Раді Вас бачити!

- Висадіть мене біля лікарні, - Налі схилилася над кріслом пілота.

Рен’єр подивився на неї, потім демонстративно глянув вниз, запитав:

-Ти усвідомлюєш? яке там пекло?

- Там моя мама. Тай рятує свою сім’ю, я свою, - відповіла дівчина.

Рен’єр підняв бойовий гравітав вгору. Тримав його на безпечній висоті. Внизу планетарна столиця палала й заливалася кров’ю. Маленький дрон-розвідник висів над центром, передавав на монітор зображення.

Тірту будували барикади, намагаючись зупинити лафі. Та ті викликали військових, чи розбивали ті нагромадження старих речей своїми гравітаційними машинами. Лафі передусім нищили техніку, вдиралися до будинків, різали цілі сім’ї.

Деякі машини лафі могли літати вище дозволених шести метрів. У тірту гравітави було заблоковано.

Армія складалася виключно з лафі, тірту давно перестали думати про такі речі, як безпека. Адже лафі зайнялися цим питанням.

Тірту, позбавлені зброї законом, тепер відстрілювалися старими декоративними лазерами, спортивною зброєю, витягали фамільні мечі. Лафі зминали корінне населення, наче ті були беззахисними дітьми.

- Ви можете щось із тим зробити, у вас бойовий гравітав! – запитала Налі.

- На жаль, щоб прилетіти на вашу прекрасну планету, я мусив взяти цивільну машину Тая, вона лише виглядає як бойова, жодної зброї на ній немає.

- На що ви розраховували. – запитав Бак.

- На дані розвідки, які вказували, що погром почнеться завтра. Галактична армія прибуде за п’ять годин, - відповів генерал космічного патруля.

- А що б вам, трясця! Гівно гівняне, - лаявся Бак, - Хоч якась зброя є?

Тай обійняв батьків всадовив їх у сидіння допоміг пристебнутися. Балерини сіли під стінкою на палубі у кутку, їм так здавалося безпечно, дівчата про щось сперечалися. Сварилися з Валою, яка наполягала на своєму.

Тай відкрутив одну з пластин палуби, буркотів:

- Маю надію Рен’єре, що ти не займався ремонтом моєї машини.

Бак сів у крісло. Налі сиділа у кріслі штурмана, Розгублена, думала про подальші кроки. Адже коли внизу йде така різанина, бездумно туди кидатися смертельно.

- То куди летіти тату? – запитав Рен’єр озираючись, - Що ти шукаєш?

- Мій старий браслет, тадо (наручний автомат) і свою стару форму. Я їх склав сюди, ось, - Тай дістав велику пластикову коробку з виглядом наче знайшов скарб.

- Ти притягнув сюди Джарека? – здивувався Рен’єр.

- Я навіть не вмію користуватися громадським космічним транспортом. Звичайно, я прилетів на ньому. Але він після консервації й також роззброєний. Ми тільки двигун поновили з ним.

- Якщо космодром роздовбають і армія не прилетить, матимемо транспорт, - розсміявся Рен’єр.

- Ти збираєшся туди? – запитав Бак.

Налі почула, зірвалася зі свого місця, повторила запитання напарника:

- Ти збираєшся вниз? Шукати Алі?

- Так, - відповів Тай, він швидко перевдягнувся. Спостерігаючи за ним дівчата з балету припинили сперечатися. Одна вигукнула, що він найкращий. Тай їй усміхнувся.

- Де ти плануєш висадку? – запитав Бак.

- Я хочу знайти Дака, тож на дах лікарні, - відповів ла Грандж, закріплюючи на ліву руку дивний браслет із чорного металу, а на праву наруч тадо.

- А ще така зброя є? – усміхнувся Бак.

- Ти хочеш зі мною? Чому? – усміхнувся Тай.

- Я хочу з тобою, - рішуче мовила Налі, - І мені зброю. Але не таку, бо я не знаю, як з такої стріляти.

- Е ні. Я вас не потягну. Скажіть що ви там хочете, - заперечив Тай.

- Моя мама там внизу, була сьогодні вихідна. Трясця чекала мене, казала приготує щось смачне, - Налі ледь трималася щоб не заплакати.

Тай хотів відмовити та зустрівся поглядом із Муном і Бертраном, Запитав у Рен’єра:

- Малий! Маєш броніки?

- Три штуки у аварійному блокові, - відповів генерал космічного патруля.

- А зброю?

- Два лазерних пістоля під пультом.

- Зброю заберемо у погромників, там ціла армія, як ви кажете – трясця, на вулицях. Божевілля. Малий ти зв’язався із Старим?

- Думаєш, звідси-то так легко? Щось блокує сигнал. Потрібно, щоб ти посилив. Сядь за пульт, я поки видам добровольцям броніки й пукавки.

Тай сів за пульт. Швидко згадав, як керувати планетарною технікою. Він добре знав місто, почав потроху знижуватися, мимо пролетіла ракета, Тай увімкнув посилене силове поле й заховав гравітав за маскувальною голограмою. Процідив:

- Діти, діти… Сто років у патрулі, про безпеку не думає, зараз би довбонуло.

Мун сів у сусіднє крісло запитав з усмішкою:

- Проблеми батьків і дітей?

- Я ще не сказав йому, що думаю про його родинні завороти. Це ж треба додуматися віддати мене тобі на всиновлення, - Тай засміявся.

- Мені здається він розумно вчинив із цим родинним заворотом, - почули обидва голос Бертрана.

Налі у бронежилеті, який виглядав як темна безрукавка з матової тканини, закріплювала лазер на зап’ястку. Підійшла до Тая:

- Ми з Баком готові. Коли виходимо? Он лікарня. Садови.

- Почекай, зараз я порозмовляю з одним дорослим дядьком і йдемо, - відповів ла Грандж.

Налі побачила на екрані монітора гарне обличчя зовсім молодого хлопця. Усміхався, наче побачив друга після довгої розлуки, вигукнув:

- Еле! Ти вже вільний? Вітаю. Я послав на Ла три кораблі, будуть за п’ять з половиною годин, підпорядковуються тобі. Зустрінеш.

- Тут усе вже почалося. Боюся, до завтра місцеві не доживуть, їх виріжуть, усіх, - відповів Тай.

- Я спробую зібрати магів, щоб пробити портал для кораблів, але не раніше ніж за дві години.

- Кожна хвилина має значення. І так я радий тебе бачити, Скоро зустрінемося. Дякую.

- Тримайся, друже.

Екран згаснув. Мун запитав:

- Хто це був?

- Старець, - відповів Тай.

- Твоє правдиве ім’я Елл? – запитав Бертран.

Тай кивнув. Підвівся, пропустив у крісло пілота Рен’єра. Обійняв Муна і Бертрана, пообіцяв, що повернеться. І рішуче мовив до Рен’єра:

- Саджай. - Глянув на Налі, наказав, - Вперед, на вихід.

Гравітаційна машина під прикриттям голограми, яка висвітлювала на екран силового поля те, що знаходилося навколо, майже торкнулася днищем даху лікарні.

Налі визирнула з кабіни. Запах гару був такий різкий, що у неї збилося дихання. Тай вистрибнув першим. Присів, оглядаючи дах, показав Баку і Налі на двері під дашком. Крикнув:

- Бак перший, Налі друга.

Бак пробіг мимо Тая, штовхнув ногою двері, заскочив, тримаючи периметр під прицілом лазера, поманив рукою Налі. Налі забігла на сходовий майданчик, за нею Тай. Тай пройшов вниз, прошепотів, що Бак замикає.

Бак наче помолодшав. Й серце не стискало й дихав рівно. Побачив мертвого військового на сходах, забрав автомат, перевірив патрони. Хмикнув. Повний запас. Підібрав армійський пістолет, кинув його Налі. Стискаючи руків’я пістолета, Налі відчула себе захищеною. Вона добре стріляла.

Після яскравого світла вулиці аварійні сходи і коридори здавалися темними. Налі нічого не бачила. Давно навчилася тримати свої емоції під контролем. Важкий пістолет приємно тяжів у руці. Двері на дах відчинилися впустивши трохи світла, Бак зреагував, піймав у приціл тендітну постать, ледь не вистрілив, впізнав Валу, вилаявся:

- Гівно гівняне, мале! Ти що тут робиш?

- Тихо, - прошепотів Тай. Він стояв перед дверима у коридор верхнього поверху лікарні.

Вала тримала у руці бронежилат, дивилася на трійку благальним поглядом, пояснила:

- Я піду собі, я вам не заважатиму, мені тільки дістатися рецепції, там моя мама працювала, у неї сьогодні зміна. Вона знає де тато, тато тут лікар. Я їх знайду, ми вам не заважатимемо.

- Вдягни жилет, - Налі допомогла дівчині вдягнути захист, - завеликий. Ти мала тренована, тримайся поруч, не ускладнюй нам це усе.

Вала кивнула.

На верхньому поверсі знаходилися палати для аристократії, переважно тірту. Їх зарізали й залишили у ліжках. На підлозі лежали мертві лікарі, дві медсестри, з порізаними обличчями й у роздертому одязі.

Налі боялася, що Вала впізнає у комусь із вбитих своїх батьків.

Підлога залита кров’ю, стіни заляпані. Апаратура розбита. Ліжка перевернуті, і кругом понівечені тіла. Вала затулила очі руками, шоковано почала стогнати:

- Я їх усіх знала, цих лікарів, медсестер. Он тітка Ділі, вона завжди пригощала мене смачним печивом, а дядько Рав вчив мене первинній допомозі, казав що у мене є талант і я можу стати лікарем.

- Вало, будь ласка, тихо. Ті хто це зробив, можуть бути ще тут, - шепотіла Налі.

- Дівчата стихніть, - процідив Тай.

- І Тай такий грубий, - шепотіла юна балерина.

На верхньому поверсі були тільки мертві.

Спустилися скривавленими сходами вниз. Стіни були побиті кулями.

Вала беззвучно молилася за своїх батьків.

Щось знову вибухнуло на вулиці, Налі здригнулася. Вона не могла повірити, що усе відбувається на її очах. Зранку місто жило, а зараз вмирало.

У аптеці мародерили кілька молодих лафі, побачили Тая, почали стріляти. Тай зробив три одиночні постріли. Й причинив двері аптеки. Вала попросила відпустити її на пошуки батьків. Тай відмовив, сказав що їх там немає.

- Я мушу знати живі вони, чи мертві, - шепотіла Вала.

Спустилися на третій поверх. Тай йшов коридором, зазирав у всі палати. Кругом у кожній кімнаті зарізані по-звірячому і пацієнти, і медперсонал, наче вбили усіх, хто був на поверсі. Налі витерла сльози. Валу почало лихоманити. Бак стиснув автомат.

Врешті Тай прочинив двері і впустив усіх у одну із палат. Змусив сісти під стіною. Десь, здавалося, зовсім поруч, чулися постріли і крики. Налі обійняла маленьку балерину, яка здригалася від кожного звуку, притиснула до себе, вмовляла:

- Вони живі, живі.

Бак став на дверях. Тай зупинився біля дверей підсобки, стиха мовив:

- Даку. Ти живий?

Двері прочинилися.