Раді Вас бачити!

Налі стояла на даху в’язниці, дивилася вниз, де збирався чорний натовп. Люди йшли звідусіль, з бічних вулиць, наче потічки, що зливалися у одне велике озеро. Вони дивилися на дах, щось кричали до слідчої, вимагали скинути ла Гранджа із даху, щоб вони провели швидкий і справедливий народний суд.

Дівчина повернулася до гравітава, у якому дрімав Бак, очікуючи, поки тюремники приведуть Тая. Конвоїри, які мали супроводжувати ла Гранджа до палацу суду, нудилися у салоні.

Ранок. Світило з’явилося над горизонтом. Під в’язницею натовп журналістів, блогерів і мітингувальників рідшав. Поступово переміщувалися на судову площу. Бак зазирнув до коробки із цигарками, почав лаятися:

- Трясця. Гівно, гівняне. Чому я вчора не купив цигарок?

- Це добре, - усміхнулася Налі, - Разом кидаємо палити, бо дурна звичка.

- Ти думаєш Тай ще живий? – запитав Бак те, що бентежило обох слідчих.

Налі не встигла висловити власне припущення. Двері на дах відчинилися

Вийшли тюремники і Тай у кайданках.

- Ти без зброї? – пожартував Бак.

- Мовчати! Розмовляти зможете у спеціальній кімнаті перед засіданням суду. У вас буде півгодини узгодити усі свідчення, – підвищив голос командир загону конвою.

- Усі такі нервові, - процідила Налі. – Коли наша поліція стала такою скаженою?

- Що? - запитав конвоїр.

- Кажу, що чудово розумію ваші приписи, у вас наказ, - відповіла молодша слідча, і тихіше додала, - З вашими наказами, скоро у нас буде тоталітарщина.

Тай усміхнувся. Він виглядав втомленим. Брудна і мокра, запліснявіла тюремна роба, мокре волосся, наче його тримали у воді. Налі глянула на в’язня із співчуттям, Тай мовив, беззвучно, що скоро усе скінчиться.

- Так чи інакше, - погодилась вона пошепки.

До палацу суду летіли мовчки. Налі дивилася у вікно гравітаву. На вулицях столиці було дуже багато людей. Якесь масове збудження. Наче усі жителі міста вийшли із своїх будинків. Налі подумала про попередження Тая.

Конвоїри, посадили в’язничний гравітав на дах палацу суду. Сюди журналістів не допустили. На даху вже було припарковано особисті та службові літаючі машини. І стояв темний, непримітний армійський гравітав. Тай усміхнувся, коли побачив ту машину.

Коли відчинився ліфт на поверсі, де знаходилася велика зала суду, в’язня зустрів натовп журналістів, допущених на засідання. Вони навіть відштовхували конвоїрів, простягаючи мікрофони до підозрюваного. Запитували, що він відчуває, як він з тим живе, запитували, чому він вбив людей, які стільки хорошого й корисного робили для суспільства. Конвоїри і охорона суду вишикувалися у ланцюги, щоб очистити дорогу до кімнати захисту. У Тая полетіла пластикова пляшка з-під води, він злегка ухилився.

Бак поспіхом відчинив двері кімнати для захисників. Конвоїри штовхнули туди Тая й зачинили двері, стали на сторожі. За правилами судочинної системи Ла, нікого крім родичів захисників і підозрюваного у кімнаті не повинно бути. Це було останнє милосердне побачення з рідними, останнє відчуття відносної свободи перед вироком, бо після того, як підозрюваний ставав винним, його або зачиняли у в’язниці без права на побачення. Коли суд засуджував винного до смерті, давали останню ніч сну у в’язниці і на ранок присуд приводили до дії у в’язничному подвір’ї. Такий ув’язнений втрачав статус людини.

У кімнаті знаходилися Мун, Бертран і Рен’єр. Батьки одразу кинулися до сина. Рен’єр усміхнувся, мовив:

- Тату, здається ти вже вільний, гравітав чекає на даху.

- Де Алі? – запитав Тай.

- Ще не приїхала, - відповів Рен’єр, - знайдемо її пізніше.

Налі здивовано оглядала космічного генерала, вбраного в цивільне за палринською модою. Темні штами високі черевики й біла футболка й легка вільна куртка. Рен’єр був вищий за Тая на десять сантиметрів, мав довге біле волосся, зав’язане у хвіст, шкіра у нього також була білою. Поруч із смаглявими ланцями він здавався альбіносом, тільки очі були світло-фіолетовими.

Тай якусь мить дивився у вікно, прийняв рішення:

- Чекаємо на неї, а поки спробую попередити суддів тірту, щось я мушу для них зробити.

- Сину вони тебе ображали, чому ти такий мокрий? Що вони з тобою робили, - запитував Бертран стискаючи холодні руки Тая. Сідай, ми принесли тобі твої улюблені млинці. Я заплету тобі косу.

- Божевілля. Я досі не вірю що це відбувається, може це жахливий сон, - бідкався Мун. Гладив Тая по плечах, наче хотів впевнитися що той ще справді живий.

- Так дітки, - втрутився у розмову Рен’єр, - насправді усе скінчилося, Тай вільний, бо закінчився термін навчання. Ніхто його не може ні вбити, ні змусити померти. Він по-перше не підсудний а по-друге - на цій планеті немає нікого хто був би сильніший за нього. Він лише попередить панів суддів що може бути погром, дочекаємося Алі, й ми звідси полетимо. Я пропоную відразу на Пайру.

Налі здавалося що поважний генерал трохи не в собі, говорить, що купи не тримається, може на нього так стрес вплинув. Вона піймала погляд напарника. Бак уважно прислухався до слів генерала галактичного патруля.

Бертран поклав перед Таєм контейнер з млинцями, відкрив його полив сиропом, дав йому дерев'яну виделку, вибачився що його улюблені срібні палички принести сюди не дозволили.

Тай наче очманів перед засіданням. Був розсіяний, заглиблений у собі. Бертран розчісував його волосся, він їв млинці.

Налі здавалося що Тай під опікою батьків забув де знаходиться, і що на нього очікує. Або врешті усвідомив. Знову набрала на мобільному номер Алі.

Мун дістав з великої сумки темний костюм, черевики й сорочку. Розклав на стільцях.

Бак намагався зв’язатися з Кікі, бо вона була свідком. Слухавку підняла мама Кікі й попросила не змушувати її доньку проходити через усе жахіття. Й кинула слухавку. Старший слідчий процідив:

- Вчора обіцяла що прийде як свідок захисту, сьогодні навіть не повідомили що відмовляються, мінус один трясця.

- Алі зникла, - докинула Налі яка вже півгодини намагалася зв’язатися із нареченою Тая.

Тай занепокоєно глянув на молодшу слідчу, прислухався до себе, припустив:

- Може у корку застрягла, зараз на усіх рівнях дозволеної висоти такі затори. Хаос у місті. Чому не відкрити ще два-три рівні?

- Ти тут популярний, - жартував Рен’єр.

- Аж занадто, - огризнувся ла Грандж молодший, - Я хвилююся за Алі. Щось мені не спокійно, але небезпеки не відчуваю, я вже відвикнув чути світ.

- Це як літати на гравітаційному скейті, раз навчився вже ніколи не забути, - хмикнув Рен’єр.

До кімнати увійшов високого зросту худорлявий тірту у чорному судівському френчі із золотим оздобленням, на стіл поклав планшет:

- Я Корк ла Тунне, захищатиму вас у суді, - пробігся очима по присутніх побачив Тая, нервово запитав, - Чому ви ще не переодягнулися? Як ви можете зараз їсти? Ви виглядаєте жахливо. Суддя навіть нікого не слухатиме, якщо ви з’явитеся перед ним у такому вигляді. Чому ви у такому вигляді, що це за шмаття на вас? Від вас тхне гниллю. Ви не розумієте, що сьогодні вирішується ваша доля?

- Я у такому стані завдяки нашій правовій системі, буквально гноїли у в’язниці, - усміхнувся ла Грандж молодший. Докинув, - Ви запізнилися. А я маю ще десять хвилин.

Рен’єр поводився так, наче усе, що відбувалося, було цікавою виставою, грою. Налі вже дивилася на нього з осудом, невже цей вишуканий й блискучий генерал космічного патруля справді не розуміє що загрожує його батькові.

- Де основний свідок? – запитав судовий захисник.

- Відмовилася, - відповів Бак.

- У захиста є свідки? – уїдливо поцікавився Корк.

- Це ви мені скажіть, - Бак агресивно склав руки на грудях.

- Ви розслідували цю справу.

- А ви жодного разу не поцікавилися нашим розслідуванням. – парирував Бак.

- Ми залишали вам документи які доводять що свідчення підозрюваного мають підстави бути правдою, - мовила Налі.

Судовий захисник закотив очі під стелю:

- Ці документи наче вигадка божевільних, для суду вони не мають ваги. Я не буду соромити ці стіни химерними вигадками. Може той підвал хтось будував для вина, чи ще з якихсь причин. Фантазії про секти, викрадення, жертвоприношення? Ви жартуєте? Це я маю оголосити перед високим судом.

Батьки допомогли ла Гранджу перевдягнутися, Бертран закріпив косу чорною стрічкою. Мун крехчучи допомагав Таю зав’язувати шнурівку на черевиках.

- Тату не треба, у тебе спина болітиме, - просив Тай.

- Я мушу щось робити, - відповів Мун, - Це усе так жахливо. Я наче божеволію.

- Дякую мам, - Тай глянув на себе у дзеркало, обличчя було у бруді та за мить очистилося саме, волосся знову почало блискотіти.

Налі не повірила своїм очам, подумала що здалося, відкинула цю думку, й без таких галюцинацій сьогодні був шалений день. То певне мариться від перевтоми. Усю ніч за нею ганялися монстри, прокинулася втомленою. Мама казала, що не спала, бо щось ходило по квартирі. Що то великий жах.

- А що якщо ми тебе бачимо востаннє, може тікай зараз, захопи заручником цього захисника, - порадив Мун.

- Ми допоможемо, хоч спробуй, - шепотів Бертран.

- Бертране, сину - те що зараз відбувається взагалі не фатально для Тая, - втрутився Рен’єр, він врешті припинив жартувати й сміятися. Зрозумів що усі крім нього і Тая налякані, спробував заспокоїти, - Усе буде добре. Ми сьогодні усі разом відлетимо на Пайру. Тільки дочекаємося Алі. Тай впертий. Все ще хоче рятувати цей світ.

- Що значить рятувати? – перепитала ошелешено Налі.

- Все. Час, - сказав захисник й підійшов до других дверей, які вели у зал суду, ще й пожартував, - Ваш вихід пане ла Грандж.

Тай криво усміхнувся, попросив Налі ще раз подзвонити Алі.

Виглядав він зараз як і до арешту, елегантний, трохи зверхній, гарний. Обійняв батьків, потиснув руку Рен’єру, прошепотів:

- Будьте готові до відходу, я б радив під час засідання вивести усіх на дах.

- Спробую тато, ти не заграйся тут у героя.

За дверима стояла тиша. Завмерло тисячі цікавих до крові і сенсацій людських істот.

- Підозрюваний Тай ла Грандж! – оголосив секретар.

- Наче на сцену виходиш, - нажахано прошепотів Мун ла Грандж.

Тай усміхнувся, підморгнув усім, хто стояв у кімнаті, і вийшов до зали суду, де відразу потрапив у численні відблиски камер та об’єктивів.

- Лише перше засідання, - попередив у спину Тая Рен’єр.

Тай кивнув, не обертаючись.

Алі не відповідала. Налі відчувала якийсь жах, що концентрувався у її підсвідомості. Зайшла у зал суду, увімкнула телефон на беззвучний режим.

Вона побачила дивне. У першому ряді сидів Слен Ронок. Він здавалося потемнів, постарів, не був тим юнаком якого вона бачила під час перших звинувачень. Погляд Слена став темним важким, злостивим. Він дивився на Тая як на здобич.