Раді Вас бачити!

Налі наснився жах. Щось страшне ганялося за нею уві сні у темних коридорах. Розбудив дзвінок, вона увімкнула телефон, сьома ранку:

- Баку ти сам вказав, що я можу прийти пізніше, - сонним голосом бубоніла у слухавку дівчина.

- Виспимося після смерті, мала, - хмикнув Бак, - Тут гівняне гівно у в’язниці. Збирайся приїжджай, будемо розгрібати.

- Що сталося? – Налі остаточно прокинулася, сіла у ліжку. Богинечко наснилося всяке — досі руки дрижать.

- Про сни потім. Тут Тай громить підвал в’язниці, - розсміявся Бак. – Мені подзвонив Сен. Його попросив начальник денної зміни. Каже, якщо ми захисники, то час захистити в’язницю від божевільного в’язня. Що цей дурень робить? Голова у того скаженого є?

- Розважається, - відповіла Налі, - А я буду невиспана. Їдемо, може, й нас приб’є, тоді висплюся.

- Ти втомлена, напарнице, чорний гумор пішов. Чекаю тебе біля твого дому.

Налі встала, відкрила темні штори, за вікном сяяло сонце, дерева знову почали квітнути, якось несподівано. Дівчина прийняла душ, вийшла на кухню. Її мама поставила на стіл дві переносні чашки з гарячим фірго і булочки з начинкою у контейнері.

- Якщо ти помреш від втоми, я подам на ваш відділок у суд, - пригрозила мама.

- І правильно зробиш, - Налі поцілувала матір, згорнула зі столу сніданок.

- Що за екзоматерію ти притягла у дім? Я вигнати не можу, - запитала мама своє незрозуміле. Налі не хотіла ще й у тому розбиратися.

- Мамо, я у тебе вірю! – вигукнула й вибігла у двері.

Біля чорного гравітаву тупцявся Бак, палив цигарку. Побачив Налі з наїдками і кавою:

- Люблю твою мамцю, напарнику, так їй і передай.

Зранку навколо міської в’язниці вже сиділи в очікуванні інформації заспані журналісти. П’ятеро мітингувальників, з обвислими плакатами, сонно вимагали повісити ла Гранджа, щоб запобігти народній помсті. «Щось новеньке у риториці», — подумала Налі.

Сен радив підняти гравітав на дах, бо інакше до в’язниці зараз не потрапити. Там він і зустрів слідчих.

Налі вперше побачила брата Бака. Вони були схожі, та Сен мав м’якіші риси обличчя і не такий жорсткий, чіпкий, втомлений погляд.

- Багато про вас чула, - привітно усміхнулася Налі.

- Взаємно, - хмикнув Сен. – Бак вами пишається, каже, що ви дуже перспективна.

- От нафіга патякаєш? – буркотів Бак, - зіпсуєш мені напарника. Загордиться, почне носа дерти.

- А мені ти цього не кажеш. Може, мені часом потрібно погордитися, - буркнула дівчина.

- Загорджені люди зупиняються у розвитку.

- А може й ні, може отримують мотивацію, - сперечалася напарниця.

- Отже, це ви між собою самі про це говоритимете, потім, а зараз ми йдемо у підвал і ви порозмовляєте з ла Гранджем, бо воно дике й не піддається дресурі.

- Може, не треба його дресирувати, він же не звір, - мовила Налі й подумала, що таки частково звір, якого розбудили саме працівники в’язниці. То так їм і треба, тоді.

- Що він робить? – запитав Бак

- Трощить в’язничним пики, забрав дубці і пістолети, стріляє у кінцівки усім, хто потикається у камеру, вимагає побачення з рідними.

- Що на нього найшло? – здивувався Бак.

- Вони самі винні. Нічна зміна витягла його з камери, хотіли познущатися. Тепер п’ятеро ідіотів лежать у лікарні, сьогодні зранку їх забрали як знайшли. Ла Грандж сидів на столі кімнати нагляду, палив трофейні цигарки, милувався пораненими, які лежали на підлозі. Дозволив забрати поранених, закрив грати й стріляє по усіх як по мішенях, у тій кімнаті є ящик з кулями, він видер його наче картонний. Що він таке Баку?

- Розлючена людина із гідністю і самоповагою, У вашому закладі мало таких, - сердито відповів слідчий відділу П.

- Жартуєш. А як він когось приб’є. – Щиро дивувся Сен, - Ви розумієте що займаєтеся даремною справою? Навіть якщо його виправдають, то засудять за напади на доглядачів в’язниці.

Спустилися ліфтом на перший рівень підвалу, далі сходами на нижній рівень. Пахло цвіллю, на цьому рівні було спекотно.

- Якби я тут день провела, також би почала на людей кидатись. Це нормально так катувати людей. – обурювалася Налі, - Тут, навіть, дихати немає чим.

- Його перевели на верхній рівень, та за п’ять хвилин, після того як він увійшов у камеру, його сусід лежав з поломаним ліктем і ногою. Скажена істота! Я розумію, в’язні у нас погано виховані, не з вищого світу, але можна просто поговорити.

- Ви чудово знаєте, чому той в’язень тепер довго лікуватиметься. Він, певно, не хотів говорити з Таєм.

- Той в’язень-ґвалтівник, жорстокий, але ж він людина. Ла Грандж, як представник вищого світу, мусив це усвідомити.

- Й віддатися, - хмикнув Бак, - цікава психологія: тебе б’ють, а ти дякуй. Сене, Сене, ти виправдовуєш своє начальство.

- Баку я не хочу про це говорити. Чуєте, знову стріляє, - огризнувся доглядач.

У підвалі звуки пострілів були такі дзвінкі і голосні, що закладало вуха.

- Втратимо слух, - буркотів Бак – Будемо на суді недочувати.

За замкненими гратами кімнати спостереження на столі сидів ла Грандж, мав дикий вигляд. Десь знайшов пляшку з міцним алкоголем, робив ковток і постріл. Сміявся, наче божевільний.

- Три дні в’язниці зробили з вишуканого аристократа божевільного вбивцю, хороше перевиховання, - буркнув Бак і крикнув, - Пане Ла Грандж можете трохи перестати стріляти, бережіть кулі. Я до вас зайду.

- І я, - докинула Налі.

- Впевнена?

- Мушу. Бо вони ще тебе застрелять. Тай влучно стріляє, а от тюремники ні.

- І Нелі. Ти ж її знаєш, вперта, як ти. Ми зайдемо вдвох, сядемо на стільчики, руки триматимемо на колінах і чемно поговоримо, - домовлявся Бак.

Сині скажені очі Тая зацікавлено дивилися з-під скуйовдженого волосся, мовив спокійно, своїм прекрасно поставленим голосом оперного співака:

- А, панове захисники. Заходьте, грати не зачинено. Ці покидьки бояться йти на абордаж.

- Армійські жарти. Уся вихованість злетіла як пил, - філософськи процідив Бак? Озирнувся, - Гівно, гівняне - спеці прийшли, ці точно палитимуть не розбираючись. Бігом мала бігом.

Поспіхом слідчі групи П забігли до кімнати спостережень. Налі зачинила грати.

У підвал сходами забігали вишколені, озброєні автоматами, солдати у бронежилетах.

- Підкріплення прийшло, - усміхнувся Тай.

- Навіщо ви це робите? – запитав Бак, - Ви тільки погіршуєте ваше становище.

- А його можна погіршити? – запитав ла Грандж, - Випити хочете? Спирт мерзенний, але міцний.

- Залюбки, але не можу, бо потім скажуть, що я прийшов сюди вже п’яний, - відповів Бак, - Що ви хочете Таю?

- Побачити рідних. Я маю на це право, на дзвінки й побачення. Згідно з законом.

- Якби ви не влаштовували перформанси, - сумно нагадала Налі.

- Якби мені не влаштовували в’язничні інструктажі серед ночі… - відповів Тай, - я б не влаштовував ці перформанси, - і засміявся. Вистрілив крізь грати, крикнув, - Стояти панове стояти! Де стоїте. Не нервуйте мене!

- Зрозуміло, - процідила молодша слідча групи П, затуливши вуха, - Прошу покликати начальника денної зміни, - крикнула Налі крізь грати, - Він нас сюди запросив. Не хоче поговорити?

Підійшов здоровило, що певне міг підняти динозавра, мовив засмучено:

- Я думав, ви вмовите його скласти зброю, а ви тут засіли заручниками. Я що, тепер можу не домовлятися з терористом, який тримає заручників, - в’язничний усміхнувся хижо.

- Ви нам погрожуєте? – здивовано запитав Бак, - Ваші працівники знущаються над в’язнями, а ви нам погрожуєте?

- Не знущаються а виховують, – набурмосено відповів начальник денної зміни, - Навчають жити не чинячи злочинів. Із вашим підзахисним вже немає сенсу вовтузитись — його повісять.

Налі побачила, як Тай гримасничав, передражнюючи начальника денної зміни.

- В’язень має прохання — я, як його захисник, мушу донести це прохання до вас. Ви маєте дозволити йому побачитися із рідними.

- За дві години приїде його наречена. Все що можу, бо зверху тиснуть. Але тепер побачення неможливе, - відповів доглядач.

- Це чого? - здивувався Бак.

- Ваш підзахисний порушив усі правила в’язниці які є, тому мусить відбути покарання, - пояснив начальник денної зміни.

- У нього завтра суд! Може це остання його зустріч з нареченою! Ви можете бути добрішими, чи що? Така безжальність вражає, - обурилася Налі.

- Ми працівники виправного закладу.

- Вибивного закладу. Вибивають з людини здоров’я гроші і гідність, - процідив Тай.

- Даю вам півгодини на роздуми, і прошу здатися, - кинув доглядач і відійшов від грат. Йому було важко стояти, він зайшов за спини солдатів спецгрупи й сів у крісло яке спеціально для нього зверху притягли його підлеглі.

- Що будеш робити, - запитав Бак. Сам не помітив, як перейшов на ти. Не дивно. Він сидів за гратами із ймовірно перевертнем, а у коридорі стояли автоматники, цілячись у їх бік. Небезпека зближує людей. І не тільки людей.

- Ми будемо заручниками, щоб ти міг побачитися із Алі. Завтра тебе все одно притягнуть до суду. – розмірковувала у голос Налі, також перейшла на ти, - Але як тільки ти нас відпустиш, вони тебе вб’ють.

- Якщо втечеш, будуть ганятися за тобою як скажені, - застеріг Бак.

- Мені вже стає байдуже, - мовив Тай, - я можу перетворити цей підвал у власну цитадель. Й запропонувати високоповажному суду приїхати сюди, - й засміявся. - Я ще два дні можу дозволити собі усе, на що здатна добре тренована людина.

- А далі? – поцікавилася Налі, - Вона сіла на стілець біля стіни, - що ти плануєш далі.

- Поки планував вийти звідси, забрати сім’ю і завести їх на Пайру. Але усе залежить від того як пройдуть ці два дні. Вбивця не зізнається. Думаю якщо він спробує зірватися з гачка, його вб’ють.

- Що? – здивувалася Налі.

- Слен Ронок, - погодився з гіркою усмішкою Бак, - Мусить свідчити проти тебе у суді. Дурна вистава. Це не опера, вони гівнюки вирішують жити тобі чи ні.

- Ви щось дізналися про нього? – запитав Тай.

- Двадцять один рік. Жив окремо від батька, має квартиру у центрі столиці й заміський будинок, колекцію спортивних гравітавів. Мав співмешканця, його співмешканець зник.

- Мусили вони принести когось у жертву. Якщо я не захотів цієї ролі, взяли першого, хто трапився під руки. Тільки завтра ввечері я зможу вирахувати істоту, якій вони приносять жертву щороку.

- Поясни, - здивувався Бак.

Налі не зрозуміла, про що йдеться.

- Вони проводять меси для якогось свого бога, якого привезли із собою зі своєї планети. То може бути усе що завгодно, усе що має свідомість і харчується людським м’ясом, чи кров’ю, - пояснив Тай, - воно має магічну силу й забезпечує тих чиновників владою на вашій планеті.

- Ти збожеволів тут? Ти про магію говориш? – Бак не наважився сміятися, всередині ожив холодний мурашник жаху.

- Ти замало служив у космічних військах, - відповів ла Грандж, - Вам ще жахливчики не сняться? – запитав.

- Мені цієї ночі снилося щось липке, що лізло до мене, обіцяло загризти, але Бак мене розбудив. Я не здивувалася, жахливі сни сняться усім, але було моторошно.

- Отже, впливає через сон, але де вони його тримають? Може, підвал затопили, щоб замкнути ту істоту? Чорт як цікаво? – Тай наче дитина радів цікавій історії, порадив, - Вам краще не спати цю ніч, бо воно спробує вас убити. Зберетеся у будинку моїх батьків заберете Алі й будете стерегти один одного.

Начальник денної зміни знову підійшов:

- Що ви плануєте. Півгодини пройшло. Мені набридло тут сидіти.

- Мирний договір, - Тай ла Грандж зістрибнув зі столу.

- Це як? – ошелешено запитав в’язничний.

- Я зустрічаюся з нареченою. Мої захисники будуть біля мене. Ми розмовляємо. За тим відпускаємо слідчих, я йду у свою камеру у підвалі, і жоден з вас до ранку мене не турбує. Завтра я дозволяю завезти себе до будинку суду без ексцесів, навіть не забиратиму у вас ваші патики, якщо ви не будете ними розмахувати.

- Ти нахабний чортяка, - засміявся начальник денної зміни, - А нам що з того.

- Тиша у вашій в’язниці і спокій завтра у суді. Бо я тут ще й бунт можу підняти, - замріяно відповів ув’язнений.

- Добре домовилися. – поспіхом відповів начальник денної зміни, - Віддайте зброю.

- А про зброю ми не домовлялися, - ла Грандж перекинув через плече сумку із патронами, - Завтра зранку віддам, а поки мені з нею спокійніше. Я вам не довіряю.

- От козел, - хмикнув доглядач. – Добре домовилися. Тільки заховай її, що інші в’язні не бачили. Чому ти не хочеш просто втекти?

- Мені тут страшенно цікаво, - відповів з усмішкою ла Грандж.

- Ти йому віриш, - запитав Бак.

- Ні, але мені набридла стрілянина, вуха закладає, - хмикнув Тай.

Налі усміхнулась:

- Ніколи не думала що побачу як хтось так ламає систему, приємно.

- Люблю гарні вистави, - Тай вклонився як на сцені.