Спочатку:
На сторінку книги
Коли Тай і слідчі вийшли на вулицю, настали сутінки.
Вуличні ліхтарі не були увімкнені. Дим стелився над бруківкою, звідусіль пахло смертю.
Налі вела Бака і Тая до свого дому. Вони от-от мали повернути на її вулицю. Їх затримала барикада з валіз, рюкзаків і людських тіл.
З-за рогу почулися крики, стогони, дивні шиплячі звуки, наче струни рвалися.
Налі побачила світло. Хотіла вийти назустріч. Тай вхопив її за куртку й показав, що треба тікати.
Заховалися у першому домі, який трапився. Двері й вікна у ньому було вибито, під ногами скрипіло скло. Господарі будинку залишилися у вітальні на підлозі. Бак нахилився над тілами, прошепотів у розпачі:
- Розстріляли. Це неможливо! Як таке з нами усіма сталося? Чому вони нас вбивають?
Налі вперше побачила сльози на очах свого напарника, стиснула його руку. Мовчала. Їй дихати зараз було важко.
- Що то за звук? – пошепки запитала слідча.
- Батоги, - крізь зуби відповів Бак, - вони б’ють наших людей батогами. Здичавілі виродки.
Тай сів під захистом стіни, розмовляв із браслетом:
- Джареку де кораблі? Як не впустили у систему? Хто? Тимчасова влада? Це ж і є терористи. Зв’яжи мене з командиром ескадри. – Тай чекав на відповідь.
Бак дивувався, як може змінитися людина з законослухняних громадян на жорстоких вбивць, із легковажного аристократа на зосередженого військового. Так швидко? Чи усі вдавали себе тими ким не були.
- З браслета почулося:
- Пане да Рідас, які ваші вказівки?
- Ігнорувати заборону, не вступати у діалог із загарбниками й вбивцями. Пробивайте блокпост ракетами і зв’яжіться з королем Ла, він зараз на Бейне.
Почувся юний голос Джарека:
- Вони спалили космопорт.
- Вкажи командиру місце своєї дислокації, - відповів Тай.
- Летос буде у тебе за. О, вже є. Сяде, забере тебе, - сповістив Джарек.
- Будь на зв’язку, - докинув Тай.
Налі сиділа під прихистком тіні, за перевернутою шафою, дивилася на гурт людей, яких вели під конвоєм озброєні вояки й повстанці, шмагаючи батогами.
На Ла з тваринами так не поводилися. Це здавалося чимось неправдивим, як фрагмент історичного фільму.
Слідча впізнала знайомі з дитинства обличчя. І ледь не скрикнула. Серед того натовпу, переляканих і покірних тірту, вона побачила свою маму. Вчепилася у рукав куртки Бака, вказала напрямок, куди йому дивитися. Бак процідив:
- Трясця, і що нам робити й куди їх женуть?
Тай розмірковував швидко. Наказав:
- Виходьте через внутрішні двері, повертайтеся до лікарні, там є естакада. Ляжте на ній, приготуйтеся стріляти. Під ноги конвоїрам, або у повітря, аби побільше шуму. Я дам сигнал.
- Який? - запитала Налі
- Як почне усе вибухати. Хутчіш, бо втратимо хороший шанс звільнити полонених, - і Тай зник, наче розчинився у повітрі.
Темніло швидко. Конвоїри освітлювали дорогу ліхтарями й факелами. Люди йшли й розчищали бруківку від тіл і речей, як їм наказували. Боялися розігнутися, щоб не отримати батогом по голові.
Налі і Бак добігли до естакади, метрів десять вперед. Слідчі групи П, неіснуючого вже відділу убивств, лягли на міст естакади, приготували автомати.
Вибухи пролунали несподівано, здавалося, прямо під ногами у повстанців, які керували розчисткою. Налі і Бак почали стріляти.
Конвоїри заховалися за перші ліпші стіни й машини, відкрили вогонь у відповідь. Знову пролунали вибухи. Бак перезарядив ріжок. Кинув Налі запасний. Процідив:
- Щось я не бачив у нашого Тая ніякої вибухівки.
Полонені побачили що їх більше не охороняють, почали розбігатися під прихисток стін, колись, своїх затишних будинків.
Налі побачила, як Тай підскочив до її мами й потягнув у бік тіні від великого будинку. А потім помітила рухому тінь над будинками. За хвилину над нею і Баком зависло щось невидиме, що відчувалося стиснутим повітрям. Налі дихати стало важко. Почула голос Тая й міцна рука Бака вхопила її за комір куртки. Затягнула до кабіни космічного катера.
Налі опинилася у шлюзовій камері, навпроти неї сиділа її налякана мама.
Тай досить швидко зупинив космічний катер у якійсь долині, де вже було багато вцілілих тірту. СПосеред гір стояв велетенський чорний корабель довжиною у кілометр. Йшли на посадку ще три кораблі армії ради.
Налі дивилася на цю космічну виставу, корабельний балет, зачудовано. Вона бачила космічні кораблі, літала на інші планети, але то були пасажирські на космодромі, вхід-вихід через термінал. А ці темні зловіщі, й такі легкі здавалися вільними наче живими.
Тай вискочив з люку катера, коротко наказав Баку:
- Там табір біженців, потрібна твоя допомога. Не думаю, що лікарів достатньо. Налі веди свою маму за Баком, вона поранена, ребра зламано, поки у стані афекту не відчуває нічого. І дякую вам, що були зі мною.
Він наче прощався. Налі відчула сум. Бак потягнув її за собою. Тільки помахав Таю рукою і із впертістю мовив:
- Побачимося.
Налі наважилася й, коли сріблястий космічний катер залишився без нагляду, повернулася до нього, сіла за пульт. Теоретично вона знала, як керувати космічним транспортом. Але на практиці цього не пробувала. Над її головою прозвучав хлопчачий голос:
- Вам допомогти, Налі?
Озирнулась — за спиною нікого не було. Знову голос:
- Це я бортовий комп’ютер. Та досить зиркати навсібіч. Що ти хочеш?
- Допомогти Таю, - відповіла Налі.
