Раді Вас бачити!

Наступного ранку, тільки-но поснідавши, Феліція поспішила до бібліотеки. Вона вже стала тут постійною гостею. І, здебільшого, однією з небагатьох, хто активно тут проводив час, особливо у вихідні. У суботній ранок студенти воліли поспати довше, замість корпіти над книжками. Але Феліція не могла собі дозволити такої розкоші як довго спати, адже їй так багато треба було вивчити, щоб ніхто не помітив, що вона з іншого світу. Невідомо, чим би все скінчилося, дізнайся місцеві правду. Феліція не хотіла ризикувати. До того ж, після обіду вони з Майренн планували прогулятися в місто, і потрібно було з користю провести час, поки була така можливість.

Сьогоднішній ранок Феліція планувала присвятити біографії Феллінії Велланійській та заклинанням бойової магії. Оскільки мозок ще недостатньо прокинувся для серйозних знань, Феліція спочатку відкрила невеликий томик із біографіями важливих історичних особистостей. Біографія Феллінії була ближче до кінця книги, мабуть, історії розташовувалися в хронологічному порядку.

Зробивши ковток кави з великої чашки, Феліція поринула у читання.

«Феллінія Велланійська, молодша сестра Імператора Ромеріка I Велланійського, народилася 17 числа Місяця Тихої Води у 704 році III Ери. Вона мала досить-таки незвичайні здібності та сильну магічну енергію. Феллінії дістався дар, що вкрай рідко передається у спадок — перетворення на тварину, а саме кішку, за власним бажанням. Зазвичай у магів такого роду трансформації були або спонтанними, або вимагали складних ритуалів. Феллінія ж легко перетворювалася на кішку і назад.

Крім цього вона була володаркою наступних здібностей:

- грозова магія: здатність метати заряди блискавок та створювати енергетичні атакуючі кулі;

- магія стихій: вона бездоганно володіла магією вогню, і досить добре використовувала магію землі, води та повітря;

- енергетичний бар'єр: Феллінія вміла створювати дуже потужні енергетичні бар'єри;

- вона вміла черпати сили з навколишньої природи;

- принцеса вміла перетворювати свою агресію на магію і виплескувати її вибухом енергії на суперника.

Як людина Феллінія була дуже милою і доброю людиною, вона займалася благодійними справами та підтримувала розвиток світлої магії. Народ дуже любив свою принцесу Феллу і завжди охоче допомагав їй у її починаннях.

У 22 роки Феллінія познайомилася з принцом із Сутінкового острова, Еділаном Сетірамом, вони покохали один одного, і незабаром відбулися їхні заручини. Справа наближалася до весілля, але випадково зіткнувшись у Летанійських горах з принцом Еділаном, зла чаклунка з Етіренії, Валідана Етірель, закохалася в принца. Не зумівши зачарувати Еділана своєю жіночою привабливістю, Валідана звернулася до магії. Їй вдалося зачарувати принца і завагітніти від нього. Весь цей час Феллінія відчайдушно шукала способи знайти та повернути нареченого. І, нарешті, їй вдалося зняти чари та врятувати його з лап відьми. Фелла вибачила Еділану зв'язок із чаклункою, адже вона розуміла, що це були тільки чари, а щирі почуття принц мав тільки до самої Фелли.

Валідана ж не змогла пробачити Феллінії того, що та забрала її коханого і, народивши дочку, вирушила до палацу, щоб поквитатися з принцесою.

Зла чаклунка з'явилася за день до весілля Фелли та Еділана, коли наречена, яка нічого не підозрювала, тихо прогулювалася вечірнім садом позаду палаца. Небо було чисте і зоряне, і Феллінія хотіла насолодитися цим чудовим теплим вечором. Задумливо мандруючи серед дерев, вона не відразу помітила, як у центрі саду з'явився портал і з нього з'явилася Валідана. Тільки коли потік темної енергії відкинув її до дерева, Феллінія побачила свою супротивницю. Вони обидві були сильні і бій був практично рівним, проте Валідана знала кілька темних прийомів, які були недоступні добрим магам і Феллінія почала розуміти, що втрачає перевагу. Хмари над садом згустилися, принцеса закликала на допомогу грім і блискавки, сподіваючись, що це відверне увагу суперниці, але марно. Сили Феллінії танули і якби вона продовжила боротися, то Валідана не тільки вбила б її, але й поглинула здібності Феллінії. Цього принцеса не могла допустити і, покликавши залишки сили і всю свою мужність, вона створила портал і викинула в нього всі магічні здібності, які мала. За мить атакуюче заклинання Валіданы вбило Феллінію. Це сталося пізно ввечері 27 числа Місяця Зоряного Пилу в 727 році III Ери. Феллінії було всього 23 роки, народ та її брат Імператор Ромерік були невтішні. Через місяць припинив своє життя і її наречений Еділан, не витримавши болю втрати і відчуваючи на собі деяку провину. Валідана ж зуміла втекти, їй не дісталися ні сили, ні кохання, тільки перемога над Феллою».

Феліція вже знала, що місяці тут називаються інакше і Зоряний Пил відповідав земному місяцю липню, а 727 рік був 23 роки тому. Принцеса Феллінія померла у той час, коли народилася Феліція і, навряд, це було збігом. Феліція не знала, що про це і думати, і вирішила поки що нікому нічого не повідомляти, навіть Майренн. Їй потрібно було найкраще в цьому розібратися, щоб зробити хоч якісь висновки.

Відклавши біографію Феллінії, Феліція взялася за підручник з бойових заклинань, роблячи позначки у зошиті, щоб потім потренуватися. Вона з головою поринула у навчання, намагаючись не думати про Феллінію і зосередитися над тим, що було для неї справді важливо — відточити базові магічні знання, щоб усі приймали її за свою.

Час за навчанням пролетів непомітно і, нашвидкуруч пообідавши в їдальні, Феліція з Майренн вирушили в місто, щоб трохи розважитися.

Дорога до Ліданії була близькою, всього 15 хвилин спокійного кроку, тож вирушити дівчата вирішили пішки. Феліції було цікаво подивитися на природу нового для неї світу. А подивитись було на що! Мощена дорога, крізь каміння якої місцями пробивалася трава, вела вздовж мальовничого краєвиду. Навколо простягалися високі трави та дивовижні квіти, кілька гачкуватих дерев з пишною золотистою кроною росли трохи віддалік. Небо було ясне, з легким нальотом пухнастих хмар. Феліція вдихала невідомі їй аромати, розглядала незнайомі рослини і почувала себе абсолютно щасливою в цьому єднанні з природою. Дихати було легко, а дорога просто бігла під ногами. Незабаром перед очима постали контури будівель Ліданії, і за кілька хвилин Феліція вперше опинилася у велланійському містечку.

Будиночки Ліданії частково нагадували будівлю Лідевана, але це були невеликі споруди, здебільшого одно чи двоповерхові. Стіни зі світлої цегли, коричневі та зелені дахи, невеликі вікна, оздоблення деревом — усе це було схоже на середньовічне містечко. З однією лише відмінністю — виглядав він сучасно й чисто, ніякої занедбаності чи руїн. І багато людей, що метушливо поспішали від однієї крамниці до іншої.

— І як тобі Ліданія? — Майренн з усмішкою спостерігала за реакцією подруги на місто.

— Чудове містечко. Мені дуже подобається, — Феліція не переставала вертіти головою, прагнучи розглянути все й одразу.

— Ну, куди підемо? — поцікавилася Майренн.

— Якби я знала! — усміхнулася Феліція. — Давай, проведи мені екскурсію, покажи найцікавіші місця.

З хвилину подумавши, Майренн прийняла рішення і, підхопивши Феліцію під руку, потягла до найближчої крамниці. Усередині все сяяло від різноманітних каменів, кристалів та усіляких магічних пристроїв. Тут були палиці, жезли, амулети, казанки, красиві флакони та безліч інших дрібниць, назв яких Феліція не знала. Очі розбігалися, і Феліція навіть розгубилася від цього магічного достатку.

— Ну, що ти застигла, як статуя, — прошепотіла Майренн і злегка підштовхнула в бік подругу. — Підходь і дивися, за це гроші не беруть.

— Не знаю з чого й почати… — захоплено видихнула Феліція.

Майренн взяла ініціативу в свої руки і підвела Феліцію до столика з палицями та жезлами. Виковані з металу і вирізані з дерева, інкрустовані дорогоцінним і напівдорогоцінним камінням — вони були витвором мистецтва, вони були наче із казки. Феліція зачаровано дивилася на них, боячись навіть торкнутися.

— Палиці допомагають спрямовувати магію, — Майренн повернула її зі світу мрій. — Ми трохи пізніше це вивчатимемо. У мене є невеликий жезл, що дістався мені у спадок від бабусі, але він простенький і вже досить пошарпаний. Ці ж дуже дорогі, так що навіть не думай про них поки що.

Тихенько зітхнувши, Феліція пройшла далі, розглядаючи амулети. Один із них, металевий круг, розділений трьома блискавками і з невеликим фіолетовим камінчиком у центрі, привернув її увагу.

— Подобається? — Майренн помітила інтерес в очах Феліції. — Це амулет Фелли, найпопулярніша штука. Він недорогий, якщо подобається, можеш купити. Багато хто носить його для краси, але тим, чия магія схожа на магію Фелли, він допомагає покращити свої здібності та оберігає від зла.

— Тоді я його візьму, — вирішила Феліція, згадавши, що прочитала вранці. Якщо її домисли були вірні і між нею і Феллою був зв'язок, вона зобов'язана придбати цей амулет.

— Я тобі ще рекомендую взяти один з цих каменів, — Майренн махнула рукою у бік необроблених напівпрозорих каменів різних кольорів і розмірів, схожих на ті, що були в кабінеті Фірніета. — Вони заряджаються магією і потім можна підживлюватися, якщо сил недостатньо. Дуже корисна річ. І теж недорога.

— А якого кольору вибрати? — попросила поради Феліція, гублячись у різноманітності відтінків.

— Бери той, до якого лежить душа. Просто підійди та візьми той, що подобається. Твоя магія сама підкаже, який твій.

Рука Феліції якось сама потяглася до фіолетового каменю, такого ж, як у Фірніета, лише трохи менше.

— Я хочу цей, — впевнено повідомила Феліція.

— Кумедний збіг, — прокоментувала Майренн. — Феллі належав камінь точно такого ж кольору. Втім, не тільки їй. Це гарний колір, він зазвичай приваблює людей із сильною магією.

Феліція розуміла, що це не збіг, але промовчала. Розплатившись за покупки, вона вийшла з магазинчика, з цікавістю гадаючи, куди далі її поведе Майренн.

Пройшовши через невелику площу з гарним фонтанчиком та клумбами навколо, дівчата попрямували до крамниці з травами. У Феліції раптом виникло відчуття, що за нею спостерігають, але, обернувшись, вона не зустрілася ні з ким поглядом. Одна віддалена постать у темному плащі з накинутим на голову капюшоном видалася їй підозрілою, але вона вирішила не загострювати на цьому увагу. Хто б став за нею стежити? Феліція поки що не давала жодних приводів для підозри.

У крамниці з травами плив неповторний аромат, витканий з усієї різноманітності сушених і свіжих рослин. Пряний, трохи терпкий, з легкою квітковою ноткою, він манив і зачаровував, і хотілося просто сісти на лавку під вікном та вдихати ці чарівні пахощі. Феліція так і вчинила, не в силах упоратися з ейфорією, викликаною усіма цими травами.

— Що, п'янить? — посміхнулася Майренн, помітивши, що Феліція опустилася на лаву з якоюсь надто відчуженою посмішкою. — Ти посидь, мені треба купити деякі трави. Я скоро. Згодом звикнеш до цих запахів.

Феліція тільки мовчки кивнула, заплющивши очі і продовживши насолоджуватися чарівними ароматами.

— Гей, прокинься, — Майренн дуже несподівано торкнулася плеча Феліції, і та здригнулася. — Ходімо далі.

Феліція з жалем вийшла з крамниці з травами. Вона б із задоволенням посиділа тут довше, але Майренн невпинно тягла її вперед. Пробираючись крізь натовп, Феліція знову відчула на собі чийсь погляд, але знову не змогла визначити, хто ж за нею так наполегливо слідкує. Це було неприємне почуття, від якого на душі стало тривожно. Але Феліція відмахнула від себе нав'язливі думки, адже сьогодні вона відпочиває і ніщо не повинно завадити її веселощам.

Майрен показала магазин одягу, ознайомивши Феліцію з місцевою модою. Виглядало все досить цікаво, і Феліція вирішила, що їй такий одяг сподобається. Купувати, правда, вона нічого не стала, зате вдосталь надивилася на різноманітні сукні, спідниці, блузки та черевики.

Кінцевим пунктом екскурсії виявилося невелике, але затишне кафе. Дівчата розташувалися біля невеликого круглого столика поряд із вікном. На широкому підвіконні стояли горщики із сухоцвітами, зібраними в гарну композицію. На стінах висіли картини із зображеннями магічних символів, а на поличках у нішах стояли гарненькі фігурки, баночки із травами та зернами, і навіть книги. Світло було неяскравим, і хоч людей було багато, але відчувалася теплота та затишок цього місця.

— Як щодо алкоголю? — Майренн хитро підморгнула. — В академії його тобі запропонують хіба що на свята, проте в місті завжди можна випити трошки.

— Ну, ми ж гуляємо, — схвально кивнула Феліція. — Чом би й ні? Вибери мені щось цікаве, тільки не дуже міцне.

— Мені дуже подобається ягідне вино на травах, — порекомендувала Майренн. — Легкий та незвичайний смак. І ще б чогось перекусити треба, я зголодніла.

— Довіряю твоєму смаку.

Майренн замовила вино і якусь їжу, назва якої Феліції нічого не сказала. Коли їхнє замовлення принесли, Феліція розпізнала сочевицю з тушкованим м'ясом, але запечені овочі були їй незнайомі. Маленькі тістечка на десерт виглядали справжнім витвором мистецтва: кілька кольорових шарів, хитромудрі візерунки з шоколаду і якісь зацукровані ягоди. Мабуть, дуже смачно. Така краса просто не могла бути несмачною.

Приступивши до сочевиці з овочами, Феліція виявила, що дуже зголодніла. Овочі не нагадували їй ніяких, знайомих раніше, але їх смак був Феліції до вподоби. Вино теж виявилося чудовим — легке, пряне, злегка п'янке, воно залишало в роті солодкий присмак. Таке вино хотілося пити повільними ковтками десь на природі у теплий сонячний день. Тістечко теж виявилося чудовим — м'яке і в міру солодке, з фруктовою ноткою, Феліція не помітила, як його проковтнула.

— А нам вистачить грошей, щоб розплатитися за всю цю смакоту? — раптом майнула лякаюча думка.

— Досить, — заспокоїла Майренн. — Я б не повела тебе з твоєю маленькою купкою монет у дорогий заклад. Треба буде просвітити тебе в наших цінах, щоб ти не губилася. То що, тобі все сподобалося?

— Так, — підтвердила Феліція. — Схоже, що наші смаки в їжі збігаються.

— Це ж чудово, — Майренн посміхнулася.

Феліції стало так добре і тепло, у неї з'явилася прекрасна подруга, вона знаходилася в чудовому чарівному місці, а їжа та вино були просто дивовижними. Жодного смутку за рідним світом Феліція не відчувала. Тут вона почувала себе як удома. Тут тепер був її дім.

Радісні відчуття знову відігнав погляд, що свердлив спину. Феліція обернулася, але знову не виявила нікого, хто міг би так пильно на неї дивитися.

— Знаєш, — Феліція вирішила поділитися своєю тривогою з Майренн, — мене сьогодні постійно переслідує відчуття, що за мною хтось спостерігає.

— Та не звертай уваги, — порадила Майренн. — Чоловіки тут часто свердлять поглядом гарненьких студенток. Але чіплятися особливо не стануть.

— А чого? — здивувалася Феліція.

— Якщо пожалієшся ректорові, то він надішле сюди парочку бойових магів, які зазвичай перебувають в охороні академії, і вони швидко роз'яснять місцевим, як поводитися з дівчиною. Ми ж елітна академія, нас поважають і піклуються, — пояснила Майренн.

Це трохи заспокоїло Феліцію. Хоча вона не була впевнена, що стежили за нею лише тому, що вона привабила когось. Ні, Феліція, не вважала себе потворою, вона була приваблива і знала це, але погляд, що свердлив її спину, здавався недобрим. Хоча іноді вона відчувала й зацікавлені погляди. Може, всі її тривоги були марними і Майренн мала рацію. Феліція вирішила викинути це з голови та насолодитися залишками вина.

День хилився надвечір і, розплатившись, дівчата рушили назад до академії. В мішечку у Феліції залишилося всього дві монетки, але вона була рада витраченим грошам та проведеному часу. За повний тиждень вона отримає більше і зможе згодом купити щось цінне.

Трохи п'яна від вина, Феліція безтурботно крокувала поряд з Майренн. Сонце хилилося до заходу, фарбуючи яскравими кольорами небо над Лідеваном. У променях сонця, що заходить, академія виглядала ще чарівнішою і думки про те, що вона потрапила в казку, ніжними метеликами пурхали в голові у Феліції.

Казку порушила жіноча фігура, що раптово з'явилася з клубів темряви, в бордовій сукні, яка колихалася під подихом легкого вітру.

— Моя мати прийде за тобою, — темні очі незнайомки сердито блиснули. — Ти не уникнеш розплати.

Феліція не встигла до ладу зрозуміти, що відбувається, як фігура розчинилася у фіолетовому диму. Наче її тут і не було.