Раді Вас бачити!

— А ви вмієте знаходити підхід до людей, Феліціє, — Фірніет посміхнувся ширше і відпустив нарешті руку дівчини.

— Ну, я просто не допитувала її, а спробувала навести на роздуми, — Феліція знизала плечима, їй здавалося таке ведення розмови найлогічніше.

— Я здивований. Ірфла напала на вас, а ви з нею були такою доброю.

— Вона жертва своєї матері. Мені просто шкода Ірфлу, а ненависті до неї я не маю, — пояснила Феліція. — Ви маєте рацію в тому, що її не можна видавати Імператорові. Ми могли б спробувати схилити її на світлий бік. Вона має для цього передумови. Просто все життя її світлу половину нещадно пригнічували.

— А ви розумно мислите, Феліціє.

— А ви раніше в цьому сумнівалися, майстре Фірніете? — Феліція лукаво підморгнула викладачеві. Спілкуватись у жартівливому тоні було простіше. Прояви симпатії з боку викладача її бентежили.

Фірніет запропонував пройти у вітальню та випити чаю. У нього була до Феліції важлива розмова. Влаштувавшись зручніше в кріслі і зробивши пару ковтків чаю, він, нарешті, поділився тим, що його турбувало.

— Феліціє, є одна річ, яка мене серйозно спантеличила.

— Яка? — злякавшись, Феліція пролила трохи чаю на спідницю.

— Та не лякайтесь ви! — посміхнувся Фірніет. — Це не страшно, це незрозуміло. Ви покликали мене там, на галявині. Подумки. Я це відчув. Я правий?

Феліція ствердно кивнула. Фірніет продовжив:

— Справа в тому, що Феллінія не мала такої здатності. Як це ви зробили?

— Я знала, що ви єдиний, хто може допомогти, і просто спрямувала всю енергію, всі думки на те, щоб уявити вас поряд, щоб ви почули мене, — Феліція спробувала пояснити принцип своїх дій.

— Я знаю, як працює така сила. Я мав на увазі, як ви, не маючи власної магії, могли це зробити? У вас не повинно бути інших сил, крім сил Феллінії. Ви з немагічного світу. Або у вас були в роду маги?

— Не знаю, я про таких не чула. І здібностей ніяких у себе на Землі не помічала.

— Це дуже дивно. Або вам передалася ще чиясь сила, або у вас у роді хтось нею володів, або (але це малоймовірно) я чогось не знаю про Феллінію. Потрібно це обов'язково з'ясувати.

— Я суцільна загадка, так? — Феліція посміхнулася.

— Не те слово, — Фірніет усміхнувся їй у відповідь.

Вони дивилися один на одного, раптово забувши про все. Були тільки очі — сині та сірі, і більше нічого. Фірніет намагався знайти в її очах розгадки цих таємниць, які навіть він не міг зрозуміти. Феліція ж просто насолоджувалась його увагою. Фірніет першим усвідомив незручність моменту і перевів увагу на чай, який давно вже охолонув.

— Феліціє, вкотре хочу вам нагадати: будьте обережні. І не виходьте за межі академії без мого супроводу, — попросив Фірніет після тривалого мовчання.

— Почуваюся маленькою дівчинкою, якій батьки забороняють гуляти, — Феліція посміхнулася.

— У цьому світі ви і є, по суті, маленькою дівчинкою за рівнем володіння своєю магією. До того ж, ви зараз ще в більшій небезпеці, ніж раніше. Скоро Валідана зрозуміє, що Ірфла зникла і нам доведеться несолодко. Будьте напоготові.

— Я зачарувала каблучку, — повідомила Феліція.

— Каблучка вас не врятує. Завтра замість роботи я навчу вас деяким прийомам. А тепер йдіть вечеряти та відпочивати.

Після вечері Феліція сиділа у своїй кімнаті за столиком біля вікна і гортала книгу з бойової магії. Спати не дуже хотілося. Дощ шумно стукотів у вікно, з прочиненої кватирки віяло свіжістю. Навчання не лізло в голову, зате сторонні думки із задоволенням йшли. Феліція міркувала про Ірфлу — адже вони в чомусь були схожі, та ніколи не знала свого батька, Феліція не знала своєї матері. Феліція звикла діяти за законами свого світу, Ірфла звикла жити за правилами своєї матері. І обидві вони зараз опинилися в незвичному для них середовищі. Ось тільки Феліція не була в ув'язненні в підвалі. Щоправда, йти їй було нікуди, якби вона захотіла піти з академії. Отже, у якомусь сенсі Феліція теж була ув'язнена. Полонянка академії Лідеван. Феліція хмикнула своїм думкам. Майренн вже міцно спала, тож не звернула на неї уваги.

Раптом у голову Феліції спала погана думка. Їй стало так тривожно, що вона вирішила порушити спокій викладача. Ще не було надто пізно для візитів, та й зачарована каблучка при ній, якщо раптом майстер Фірніет знову проводить експерименти.

Феліція відклала книжку та поспішила до викладача. Каблучка не видавала небезпеки, тому коли після тривалого стуку Фірніет не відчинив двері, Феліція все ж таки вирішила увійти.

— Майстре Фірніете! Це важливо… — Феліція обірвала фразу на половині, бо викладач вийшов у вітальню з душу в одних піжамних штанях. Феліція зніяковіла. У ній дивним чином поєднувалися такі якості, як безстрашність і деяке нахабство зі зніяковілістю. — Вибачте…

— Що може бути такого важливого, щоб вдиратися ввечері до мене в кімнати, Феліціє?! Вкотре! — погляд викладача кидав грім і блискавки, голос був грубий і різкий. Але Феліція майже не чула його голосу, не маючи сили відвести погляд від його сильного, м'язистого тіла.

— Моя каблучка небезпеки не показала… — нарешті, невиразно промимрила Феліція, намагаючись таким чином виправдати свій пізній візит.

— Тобто вас могла зупинити лише небезпека? — обурювався викладач. — А моє особисте життя вас не хвилює? Можна ось так просто ввалюватись до мене хоч посеред ночі?!!

— Та хіба ви маєте особисте життя?.. — не подумавши, буркнула під ніс Феліція.

— Що?! — здається, Фірніет ладен був вибухнути від обурення. — Геть звідси! Двері там!!

— Але… — розгублена Феліція спробувала заперечити, але викладач грубо схопив її за лікоть і виставив із кімнати.

Феліція застигла перед дверима, що з гуркотом зачинилася перед її обличчям, не знаючи, що робити і як бути. Їй треба було поговорити з викладачем, але він безперечно був на неї злий. Звичайно, варто було дочекатися, коли він її впустить, але Феліції здавалося, що важливість моменту може пробачити таку нетактовність. Але, виявилося, що ні, для Фірніета це було непробачно.

Феліції не хотілося повертатися до своєї кімнати. Їй треба було побути наодинці — а спорожнілі коридори академії були саме тим місцем, де можна було посидіти на самоті. Зітхнувши, Феліція опустилася на сходи і, притулившись до поручнів, заплющила очі. Вона намагалася ні про що не думати, тільки повільно й рівно дихала, намагаючись заспокоїтись. Якоїсь миті їй здалося, що вона провалюється в сон і Феліція дозволила б цьому статися, але тут відчула легкий дотик до свого плеча. Розплющивши очі, Феліція побачила Фірніета, що сидів поряд з нею, вже повністю одягненого.

— Я повів себе грубо. Вибачте, Феліціє, — Фірніет винувато посміхнувся.

— А я як завжди поводилася безглуздо й необачно. Вибачте, майстре Фірніете, — Феліція повільно видихнула, заспокоюючи гуркіт серця. Фірніет сидів так близько, що вона відчувала його тепло і запах, і їй шалено хотілося покласти голову йому на плече. Феліції коштувало чимало зусиль не зробити цього. Вона не ображалася на Фірніета за його різкість, розуміючи, що сама напросилася, та й до того ж він просто сам по собі нестриманий і з цим нічого не вдієш. Вона звикла до таких його змін у настрої. І ось ці хвилини спокою після грози, коли Фірніет вибачався і тихо сидів або стояв поряд, для Феліції були найприємнішими. Заради цих миттєвостей вона готова була вислуховувати його лайку, терпіти перепади настрою. Поруч із ним вона завжди відчувала себе захищеною — цього почуття їй не вистачало зі смерті батька. Феліція до кінця не розуміла, звідки тяглося коріння її захоплення Фірніетом, але підозрювала, що від цього незвичного відчуття захисту та сили, що від нього йде. У жодному хлопці, в жодному чоловікові вона не знаходила захисника раніше. І тепер, коли вона відчула, як потребувала сильного плеча, вона готова була вчепитися в нього мертвою хваткою, вона ставала маленькою, слабкою і дещо дурненькою в його присутності. Аби він зробив усе за неї. У Феліції завжди по-іншому розвивалися стосунки, але відчувши, як приємно бути поруч із сильним чоловіком, вона зненацька усвідомила, що це те, що їй потрібно. Саме такий чоловік їй підходить. Залишилося тільки, щоб і він теж усвідомив, що така, як вона йому потрібна.

Фірніет підвівся зі сходів і запропонував зайти до нього. Феліція мовчки встала і пішла слідом за ним.

— Феліціє, коли ви вже навчитеся не вриватися до мене в кімнати без дозволу? — буркнув Фірніет, опускаючись на диван. — Зрештою це просто непристойно заявлятися до викладача в такий час. Що у вас трапилося?

— Ну, поки що не трапилося, але мене дуже стурбувало одне запитання: а що, коли Валідана прийде сюди за своєю донькою?

— Не прийде, — запевнив Фірніет. — Я поставив захисні руни на кімнатці Ірфли, вони не дають визначити, хто там перебуває. Звичайно, Валідана шукатиме дочку, а оскільки вона знає, що ви вчитеся в Лідевані, то рано чи пізно може припустити, що Ірфла тут. Але дізнатися напевно вона зможе тільки якщо якимось чином пробереться в мій підвал, а це сумнівно.

— Чому ж? Я без проблем пробираюся до ваших кімнат... — Феліція хитро посміхнулася.

— Ви світлий маг і студентка Лідевана, — викладач трохи посміхнувся. — Я не ставив захисту для своїх на кімнати. А от чужі і справді не пройдуть: якщо до мене увійде без запрошення людина, яка не живе в Лідевані, то спрацює звуковий сигнал; на люку в підвал стоїть руна, що захищає від темних магів. До речі, потрібно буде нанести таку руну на ваші двері. Та й взагалі навчити вас багатьом рунам, бо на заняттях їм незаслужено мало приділяють уваги.

— Було б чудово, бо я зовсім у них не розуміюся поки що. Не встигла дійти, стільки всього одразу треба вивчити.

— А що ви хотіли? — усміхнувся Фірніет. — Потрапити до магічного світу з немагічного — це вам не просто так.

— Отже, мені нема про що турбуватися? — уточнила Феліція. — Валідана несподівано не нагряне?

— Ні. Можете спати спокійно. А ось від ваших несподіваних візитів я вже думаю поставити захист. А то скоро в туалет почнете вриватися без стуку, — Фірніет хмикнув. Феліція залилася фарбою і опустила очі, вдаючи, що уважно вивчає візерунки на килимі.

— Я більше не буду... — тихо запевнила вона.

— Якось я сумніваюся, — усміхнувся він.

Попрощавшись із викладачем, Феліція зі спокійною душею пішла спати, впевнена у власній безпеці. Засинаючи, вона все думала про Фірніета, про те, які почуття він у ній пробуджує, про його силу і холодні, але такі привабливі сірі очі. Не дивно, що всю ніч Феліція бачила у своїх снах Фірніета, і він безперервно цілував її і притискав до себе. Прокинувшись, Феліція почувала себе розчарованою — сон був такий реальний, але все одно був сном. І як тепер весь день дивитися у вічі Фірніету? А доведеться — сьогодні вівторок, день занять тільки з ним.

— Я цього не винесу… — тихо прошепотіла Феліція, струснувши головою, намагаючись вигнати з думок нав'язливий сон.

— Чого не винесеш? — поцікавилася Майренн, виходячи з ванної.

— Мені сьогодні всю ніч Фірніет снився… — зізналася Феліція. — І як мені на заняттях йому в очі дивитися?

— А що сон був непристойний? — Майренн хитро підморгнула подрузі.

— Ну, начебто, — Феліція видала нервовий смішок і поспішила втекти від розпитувань у ванній.

Весь день Феліція намагалася здаватися непомітною, бо боялася, що варто їй упіймати погляд Фірніета, як він здогадається про її сни. Дивитись у зошит, усі думки лише про навчання. І якщо з поглядом цілком виходило, то думки часом вели зовсім в інший бік — надто вже приємний був голос у Фірніета. Феліції уявлялося, як він каже їй щось ніжне цим голосом і легкий рум'янець заливав її щоки. Якби не постійні тички під бік від Майренн, то Фірніет однозначно б про щось запідозрив.

У їдальні на обіді Фірніет сидів за сусіднім столиком разом з Маллайдою, Елсівет і Брідеваном спиною до Феліції, тому Майренн була позбавлена можливості жартувати над подругою про її увагу до викладача. Натомість Феліція могла спокійно дивитися на Фірніета, не ризикуючи бути поміченою. Втім, виявилося, очі Фірніету й не потрібні були для цього — Феліція так пильно дивилася на викладача, що він це відчув і обернувся.

— Ви вирішили пропалити поглядом дірку на моїй спині, Феліціє? — поцікавився Фірніет. — У Лідевані такої магії не заохочують.

Маллайда пирснула на його зауваження, Елсівет з Брідеваном трохи посміхнулися.

— Вибачте, я задумалася, — Феліція швидко опустила очі у тарілку із грибним супом.

— Про що? Про мою спину? — Фірніет хмикнув. Феліція відчула, як її щоки починають горіти, і ще нижче схилилася над тарілкою, вдаючи, що вишукує шматочки грибів.

— Не турбуй дівчинку, Фіре, хай спокійно пообідає, — Брідеван добродушно підморгнув Феліції. Вперше вона почула, щоб хтось називав Фірніета скороченим ім'ям.

— У цієї дівчинки дуже важкий погляд, боюся, якби вона по мені випадково якоюсь новою магією не проїхалася, — голос Фірніета був серйозним, а ось в очах грали завзяті вогники.

Викладачі за своїм столом усе ще посміхалися, але вже говорили про щось своє, а Феліція відчувала, як її щоки зрадливо горіли вогнем. Ще й Майренн корчила веселі вирази обличчя. Нашвидкуруч доївши суп і випивши одним махом склянку апельсинового соку, Феліція встала з-за столика і квапливо вийшла з їдальні. Їй треба було освіжитись, відпочити перед зустріччю з Фірніетом на роботі.

Феліція довго стояла під прохолодним душем, виганяючи неприємний жар із тіла. Водні процедури перервав наполегливий стукіт у двері.

— Гей, Фел, виходь! Я в туалет хочу, — Майренн стукала не перестаючи. Мабуть, задумавшись, Феліція не одразу почула стукіт.

— Так, зараз, постривай кілька хвилин, — відповіла Феліція, вимикаючи воду.

Закутавшись у халат і обернувши голову рушником, Феліція сиділа на ліжку і з відсутнім поглядом гортала підручник з бойової магії. Куди тільки поділася жага до знань? Все, про що могла думати Феліція — її почуття. Вона бачила, що подобається Фірніету, але не уявляла, яким чином вони можуть стати ближчими. Викладач явно не прагнув романтичних відносин, незважаючи на симпатію до неї. Феліція розуміла, що погано знає Фірніета і не може вгадати причини такої стриманості. Може, у цьому світі романи між студентами та викладачами взагалі заборонені чи навіть караються?

— Майренн, а у вас тут є якісь заборони на стосунки між студентами та викладачами? — звернулася Феліція до подруги, яка читала за столиком біля вікна підручники.

— Ну… — Майренн як завжди лукаво посміхнулася, коли йшлося про симпатію Феліції до Фірніета. — Заборони немає, але це не заохочується. Скажімо, викладача можуть запідозрити, що він завищує тобі оцінки і вам обом загрожують перевірки. Ну і плітки, ясна річ. А що ти…

Майренн хотіла ще щось додати, але Феліція її зупинила:

— Не треба, Майрі, прошу тебе. Я не в настрої слухати твої жартування.

Майренн розуміючи кивнула і повернулася до своїх підручників. Незважаючи на свою веселу і безтурботну вдачу, вона завжди знала, коли доречно жартувати, а коли ні. Вона вміла бути гарною подругою.

Висушивши волосся і переодягнувшись, Феліція поспішила на роботу до Фірніета. Її роздирали суперечливі почуття: закритися десь наодинці і в той же час скоріше побачити Фірніета. Як їй хотілося, щоб усе було просто, але вона не знала, що для цього зробити. Перший крок у цій ситуації мав бути явно не за нею. Феліція потребувала захисту та знання Фірніету, а особливо роботи, тому не могла поставити все на кін ради романтичних відносин. Ось, якби Фірніет їй сам щось запропонував, тоді зовсім інша річ. Але чи запропонує він сам, якщо його не підштовхнути, у цьому Феліція сумнівалася. Залишалося тільки чекати та акуратно, ненав'язливо фліртувати.

До Фірніету Феліція прийшла як завжди вчасно. Сьогодні замість роботи Фірніет обіцяв її навчити деяким корисним навичкам, чим вони й поспішили зайнятися.

— Магеса Маллайда поки що не навчала вас відображаючим заклинанням, тому я зараз покажу вам одне, — Фірніет вирішив почати з навчання Феліції важливим бойовим прийомам. — Справа в тому, що захист забирає великий запас магічної енергії, а відображення мінімум. Але для нього важлива швидка реакція. Щит часто виникає мимоволі, маг інстинктивно захищається від небезпеки, ця здатність розвивається з раннього дитинства і багато часу на її створення не потрібно. Для створення заклинання відображення необхідно вміти дуже швидко перетворювати свою магічну енергію на дію. В ідеалі миттєво. Принцип заклинання: уявити, що ваша магія прямує на створення щита, що відображає, при зіткненні з яким магія противника відстрибне від вас, як м'ячик від стінки і потрапить у того, хто вас атакував. Обидві руки при цьому виставлені вперед з відкритими долонями, ніби ви впираєтесь ними в стінку. Вимовляєте «тііі» — звук «і» повинен бути довгим. Вважається, що чим довше звучить «і», тим надійніше заклинання. Давайте спробуємо.

Більше години Феліція витратила на практику цього заклинання — Фірніет був набагато вибагливішим учителем, ніж Маллайда. Мабуть, тому, що знав, що загрожує Феліції. Відображаюче заклинання Феліції давалося непросто, але поступово вона навчилася відбивати атаки більш-менш стерпно. Пообіцявши Фірніету регулярно практикуватися в ньому, Феліція стомлено присіла на диван.

— Тепер я хочу вас навчити деяким важливим рунам, — Фірніет сів поруч із нею. Він зовсім не виглядав стомленим на відміну від Феліції.

— А робота? Я ж мушу вам допомагати, — Феліції куди більше подобалося займатися зіллям, ніж бойовою магією. Та й зображення рун передбачало деяку близькість, чого Феліція старанно уникала. Вона боялася, що це відволіче її на непотрібні думки і вона припуститься помилки. Краще вже почитати книгу самій. Під час приготування зілля Фірніет часто залишав її одну, що виключало помилки через необачність. — Ми могли б позайматися у вихідні.

— Чим раніше я вас навчу деяким важливим речам, то краще, — Фірніет був непохитний. — Роботу я й сам можу виконати, навіть уночі. На вашій зарплаті це не позначиться. Ви вже хоч трохи знаєтеся на рунах?

Феліція ствердно кивнула. Вона знала, що руни кресляться або рукою, або магічним жезлом, або різними предметами — від букета трав до каміння чи паперу. Предмети для зображення рун могли бути підпаленими або просоченими водою, а також рука могла горіти вогнем під час зображення.

— Я підібрав вам кілька книг по рунам і знайшов свої старі конспекти, там є багато важливих позначок. Вивчіть їх. У Лідевані викладають лише базовий курс з рун, як і в більшості академій. Лише у Зачарованій академії викладають курс рун на найвищому рівні. Мені пощастило там навчатись.

Феліція з вдячністю прийняла книги та конспекти. Якщо їй пощастить без пригод закінчити академію, то за допомогою Фірніета вона цілком може стати дуже гарним магом. Чи думала вона колись, що мріятиме про кар'єру мага? Життя любить підкидати сюрпризи.

Насамперед Фірніет навчив Феліцію кільком захисним рунам, у тому числі й від темної магії, попросивши відразу ж по поверненню до кімнати нанести цю руну на двері, вікно та посеред самої кімнати. Крім цього викладач показав, як стирати власні руни та як розряджати чужі. І під кінець показав кілька рун, що створюють густий туман, в якому можна сховатися від супротивника і руну-пастку, що тимчасово паралізує нападника.

Навчання затяглося до пізнього вечора, оскільки Феліція губилася і плуталася, варто було тільки Фірніету доторкнутися до її руки, щоб допомогти креслити руну.

— Схоже, ми пропустили вечерю, — Фірніет глянув на годинник. — Але я маю помідори, хліб, сир і хорошу порцію запеченого м'яса. Ну і чай із печивом. Сідайте до столу.

Феліція сіла в крісло біля столу, спостерігаючи, як Фірніет дістає з шафи-льодовика продукти (холод у льодовику, що заміняв тут звичний для Феліції холодильник, підтримувався магічно) і споруджує нашвидкуруч вечерю. Їй завжди приносило задоволення дивитися, як чоловік готує. Було в цьому щось чаруюче.

Феліція з апетитом взялася за бутерброди та помідори, вона навіть не думала, що настільки зголодніла. Закінчивши з трапезою, Фірніет запропонував відвідати Ірфлу — її теж треба було нагодувати. Ірфлу вони застали незадоволену, вона нервово постукувала пальцями по столу.

— Ви мене голодом вирішили заморити? — обурилася вона, тільки-но помітивши відвідувачів.

— Ні в якому разі. Ми запрацювалися. Тримай свою вечерю, — Фірніет відчинив грати на вікні і простяг піднос з їжею. Ірфла, не втрачаючи гідності, неквапом підійшла і забрала їжу. Так само, неквапливо, вона почала їсти, зрідка кидаючи злі погляди на Фірніета з Феліцією.

— Ну, чого дивитеся? — Ірфлу явно дратували відвідувачі. — Нема чим зайнятися, окрім як дивитися на годування темного мага?

Фірніет тільки хмикнув на її саркастичне зауваження.

— Побалакати не хочеш? — Феліція була більш комунікабельна, ніж її викладач.

— Не хочу, — коротко відрізала Ірфла, жуючи бутерброд.

Феліція спокійно чекала, поки Ірфла доїсть та поп'є чай і спробувала ще раз зав'язати розмову.

— Ірфло, а ти ніколи не пробувала використати світлу магію?

— Ні, й не збираюся, — Ірфла не була сьогодні в настрої спілкуватися.

— Та ну, не варто ставитись до світлої магії з таким упередженням, — Феліція говорила м'яко і спокійно, ніби розмовляла з нерозумною, упертою дитиною. — Вона ж хороша, на відміну від темної.

— А може, я не хочу бути хорошою!! — Ірфла різко встала і зі злості штовхнула стілець ногою. Вона і справді була схожа зараз на примхливу, уперту дитину.

Феліція збиралася сказати щось заспокійливе, але тут помітила, що навколо Ірфли почали виникати клуби чорного диму, а по тілу полонянки пробігли іскри. Феліція позадкувала назад, потрапивши в обійми Фірніета. Зовсім не зніяковівши, той м'яко підштовхнув її до широкої колони, що підпирала стелю, і приклав палець до рота, змушуючи мовчати. Декілька довгих хвилин вони стояли поруч, спостерігаючи за тим, що відбувається з Ірфлою, поки та раптом не застигла на місці і не вимовила чужим грізним голосом:

— Ви не зможете довго приховувати мою дочку. Я вас знайду. Я вже близько.