Спочатку:
На сторінку книги
— І що тепер? — запитав Бак, коли вони вночі стояли біля машини, навпроти будинку, де жили ла Гранджі й ла Морни, палили на двох останню цигарку з портсигара Тая.
Ла Гранджа допитувала група А.
Лоран протримав співака у кімнаті для допитів годин п’ять. Дві години Тай сидів на самоті — за ним спостерігали. А він наче впав у стан напівсну, здавалося, усе йому було байдуже.
Черговий доповів Налі, що батьки арештованого ламають двері, вимагають пустити їх до сина. Налі пішла порозмовляти з батьками Тая. Бак залишився спостерігати за допитом, слідкував, щоб права підозрюваного не порушувалися. Це було важко.
Налі вийшла до дверей відділку. Біля столу чергового стояли два чоловіка. Високий, міцної статури, статичний, брюнет у чорному костюмі, пальто й блискучих черевиках, здавалося, він аж відхилявся назад, зберігаючи рівну поставу. Другий — худорлявий блондин, витончений, гарний, вбраний у білий светр і темні брюки. На ногах черевики на шнурівках.
- Вітаю вас, я Налі Дені - Молодший слідчий групи П, відділу убивств. Йдіть за мною, будь ласка. Я вам усе поясню у кімнаті відвідувачів, — а у самої крутилося у голові: він не має схожості ні з одним — це не штучне народження, скоріше прийомний, як буває у таких родинах. Й звідки вони взяли цього Тая? З якої планети?
Черговий докинув:
- Тільки не виходьте з відділку: там журналісти й блогери. Розірвуть.
«Ой весела нічка», – подумала Налі.
У батьків Тая наче мову відняло. Наче вони не могли говорити, тільки безсило відкривали роти, хапаючи подих. Вони слухняно пішли за молодшою слідчою. Дивилися на неї, наче два зневірених жебрака.
Лише у кімнаті для відвідувачів чоловіки назвалися. Першим заговорив високий, він сів на запропоноване крісло біла засмальцьованого столу. На його обличчі виникла відраза, а потім відчай, уявив свого витонченого сина у цьому відділку:
- Мун ла Грандж.
- Бертран, - мовив чоловік у білому светрі, й запитав, - Як довго триматимуть Тая у цьому будинку?
Налі подумки застогнала, наступного разу пошле на таку розмову Бака. У нього краще виходить говорити із згорьованими родичами підозрюваних чи вбитих.
— Я припускаю, що його вина не доведена. — Він підозрюваний, — додав Мун.
- До засідання суду він буде у камері. Суддя на першому засіданні вирішить: чи відпустити його під заставу, чи він залишиться у відділку, чи його відправлять до міської тюрми.
Бертран зігнувся, застогнав, обхопив голову руками. Мун обійняв його. Запитав тримаючи чоловіка у обіймах:
- Що ми можемо зробити щоб врятувати Тая. Йому не можна до тюрми — його там знищать.
- Чому ви так думаєте? – здивувалася Налі, - Якщо ми доведемо його невинність, його відпустять.
- Ви зможете це зробити? – Бертран підняв голову, з надією подивився у очі молодшої слідчої.
— Так, це наша робота, — запевнила дівчина і додала: — Я впевнена, що він не вбивав тих людей.
- Панно Налі, ви повертаєте нас до життя! Адже усі газети й з кожного телевізора нашого сина звинувачують у жахливому вбивстві. Люди вимагають повісити його. Наш гравітав у воротах вашого відділку закидали багнюкою, — розповідав Бертран, — кричали, що потрібно повісити усю нашу сім’ю.
- Я дуже вам співчуваю, - Налі дійсно щиро співчувала цим двом чоловікам, вона бачила яку біль вони терплять, спробувала підтримати, - Вам потрібно триматися, буде важко, але ми боротимемося.
— Так, ми триматимемося, але я не зовсім вірю, що ми зможемо врятувати нашого сина, — мовив Мун. — Там такі імена тих вбитих людей. Це уся силова верхівка влади. Ви думаєте, ми не розуміємо, що вони розірвуть нашу дитину. Ніхто не буде розбиратися.
- Милий. Трішки віри. — Нам потрібно трішки віри, — шепотів Бертран.
— Я попрошу вас розповісти, що сталося минулої ночі, — попросила Налі. — Це допоможе у розслідуванні.
— Ми розповідали поліцейським вашого відділку минулої ночі. — Мені здалося, безкінечно розповідали, — відповів Мун.
- Ми з напарником шукаємо щось, що дасть можливість виправдати Тая. – Налі увімкнула диктофон на мобільному й поклала його на стіл, між собою й батьками Тая, - Важлива кожна деталь.
— Кожна деталь, — з гірким усміхом повторив Мун, хмикнув, — це жахливо, коли життя нашої дитини залежить від дрібниць. Маю надію, що нам дозволять зустрітися з ним.
— Я зроблю для цього усе можливе, — запевнила Налі й намагалася додати власному голосу побільше віри.
Бертран підвівся, дивився у темне вікно, на ліхтар, на натовп журналістів , які в дверях відділку криком запитували його про те, що він може сказати. І як вони з Муном почуваються, знаючи, що їхній син вбивця? Здригнувся від спогаду і заговорив першим:
- У молодшої групи завжди репетиції затягуються до години одинадцятої. Ми звикли, що Тай і Кікі пізно повертаються з театру. Й до того, що Син часто ночував у Алі. Дорослий, самостійний. Та малий несподівано подзвонив і сказав виходити з дому, бо сталася біда з нашою похресницею.
Прибіг за десять хвилин наляканий. Від нашого дому до театру Мун доходить за двадцять хвилин, Тай добігає за п’ять - молоде довгоноге, - Бертран усміхнувся.
Мун продовжив розповідь:
- Ми швидко зібралися й вийшли. Тай розповів дорогою, що Кікі викрали невідомі й залишили йому запрошення на вечірку десь за містом. Очевидно, що ми пішли до вашого відділку. Та тут з нас посміялися, мовляв, дівка нагуляється й повернеться. А вечірка то напевне сюрприз.
Порадили скористатися запрошенням. Й виставили нас за двері. Уявляєте, просто викинули, наче ми сміття. І що ж, повернулися додому. Ла Морни, батьки Кікі, заклякли від страху. Її батько поривався бігти за тією адресою рятувати доньку. Матір шукала якусь службу, яка б могла допомогти при викраденні. Усі посилали її до поліції.
— Якби Тай взяв Морна, був би ще один свідок, — докинув Бертран, сів на крісло поруч з чоловіком.
— Або ще один підозрюваний, — заперечила Налі. У неї крутилося у голові, що вона отримає догану й відсторонення за цей допит, який проводить поспіхом, не за правилами, тримаючи свідків в одній кімнаті. Але їх з Баком й без цього могли відсторонити, втрачати нічого.
- Тай взяв свою машину й поїхав за вказаним у запрошенні адресом. Ми з ла Морнами безсило сиділи у нашій квартирі, мовчки у тиші, чекали. Ви знаєте я й уявити не міг що наш Тай такий сміливий, а коли уявив злякався, до мене дійшло як він ризикував, я не міг сидіти, - Мун підвівся, наче хотів продемонструвати як він бігав з кутка у куток.
Бертран взяв Муна за руку зупиняючи, всадовив на стілець, продовжив розповідь:
- За півтори години діти повернулися. Кікі була жива, притомна, але наче дуже сильно п’яна. Вона то засинала, то прокидалася, налякано дивилася на нас, не пізнавала, бубоніла щось й знову засинала. Жахливо. Тай запевнив нас, що з нею усе буде добре, вона лише під впливом наркотика, це пройде.
Ми завезли дівчинку у лікарню, й поїхали знову до вашого відділку, де розповідали й розповідали усі й усе що пам’ятали.
— Кікі ще у лікарні? — уточнила слідча.
- Так, її батьки там з нею. Лікар каже що два дні й вона відновиться й зможе повернутися додому. Вона ще не знає що Тая арештували.
-— Лікар казав, які наркотики вживала ваша похресниця? — Налі зрозуміла, що задала питання некоректно, вибачилась.
— Кікі, балерина, танцівниця оперного театру, закохана у танці, — обурено мовив Бертран, — вона не вживала наркотиків. Викрадачі вкололи їй Дорнін.
— Наче вбити хотіли, — здивувалася слідча.
— Може, й хотіли, — погодився Бертран, — але мені здається, не її, а нашого Тая.
— Ти думаєш, що це пов’язано із зникненням балетмейстерів? — перепитав ошелешено Мун.
- А що ні? Раз на рік зникає найгарніший юнак з балету. Вже зникло троє. Їх не знайшли.
— Поліція шукала? — запитала Налі.
- Казали, що шукали, може й шукали, але не знайшли. Після минулої ночі я не здивуюся, якщо ніхто нічого не розслідував. «Нагуляються й повернуться», — так вони кажуть.
Ходять чутки про якусь таємну секту високопоставлених лафі. Така страшилка — раз на рік, на Новий рік, лафі, ті сектанти приносять людську жертву. Нісенітниця. Та після розповіді Тая я можу у те повірити. — Це схоже на потрібну дрібницю? — гірко усміхнувся Бертран.
— Так, схоже, — відповіла Налі, — важливі навіть неймовірні плітки чи чутки. Завтра ми пошлемо георозвідний дрон перевірити, чи є під тим будинком якісь печери. Вам я можу лише порадити повернутися додому й чекати на новини. Я буду дзвонити щоразу, як щось відбуватиметься.
- Як ми зможемо сидіти вдома? – обурився Мун, - це можна збожеволіти. Ми тут залишимося! Хай нас посадять у сусідню камеру біля нашого сина.
Налі не встигла їм відповісти, до кімнати для відвідувачів увірвався Бак, вигукнув на порозі:
- Його відправляють у тюрму! Без суду! Кажуть, враховуючи тяжкість злочину!
Батьки Тая підвелися разом. Мун вхопився за серце. Бертран за голову.
— Це протизаконно! — вигукнула дівчина. — Хто дав наказ?!
— Міністр юстиції, — відповів Бак, — сам! Трясця.
Бертран першим кинувся до дверей, вибіг у коридор. Поліцейські вели його сина із закованими за спиною руками, тримаючи під лікті.
Бертран кинувся до Тая, один з поліцейських вдарив його у обличчя й відштовхнув. Тай заборсався у руках поліцейських:
— Не чіпайте моїх батьків! — Отримав декілька ударів у живіт. Намагався вдарити ногою того, хто вдарив його батька. Його вдарили по голові, направили й його бік автомат, й потягли до поліцейської машини.
Бак відтягнув згорьованого батька, який готовий був знову кинутися на захист сина. Налі вчепилася у руку Муна:
- Не треба. Стійте! Ви тільки погіршуєте ситуацію. Уявляєте, як тепер вашому сину? Не треба
— Це неможливо, — шепотів Мун, обійняв Бертрана, не зводив заплаканих очей з дверей, за якими зник Тай, — здається, вони насолоджуються жорстокістю і владою. То хай би цілилися у тих безжальних журналістів, які розривають нашу сім’ю у пресі.
Ландр проходячи повз, кинув зневажливо:
- Тримайте цих скажених педиків подалі, бо їх заб’ють.
— Козел, — не втрималася Налі. Бак не встиг затулити їй рота.
— Що ти сказала, чучундра?
— Що я тобі вкрай вдячна за цінну пораду, — прошипіла молодша слідча.
— Будь ласка, — самовдоволено хмикнув Ландр і пішов до дверей. Його чекала коротка прес-конференція, на якій він хотів звинувати молодого ла Гранджа, наче суддя вже призначив смертельну кару.
Налі і Бак вивели батьків Тая іншим виходом і завезли до їхнього будинку.
— І що тепер?
Телефон Бака задзвонив. Бак увімкнув зв’язок, втомлено запитав:
- Сене! Що сталося що ти дзвониш серед ночі? – Обличчя Бака набуло вкрай здивованого виразу, очі округлилися, - Що?!.. Двом кістки переламав трьох підстрелив? Ла Грандж? Божевільний дурень.
