем, вона заспокоїлася — вона не видавала небезпеки. Та й Фірніет не показував тривоги. Нічого не підозрюючи, вони переступили поріг аптеки, і тут палець Феліції ніби обпалило вогнем. Вона глянула на каблучку, та прямо палала червоним! Феліція злякано подивилася на Фірніета, але той усе зрозумів. Біля дверей стояли два темні маги. Інший сидів у кріслі, ще двоє стояли біля пов'язаного міцними мотузками аптекаря, останній утримував маленьку заплакану дівчинку. Шестеро темних магів. У Феліції затремтіли коліна. Фірніет, ніби відчувши її страх, міцно взяв за руку.

— Вибачте мені, майстре Фірніете, — плутано забелькотів аптекар, — але вони схопили мою доньку, мою єдину крихітку.

— Я вас не звинувачую, — спокійно відповів Фірніет і тільки сильніше стиснув руку Феліції, майже до болю. — Відпустіть дитину, вам вона не потрібна. Ми прийшли.

Темний маг, що сидів у кріслі, підвівся і попрямував до них. Мабуть, він був головним.

— Віддайте нам дівчину і ми відпустимо дитину, — нічого іншого Феліція від нього не чекала.

— Давайте вийдемо і поговоримо. Аптекар і його дочка не мають до цього жодного відношення, — Фірніет умів тримати себе в руках.

— Щоб ви могли втекти чи позвати стражників? — головний гидко посміхнувся. У нього взагалі було неприємне обличчя — з довгим викривленим носом і все у шрамах. — Не вийде.

Фірніет гарячково обмірковував. Він не хотів нашкодити аптекареві, але й Феліцію не міг віддати магам. Принаймні без бою.

— Добре, я віддам вам дівчину, — раптом сказав він. У Феліції від цих слів серце обірвалось і перехопило подих. — Але я можу хоча б із нею попрощатися?

— Прощайтеся, — головний махнув рукою і повернувся в крісло.

Фірніет несподівано пригорнув Феліцію до себе, стиснувши в міцних обіймах, і швидко зашепотів їй у вухо:

— Вірте мені, Феліціє, я знаю, що роблю. Візьміть амулет і не випускайте його з рук, інакше постраждаєте, — Фірніет вклав їй у долоню амулет, знятий зі своєї шиї. — Будьте сильною і підкоряйтесь моїм наказам, якщо хочете вижити. Уперед!

Його губи ніби випадково ковзнули, ледве торкаючись, по її шиї і це додало Феліції хоробрості. Вона відпустила його руку і сміливо зробила крок до темного мага.

— Я готова, я піду з вами, — Феліція старалася, щоб її голос звучав твердо. — Відпустіть дівчинку.

— Діркасе, відпускай, — наказав головний.

Той, кого назвали Діркасом, скривився.

— Ми що навіть не розважимося?

— У нас наказ лише на цю. Її Темність Валідана заборонила будь-кого чіпати. Ти ж знаєш, Діркасе. Ходімо.

— А цей? Маг із академії? — Діркас кивнув на Фірніета.

— Ну, він же не ідіот, щоб сам протистояти шістьом? — головний реготнув.

— Минулого разу нас було четверо і він не побоявся напасти, — Діркас був серед тих, хто нападав. — І повір мені, він задав нам доброго прочухану.

— Разом із стражниками? — головний починав злитися. — Ну, тоді я його просто паралізую, доки він прийде до тями, нас уже тут не буде.

Феліція вся похолола зі страху. Вона знала, як діє закляття паралізації, на заняттях мага Брідевана вони успішно застосовували його на дрогові. Вона кинула погляд, сповнений відчаю на Фірніета, але він відповів їй спокійною усмішкою та легким кивком. Схоже, він справді знав, що робив.

Діркас підкорився начальнику і всі темні маги вирушили на вихід, міцно тримаючи Феліцію під руки. В кулаку у Феліції був затиснутий амулет. Вона не розтисне долоні, ні в якому разі. Вона не підведе Фірніета. Вже біля самих дверей головний темний маг обернувся і кинув у Фірніета закляття, що паралізувало. Той не відповів на нього щитом і застиг нерухомо. Однак Феліція встигла помітити, що він обережно підморгнув їй оком. Значить, не спрацювало. Але як?

Ледве тримаючись на ногах, Феліція вийшла з темними магами на вулицю. Місто дихнуло несподіваною прохолодою і темрявою. Тільки амулет Фірніета в долоні зігрівав і надавав хоч трохи сили. Не встигли двері за темними магами зачинитися, як з них миттю вилетів Фірніет і, спрямувавши руки на магів, щось оглушливо закричав. Усіх шістьох повалило на землю, тільки Феліція залишилася стояти.

— Феліціє, біжіть до порталів! Переміщайтесь у Тавію, — Фірніет вклав їй монетку в долоню і обернувся до нападників.

Феліція слухняно побігла, інколи озираючись назад. Фірніет намагався не відставати, але йому постійно доводилося відбивати атаки темних магів. Злякані люди на вулиці спішно поховалися в будинки, стражники як на зло десь запропастилися. Допомогти не було кому.

Феліція не звикла швидко бігати і невдовзі відчула, як у грудях нестерпно горить, а ноги стали слабкими та неслухняними. Фірніет і темні маги були вже близько, втім, портали теж. Феліція напружилася і вже збиралася вскочити в портал у Тавію, як раптом сильним ударом магії в плече її відкинуло на кам'яні сходи. Пронизливий біль прошив наскрізь, Феліція кілька нескінченних секунд не могла навіть видихнути, не те що поворухнутися. Роздерте об камінь коліно та долоня нестерпно боліли, і, здається, вона добряче стукнулася о верхню сходинку підборіддям. Місце на плечі, куди вдарила магія, горіло вогнем і кололо голками, наче в неї запустили жменю розпечених цвяхів. Вона ще не встигла прийти до тями, як хтось підняв її на руки. То був Фірніет. Його сильні руки міцно притискали її до грудей і разом вони прослизнули крізь портал у Тавію. Фірніет дбайливо опустив її на землю і, ставши навпроти порталу, креслив у повітрі якісь руни.

— Блокую прохід у портал, — пояснив Фірніет. — Це затримає їх, але не надовго. У нас є хвилин 10. Ви сильно забилися, Феліціє?

Феліція погано чула його і перед очима все пливло, світ здавався затягнутим туманом. Вона ледь не втрачала свідомість, але зусиллям волі зуміла взяти себе в руки і вимовити:

— Сильно, але житиму.

— Добре. Я зараз створю портал і переміщу нас у безпечне місце. Тримайтеся.

Фірніет, як тільки міг швидко, створював портал, виводячи вогнем по землі руни. Знову підхопивши Феліцію на руки, він зробив крок у створений портал і намалював останню руну. Вогонь погас, наче його й не було. Світ розчинився. Феліція насилу зберігала свідомість і була рада, що Фірніет тримає її на руках. Йти вона не могла. Вони матеріалізувалися поряд з якимсь будинком, порослим плющем та дикими травами. Фірніет поспішив до підвальних дверей і заніс Феліцію всередину. Тут було темно та трохи сиро.

— Тепер ми в безпеці, — полегшено видихнув Фірніет і опустив Феліцію на старий диван. Заплющивши очі, Феліція дозволила собі відключитися. Прийшла до тями вона від того, що коліно її нестерпно щипало. Розплющивши очі, вона помітила, що Фірніет обробляє її рану. Розірвана спідниця її була непристойно задерта набагато вище колін. Феліція спробувала поправити її. Фірніет не звернув на цей рух уваги, продовжуючи обробляти рану. Феліція скривилася, коли він почав мазати її новими ліками.

— Сильно болить? — голос Фірніета звучав стривожено.

— Не так рана, як саме коліно. Мабуть, я сильно забилася.

— Добре, що жива, — зітхнув Фірніет і простяг руку до її обличчя. Схоже, підборіддя вона також розбила.

— Там дуже страшно? — Феліція вказала на своє обличчя.

— Ні, невелика подряпина, але обробити треба, — Фірніет ніжно і акуратно торкався її обличчя, наносячи мазь на шкіру. Від його дбайливих пальців біль затихав. А може це просто діяли ліки. Але Феліції хотілося вірити, що це від його пальців.

— А де ми?

— У мене вдома. У підвалі. Ми з дідом давно обладнали підвал будинку під захисне укриття. Тут є все необхідне для проживання та купа захисної магії. Сторонній сюди не проникне. Це дуже сильна магія.

— Як ви уникли паралізації і чому, коли вдарили магією, мене не зачепило? Феліція запитала про те, що її хвилювало.

— Уся справа в амулетах, — Фірніет обробляв їй долоню, при цьому дуже ніжно погладжуючи її. — Я давно зачарував амулет проти паралізації. Дуже зручна річ. А вам дав амулет, який захищає від дружньої атаки, так би мовити. Він зачарований на те, щоб захищати людину від моєї магії. Залишіть його собі, мені так буде спокійніше.

Феліція вдячно усміхнулася. Їй хотілося міцно обійняти Фірніета, але вона все ще відчувала слабкість і запаморочення після падіння. Їй часто бувало погано від виду крові та сильного болю. Фірніет закінчив обробляти рану, але все ще не випускав руку Феліції зі своїх, продовжуючи трохи погладжувати великим пальцем її долоню.

— Ми були за крок від загибелі, — Фірніет тяжко видихнув.

— Сподіваюся, вони не повернулися до аптекаря і не помстилися йому за невдачу, — Феліція і справді хвилювалася за аптекаря та його дитину. Вже хто-хто, а маленька дівчинка не повинна відповідати за те, що Феліція потрібна темним магам.

— Ви хороша людина, Феліціє, — Фірніет усміхнувся. — Вам не байдуже. Не думаю, що вони повернуться до них. Ви ж чули їхнього командира: Валідана віддала наказ тільки на вас. А вони прості воїни, вони звикли підкорятися наказам.

— Що будемо робити? — Феліція трохи підвелася.

— Зараз — відпочивати. Ви поки що полежіть, а я перевірю, чи все у мене тут є, давно не був.

Феліція знову відкинулася на подушки, чекаючи поки що Фірніет все підготує. За півгодини він повернувся і передав їй халат.

— Іти зможете? Я покажу вам ванну кімнату.

Феліція спробувала підвестися, але тільки вона стала на ноги, як коліно пронизав страшний біль. Вона скривилася.

— Болить.

— На жаль, у мене немає цілительських здібностей, — Фірніет дбайливо підхопив її за талію. — Тільки ці мазі. Вони не так швидко загоюють рани і втамовують біль, але завтра вам стане набагато легше.

Феліція швидко освіжилася в душі і, переодягнувшись у халат, вийшла з ванної. На ногу було важко ступати і вона йшла кульгаючи і хапаючись за меблі. Фірніет одразу підскочив до неї і, знову обійнявши за талію, допоміг дійти до ліжка. Незважаючи на біль, їй була приємна його близькість, хай навіть заради цього довелося так забитися.

— Відпочивайте, — лагідно сказав Фірніет, відпускаючи її біля ліжка.

— А ви маєте де спати?

— Ну, ви ж бачили диван, — схоже, Фірніета це трохи збентежило.

Феліція тихенько зітхнула. Що ж, так просто Фірніета не спокусиш. Втім, їй зараз не до цього було — коліно та долоня добряче боліли, та й підборіддя трохи щипало від ліків.

Феліція залізла під ковдру і ледь опустила голову на подушку, як одразу провалилася в сон. Дався взнаки пережитий за вечір стрес.

Розбудило Феліцію відчуття, що на неї пильно дивляться. Вона трохи розплющила очі, щоб не видати свого пробудження, і виявила Фірніета, що сидів поруч у кріслі. Він задумливо перебирав у руці браслет, який вона залишила на тумбочці і дивився на неї з ніжністю. Феліція прикрила очі, продовжуючи й надалі вдавати, що спить. Вона давно не відчувала такого затишку та спокою. За хвилину вона почула, як він піднімається і ще за мить відчула, як його рука м'яко торкається її волосся, прибираючи з лоба пасмо, що вибилося. За мить вона відчула зовсім поруч його дихання, змішане з уже звичним ароматом цитрусу, і його губи злегка торкнулися її скроні. Наче її поцілував вітер, але то були його губи — невагомі, м'які, теплі. Як їй хотілося простягнути до нього руки, схопити і цілувати у відповідь — довго, нестримно, жадібно. Але він швидко відійшов, ніби нічого й не було, і за кілька хвилин Феліція відчула наполегливий запах свіжозвареної кави. Він уперто проникав у голову, не даючи заснути, манив до себе своєю терпкістю і Феліція розплющила очі.

— Я так і знав, що запах кави вас розбудить, соню. Доброго ранку, Феліціє! Як ви себе почуваєте? — Фірніет, усміхаючись, простягав їй чашку запашного напою.

— Доброго ранку, — Феліція прийняла чашку, в міру гарячу, і прислухалася до власних відчуттів. — Здається, непогано. Коліно все ще болить, але не так сильно, як учора.

— Тоді сідайте снідати. Ми плануємо насичений день.

— Ми не повернемось до академії? — Феліція з апетитом накинулася на яєчню з ковбасою, відставивши каву після кількох ковтків.

— Не сьогодні. Ймовірно, в неділю ввечері або в понеділок вранці. За ваш п'ятничний прогул я поясню, не переживайте.

Феліція не переживала. Вона була дуже рада провести вихідні в компанії з Фірніетом, в одній кімнаті, нехай навіть і причина, через яку вони опинилися тут, була не дуже радісною. Феліція звикла ставитись до проблем легко. Так було простіше жити.

Покінчивши зі сніданком, Фірніет поринув у книги. На питання Феліції, що він шукає, той відповів, що згадує, як правильно створювати портал пам'яті.

— А що це? — Феліція вперше чула про таке.

— Портал пам'яті — це можливість побачити те, що відбувалося у минулому на власні очі, — пояснив викладач. — Ось тільки проблема в тому, що побачити можна або події свого минулого, або минулого близьких людей — друзів чи родичів. Я сподіваюся, що наявність однієї сили робить вас та Феллу близькими. Я хочу побачити ту мить, коли Фелла викинула силу. Потрібно зрозуміти, що тоді сталося. Чи справді вона усвідомлено відправила свою магію на Землю, чи так сталося випадково.

Феліція більше не відволікала Фірніета, вона мала чим зайнятися. Деякий час вона витратила на приведення до порядку власного одягу — він був брудним і порваним. Прати довелося руками, а ось латати дірки та сушити Феліція вже вміла магією. У спідниці та блузці Феліція почувалася комфортніше, ніж у халаті, і з цікавістю вивчала підвал Фірніета, поки той займався своїми книгами.

Ближче до обіду, Феліція розглянула все, що могла, перегорнула кілька книг і втомлено опустилася на диван. Фірніет підвів голову від книг і звернувся до неї:

— Бажаєте, щоб я поставив музику?

Феліцію зацікавила пропозиція. На святі Осені співали та грали запрошені музиканти, і їй було дуже цікаво, чи є тут якийсь звуковідтворювальний пристрій. На її подив, Фірніет дістав з шафи щось дуже знайоме.

— Ого, та це ж грамофон! — Феліція чудово знала, як виглядає цей предмет старовини, у її бабусі зберігався такий самий.

— Так, ми підглянули цей винахід у вашому світі, лише трохи видозмінили, — Фірніет встановив на підставку невелику кристальну платівку і опустив на неї голку, теж із кристала. Між платівкою та голкою засвітився маленький магічний вогник. Заграла тиха музика, схожа на джаз. — А у вас їх ще використовують?

— Ні, у нас давно складніші штуковини в ходу. Але в моєї бабусі зберігався один такий екземпляр.

Феліція опустилася в крісло поруч із грамофоном і, заплющивши очі, віддалася в полон музиці. Деякий час Фірніет мовчав, потім вона почула, як він підійшов до неї і сказав:

— Я піднімуся нагору, до хати, треба надіслати повідомлення. Сюди магія не проникає.

— Надішліть, будь ласка, і для Майренн. Вона напевно божеволіє від занепокоєння, — попросила Феліція.

— Добре.

Фірніет пішов, а Феліція відчула легкий голод. Порившись у шафах, Феліція знайшла свіжі огірки з помідорами (мабуть, Фірніет роздобув їх, поки вона спала) і вирішила поки приготувати салат. Тут була піч, але як її розпалювати без дров і сірників вона не знала. Захоплена нарізкою салату, Феліція не почула, як повернувся Фірніет.

— Давно не спостерігав за тим, як готує жінка, — Феліція обернулася на голос, виявивши Фірніета в кріслі. Він відкривав пляшку з вином. — Дуже давно.

Феліція відповіла усмішкою і продовжила готувати.

— Вам потрібна піч? — раптом поцікавився він.

— Було б непогано.

Фірніет приніс трохи дров і, закинувши в грубку, розпалив їх вогняною кулею. Закінчивши з салатом, Феліція взялася за картоплю. Відправивши нарізану картоплю на сковороду, Феліція повернулася до Фірніета. Він пив вино прямо з пляшки.

— Бажаєте вина? — Фірніет їй підморгнув.

— Бажаю, — Феліція підійшла до нього і, взявши пляшку, випила також прямо з неї, анітрохи не бентежачись. Якщо вона не може поцілувати його, то хоча б торкнеться губами там, де тільки що були його губи.

Музика повільно лилася з рупора грамофона, картопля смажилася на вогні, а пляшка вина потихеньку пустіла. На момент, коли картопля приготувалася, вина залишилося трохи менше половини. Феліція накрила стіл і вони сіли обідати.

— А ви чудово готуєте, Феліціє! — похвалив Фірніет. — Навіть звичайний салат має якийсь особливий смак.

— Це все спеції, — усміхнулася Феліція. Їй було приємно, що Фірніет оцінив її куховарство.

Після обіду Фірніет знову поринув у свої книги, одночасно роблячи записи на папері. Феліція прибрала зі столу і влаштувалася поряд у кріслі, спостерігаючи за викладачем.

— Вам нудно? — Фірніет на мить відірвався від паперів.

Феліція кивнула. Тоді викладач підвівся і дістав із шафи книгу.

— Тримайте, почитайте, — протягнув книгу Феліції. — Це художня книга, основана на біографії Феллінії, стосується історії її кохання та смерті.

Феліція з цікавістю взяла книгу з назвою «За 15 хвилин до опівночі». Вона одразу здогадалася, про що говорила назва — час загибелі Фелли. І, здається, вона вже чула цю фразу.

Книжка виявилася захоплюючою, але короткою. До вечора Феліція встигла її прочитати. На той час Фірніет вже перестав готувати портал пам'яті. Залишалося тільки накреслити останню руну, що відкривала б портал.

— Дайте мені вашу руку, Феліціє, — Фірніет простяг їй свою і Феліція міцно вхопилася. — І пам'ятайте, що б ви не побачили, не відпускайте моєї руки. Мені треба записати ритуал, яким Фелла відокремлювала силу.

Вони стояли поруч, міцно тримаючись за руки, по венах Феліції струменіла напруга — не від близькості, від очікування того, що вона зараз побачить. Фірніет накреслив у повітрі останню руну і портал пам'яті активувався.

Перед ними клубами диму спалахнув портал, розміром із звичайні двері, і, коли туман розвіявся, Феліція одразу побачила її — високу рудоволосу дівчину, яка відчайдушно билася з темною магесою. Фелла не була на неї схожа, тільки колір волосся такий самий, в іншому вони були зовсім різні — зріст, очі, фігура, обличчя. Феліція бачила, як сили принцеси вичерпуються, як вона ледь відбиває атаки Валідани, і їй стало страшно. Напевне, і на неї чекає такий же бій. Хіба вона краща за Феллу, сильніша за неї? Секунди життя Феллінії танули і було нескінченно сумно дивитись на те, як вона гине. Фірніет витяг вільну праву руку долонею до порталу, готуючись записати ритуал. І ось усе почалося.

Хвиля жаху накотила на Феліцію, вона ще ніколи не бачила вбивств, але вона вперто трималася. Вона знала: зараз важливо вистояти. Фірніет був спокійний і зосереджений. Кам'яна статуя. Він умів себе тримати в руках, коли це було потрібно. Дивлячись на нього, Феліція і сама почала наповнюватися цим спокоєм. Ненадовго.

Феліція сама не зрозуміла, як це сталося. Мить назад вона бачила, як Фелла впала на землю, а тепер у порталі пам'яті з'явився до болю знайомий заміський будиночок, спалах блискавки, її батько з маскою жаху на обличчі і рудоволоса жінка, що слабко притискала немовля до грудей.

— Феліція… — тихо прошепотіла жінка і заплющила очі. Назавжди. Руки, що ніжно обіймали новонароджену, обм'якнули, і дівчинка з рудим пушком волосся залишилася лежати на грудях без підтримки. Без любові. Без матері. Портал заволокло туманом і через мить він розтанув у повітрі, ніби його й не було.

Фірніет, що стискав руку Феліції мертвою хваткою, аби вона не перервала видіння під впливом емоцій, відпустив її і кинувся до столу з паперами, щоб перевести в текст записаний ритуал.

Залишившись без підтримки, Феліція опустилася на підлогу і, обійнявши коліна руками, заридала. Потоки сліз ринули зливою не з очей, з глибини її душі. Весь потайний біль, усе те, що Феліція стільки років придушувала, в одну мить вирвалося назовні.

— Мамо… — крізь ридання, що душили її, прорвалося одне тільки слово.

Фірніет нарешті закінчив з паперами і сів поруч, обійнявши її за плечі. Феліція притиснула голову до його грудей і продовжила плакати. Сорочка викладача стала мокрою від її сліз, а Феліція все ніяк не могла заспокоїтись. Фірніет ніжно погладжував її голову, плечі, але навіть це не допомагало.

— Ну, Феліціє, заспокойтеся, — голос Фірніета був м'який і ніжний як ніколи. — Я сам через таке проходив, бачив у порталах смерть своїх батьків.

— Ви їх знали, — Феліція нарешті змогла видавити щось виразне крізь ридання. — А я вперше бачу маму...

— Вибачте, я не знав, що все так обернеться… — Фірніет притулився губами до маківки Феліції.

— Ні... Я рада, що її побачила. Просто… — і тіло Феліції знову затремтіло в риданнях.

Фірніет підняв її на руки і переніс на ліжко. Присівши з нею поруч, він торкнувся її обличчя своїми долонями, витираючи сльози. Тепло його рук висушувало сльози, утихомирювало біль. Феліція заплющила очі, їй не хотілося більше плакати, але біль все ще тряс її тіло. Все припинилося в одну мить, коли її губ торкнулися його губи — м'які та теплі. Дуже легкі, обережні дотики плавно переходили в наполегливіші і жадібніші. Це був як довгоочікуваний ковток свіжого повітря після тривалого перебування під землею. Феліція жадібно вдихала його, запустивши руки у волосся Фірніета, а він міцно притискав її до себе. Вона дихала їм, а він дихав нею, і ліжко відкрило м'які обійми їхнім тілам, що плавно опустилися вниз.