Раді Вас бачити!

Тремтіння пробігло по шкірі Феліції і скувало її тіло страхом. З ними говорила Валідана, сумнівів не було. Але як вона змогла прорватися крізь потужний захист, накладений Фірніетом? Феліція тільки й могла, що вражено дивитися на Ірфлу, не маючи сили навіть поворухнутися. Схоже, і сама Ірфла не розуміла, що відбувається — вона раптом ніби прийшла до тями, похитнулася і різко схопилася за спинку стільця.

— Щось трапилося? Чого ви на мене так витріщаєтеся? — істерично допитувалася полонянка.

— Твоя мати заволоділа твоєю свідомістю і передала нам послання, — спокійно відповів Фірніет, ніби йому не вперше було бачити такі чудеса.

В очах Ірфли промайнуло здивування і навіть якась образа. Їй не вірилося, що мати могла просто взяти та скористатися нею. Вона невдоволено подивилася на Фірніета і запитала:

— Ви впевнені, що то була моя мати?

— Вона говорила про тебе, — Фірніет процитував слова Валідани.

Ірфла важко опустилася на стілець. Кілька хвилин вона сиділа мовчки, тупо дивлячись перед собою, потім нарешті сказала:

— Як вона могла використати мене, моє тіло, свідомість? Вона так робила тільки зі своїми слугами чи воїнами, ще й посміювалася з них, називаючи маріонетками. Вона що й мене вважає своєю маріонеткою? — в очах Ірфли майнув недобрий вогонь. — Я маріонетка?

— А ти це тільки зараз зрозуміла? — хмикнув Фірніет.

Ірфла була готова вибухнути, очі її налилися вогнем, обличчя перекосило від гніву. Феліція жестом попросила Фірніета не втручатися і підійшла до ґрат.

— Тепер ти бачиш, яка твоя мати, — лагідно почала вона. — Але ти не повинна їй підкорятися, Ірфло.

— Все перемішалося… — тільки й відповіла Ірфла тихо, приречено. Її гнів згас, змінившись розпачом.

— Чорне стало білим, а біле чорним? — Феліція знала, про що каже Ірфла. — Я тебе розумію. Сама це відчувала.

— Ти думаєш мені легше від цього? — обурилася Ірфла. — Дайте мені спокій або випустіть, але не діставайте зі своїми розмовами. Не хочу.

Ірфла перебралася на ліжко і лягла, відвернувшись до стінки, позначивши цим кінець розмови. Фірніет запропонував Феліції повернутися до вітальні.

— Це недобре… — Фірніет зітхнувши опустився в крісло. — Валідана якимось чином зуміла прорвати мій захист і проникнути до свідомості доньки. Можливо, вона не знає, де точно знаходиться Ірфла, але якщо вона керуватиме її свідомістю, у нас виникнуть серйозні проблеми.

— А ми можемо щось зробити? — Феліція не на жарт стривожилась.

— Хіба що спробувати достукатися до Ірфли. Їй явно не сподобалося, що мати без дозволу полізла до її голови. Потрібно переконати її встановити блок. Феліціє, чи могли б ви з нею поговорити? — Фірніет подивився на дівчину з надією. — У вас краще виходить із нею спілкуватися.

— Я спробую, але, певно, вже завтра.

— Так, — погодився Фірніет. — Сьогодні хай відпочине. І вам також це потрібно.

Наступний день видався надто вимотуючим. Магеса Маллайда взялася за активну бойову підготовку студентів, а на додаткових заняттях увечері взагалі ганяла Феліцію за повною програмою. І якщо на парах вони не використовували травмуючих заклинань, то на заняття з Феліцією це не поширювалося. Маллайда змушувала Феліцію тренуватися, кидаючи в неї вогняні кулі. Сама Маллайда з легкістю ухилялася від атаки, чого не скажеш про Феліцію — вона отримала кілька слабких опіків і до кінця занять почувала себе вичавленою, наче лимон.

— У тебе не підходить одяг для занять бойовою магією, — заявила Маллайда. — У цій вашій формі зручно бігати та стрибати, але вона погано захищає від заклятть. Як тільки з'явиться можливість, обов'язково ппридбай спеціальну форму, вона краще захистить тебе від вогняних куль. Все, на сьогодні вистачить. І сходи до Фірніета за маззю від опіків. Він її робить краще за лікаря в академії.

Опіки були хорошим приводом, щоб знову відвідати Фірніета. Цього разу Феліція дочекалася під дверима, поки викладач відчинить, чим невимовно його здивувала.

— Бачу, магеса Маллайда добре вас поганяла сьогодні, — зауважив Фірніет, шукаючи на поличках мазь. — Ось, змастіть. Одного разу буде достатньо.

— А що робити з одягом? — спитала Феліція, намазуючи руки, що постраждали від вогняних куль.

— Відповідь на це запитання ви знайдете у підручнику «Побутова магія», або ж попросіть подругу допомогти. Це просто. А зараз мені потрібна ваша допомога з Ірфлою. Я з нею сьогодні весь день страждаю — не хоче ставити блок, упирається. Може, хоч ви зможете її переконати.

Феліція сумлінно намагалася переконати Ірфу поставити захисний блок від матері, але та не хотіла її слухати. І навіть не тому, що не хотіла, а винятково на зло. Феліція вирішила спробувати щастя завтра, можливо, полонянка за ніч передумає.

Вранці Майренн видала несподівано приємну новину: у понеділок намічалося свято Осені, що традиційно проводиться 1-го числа місяця Домашнього Тепла. Танці, стіл із закусками та алкоголем, виступи магів та кулінарний ярмарок — звичайна програма свята. І для нього потрібна була сукня. А ще дозвіл Фірніета сходити до Ліданії. Феліція підозрювала, що він вирушить із ними і її це не дуже тішило. Вона сумнівалася, що у цьому світі чоловіки люблять ходити з дівчатами за покупками, а тим більше коли чоловік доводиться викладачем дівчині. Але їй потрібна була сукня. У своїх вона не могла з'явитися, а йти на свято у студентській формі — гірше не вигадаєш.

На роботу до Фірніета Феліція прийшла вчасно, але викладача у лабораторії не виявила. Зате килим над люком у підвал було зсунуто. Декілька хвилин Феліція боролася з сумнівами, але потім таки вирішила спуститися. Фірніет знайшовся біля кімнати Ірфли, він спостерігав через вікно, як та спить. Феліція тихенько кашлянула. Фірніет обернувся.

— Майстре Фірніете, час працювати, — Феліція говорила тихо, не бажаючи розбудити полонянку. Сни були єдиними доступними розвагами для тієї.

— Можете не шепотіти, Ірфла все одно не прокинеться, — відповів Фірніет звичайним голосом.

— Як?! — здивувалася Феліція. — Ви щось з нею зробили?

— Дуже міцне сонне зілля. Я підмішую його в їжу, — Фірніет був абсолютно спокійний, ніби це було чимось звичайним. — Воно не дасть Валідані керувати свідомістю доньки.

— Навіщо ви так із нею? Це жорстоко! — обурилася Феліція. З кожним днем вона все більше проникалася симпатією до Ірфли, їй хотілося допомогти дівчині, врятувати її. Вона сама до кінця не розуміла, чому вона відчуває таку прихильність до цієї далеко не найприємнішої дівчини.

— Феліціє, ви у своєму розумі? Ірфла небезпечна! — Фірніет не бачив причин симпатизувати полонянці. — Вона дочка наймогутнішої темної магеси сучасності! І вона намагалася вас вбити!

— Вона також і дочка сильного світлого мага. Ви, здається, про це забули, — спокійно нагадала Феліція.

— Схоже, вам дісталася від Феллінії не лише сила, а й її прихильність до Еділана. Інакше я не розумію, чому вас так непокоїть доля його дочки! — Фірніет був явно обурений.

— Та плювала я на Еділана! — гнівно вигукнула Феліція. — Я його не знала і ніколи не взнаю. А ось ви мене розчарували, я була про вас найкращої думки. Опоїти зіллям полонянку... Може, відразу катувати почнете?!

Очі Феліції спалахнули блискавками, вона готова була вибухнути, але стрималася й повернулася до сходів. Фірніет за два кроки наздогнав її і, схопивши за руку, повернув до себе.

— Я все це роблю, щоб захистити вас, Феліціє, — його голос став несподівано тихим, а спокійний погляд сірих очей приборкав блискавки в її погляді. — Ви не уявляєте, яка сила у вас прихована і що з нею може створити Валідана. І ви… Ви просто загинете у цьому світі без сил. Я не дозволю цього. Мій обов'язок — захистити вас.

— Мене чи мою силу? — прошепотіла Феліція, зачарована його несподіваним поривом відвертості.

— Вас. І вашу силу теж, — Фірніет міцно стиснув її руку в своєй, продовжуючи дивитися в очі.

Під поглядом його сірих очей Феліція відчувала, як її огортає дурманом. Її очі були напівприкриті, а на обличчі світилася дурнувата посмішка, чари Фірніета позбавляли її здорового глузду. Напіввідкривши губи, Феліція трохи подалася вперед, бажаючи поцілунку, але тут несподівано Фірніет відпустив її руку і відвернувся.

— Ходімо працювати, Феліціє, — м'який бархатистий голос пролунав як гуркіт грому і спустив Феліцію з небес на землю.

Сподіваючись, що Фірніет не помітив її пориву, Феліція поспішила піднятися нагору.

— Сьогодні займемося маззю, що загоює рани, — як ні в чому не бувало заявив Фірніет. — Її приготування відрізняється від варіння зілля, але я певен, ви впораєтеся. Потім, якщо залишиться час до вечері, ми попрацюємо над вашими здібностями. Зокрема мене цікавить трансформація. Ви ж ще не перетворювалися на кішку?

— Ні. А я зможу?

— Чому ні? Фелла ж могла, — Фірніет підбирав трави для мазі, шукаючи потрібні на полицях, тому стояв спиною і не помічав нерішучості Феліції. Після тих незграбних моментів у підвалі вона почувала себе незатишно, але спитати було потрібно.

— Майстре Фірніете, ви ж знаєте, у понеділок буде свято… — почала Феліція і замовкла, чекаючи на реакцію викладача.

— Знаю. І що? — Фірніет усе ще не повертався, шукаючи трави.

— Мені потрібно купити сукню, — випалила Феліція на одному диханні.

— О жінки!.. — Фірніет нарешті дістав усі трави і повернувся до Феліції. — Навіть у моменти небезпеки ви думаєте про красу та веселощі.

— Ви що пропонуєте мені просидіти свято в кімнаті, поки всі розважатимуться? — обурена Феліція насупила брови і надула губи. — Чи піти на нього у студентській формі?

Фірніет нічого не відповів, повернувшись знову до своїх полиць. Діставши дві ступки з товкачиками, він поставив їх на стіл і стомлено глянув у вічі Феліції.

— Добре, я схожу з вами до Ліданії в суботу. Але якщо ви будете три години вибирати сукню…

— Я виберу швидко, найдешевше і найпростіше, — пообіцяла Феліція, не давши висловити Фірніету своєї погрози.

Більше вони цієї теми не торкалися, занурившись із головою в приготування мазі — Фірніет лише зрідка переривав мовчання коментарями по роботі. Феліція старанно розтирала у ступці необхідні для мазі рослини, змішуючи потім кашку, що вийшла, з жиром. Феліція, яка звикла купувати мазі в аптеці, створені на основі сучасних технологій, з цікавістю вивчала такі близькі до природи рецепти здоров'я, без хімічних домішок, натуральні. І вона була більш ніж впевнена, що вони набагато кращі за аптечні мазі з її світу і однозначно кращі за такі ж домашні. Тут рослини вивчали глибше і вміли правильно застосовувати, витягуючи з їх властивостей максимальну користь.

Мазь у Феліції вийшла відмінної якості, і Фірніет це з радістю відзначив. Закінчивши з роботою, вони перейшли до тренувань із трансформації.

— Уявіть будь-яку кішку, як вона виглядає, рухається, відчуйте себе кішкою, — пояснював Фірніет. — Ваше тіло вкривається шерстю, з'являється хвіст, вуса… Уявіть це, станьте кішкою.

Феліція заплющила очі і спробувала відчути себе кішкою. Це було нескладно – вона завжди любила їх. Феліція поступово уявляла, як її тіло перетворюється на котяче і відчувала у собі ці зміни. Розплющивши очі, вона виявила, що сидить на підлозі і має лапи і хвіст, рудого кольору.

— Вийшло! — Фірніет широко посміхався і зняв зі столу маленьке дзеркало, щоб показати. — Ви справжнісінька кішка, Феліціє.

Феліція з цікавістю витріщилася в дзеркало: на неї дивилася золотисто-зеленими очима руда кішка з парою білих плям на мордочці. Чудова, гарна, справжня кішка! Задоволено нявкнувши, вона застрибнула в крісло і лягла, поклавши мордочку на лапки.

— А тепер назад у людину, — скомандував Фірніет.

Феліції не дуже хотілося, вона почувала себе затишно в котячій шкурі, але довелося підкоритися. Тим самим способом, що й перетворювалася на кішку, Феліція потихеньку перетворилася на людину. Одяг, на щастя, залишився при ній.

— Це було нескладно, — Феліція поспішила поділитись своїми враженнями. — І так чудово!

— Ви швидко вчитеся, що, безперечно, вам у плюс, — сьогодні Фірніет був щедрий на похвали.

Заохочення викладача не тільки радували Феліцію, але й вселяли їй надію на те, що вона з усім впорається, вселяли впевненість у собі. Кошмари ночами перестали її мучити і тепер з ранку Феліція вставала бадьорою і відпочившою.

У суботу після обіду Феліція та Майренн у супроводі Фірніета вирушили до Ліданії за сукнею. Майренн повела її в недорогий, але цілком пристойний магазин. Шукали вони недовго, Феліція майже одразу побачила цю сукню — легку, ефірну, майже невагому, блідо-блакитного кольору з сріблястими вставками, кольору льоду, майже як очі у Фірніета. Воно виглядало чарівно і Феліція одразу взяла його на примірку. Фірніет сів осторонь, дозволивши дівчатам спокійно приміряти сукні. Майренн прихопила відразу дві — золотисто-коричневу та зелену.

Одягнувши сукню, Феліція виявила, що сидить вона ідеально, а виглядає вона в ній просто приголомшливо. Ось тільки ціна була не дуже скромна — 150 веллатів, у той час як сукні, вибрані Майренн коштували 100 і 90. Все ж таки Феліція не встояла, бо грошей у неї вистачало, і взяла цю чудову блакитну сукню. Майренн зупинила свій вибір на жовто-коричневій.

— Ми все, — сяюча Феліція підбігла до викладача.

— Чудово, — Фірніет був радий швидкому закінченню покупок.

— Може, ще форму для бойової магії прикупиш? — запропонувала Майренн, не бажаючи так швидко йти з магазину. — Тобі ж магеса Маллайда радила.

Фірніет насупився, але промовчав. Як би йому не хотілося піти з цього царства жіночого одягу, Майренн була права на рахунок форми.

— А в мене грошей вистачить? — Феліція перерахувала монетки, що залишилися, — було всього 35 веллатів.

— Я вам позичу. Відніму з наступної зарплатні, — запропонував Фірніет.

Феліція поспішила за покупкою, їй не хотілося затримувати викладача. Їй пощастило знайти досить якісну форму за гарною ціною – 75 веллатів. Тепер вона залишилася без гроша в кишенях, з боргом у 40 веллатів, зате з красивою сукнею та чудовим костюмом для бойової магії.

Вийшовши з магазину, Феліція попрямувала у бік Лідевана, але Фірніет її зупинив.

— Зайдемо до аптеки, мені треба віддати мазі, а потім перекусимо у кафе — вихідні все-таки, — запропонував викладач.

В аптеці було порожньо і вони розговорилися з господарем. Фірніет представив йому Феліцію як свою помічницю і той похвалив якість товару. Феліція відчувала гордість за свої успіхи, тим більше, що їй подобалося займатися цим — створювати цілющі зілля та мазі. Це була дуже корисна магія і Феліція була рада, що її ліки допоможуть людям.

Наговорившись із аптекарем, вони попрямували до кафе — інше, не те, в яке Феліцію водила Майренн. Дорогою Фірніет зустрів знайому жінку — невисока, струнка, з коротким мідно-рудим волоссям, вона виглядала ровесницею Фірніета, може, трохи молодшою.

— Фірніете, яка зустріч! — вона широко посміхнулася і простягла йому руку. Феліція з радістю зазначила, що жінка не кинулася його обіймати. — А це твої студентки?

— Так. Феліція та Майренн. Феліція — моя асистентка, — представив він студенток своїй знайомій і поспішив назвати її саму: — Це Кетта Віралані, вона з Муірна.

Феліція здивовано підняла брови, вона пам'ятала, що Муірн це інший світ, дуже близький Велланії.

— Ми збиралися посидіти у кафе. Приєднаєшся до нас, Кетто? — запропонував Фірніет. Кетта погодилася, вона була рада бачити свого старого знайомого.

У кафе було небагатолюдно, але вони все одно вибрали найвідокремленіший столик, подалі від інших. Замовивши їжу та напої, Фірніет з Кеттою невимушено балакали про останні новини Велланії та Муірна. Тільки коли їжу принесли і їх більше ніхто не турбував, Фірніет, понизивши голос, повідомив:

— Кетто, ти не повіриш із якого світу прибула Феліція.

— З якого? — Кетта з цікавістю схилила голову на бік.

— Спробуй вгадати, — Фірніет хитро підморгнув.

— Невже із Землі? — несподівано вірно припустила Кетта.

— Саме!

— Треба ж! — Кетта була вражена. — А давно ти звідти прибула, Феліціє?

— Майже 3 тижні тому. А вам знайома Земля? — здивувалася Феліція, і не стільки з того, що Кетта розпитувала про Землю, як з того, що Фірніет їй про це сказав.

— Чи знайома мені Земля? — Кетта мрійливо посміхнулася. — Я там деякий час жила і продовжую періодично бувати. Моя дочка залишилася там, вона наполовину землянка. Мешкає в Україні. А ти?

— О, який збіг! Я теж із України.

— Як там узагалі на Землі? Так само паршиво?

— Не думаю, що вона змінилася на краще. Ви давно там не були? — поцікавилася Феліція.

— Три роки, — зітхнула Кетта.

— Ну, тоді навряд. Там все як і раніше. Тут значно краще.

— Подобається магія? — Кетта посміхнулася. — А як ти взагалі тут опинилася?

Феліція з дозволу Фірніета розповіла Кетті свою історію. Схоже, він повністю довіряв цій жінці і при цьому між ними не було і натяку на близькість, що, безперечно, тішило Феліцію. Кетта з цікавістю слухала історію Феліції і захопилася її сміливістю та рішучістю вирушити у цей світ. Сама Кетта так і не змогла повністю відмовитися від жодного з двох світів.

— Чи не думаєш забрати доньку в Муірн? — поцікавився Фірніет після невеликої паузи, під час якої вони з апетитом поглинали запечену з овочами та спеціями картоплю.

— Думаю, але все ніяк не наважуся, — Кетта важко зітхнула і пригубила келих з вином. — Вона досі не знає про своє походження. У мене не вистачило духу розповісти їй. Тепер необхідно забрати її в Муірн якнайшвидше, портали планують запечатати на невизначений час через загрозу темних. Треба було поступово її до цього готувати, розповісти заздалегідь, а доведеться викласти все одразу і змусити її кинути все своє звичне життя. Через свою боягузтво я зроблю боляче дочці.

Кетта одним хилом осушила келих із вином і підлила собі ще з пляшки. Вона виглядала засмученою, а вино хоч трохи, але відволікало. Феліція розуміла, що чекає на її доньку, адже вона теж пройшла через прощання зі своїм світом. Щоправда, Феліції це далося досить легко — вона давно мріяла про це і готувалася піти, поступово віддаляючись від тих, кого вона знала. Добре, якщо для доньки Кетти це пройде легко. Вона запропонувала Кетті привезти свою дочку до неї познайомитися, коли та прибуде до Муірна, таки їм знайдеться про що поговорити, двом землянкам. Кетта була вдячна Феліції за цю ідею.

— А як там Дем поживає? Все керує академією? — запитав у Кетти Фірніет.

— А що йому ще робити? Академія — все його життя, — Кетта виглядала незадоволеною згадкою невідомого Феліції чоловіка.

— Ви не помирилися?

— Ми добре спілкуємось. Цього достатньо, — відрізала Кетта і приговорила ще один келих вина.

— Він не розкопав нічого нового про темних? — Фірніет ніби не помічав невдоволення своєї подруги.

— Ні.

— Дай знати, якщо що. І привіт йому передай.

— Добре, — пробурчала Кетта.

На тому обговорення таємничого Дема закінчилося і компанія повернулася до вечері та розмов про дрібниці.

Вони вже закінчували вечерю, як раптом Фірніет почав тривожно озиратися. Нахмуривши брови, він продовжував щось виглядати, доки не переконався у своїх здогадах.

— Тут темні маги, — у голосі Фірніета лунала тривога. — Кетто, проведи дівчат у Лідеван, а я розберуся з ними.

— Може, вам потрібна допомога? — Феліція хоч і була налякана, але не хотіла залишати викладача одного із темними магами.

— Ні! — різко відповів Фірніет. — Ви повертаєтеся до академії, Феліціє!

Дівчині довелося підкоритися. Кетта непомітно вивела їх із Майренн з кафе і поспішила відвести до академії. Дісталися вони швидко та без подій. Тут Феліція була в безпеці, тому Кетта попросила Майренн супроводити її до ректора, щоб той дав дозвіл погостювати в академії — Кетта у себе в Муірні була викладачем з трав та зіллеваріння, вона часто відвідувала в освітніх цілях академії інших магічних світів.

Залишившись сама, Феліція вирішила пробратися до кімнат Фірніета. Двері виявилися зачиненими, але вона спробувала використати відмикаючу руну і та спрацювала. Зрадівши своїм умінням, Феліція прослизнула всередину. Взявши з кабінету кілька книг, вона влаштувалась у кріслі та заглибилась у читання. Поруч на столику стояла ваза з печивом, і Феліція час від часу запускала туди руку.

Вечір повільно перейшов у ніч, а Фірніет усе не повертався. Феліція відчувала тривогу і, відклавши книги, почала нервово ходити по кімнаті, жуючи печиво. Незабаром їй захотілося пити і вона почала шукати по шафках чай. Знайшовши потрібні трави, вона закип'ятила воду і повернулася в крісло, але зробивши пару ковтків, згадала про Ірфлу — та залишилася без обіду та вечері. Зробивши бутерброди і салат, вона налила в чашку чаю і додала пару печивок на тацю. Акуратно, щоб не розлити і не розсипати, Феліція спустилася в підвал до полонянки. Ірфла вже давно не спала і виглядала незадоволеною відсутністю їжі. Феліція відімкнула руною ґратчасте вікно, передала Ірфлі їжу і знову запечатала. Вона вже вміла багато, Фірніет не матиме підстав її дорікнути.

Повернувшись нагору, Феліція виявила, що викладача все ще немає, незважаючи на те, що часу минуло достатньо. Феліція відчувала втому, але повертатися до себе не хотіла. Вона прагнула дочекатися Фірніета, переконатися, що з тим все гаразд. Взявши відкладену книгу, Феліція прилягла з нею на дивані і спробувала відволіктися читанням. Час уже давно перевалив за північ, а Фірніет усе не приходив. Феліції ставало все складніше концентруватися на тексті, очі самі собою заплющувалися, і вона не помітила, як заснула прямо на дивані у вітальні у викладача.