Раді Вас бачити!

Ранок прийшов дражливим запахом міцної кави і свіжоспечених булочок з корицею. Ще не розплющуючи очей, Феліція відчула їхній чарівний аромат — вона обожнювала корицю. М'який плед плед зігрівав її тіло, і від цього на душі було так спокійно. Феліція розплющила очі — з лабораторії виходив Фірніет, живий і неушкоджений. Помітивши, що дівчина прокинулася, він підійшов ближче.

— Феліціє, вам ніхто не казав, що не варто залишатися на ніч у кімнатах викладача? — Фірніет намагався говорити серйозно, але в його голосі відчувалася усмішка. — Можуть піти плітки.

— Вибачте, майстре Фірніете, я турбувалася, — Феліція потягнулася, солодко позіхнула і сіла, скинувши з себе плед. — Вас дуже довго не було. Все в порядку?

— Як бачите, я живий, — Фірніет не хотів вдаватися до подробиць і запрошуючим жестом покликав Феліцію до столу снідати. — Сідайте. Я прихопив свіжі булочки прямо з їдальні. Сподіваюся, вам такі подобаються.

— З корицею — мої улюблені, — зізналася Феліція і поспішила сісти за стіл.

— Я також їх люблю.

Феліція з апетитом накинулася на булочки. Вона й не підозрювала, що встигла так зголодніти за ніч! Втамувавши голод, вона зробила ще одну спробу дізнатися у викладача подробиці вчорашньої події:

— Майстре Фірніете, то що вчора сталося?

— Пийте каву, бо охолоне, — викладач посміхнувся.

Феліція зробила кілька ковтків кави, але розпитувань не залишила.

— Це ж і мене стосується!

— Феліціє, давайте спокійно поснідаємо, а потім усе обговоримо. Це серйозна розмова.

— Ви когось із них убили? — Феліція стривожено подивилася на викладача.

— Ні, але є багато інших неприємних моментів. Допивайте каву, доїдайте булочки та перейдемо до мого кабінету. Там надійніше.

Феліція насторожилася. Хоч Фірніет і виглядав спокійним, посміхався їй, вона все одно відчувала, що він чимось стурбований. Своєю усмішкою він більше хотів її заспокоїти, ніж показував гарний настрій.

Покінчивши зі сніданком, вони перейшли до кабінету, напівтемрява якого сприяла подібним розмовам. Феліція присіла в крісло, чекаючи, коли Фірніет сам почне говорити.

— Все повернулося таким чином, що мені довелося доповісти про подію стражникам — темних було четверо і мені важко було впоратися з ними. Стражники, звичайно ж, змушені були мене допитати, що я знаю про напад. Я повідомив, що вони підозрюють у чомусь мою студентку, подробиці я опустив. Тепер вони донесуть про це Імператорові, — Фірніет важко зітхнув і опустив голову на руки.

— А що в цьому поганого? — Феліції справді було незрозуміло, що тут не так.

— Я вже казав вам раніше, що Імператор може наказати вас убити, якщо вважатиме це за необхідне для порятунку сили Фелли від Валідани, — нагадав Фірніет. — Я не знаю, як він відреагує і що зараз у нього в голові. Раніше, не знаючи вас, мені було байдуже, але тепер я просто не можу допустити такого розвитку подій.

— Чому? Хіба моє життя важливіше за життя тисяч людей?

— Важливіше, — Фірніет підвівся і підійшов до книжкових шаф. Він помітно нервував і намагався уникнути зустрічі поглядами.

— Чому? — допитувалась Феліція, хоч їй і так це було очевидно.

— Тому що у вас є потенціал і ви зможете розвинути у собі всі здібності Фелли до вищого рівня, — схоже, Фірніет знайшов чим виправдатися. — І з цими здібностями та допомогою інших магів ви могли б піти проти Валідани та перемогти її. Ваша сила потрібна у вашому тілі.

— Ви самі хоч вірите в те, що кажете? — Феліція посміхнулася. Їй страшенно хотілося почути хоч щось схоже на любовне зізнання, але вона розуміла, що Фірніет знайде будь-який спосіб, щоб цього уникнути. І її це злило. — Мою силу можна віддати більш здібному магу, який зможе правильно нею розпоряджатися.

— І залишити вас без сили у Велланії? Ви у своєму розумі? — Фірніет повернув голову до Феліції, обурено виблискуючи очима. — Чи ви назад на Землю хочете?

— Не хочу. Але я не зрозумію, чому ви так про мене дбаєте, — збрехала Феліція. Насправді, вона розуміла чому.

— І добре, що не розумієте, — Фірніет сказав це тихо, знову відвернувшись до книг, але так, щоб Феліція почула. І одразу ж перейшов на іншу тему: — Послухайте, Феліціє, мені знадобиться зв'язатися з Імператором і вирішити це питання. Я поки що не знаю, як це влагоджу, але після свята я поїду до столиці. Я зроблю все, щоб Імператор не мав бажання вас вбивати. Обіцяю.

— А як не вийде? — Феліції раптом стало страшно. До неї тільки зараз дійшло, наскільки все серйозно.

Фірніет довго мовчав, розглядаючи книги у своїй шафі. Здавалося, він знав відповідь, просто не хотів її називати.

— Тоді я змушений піти проти Імператора, — його голос був твердий.

Феліція підвелася і тихенько підійшла до Фірніета. Він, захоплений роздивлянням книг, її не помітив.

— Є багато місць, де Імператор не зможе нас упіймати, — тихо міркував він. — Інші світи, наприклад. Думаю, Кетта з радістю дала б нам притулок в Муірні. Ви не помрете, Феліціє. Я не дозволю.

Раптом Фірніет різко обернувся і Феліція опинилася в надто небезпечній близькості від нього. Ззаду була книжкова шафа, а прямо над нею вимальовувалося в напівтемряві обличчя викладача, що дивився на неї з явною ніжністю у погляді. Він виглядав дещо розгубленим несподіваною близькістю Феліції, адже не чув, як вона підійшла. Феліція злегка торкнулася його руки і ледь помітно посміхнулася, схиливши голову на бік. Як їй хотілося, щоб він її обійняв і в цих обіймах вона змогла б забути про все, сховатися від усіх проблем, розвіяти смуток. Їй, як повітря, потрібні були його сильні, рятівні обійми. Фірніет вчинив інакше: несподівано поривчасто схопив руку Феліції, якою вона торкалася його, міцно стиснув у своїй, і, нахилившись, швидко поцілував. Серце пропустило удар. Один. Можливо, два. Місце на руці, де торкнулися його губи, ще горіло, а Фірніет тримаючи її легенько за пальці, вів до дверей зі свого житла. Феліція прийшла до тями лише коли була на порозі і здивовано подивилася на викладача.

— Ви слухаєте мене, Феліціє? — мабуть, він щось казав їй, поки вів на вихід. — Вам треба відпочити та підготуватися до завтрашнього свята. Ідіть до себе. Майренн, мабуть, вас зачекалася.

Феліція змогла тільки кивнути і, вивільнивши свою руку з його руки, що не бажала відпускати, прошмигнула у двері. Різко обернулася, йдучи, і встигла помітити на обличчі Фірніета задоволену посмішку, яку він швидко поспішив стерти, ледь упіймавши її погляд.

Майренн була зла на неї — насупилася і не хотіла розмовляти. Вона переживала, що з Феліцією щось трапилося, адже подруга зникла на цілу ніч.

— Я ж пішла до Фірніета. Невже це було не очевидно? — Феліція була засмучена образою Майренн.

— А повідомлення надіслати не могла? — Майренн все ще злилася.

— Майрі, ну не ображайся, будь ласка, — Феліція сіла поряд із подругою та обійняла її. Майренн не стала вириватися, але залишалася дещо напруженою. — Ти ж не думала, що я могла піти з академії?

— Та хто тебе знає! Ти ж так закохана в цього Фірніета, що цілком могла повернутися назад. І що ти в ньому знайшла? Звичайний серйозний чоловік, холодний та недоступний.

— Відданий, дбайливий, розумний і… гарний, — на обличчі Феліції заграла посмішка.

— І що між вами щось було? — Майренн, нарешті, перестала сердитися, цікавість взяла гору.

Феліція замріяно посміхнулася і поклала голову Майренн на плече.

— Він лише поцілував мені руку, — повідомила вона, ніби це було чимось незначним, ось тільки в її «лише» звучало дуже багато.

— А далі? — очі Майренн уже горіли від передчуття цікавих подробиць.

— А далі він узяв мене за цю руку і відвів до дверей, порадивши повернутися до себе і зайнятися підготовкою до свята, — Феліція сумно зітхнула, їй хотілося більшого.

— Ну, це вже якийсь, але прогрес, — Майренн задоволено посміхалася. Вона була щиро рада за подругу.

Майренн не вміла довго ображатися, тому відразу почала розповідати про свято. Виявилося, що заняття на завтра скасовуються і вже зранку, одразу після сніданку, у Святковій залі відкриється ярмарок. Там можна буде як спробувати безкоштовні частування, так і купити щось смачненьке. Ближче до вечора розпочнеться святкова вистава та танці, ось туди-то і треба з'явитися у сукні.

Майренн підібрала кілька варіантів зачісок для Феліції, в результаті вирішили зупинитися на легких локонах, акуратно призбираних шпилькою з блакитною квіткою, яка знайшлася в запасах Майренн. Подруга також знайшла для Феліції у своєму гардеробі туфлі, які підходили за кольором, добре, що розмір ноги у них був однаковий, а туфель у Майренн було достатньо.

За підготовкою до завтрашнього торжества день пролетів непомітно. Сніданок в свято Осені був пізнім і вирізнявся великим вибором страв, особливо багато було різноманітної випічки. Феліція і не уявляла, що в неї може влізти стільки смакоти! Найбільше їй сподобався гарбузово-яблучний пиріг, присипаний улюбленою корицею, морозиво з медово-ягідним соусом та грушеві кексики, политі густим пряним винним соусом. Шкода, шлунок був не гумовий, а то б Феліція перепробувала все. Майренн її втішила, пообіцявши подарувати книгу з рецептами місцевих десертів.

Покінчивши із ситним сніданком, дівчата неквапливо прогулювалися по жвавих коридорах академії, прямуючи до Святкової зали. Там розташовувалися столи з усілякими цікавостями. Були там і десерти, і фрукти, і напої, і різноманітні прикраси та сувеніри — все на осінню тематику. То був день відкритих дверей для місцевих торговців — вони пропонували свою продукцію для студентів та викладачів. Більшість їжі та прикрас коштували грошей, але траплялися і безкоштовні. Також у ярмарку взяли участь деякі студенти та викладачі академії. Майренн хотіла відшукати магесу Елсівет, у неї, напевно, має бути щось особливе і без сумнівів безкоштовно. По дорозі Феліція взяла парочку безкоштовних каменів у торговця намистами та брошуру з рецептами від торговця випічкою. Біля столика з безкоштовним алкоголем юрмилося найбільше народу. На щастя, пропонували лише три безкоштовні напої, по стакану кожного в одні руки, інакше багато студентів вже напилися б. Феліції з Майренн вистачило й цих трьох напоїв, щоб трохи захмеліти, бо одне з вин було досить міцним. Воно нагадувало Феліції холодний глінтвейн, там явно відчувалися ті самі спеції — кориця, гвоздика, апельсинова цедра, а ще в ньому було багато меду, рожеві пелюстки і, як сказав винороб, трохи коньяку за його особливим рецептом.

Алкоголь запоморочив голову і Феліція вже не так засмучувалася, що вона не має грошей на всі ці чудові дрібнички. До тих пір, поки не побачила витончений срібний браслет з блакитним камінням, що переливалося. Він був таким легким і ефірним, як її святкове плаття, він просто ідеально підходив до нього. Але коштував 70 веллатів. Феліція з сумом розглядала браслет, їй не хотілося залишати його. Навіть Майренн не могла їй нічим допомогти, у неї залишилось всього 50 веллатів.

— О, дивись, там магеса Елсівет! І поряд з нею Фірніет, — Майренн кивнула на сусідній столик, намагаючись відвернути увагу Феліції від браслета.

Феліція подивилася туди, куди показувала Майренн і зустрілася поглядом з Фірніетом. Він про щось розмовляв з магесою Елсівет, поїдаючи приготований нею пиріг. Феліція зітхнувши поклала браслет і поспішила слідом за Майренн до столика магеси Елсівет. Привітавши викладачів, вони взялися до вивчення її смаколиків. Після щільного сніданку пройшло не так багато часу, але для невеликої порції апетитного пирога з гарбуза, броколі та шпинату з беконом місце у шлунку все ж таки знайшлося. На десерт магеса Елсівет запропонувала чудове гарбузове морозиво з цукатами і свіжими ягодами.

— Обідати не будемо і вечеряти теж, — хихикнула Майренн, уплітаючи за обидві щоки запропоновані викладачкою смаколики.

Захопившись їжею та поясненнями магеси Елсівет про складові її страв, Феліція не помітила, як пішов Фірніет. Вона сподівалася перекинутися з ним кількома словами, але не вийшло. Покінчивши з їжею, дівчата вирішили повернутися до кімнати і трохи полежати — після такої кількості їжі нічого іншого робити не хотілося. Проходячи повз столик з браслетом, що сподобався їй, Феліція розчаровано зітхнула: браслет уже хтось купив. Воно й зрозуміло, такий гарний. Повільно, все ще розглядаючи столики торговців, вони поверталися до своїх кімнат.

Відчинивши двері, Феліція одразу помітила невеликий пакунок на ліжку. Зі здивуванням вона взяла його в руки і, присівши на край ліжка, почала розгортати. Усередині виявився той браслет з блакитним камінням, який їй так сподобався. Феліція з подивом витріщалася на нього, втративши дар мови. Вона не відразу зрозуміла, хто міг подарувати їй цей браслет, а потім зіставила деякі факти і їй стало очевидним: це міг бути лише Фірніет.

— У тебе з'явився таємний шанувальник? — посміхнулася Майренн.

— Це Фірніет.

— Звідки така впевненість? Ну, він, звичайно, міг помітити, що тобі сподобався браслет, стояв він поруч, але...

— Я поставила на двері, вікно та саму кімнату дві захисні руни, — перебила Феліція. — Одну від темних магів, другу — від усіх, хто живе в академії, крім нас із тобою. І Фірніета. Тільки він міг пройти до кімнати. Ну, або маг, який точно знає, яку захисну руну я наклала. А це неможливо, тому що навряд чи хтось здогадається, що в руні є виняток для Фірніета. Так що це міг бути тільки він.

— Скажеш йому, що знаєш? — спитала Майренн.

— Можливо, якось тонко натякну, — посміхнулася Феліція і, вдягнувши браслет на руку, відкинулася на подушку. — Дуже вже хочеться побачити його реакцію.

— Довго ви гратимете в ці ігри? — Майренн забралася до Феліції на ліжко і лягла поруч. — Він тобі подобається, ти подобаєшся йому, і ви обидва це розумієте. Фірніет не дурень, все він чудово бачить.

— Хотілося б і мені знати, як довго, — Феліція знизала плечима. — Я чекаю на перший крок від нього.

— Любиш, коли чоловіки проявляють ініціативу? — Майренн злегка штовхнула подругу в бік.

— Не те щоб… — Феліція мрійливо крутила браслет на руці, милуючись камінням. — Просто він викладач і мені трохи незручно нав'язуватись. Тим більше, він явно звик бути один і не прагне відносин. Схоже, його лякає те, що я йому подобаюсь. Ну мені так здається.

— І чому ти не закохалася в якогось студента? — Майренн обняла подругу.

— Як вийшло, — посміхнувшись, Феліція поклала голову на плече Майренн. — А ти сама чого така незакохана ходиш?

— Втомилася я від усіх цих стосунків, — зізналася Майренн. — Нічого серйозного не виходить. Ось закінчу навчання, тоді й подумаю про кохання.

— Не знала, що ти така заучка! — хихикнула Феліція.

— Я теж не знала, — Майренн відповіла їй посмішкою. — Але я просто втомилася від усіх цих хлопців. Півроку зустрічалася з помічником торговця травами з Ліданії, влітку почали бачитися рідше, а як розпочався цей навчальний рік, він заявив, що їде вивчати трави до Мідарії. І все, кохання закінчилося. Не хочу поки що нового.

Легка тінь посмішки ще грала на губах Майренн, але Феліція відчувала, що подруга сумує. Більше вони ні про що не говорили, просто лежали поряд, думаючи кожна про своє. Незабаром Феліція провалилася у сон. Близько 4-ї години дня її розбудила Майренн — час було збиратися на святковий бал.

Причепурившись, дівчата вийшли з кімнати. Феліція вже починала відчувати легкий голод, незважаючи на купу з'їденої випічки вранці. Майренн повідомила їй, що на балу будуть закуски та напої. Зі Святкової зали долинала приємна музика та веселі розмови. Дві подруги неквапливо впливли у своїх прекрасних сукнях у зал, ловлячи захоплені погляди хлопців та заздрісних дівчат. Феліція шукала очима Фірніета. Він виявився в компанії інших викладачів — Елсівет, Брідевана, Маллайди і Кетти Віралані, яка, мабуть, все ще гостювала тут. Випадково повернувши голову, він помітив Феліцію, що тільки-но увійшла до зали, і застиг з келихом у руці, розглядаючи її, не в силах відірвати очей. У своїй ефірній сіро-блакитній сукні, зі штучною квіткою у волоссі, яка виглядала майже як жива, і витонченим браслетом на тонкому зап'ясті Феліція виглядала ніжною феєю, здатною зачарувати будь-кого. Навіть такого чоловіка, що опирається коханню, як Фірніет.

Підхопивши її під руку, Майренн поспішила до столу із закусками, причому до того, що був поруч із викладачами. Обмінявшись привітаннями, дівчата почали наповнювати свої тарілки смаколиками. Феліція стояла так, що не бачила Фірніета, але вона явно відчувала його погляд на собі. Майренн підтвердила, що викладач, м'яко кажучи, пожирав її очима, коли вони відійшли трохи далі. Майренн вибрала вдалий закуток біля вікна неподалік викладачів — їм не було чути їхніх розмов, зате ніхто не заважав дивитися Феліції на Фірніета. Або йому на неї. Що він, не соромлячись, і робив. Чи то випив уже забагато, чи краса Феліції настільки його вразила, що не дивитися на неї було неможливо.

Несподівано до них підійшла Кетта Віралані.

— Твій перший бал? — запитала вона у Феліції.

— Так. На земні університетські вечірки не дуже схоже.

— Звичайно, у нас веселіше.

— У нас? — здивувалася Феліція. — Ви ж не з Велланії.

— Наші світи дуже схожі.

Кетта вибрала пару закусок зі столику поруч і збиралася вже йти, як раптом Майренн її зупинила.

— Слухайте, магесо Кетто, а ми не можемо бути родичами? Моє прізвище Віраль, дуже схоже на ваше.

— А ти знаєш, може, й так. Дядько мого батька щось там накоїв у молодості і втік до Велланії. Але я не знаю його імені. Дідусь не любив про нього згадувати. Він називав його «мій старший безглуздий брат» у розмовах.

— Мого прадіда звали Родвін Віраль, але він давно помер. Не пам'ятаю, щоб він розповідав, що родом із Муірна. Можливо, мій дідусь щось про це знає.

— Я теж розпитаю батька, коли повернуся. Раптом ми справді родичі, нехай і далекі? — посміхнувшись, Кетта повернулась назад до Фірніета та його компанії викладачів.

Швиденько втамувавши голод, дівчата перейшли до напоїв. То був рідкісний випадок, коли в академії подавали алкоголь. Феліція прихопила пару келихів сидру, яблучного з корицею, і вони поволі попивали його, сидячи на дивані. Періодично грала повільна музика та хлопці підходили, щоб їх запросити на танець. Деяким Майренн відмовляла, з іншими погоджувалася потанцювати. Феліція ж відмовляла всім, мріючи лише про танець із Фірніетом. В очікуванні цього дива, вона просто насолоджувалася музикою, людьми та сидром, який вже помітно задурманив їй голову. Фірніет не особливо прагнув танцювати, лише три рази він був помічений у танці з Елсівет, Маллайдою та Кеттою. Маг Брідеван майже на всі повільні танці запрошував Елсівет, зрідка танцюючи і зі студентками. Маллайда танцювала найбільше — і з іншими викладачами, яких Феліція не знала, і зі студентами. Було незвично бачити її у сукні.

Свято було в розпалі, Майренн танцювала з черговим хлопцем, Феліція продовжувала насолоджуватися сидром і крадькома поглядала на Фірніета, тож навіть не помітила, як до неї підсіла Кетта.

— Що п'єш? — поцікавилася вона, вириваючи Феліцію зі світу мрій.

— Коричний сидр.

— Непогана річ, — погодилася Кетта. — Але в мене є дещо краще — вино з троянд із полуницею та малиною. І кориця там теж є. Чудова річ. Купила тут на ярмарку кілька пляшок.

Кетта поставила на стіл відкриту пляшку і налила вино в один із порожніх келихів. Феліція з цікавістю принюхалася — аромат у вина був дивовижний, квітково-ягідний. Відпивши ковток, вона переконалася, що і на смак воно таке ж вражаюче.

— Чудове вино, дякую, — від душі подякувала вона Кетті.

— Ну, до твоєї сукні йому далеко, — Кетта весело підморгнула, чималенько відпиваючи зі свого келиха. — Поки ти не прийшла, вся увага Фірніета була зосереджена на вині, а тепер він від тебе очей відвести не може. Що ти з ним зробила, га?

Феліція лише знизала плечима, посміхаючись. Вона не знала, що відповісти.

— Послухай, Феліціє, — Кетта нахилилася до неї ближче, не бажаючи, щоб їх хтось чув, — я знаю Фірніета досить давно і весь цей час він уникав кохання. Вивчення магії — все, що його хвилювало. Ми познайомилися, коли я повернулася до Муірна після смерті чоловіка, мені тоді було 30, Фірніету 27. Я їздила по справам до Велланії і ми зустрілися на виставці трав та зілля у столиці. Ми зійшлися в інтересі до трав, він тоді їх активно вивчав, і ми проводили багато часу в розмовах про них. Я розповіла йому свою історію, він сказав, що взагалі не прагне відносин, віддаючи перевагу роботі. Фірніет не особливо багато про це говорив, але все ж таки дав мені зрозуміти, що стосунки самі по собі його розчарували. Не якісь конкретні, а взагалі. І коли б я з ним не зустрілася, жодного разу не помічала, щоб він виявляв пильну увагу до жінок. А я знаю, як деякі чоловіки дивляться на жінок, є в мене один такий велелюбний приятель. Він прямо роздягає жінок очима. Так ось, я до чого. Я жодного разу не бачила такого погляду у Фірніета. До сьогоднішнього дня.

Кетта відсторонилася від Феліції та випила ще вина. Феліція мовчала. Вона не розуміла, навіщо Кетта говорить їй про Фірніета. Феліція і так усе це усвідомлювала. А ще вона здивувалася, що Кетта старша за Фірніата, адже виглядала вона молодшою, при тому, що й сам Фірніет не виглядав старо.

— Я знаю, що він на мене дивиться, — вона тихо зізналася Кетті, допиваючи вино. — Але чому вас це хвилює?

— Він тобі теж подобається. Я права? — Кетта підлила їй ще вина.

Феліція ствердно кивнула і взяла келих. Вона вже досить захмеліла, але продовжувала пити ще. Їй хотілося полетіти подалі від своїх думок, розчинитись у цьому дурмані і ні про що не думати.

— Ви подобаєтесь один одному, але не робите жодних спроб до зближення. Не розумію цього.

— Мабуть, він так само не хоче стосунків, незважаючи на те, що я йому подобаюся, — буркнула Феліція і знову пригубила вино. — А я не хочу нав'язуватись. Боюся, що відштовхне.

— Тяжкий випадок, — зітхнула Кетта і піднялася з диванчика. — Але я щось придумаю, хоч би на цей вечір.

Підморгнувши Феліції, Кетта Віралані попрямувала до Фірніета. Пляшку вина вона залишила на столі. Феліція спостерігала за нею. Підійшовши до Фірніета, Кетта щось йому довго говорила, кинувши кілька поглядів у бік Феліції. Це насторожувало. Кетта явно була трохи п'яна і могла сказати, що завгодно. Не минуло й 5 хвилин, як Фірніет відійшов від свого звичного місця. Він явно прямував у бік Феліції. Схвильована його наближенням, вона випила одним ковтком половину келиха вина і стійко зустрілась погляд з викладачем.

— Феліціє, вам варто було б побільше їсти, — Фірніет поставив на столик тарілку, повну закусок. — Це вино сильно п'янить.

— Дякую, майстре Фірніете, — Феліція відчула, як її щоки запалали.

— Чи можу я присісти?

— Так, звичайно.

Фірнієт опустився на диван поруч із нею. Надто близько до Феліції, майже торкаючись її руки своєї.

— Як вам наше свято?

— Чудове. Особливо мені сподобався ярмарок, — зізналася Феліція і ніби ненароком торкнулася браслета. На обличчі Фірніета промайнула легка усмішка, але він більше нічим себе не видав. — І вино чудове. В нас такого немає.

— Ви б так не припадали до нього, вино — підступна річ. Краще поїжте.

— Хіба тільки вино підступне? — усміхнулася Феліція, беручи з тарілки тарталетку з грибами та сиром.

— А вас ще щось турбує?

— Ось, наприклад, Майренн. Залишила мене тут одну, а сама бігає танцювати з хлопцями, — Феліція зобразила вдавану образу.

— А ви чому не танцюєте? Я бачив вас запрошували.

Феліція ледь стримала посмішку — Фірніет прямо зізнався, що він за нею спостерігав. Вона вже була досить п'яна, щоб ущипнути його цим.

— А ви що спостерігали за мною?

— Можливо, — Фірніет дивився на танцюючих, старанно відводячи погляд від Феліції і дуже погано ховаючи усмішку.

— Можливо? — Феліція все ж таки розпливлася в п'яній посмішці.

— Ви надто притягуєте погляд у цій сукні. Тепер зрозуміло, чому ви купили її на останні гроші, — Фірніет несподівано обернувся і подивився їй у вічі. Він так швидко змінювався — то ховав погляд, то навпаки дивився їй просто в душу, що Феліція не знала, як їй поводитися з ним.

— Ну, я не одна тут така. У багатьох гарні сукні, — Феліція спробувала розіграти невинність.

— Ні. Ви тут така одна, — несподівано ніжно зізнався Фірніет і, забравши її келих з вином, запропонував: — Ходімо танцювати, Феліціє. Сподіваюся, хоч би мені ви не відмовите.

Феліція була настільки здивована його запрошенням, що не змогла нічого відповісти, лише дозволила взяти себе за руку та відвести до центру зали. Лунала мелодійна повільна музика, Фірніет торкався її руки та талії, танець був схожий на вальс. Хоч Фірніет і дотримувався пристойної дистанції, Феліція все одно відчувала себе незручно — на них багато хто кидав погляди і найвиразніші були від Майренн і Кетти. Феліція дивилася в очі Фірніета, злегка прикривши повіки, вона відчувала, що вся горить від збентеження, але все одно насолоджувалася цією миттю. Чийсь приємний жіночий голос співав любовну пісню:

У кохання не вірив
І жив собі сам.
Її раптом зустрів ти,
І думав, сильна
Твоя гордість, але легко
Вона зламала всі стіни,
І розбила вікно,
Забравши тебе полоненим.

Ти пам'ятаєш ту ніч
І шалену пристрасть?
Ти не зміг перемогти,
Ти хотів лише впасти.
Ви ділили обійми
Одні на двоїх
Вона стала прокляттям
Фатальним, твоїм.

Ти бажав лиш її,
Хоч і був на самоті!
Знов повернулась любов
На твій старий поріг.
Потонув у її погляді,
Захлинувся від губ.
Ти тепер з нею поряд,
І не розіймеш ти рук.

Слова пісні були дуже доречними, хоч і звучали надто наївно. Феліції хотілося, щоб цей танець тривав вічно і Фірніет не відпускав її, притиснув сильніше. Але пісня закінчилася і чари розвіялися. Фірніет провів її до столика і, вибачившись, пішов із зали. Феліція відчувала досаду, їй хотілося продовжити чудову мить близькості, тому вона тихенько пішла за ним. Схоже, Фірніет прямував до своїх кімнат. Обережно виглядаючи із-за чергового повороту, Феліція помітила, що Фірніета чекала під дверима його кімнат Кетта. Вони стояли близько, а ящики, залишені одним із торговців, виявилися гарним укриттям — Феліція могла все чути, але її ніхто не бачив.

— Фіре, чому ти так поводишся з Феліцією? — Кетта не ходила коло та навколо.

— Так — це як? — зобразив подив Фірніет.

— Весь вечір витріщаєшся на неї, нарешті, запрошуєш на танець з моєї подачі, а потім тікаєш.

— Я втомився, хочу відпочити, — Фірніет відповів лише на останню частину.

— Я тебе знаю надто давно, Фіре, — Феліція бачила, як широко посміхається Кетта, — та стояла до неї обличчям. — Я бачу, що вона тебе зацікавила. Чому ти не хочеш з нею спробувати?

— Кетто ... — Феліція почула зітхання Фірніета. — Я звик бути один. Стосунки ніколи не приносили мені радості, зрозумій ти. Я не хочу псувати їй життя. Я просто маю її захистити. І все!

— Але ж ти її любиш! — досить голосно заперечила Кетта.

— А який сенс? — прокричав їй Фірніет, але злякавшись свого крику, понизив голос: — Я все одно не зможу бути з нею…

Від несподіваної інформації нога у Феліції підвернулась і вона, втративши рівновагу, зачепила один із ящиків. Шум був незначний, але все ж таки був, і ящик злегка посунувся, погрожуючи видати невдалу шпигунку.

— Там хтось є? — Фірніет повернувся на звук. Феліція різко присіла, злякано дивлячись на Кетту, та явно її помітила.

— Нема там нікого, заспокойся, — Кетта зберегла присутність Феліції в таємниці.

Попрощавшись із Кеттою, Фірніет зайшов до себе в кімнати. Кетта підійшла до ящиків, за якими ховалася Феліція. Дівчина підвелася, поправляючи сукню.

— Почула те, що хотіла? — Кетта посміхнулася і пригладила Феліції зачіску, яка розтріпалася, зовсім як мати.

Під впливом емоцій, а може й алкоголю, Феліція рвучко обійняла Кетту, подякувала та втекла геть. Кетта залишилася стояти біля дверей Фірніета, з посмішкою проводжаючи фігуру, що віддалялася, в ефірній блакитній сукні.