Раді Вас бачити!

Феліція

Звістка про те, що Феліція є родичкою Сетірамам і, відповідно, у ній тече королівська кров, вибила її з колії. Одна справа здогадуватись, а зовсім інша — знати точно. Феліція, яка все життя почувала себе самою звичайною, не знала, що з цим робити. Втім, і Фірніет теж не знав. Вони вирішили поки що нікому не говорити, окрім друзів, щоб не привертати зайвої уваги до Феліції. Їй вона була не потрібна. Зараз їх основним завданням було знайти спосіб потрапити в Обитель до Ірфли.

Весь вільний від навчання час Феліція проводила в бібліотеках — академічній та в кабінеті Фірніета. Сам же Фірніет шукав книги по всій Велланійській Імперії — у всіх доступних йому бібліотеках. На вихідних вони збиралися разом у домі Фірніета, читали нові книги, обговорювали, що знайшли і чи можна це використати, але єдиний доступний спосіб був лише для темних магів.

— Може, перетворитися на темних магів та використати спосіб Валідани? — Феліція настільки втомилася від нескінченних пошуків, що вже була готова на все.

— Ти хоч розумієш, що таке темна магія? — Фірніет навіть книгу відклав, настільки його здивувала пропозиція Феліції. — Які від неї проблеми?

— Які? Черпати з іншого джерела? Мати більше влади? Ірфла ж адекватна цілком, та й та сама Роана. Те, якими вони є, не магія зробила, а виховання, життєвий досвід.

— Ти й справді не розумієш, — похитав головою Фірніет і подався в роз'яснення. — Темна магія бере свій початок із демонічного виміру. Ти ж читала історію.

— Читала. Але...

— Ніяких «але». Навіть якщо в нашому світі темна магія не впливає на свідомість людини і не підкоряє собі повністю, вона все одно несе в собі частинку демона, що руйнує її душу. Рано чи пізно темна магія нищить людину, якщо не в цьому, то в наступних життях. Ти завжди приносиш жертву, торкаючись темряви. До того ж, далеко не кожен маг здатний перенести перетворення зі світлого на темного: демонічна енергія може вбити. А ще перші місяці, доки маг звикає до нової магії, він сам не свій — хворобливий, слабкий, не контролює своїх сил. Перетворення зжирає деякий запас магічного потенціалу, що позначається на здібностях мага. Отже, такі перетворення не проходять без сліда. Вони небезпечні. Не можна, просто повір мені, Феліціє, так робити не можна. Воно не варте того.

— Але вже минуло два місяці з того часу, як Ірфла потрапила до Обителі! Вона мене кликала, а я так і не прийшла… — Феліція опустила голову на стіл. Вона була зла на себе за власне безсилля. Феліції так хотілося допомогти подрузі, а як — вона не знала.

— Ми знайдемо спосіб. Він має існувати. Ми зуміємо, — Фірніет намагався її підбадьорити, але Феліція бачила, що й у його очах уже причаївся сумнів.

— Можуть пройти роки...

— Так, але Ірфлі там нічого не загрожує. Послухай, Фел, а давай трохи розвіємося? Пішли до Тавії? Погуляємо трохи, а потім зайдемо повечеряти у кафе. Потрібно іноді відриватися від книжок.

— Фіре, ти не захворів? — Феліція, посміюючись, доторкнулася до лоба коханого, жартома перевіряючи, чи немає в того температури. — Ти пропонуєш прогулянку?

— Так, — Фірніет притяг Феліцію у свої обійми і поцілував. — Навіть мені набридає цілими днями сидіти в книгах. Так що? Ідемо?

— Там холодно.

Вся Велланія вже вкрилася товстим шаром снігу — тут завжди були снігові зими. Незважаючи на те, що Феліція любила сніг, гуляти в мороз їй зовсім не подобалося. Вона вважала за краще милуватися сніговими краєвидами крізь вікно.

— Я переміщу нас порталом у Тавію, ми трохи погуляємо центральною площею, а потім купимо гарячого пряного вина і поїмо чогось смачного. Довго гуляти не будемо. Ти не встигнеш змерзнути. Тим більше, у тих шарфах та шапках, що ти нав'язала, холод не страшний.

Як тільки почала наближатися зима, Феліція згадала про своє улюблене захоплення — в'язання, і вечорами, коли книги зовсім набридали, в'язала шарфи, шапки, рукавиці та светри. Феліція в'язала швидко, тож до перших морозів у неї вже був готовий комплект теплих в'язаних речей для себе і для Фірніета, а тепер вона в'язала для своїх подруг Майренн і Ейтни.

— А якщо я таки замерзну?

— Я тебе відігрію, не хвилюйся, — Фірніет лукаво підморгнув і залишив на її губах довгий ніжний поцілунок.

— Гаразд, тоді пішли, — погодилась Феліція.

Сніг змінив Велланію. Ще недавно голі гілки дерев сиротливо тяглися до похмурого неба, а зараз вони прогиналися під вагою снігової перини. Світ навколо блищав і сяяв від великої кількості білого, так що очам було боляче, а бурульки на гілках дерев і під дахами будинків нагадували мерехтливі кристали. Зима у Велланії була чарівною, як і належить бути зими у магічному світі.

— Вдома давно таких снігових зим не було, — Феліція щільніше намотала шарф на шию, так що тільки ніс з-під нього стирчав та очі. — Я вже й забула, як гарно, коли весь світ укритий білою ковдрою.

— Ти ще вважаєш Землю своїм домом? — здивувався Фірніет. Феліція давно про неї не згадувала.

— Так, — Феліція винувато посміхнулася. — Я там народилася, провела все своє життя, а тут я лише 3 з половиною місяці. Звичайно, я вважаю Землю своїм домом. Там моє коріння.

— Ти ж не думаєш про те, щоб повернутися? — в очах Фірніета була тривога.

— Ні, звичайно, ти що, Фіре! — поспішила його запевнити Феліція і той видихнув із полегшенням. — Я звідти пішла не для того, щоб повертатися.

— Але ж у тебе там залишилися родичі.

— Єдинокровна сестра з мачухою та троюрідні сестри з їхніми батьками — не найближчі родичі. Сестри всі від мене молодші, найстаршій з них, троюрідній, Емілії, 17, ми з нею трохи більше спілкувалися останні роки, але все одно у мене з ними мало спільного. Коли я була маленькою, ми з дідусем часто ходили в гості до сім'ї його брата, але дід помер, коли мені виповнилося 10 і після того я стала рідше з ними бачитися. Для тата мамин дядько був чужим. Сама я зрідка приходила до них на свята, коли звали — ото й усе спілкування.

— Вони ж, як і ти, родичі Сетірамів, — нагадав Фірніет. — Брат твого діда ще живий?

— Так.

— І що, ніхто з них ніколи не розповідав вам, онукам, про магію?

— Чому ж? — Феліція усміхнулася. Спогади теплим пледом лягли їй на плечі, вони зігрівали зсередини, навіть на мороз їй було байдуже. — Вони вигадували дивовижні казки та розповідали нам вечорами. Я навіть пам'ятаю казки прадіда та прабабусі. Я встигла з ними познайомитись. Я тільки зараз усвідомила, що це були не казки. Цікаво навіть, чи сумує дідусь Ернест за Велланією, за магією?.. Адже він теж тут народився. Судячи з дати втечі, діду Ернесту було всього кілька місяців від народження, коли його сім'я залишила Велланію. Цікаво, чи має він велланійське ім'я? У записці нічого про нього не вказано.

— Може, його батьки дали йому і велланійське ім'я, але записувати його в сімейні архіви не стали.

— Знаєш, Фіре, а мені тепер хочеться спитати в нього, що він знає про Велланію. Може, він теж хоче повернутись, але не знає як? Думаю, мені треба буде відвідати їх, коли закінчимо з Ірфлою.

— Так і зробимо, — кивнув Фірніет. — Я також хочу побувати на Землі. А за єдинокровною сестрою ти не сумуєш? Адже ти з нею разом росла.

— Не дуже, — Феліція набрала жменю снігу і, зліпивши сніжок, запустила його в дерево. — Я злилася на батька за те, що привів у будинок жінку, хоч Ірина і була гарною людиною, не ображала мене, але й особливої уваги не приділяла. Поява сестри мене взагалі розлютила. Мені було 10, хотілося грати, а мене просили доглядати за нею, поки Ірина займалася іншими справами. Аліса постійно кричала, смикала мене за волосся — особливої любові я до неї не відчувала. А незабаром після її народження помер дідусь Ед і я почала зривати свій біль на мачусі та сестрі, поводилася погано. Я любила дідуся. Я досі за ним сумую, більше, ніж за іншими. Коли Аліса підросла, їй віддали мої старі іграшки, а я не хотіла їх віддавати. Вони ж були мої. Це теж не допомогло становленню хороших сестринських відносин. Тільки після смерті батька я почала до неї краще ставитися. Нам більше не було чого ділити. Нас поєднала загальна втрата. До того ж, ми всі були потрібні одна одній. Квартира, в якій ми жили, належала спочатку мамі і пізніше стала моєю, батько свого житла не мав. Я мала повне право вигнати з неї мачуху із сестрою, тільки тоді мені довелося б кинути навчання в університеті та йти працювати. Ми з Іриною домовилися, що вона мене забезпечує до закінчення навчання, а я дозволяю їм там жити. Ідучи, я залишила їм записку, що квартира тепер належить їм. Неофіційно, звичайно, мені ніколи було займатися документами, а ще я боялася, що вони почнуть ставити запитання. Або ж мені не вдасться переміститися в магічний світ. Я все зробила, коли Ірина з Алісою пішли у гості до своєї бабусі з ночівлею. Не сумую я за нею, — хитнула головою Феліція, наче сама себе переконуючи в цьому. — Зовсім ні.

— А я хотів би мати хоч якихось живих родичів, — зітхнув Фірніет. — Я давно втратив своїх. Дідусь прожив найдовше. Після смерті батьків саме він мене виховував.

— Ти мені про них майже не розповідав. Я пам'ятаю, що ти казав, що батько загинув від рук темних магів, а матір отруїли.

— Так, вони обидва вели активну боротьбу проти темних, за що й поплатилися. Я не люблю згадувати про них, мені все ще боляче, — зізнався Фірніет. — Мама могла досягти вершини у вивченні зілль, я від неї успадкував до них любов, але отрута її згубила. І яким хорошим спеціалістом була, а не розпізнала! Пізніше, вивчаючи той склад, я зрозумів, що можна було відчути наявність отрути в їжі і встигнути приготувати протиотруту, але потрібна була підвищена уважність. Якби мама перед кожним прийомом їжі уважно придивлялася і принюхувалась до страв, то змогла б розрізнити отруту. Але хто так робить? Її згубила безтурботність.

Фірніет важко зітхнув. Йому справді складно було говорити про батьків. Феліція взяла його за руку і вони мовчки гуляли по засніженій площі Тавії, сподіваючись, що зима заморозить увесь біль у їхніх поранених душах. Нагулявшись і добряче заледенівши, вони повечеряли в кафе і повернулися в теплі стіни дому. Потрібно було знову сідати за книжки, шукати шлях до Ірфли.

— Та має ж бути якийсь спосіб?.. — Феліція опустила голову на стіл і заплющила очі. Чергова книга не принесла жодних результатів і вона насилу вже стримувалася, щоб не розчаруватися. — Нехай навіть натяк?

Фірніет відірвався від своєї книги і підняв на неї очі.

— Має, але його нема. Вже досить давно, кілька століть, як люди перестали вивчати Обитель неупокоєнних. Ще років 300 тому маги активно вивчали Обитель, зараз вона нікому не цікава. Туди просто тікають при раптовій смерті — випадково чи з сильним наміром. Вважається, що якщо ти дуже тримаєшся за життя і не хочеш помирати, якщо цілеспрямовано в останні хвилини думаєш про Обитель, то туди й потрапиш. Це єдині знання, що залишилися у нас від давніх дослідників. Я не знаю, чому зник спосіб переміщення між реальним світом і Обителлю, може його спеціально знищили, але його немає і все. Навіть натяку на те, як його можна було б створити.

— А ти не думав просто спробувати, Фіре? Створити зілля, яке перемістить, як Валідана, або відкрити портал. Ти ж талановитий маг, у тебе все вийшло б.

— Можна десятки років пробувати щось створити і не отримати результатів, — Фірніет відсунув книжки і приніс чаю, що означало — робота на сьогодні закінчена. — Не думаю, що Валідана швидко створила своє зілля. Мені здається, їй знадобився не один рік, перш ніж вона знайшла потрібні складові. Я думав над тим, щоб створити якесь зілля, але в нас не вийде. Усі відомі мені інгредієнти, які вміють переміщати, не спрацюють із Обителлю. Я проаналізував усе, що міг. Валідані допомогла темна магія. Вона пов'язана з Обителлю, з Першим розломом, тож у неї все вийшло. У нас так не вийде. Зілля — не варіант.

— А портали? — Феліції дуже не хотілося втрачати надію, але вона вже вислизала з її рук. — Навіть я, не маючи жодних знань про магію, зуміла створити портал із Землі до Велланії. Невже ти не можеш вигадати ритуал, який перемістив би нас в Обитель?

Посміхнувшись, Фірніет простяг руки через стіл і взяв долоні Феліції у свої. Він ніжно гладив її пальці, заспокоюючи, але Феліція була на межі відчаю. Вони так довго шукали спосіб і не було жодних результатів, що сил триматися і вдавати, що все добре вже не було. Коли вони взялися за пошуки, Феліції здавалося, що за тиждень, найбільше — за місяць, їм вдасться відшукати шлях до Обителі чи бодай якісь підказки. Але минуло два місяці, а вони стояли там же, де й починали.

— Ох, Феліціє, ти все ще думаєш, що магія всесильна? Вона — така ж наука, як і інші, і опановувати її — велика праця. Я чудовий фахівець із зіль та зачарування, розбираюся в інших магічних світах, непоганий у бойовій магії, але я не можу знати всього. Я вмію переміщатися між реальними світами, знаю, як потрапити безтілесним духом в астральні світи, але тільки не в світ, де люди мешкають після смерті. Що Обитель неупокоєнних, що Колиска — це не ті світи, в які можна легко потрапити. Вони захищають себе і своїх мешканців, інакше порушився б природний перебіг життя. Люди повинні вмирати, а живі повинні сумувати за померлими, а не відвідувати їх кожні вихідні у потойбічному світі, поки ті не переродяться заново. Навіть у ті часи, коли знали спосіб для живих проникнути в Обитель, ним рідко користувалися. Гадаю, там не лише портал чи зілля придумати складно, а й сам процес забирає багато магічної енергії. Створення власного порталу завжди енерговитратний процес. До того ж, я не настільки добре вивчав портали, щоб самому знайти ритуал.

— Отже, треба знайти того, хто їх добре вивчив.

— Як же у тебе все просто, Феліціє! — Фірніет стиснув її руки у своїх.

— Так а навіщо ускладнювати? — Феліція спробувала усміхнутися, але її губи тремтіли — вона так не хотіла втрачати надію, але вже втомилася боротися. Вона не звикла до довгої боротьби без результатів, їй потрібен був хоча б маленький промінчик у цій безпросвітній темряві. — То ти знаєш того, хто міг би допомогти нам?

— Знав би — давно звернувся б, — Фірніет похитав головою. Усередині Феліції все готове було обірватися.

— А Кетта Віралані? Адже ти розповідав, що вона сама знайшла зворотний шлях у Муірн із Землі, коли звичний ритуал не спрацював.

— Кетта витратила на створення єдиного робочого порталу цілих 8 років! — Фірніет підвівся з-за столу і заходився міряти кроками кімнату. Він теж нервував, теж втрачав надію. — Вона не такий великий фахівець з порталів. У Кетти просто мотивація була висока — вона додому хотіла повернутися.

— Але ж після того вона не раз переміщалася між Землею та Муірном без проблем. Ритуал для створення порталу більше не змінювався чи хтось їй допоміг?

— Я не знаю. Щиро кажучи, не питав.

— То, може, варто спитати?

Феліція теж підвелася і, підійшовши до Фірніета, взяла його за руки, зазирнула у вічі. Вона вірила в нього, знала, що він повинен знайти спосіб проникнути в Обитель, вона не могла дозволити ні йому, ні собі втратити надію і зневіритися.

— Добре, — Фірніет притиснув її до себе, поцілував у маківку. — На зимових канікулах вирушимо до Муірна і розпитаємо Кетту. Може, вона справді когось знає.

— А чому не зараз? — отримавши маленький промінчик надії, Феліція стала нетерплячою, вона не любила чекати, очікування її вбивало.

— Бо зараз тобі треба зосередитись на іспитах, а мені на роботі. Два тижні нічого не вирішать.

— Хіба навчання зараз таке важливе?

— Важливе. Особливо тобі, Фел. В академії навчаються лише три роки, цей рік останній. Тобі потрібно отримати якнайбільше знань та навичок, щоб легше тут жилося.

— Але ж я маю персонального вчителя, — Феліція лукаво підморгнула і потяглася до губ Фірніета, щоб поцілувати. Він відповів на її поцілунок, але швидко відсторонився.

— Ти мене не проведеш! — Фірніет погрозив їй пальцем. — Тобі треба багато вчитися. Я не хочу, щоб ти постраждала через брак знань. Будь ласка, Фел, постарайся. В тебе великий потенціал.

— Гаразд, умовив, займусь навчанням. Що ще мені залишається?..

Щойно іспити були складені і настали довгоочікувані канікули, Феліція і Фірніет знову вирушили до Муірна. На подив Феліції зима в Муірні виявилася м'якшою, тут майже не було снігу.

— Так, у центральній частині Муірна набагато тепліше, ніж у нас, — пояснив Фірніет. — Снігу багато лише в горах та на півночі.

Кетта Віралані була рада їхньому черговому, нехай і несподіваному приїзду. Вона вже встигла перевезти сюди доньку і Феліція з цікавістю розпитувала дівчину про те, як зараз на Землі. Їм було про що поговорити, поки Фірніет розмовляв з Кеттою.

— Думаю, єдина людина, яка може вам допомогти — архімагеса Тіррена, — повідомила Кетта.

— Тіррена Лютем? — перепитав Фірніет, лукаво посміхаючись.

— А ти знаєш ще одну Тіррену? — пирхнула Кетта.

— Ні, але я думав, що вона — бойовий маг.

— Вона і з порталами непогано справляється. Проблема лише в тому, що я не хочу йти до неї.

— Давай я схожу? Бабуся Тіррена мене послухає, — запропонувала дочка Кетти, Ліадайн.

— Бабуся Тіррена? — Фірніет дивився на дочку Кетти з подивом. Адже він знав, що її батько — чоловік із Землі.

— Ай, Фіре, — на обличчі Кетти читалося невдоволення, — вони потоваришували. Я свого часу також її так називала. Гаразд, Ліа,— звернулася вона до дочки,— подзвони архімагесі і попроси її допомоги, а ми тут поки що чай поп'ємо.

Архімагеса Тіррена з'явилася в передпокої Кетти через 15 хвилин, оповита легким сяйвом особистого порталу. Вона не любила витрачати час на пересування міськими. Незважаючи на свій вельми похилий вік, архімагеса Тіррена все ще була бадьорою старою — дар регенерації дозволяв своїм носіям зберігати відмінне здоров'я до самої смерті, нерідко такі маги проживали 100 років і більше.

— Цікаву задачку ви мені задали, — архімагеса Тіррена міцно замислилася після того, як Фірніет розповів їй портал куди він хоче відкрити.

— Ви нам допоможете, архімагесо Тіррено?

— Допоможу. Але не обіцяю, що мені вдасться створити портал. Розумієте, майстре Фірніете, створення порталу в по суті потойбічний світ — завдання не з легких.

— Розумію, але нашій темній магесі вдалося потрапити туди.

— Саме тому мені цікаво знайти рішення. Хочу її переплюнути, — архімагеса Тіррена усміхнулася. — Давно в мене не було таких викликів. Я вже забула, що таке дослідження. Дайте мені всю можливу інформацію і кілька днів, і я скажу вам, чи зможу я створити портал у цю вашу Обитель неупокоєнних чи ні. Ви ж не поспішайте?

— Ми три місяці вже чекаємо — кілька днів нічого не вирішать. До того ж у нас канікули.

Кетта запропонувала Фірніету та Феліції залишитися у неї, поки архімагесса вивчала отримані матеріали. Вона показала Феліції місто, свій світ, розповіла їй про особливі рослини Муірна, яких не було у Велланії. Феліція з цікавістю вбирала нові знання, їй, як і Фірніету, теж подобалися зілля.

Через три дні архімагеса Тіррена прийшла додому до Кетти та повідомила про свої результати.

— Я дійшла висновку, що могла б створити для вас портал, але на 100% я не певна. Для того, щоб дати точну відповідь, мені потрібно побувати поряд із Першим розломом та вивчити його енергію. Ви зможете провести мене до палацу темних магів?

— Без проблем. У нас там є своя людина, — відповів Фірніет. — Тільки потрібен амулет приховування світлої магії, щоб там не ставили зайвих питань.

— В мене він є.

— Ви що стикалися із темними магами Велланії? — здивувалася Кетта. Схоже, навіть вона багато чого не знала про архімагесу.

— Кетто Віралані! — звично пирхнула архімагеса, посміюючись зі своєї колись улюбленої студентки. — Ти мене недооцінюєш. Я й не з таким злом мала справу.

Того ж вечора Феліція і Фірніет повернулися до Велланії у супроводі Тіррени Лютем, а вже вранці вони були в палаці в Етіренії й архімагеса Тіррена під наглядом Тагона Пелла вивчала Перший розлом. Архімагеса зробила купу позначок у зошиті, але поки що не стала нічого пояснювати. Вона знахабніла настільки, що вимагала кімнату їй та її помічникам прямо у палаці та доступ до лабораторії Валідани.

— Ви хочете, щоб я повернула вашу королеву? — спитала вона Тагона в лоб.

— Звичайно, — кивнув той.

— Я поверну, але ви мусите мені сприяти.

У результаті архімагеса Тіррена, Феліція та Фірніет залишилися на ніч у палаці Валідани, мешканці якого навіть не підозрювали, що дали притулок під своїм дахом трьом світлим магам, причому досить сильним.

— Ви ризикова жінка, архімагесо Тіррено, — Фірніет був одночасно захоплений і наляканий стратегією архімагеси.

— Мені вже 92 роки, майстре Фірніете, — усміхнулася Тіррена Лютем. — Мені нічого втрачати. Втім, я завжди любила ризик, ми, обдаровані регенерацією, такі.

— Як ви гадаєте, у вас вийде створити портал?

— Гадаю, що так. Але мені потрібен час.

Архімагесі Тіррені знадобився цілий тиждень, щоб розробити ритуал переміщення до Обителі неупокоєнних та повернення назад. Фірніет з Феліцією під виглядом допомоги їй з цікавістю вивчали записи Валідани та її книги: світлим магам рідко вдається отримати доступ до матеріалів з темної магії. Фірніет дещо скопіював для себе, щоб пізніше вивчити детальніше. Він завжди дотримувався стратегії «знай свого ворога від і до, щоб перемогти його».

— Ось що вам потрібно зробити, — на 7-й день їхнього перебування у темному палаці архімагеса Тіррена простягла Фірніету кілька аркушів паперу — вони були повністю змальовані рунами та списані описом ритуалу. — Не впевнена, правда, що вдасться врятувати цю вашу Ірфлу, якщо вона смертельно поранена, але якщо надумаєте, то я попрошу онука — він спробує її зцілити. Але я не обіцяю, що він встигне. Зцілення займає певний час: що сильніше поранена людина, то довше. Ірфла може померти до того, як Дем встигне її зцілити. Але вибір за нею. Удачі вам!

— А ви з нами не підете? — спитала Феліція. Їй здавалося, що архімагесі буде цікаво відвідати Обитель неупокоєнних.

— Ні, люба, хтось має залишитися тут і підстрахувати вас у разі чого.

— А є ризики? — Фірніет відразу спохмурнів.

— Ризики є завжди. Той, хто дає гарантію — брехун.

— Гаразд, ризикнемо, — кивнув Фірніет і потяг Феліцію до тронної зали.

Під чуйним керівництвом архімагеси Тіррени та наглядом Тагона Пелла, Фірніет накреслив на підлозі необхідні руни, а потім створив ритуал. Окреслене рунами коло затягнулося блакитним світлом і почало мерехтіти, закликаючи вступити в нього і переміститися в незвідане місце. Фірніет міцно стиснув руку Феліції і вони разом увійшли до створеного порталу і їхні тіла одразу стрімко потягло вниз, немов вони падали з величезної висоти. Феліція хотіла закричати, але крик завмер у її горлі, вона навіть вдихнути не могла.

«Сподіваюся, ми не наробили дурниць» — майнула думка в її голові, перш ніж Феліція відключилася.