Спочатку:
На сторінку книги
Бак трохи відстав від Тая і Налі, які піднімалися сходами на перший поверх. Почув за спиною голос начальника денної зміни:
- Він думає, дурень, що переміг нас. Навіжений тірту. Ми отримали наказ не чіпати придурка до суду. Після тієї вистави нам його віддадуть.
Бак озирнувся, за ним йшов начальник денної зміни, палив цигарку. Маленький вогник, у напівтемряві, фарбував обличчя тюремника у червоний.
- Ви зовсім тут збожеволіли? – запитав слідчий, - Ви вже й карати будете?
- Ми маємо владу, якої ти не маєш. Але поки тішся. Граємося у правосуддя.
У кімнаті для побачень тихо, порожньо. Ранкове світило забарвило сірі стіни у рожевий колір. По під стінами стали озброєні солдати спецрозділу. Бак і Налі сіли на стільці, втомлені. Начальник денної зміни пішов у доглядову кімнату за склом. Алі ще не прийшла.
Тай озирнувся, криво усміхнувся, перерахувавши кількість озброєних людей у маленькій кімнаті. Алі й не усвідомлювала що, на час побачення, буде заручницею. Ла Грандж підійшов до вікна, вперше після арешту він бачив небо. Запалив цигарку, сів боком на підвіконня.
Бак сидів поруч стиха мовив:
- Тобі краще тікати з суду й не повертатися сюди.
- Я знаю. Вам краще попередити населення, бо щось насувається. Та на жаль, ті хто мають захищати людей і є майбутніми ворогами. – Тай говорив тихо й чітко.
- Ти щось знаєш? – перепитав Бак. Він все ще не був певен, що цей актор не збожеволів остаточно.
- Я поки лише відчуваю і аналізую. Я знаю природу істоти, яку лафі притягли зі своєї планети. І знаю апетити силової верхівки. Стикався з подібним, - Тай і справді говорив мов конспіролог про альтернативну реальність.
- Я також відчуваю щось темне. Мама постійно каже про кінець світу. Може, вона не вигадувала, коли попереджала, що на Ла оселилося щось темне й жорстоке. Я думала то метафора, - розмірковувала у голос Налі. – Мені сумно і страшно.
- Тримайтеся біля мене, коли усе почнеться, - порадив ла Граандж.
- Твій, так би мовити син, сьогодні прилітає, - розповів Бак, й собі запалив цигарку, - Забув попередити.
- Це добре, - усміхнувся Тай, - Тоді у нас буде транспорт для втечі.
Бак затягнувся димом й передав цигарку напарниці. Не міг повірити, що слухає передбачення про кінець звичного світу. Налі вхопилася за недопалок як спраглий за пляшку з водою:
- Ніколи я не кину палити ніколи, - мовила з відчаєм, випускаючи дим.
- Таю, а ти міг би, справді, подолати усіх цих тюремників із спецпризначенцями. Бо вони мають наказ не чіпати тебе поки, й залишати живим. – Запитав Бак. Звичайно, він знав, що у галактичній армії є солдати, здатні на таке, але Тай все одно не здавався таким. Хоча генералу Рен’єру можна вірити, тоді цей Тай бомба із годинниковим механізмом
- Я чого такий сміливий, - усміхнувся ла Грандж, - Бо знаю що до суду вони мене не можуть намагатися прибити. А ще, так, я можу покласти їх усіх за хвилин п’ять.
- Отже то ти їм робиш послугу, - недовірливо й насмішкувато хмикнув Бак.
- Таю, як можна потрапити до галактичної армії? – запитала Налі.
- Тобі протекцію скласти? То пораджу йти у патруль, у них є відділ розслідування. Твоє поле діяльності розшириться до космічних масштабів.
У в’язниці Ла його слова сприймалися наче марення.
- Але Ла? Ми що списуємо нашу планету? Ми нічого не робитимемо? Це ж моя планета? – обурилася Налі.
- Чому ні? – знизав плечем Тай, - Завтра я отримаю повноваження й зможу загнати сюди декілька військових кораблів.
- Я молитимуся богині щоб це було правдою, - процідив Бак. Йому космос зараз здавався таким далеким і недосяжним. Хоча до космодрому на гравітаві летіти двадцять хвилин.
Двері у кімнату для побачень відчинилися.
Увійшла Алі. Втомлена, змарніла. Невиспана. Підкреслено у вбранні тірту: пишній спідниці з розрізами, лосинах, високих чоботях на підборах, корсеті й чорній сорочці з мереживом. Навіть капелюшок з пір’ячком одягнула на голову. Гарна як принцеса.
Коли тюремник злегка торкнувся її ліктя, щоб вказати, куди йти, вона здригнулася, наче його дотик її обпік. Озирнулася, побачила Тая.
Тай схвильовано скочив із підвіконня. Закохані стрімко, боялися, що їм завадять, кинулися один до одного. Алі обійняла ла Гранджа, навіть не дихала. Він пригорнув її до себе ніжно, наче вона була крихка й вразлива.
- Ти живий, - видихнула Алі.
- Поки тримаюся, - усміхнувся Тай.
- Ти схожий на опудало із жахливчика, - жартувала дівчина.
- Дякую мила. Найкращий комплімент за останні дні.
Тюремники дивилися на тих двох, наче хижаки на здобич, їх обурювала вільна поведінка вільних людей, вони рвалися роздерти цю пару на шмаття, але поки є наказ не чіпати. До суду, не чіпати, потім. Завтра.
- Таю, я вже загнала ті документи на сайт новин. Із мого телефона я легко там команду на публікацію. Вони цього бояться, навіть дозволили тебе побачити.
Ла Грандж злегка відсторонив кохану від себе, тримав її за плечі, вдивлявся у її очі:
- Ці документи вже нічого не вартують. Вони лише граються нами, - знову обійняв її прошепотів на вухо, - Попередь свою родину, що буде напад, революція і погром. Твоя сім’я має евакуюватися.
- Завтра суд я маю бути біля тебе, - вона наче не почула. Не могла зрозуміти, про що він говорить.
- Я благаю тебе, вивези сім’ю і виїдь сама, - повторив ла Грандж.
- Я не маю впливу на дядьків. Ти знаєш які вони вперті, - із відчаєм відповіла панна ла Генте, - Потрібні докази того, що насуваються погроми.
- Не маю я доказів, - із відчаєм мовив Тай, - Але у документах, тих що ти хочеш опублікувати є натяки. Якщо не вдасться евакуюватися, будь біля мене. Як Дак?
- Він вже отямився, куля пробила легеню, втратив багато крові. Лікарі сказали, що через три дні може вже вставати.
- Не своєчасно те усе, не своєчасно, - засмутився ла Грандж.
- Таю може тобі здається? Може нічого не буде, Ти хвилюєшся перед судом. Ти завжди трішки перебільшував значення деяких твоїх відчуттів. Ти ж не екстрасенс.
- Я, саме, екстрасенс, - прошепотів Тай.
- Доведи, - Алі відсторонилася, дивилася на нього, знову обійняла, - Я люблю тебе, мій вигадник. Я не хочу залишати тебе тут. Це неправильно.
- Я люблю тебе мій скептику, - шепотів Тай, обіймаючи Алі наче востаннє.
Начальник денної зміни вийшов у кімнату побачень наче конферансьє, оголосив:
- Побачення закінчене.
Налі підвелася підійшла до тюремника, запитала:
- Вам що, часу шкода? Може це їхнє останнє побачення.
- Мені набридло тут стирчати й дивитися на цих двох. Мене обурює, що у ув’язненого є зброя. За порядком вони мають сидіти за столом, а він має бути у кайданках. Без пістолетів у кишенях. Все. Побачення закінчено. Прощайтеся й валіть з моєї в’язниці, бо мої люди почнуть у вас стріляти. Терпіння немає на ці витребеньки.
- Яке кончене, - прошепотіла ледь чутно Налі.
- Що? – вирячився на неї тюремник.
- Нічого, кажу що розумію що у вас протокол, - огризнулася слідча.
Бак став між своєю напарницею і начальником денної зміни:
- Панна Дені усе зрозуміла, за п’ять хвилин ми заберемо звідси панну ла Генте.
- Що тобі снилося цієї ночі, - несподівано запитав Тай, він торкнувся її волосся, дивився в очі.
- Ти вмирав. Щоразу як я засинала, ти вмирав. Ця невизначеність.
Тай поцілував Алі. Прошепотів:
- Спи з навушниками, музика віджене жахи. До завтра кохана. Головне дожити до завтра і пережити.
- До завтра, - Алі обхопила Тая руками, бубоніла, - Я не можу, не можу, я не хочу.
Бак ніжно розімкнув руки Алі:
- Мусимо йти, - потягнув її з кімнати побачень.
- Завтра ви побачитися, - обіцяла їй Налі, хоча сама не була певна що завтра буде щось хороше. Вона відчувала себе наче свідок цунамі з ватними ногами.
- Поговоріть з Рен’єром, попередьте його. Хай вже шукає моїх хлопців,
- Тай вхопив Бака за плече, - Якщо мені не можете повірити, скажіть йому.
