Раді Вас бачити!

Налі розбудив Бак, підсунув їй під вухо свій телефон:

- Мамоо. – дівчина сіла на дивані, розгублено озираючись, автоматично пообіцяла, - Я ночуватиму вдома, але зараз дуже багато біганини. У мене телефон розрядився. Вибач. Я розповім що можна, не тисни, я розумію що цікаво.

- Радій, що мама турбується. Мені он тільки твоя мама й дзвонить поцікавитися, чи ми живі, - усміхнувся Бак. Сів біля напарниці, оглянув плече, - Добре гоїться, у відділку штрикну тебе підсилювачем регенерації, завтра й не згадаєш про поранення.

- Як то!? – обурилася Налі, - перше бойове поранення на роботі, а я не згадаю? Є ні, я пам’ятатиму. Відзнака від клієнтів.

До в’язниці зранку поїхали усі четверо. Алі наче й не спала. Під денним світлом видно було що у принцеси від хвилювання і втоми сині кола під очима. Дак також майже не спав, але здавалося, що він взагалі невтомний. Він відсканував усі документи до останньої квитанції, й зранку віддав Налі маленьку флешку схожу на застібку з кристаликом. Сказав що документи заховав, до суду.

Алі й Дак залишилися у машині, після дня скорботи коли ховали вбитих, перед дверима в’язниці зібралися не тільки охочі до новин журналісти й блогери а й підкуплені протестувальники, які вимагали для ла Гранджа смертної кари без суду.

Налі і Бак зайшли із внутрішнього двору через службовий вхід. Їх добряче пошарпали по дорозі, вимагаючи відповідей.

Чергові доглядачі зустріли слідчих групи П, наче вони були віковічними ворогами, людьми нижчого сорту. Налі вперше зіткнулася із таким ставленням. Вперше подумала, що її не дивує тепер бунт Тая.

Черговий провів слідчих до кімнати допитів. Темна кімната, стіни пофарбовані у темно-сірий колір, сталевий стіл із кріпленнями для кайданків, прості сталеві стільці. Оди прикручений до підлоги.

- Як тут у них усе, - бубонів Бак, - Як у зоопарку, де тримають диких тварин.

- Небезпечних і хижих, - докинула Налі.

Слідчі відділу вбивств групи П сиділи півгодини, у цьому закладі любили промаринувати відвідувачів, не залежало кого, не міністрів звичайно з високопоставленими чиновниками. Такі вже уклалися звичаї.

Бак і Налі розуміли, що за ними спостерігають, їх підслуховують. Бак грався у кульки на своєму телефоні. Налі читала на телефоні висновки судмедекспертів.

Двері у кімнату для допитів відчинилися, й до кімнати ввели щось дійсно схоже на монстра із жахливчика. Височезний худий Тай йшов короткими кроками, бо мав кайданки на ногах і руках. Ланцюги дзвеніли. Руки були замкнені за спиною, доглядачі тримали його, намагаючись ледь чи не вивернути йому лікті. Жовтий комбінезон висів на Таєві мокрим мішком, пошарпаний, брудний. Довге мокре й брудне волосся розпатлане закривало обличчя, зліпилося на спині, Тай не мав можливості прибрати його.

Слідчі, шоковані різницею між тим, кого вони бачили у театрі, і тим, хто стояв перед ними зараз, мовчали.

Тая посадили на стілець, який було прикріплено до підлоги, примкнули ланцюги до підлоги й до стільця. Один із в’язничних ще спеціально скуйовдив й без того розпатлане волосся на голові Тая. Й Налі почула тихе загрозливе гарчання.

Тюремник засміявся, та руку прибрав, мовив до поліцейських:

- Обережно трясця, бо воно дике як найдикіший пустельний кіт й вгризти може. Ми вже мріємо позбутися цього перевертня.

- Перевертня? – перепитала Налі.

- Ми його так назвали, бо кидається гівнюк як тварюка дика. Коли його повісять, вся тюрма матиме свято, — докинув другий тюремник, й обидва вийшли.

- Добрий ранок, пане ла Грандже, - мовив Бак, - Ви говорити можете?

- Язика мені ще не обрізали, - хмикнув Тай.

- Якщо маєте якісь скарги на працівників в’язниці скажіть, ми спробуємо допомогти.

Тай сміявся, мотнув головою, намагаючись закинути волосся назад. Налі побачила зовсім шалені сині очі, в’язень здавався трохи божевільним.

- А зараз ранок? – запитав Тай.

- Так, восьма ранку, - відповіла Налі, вона навіть трохи відсторонилася, настільки лячно виглядав тепер ла Грандж. Цивілізована аристократичність злетіла з нього наче пил.

- Дякую, хоч знатиму, - відповів Тай.

- Де вони вас тримають, що одяг мокрий? – запитав Бак.

- У підвалі, там вода на підлозі, камера півтора на півтора, але бойлер у сусідній кімнаті, хоч не холодно.

- Вас годують? – запитала Налі.

- Ні, сказали що їжу потрібно заслужити, - відповів Тай, - А я не служу. У вас є ще якісь новини крім часу. Я хочу побачити наречену і батьків.

- Алі під захистом Дака у машині біля в’язниці. Ваші батьки вчора штурмували тюрму, також вимагають зустрічі з вами. Та Алі й Дак їх забрали, бо у них почали кидатися шматками смердючого тіста, - відповів Бак.

- Люди завжди були такі? Чи я не помітив як вони збожеволіли? – хмикнув Тай, й знову мотнув головою щоб скинути волосся зі спини.

Налі підскочила до дверей, двері було замкнено у віконечко посеред дверей зиркнули злі очі:

- Щось сталося?

- Зніміть з нього ті ланцюги, - наказала Налі.

- За наказом начальника в’язниці ми не маємо права тримати його без кайданків.

- Навіть у камері? – здивовано запитала Налі.

- У камері кайданки знімають, ми не такі вже звірі, але у нас є накази і регламент.

- Гівняне гівно якесь, - пробуркотів Бак й додав побачивши вираз обличчя Налі, - терпи напарнику, не лайся. Терпи.

Ла Грандж усміхнувся.

- Давайте я вам хоч якось допоможу бо це звірство якесь, - Налі зняла зі свого волосся резинку, що тримала її хвостик, підійшла до Тая обережно зібрала йому волосся у хвіст, резинка була дуже тонка. Налі сумно мовила, - надовго її не вистачить, але хоч троги потримає.

- Звірі так не поводяться один з одним, - з лагідною усмішкою відповів ла Грандж.

Бак із цікавістю дивився на ла Гранджа. Ні синців ні забоїв не було жодного пошкодження. Й пахло від нього не брудним тілом, а мокрим одягом, який забули висушити.

- Що сталося Таю? Чому ви напали на тюремників?

- Вони хотіли побити мене й зґвалтувати, я не зрозумів цього збочення. Лише захистив себе.

- Обережно з такими захистами. Хоча, хто б витерпів, - з розумінням відповів Бак.

- За два дні суд, вони поспішають, - мовила Налі. – Із захисником у суді нас не знайомлять, чомусь його особу тримають у таємниці.

- Бо він мене не захищатиме, - докинув Тай. – У вас є хоч щось, що вплине на рішення судді. Не шукали ту кляту печеру.

- Нас не допустили на територію міністерства планетарної безпеки. Навіть геолокацію не дозволили провести.

- Отже, нічого не шукали біля будинку?

- Там усе залило глиною, від будинку залишився фундамент. Ніяких розкопок ніхто не проводив. Було сумнівне заключення патологоанатома, - розповідала Налі, - Раніше я бачила, що вбитих було отруєно й стріляли у них вже коли вони лежали й вмирали, але зараз залишилися лише записи про постріли.

- Отже їх отруїли й потім стріляли наче вони мішені, це вбивство на ґрунті ненависті, вам не здається, - припустив ла Грандж, - а вижив той хто є основним свідком хто звинуватив мене у вбивстві. Що експерти кажуть про дамбу яка причина її своєчасної руйнації?

- Дамба не витримала останнього льодового періоду, потім були дощі й сильний тиск води зруйнував її.

- Чому будинок побудували на місці де було русло річки? – запитав ла Грандж.

- Щоб затопити усі секрети у разі виявлення правди, - відповів Бак.

- А у документах детектива немає інформації про будівництво дамби, - відповіла Налі. Вона ж має бути у територіальній громаді.

- Що можна сказати про Слена Ронока, - замислився Бак, стосовно документів ідеальний син ідеального батька, дуже важко знайти про нього будь-яку інформацію.

- У нас нічого немає. Мене повісять на радість натовпу, це буде найкращий завершальний у кар’єрі виступ.

Налі поставила на стіл маленький металевий кубик, й підсунулася ближче до столу.

- Ми спробуємо вам допомогти, - мовив бак. Навіть якщо нас відсторонять від служби.

- Хочете мене викрасти? - Тай усміхнувся, - Протизаконно. Але у ситуації, що сталася дієво, я подумаю над цією пропозицією.

- У вас залишилися зв’язки з вашого минулого життя?

Співрозмовники нахилилися вперед, щоб краще чути один одного.

- Знайдіть батька мого батька Рєн’єра Града, генерала космічного патруля. Якщо що, він забере мене.

- Ви йому довіряєте? – уточнив Бак.

- Як собі, - впевнено відповів Тай, - Але тоді треба буде вивезти моїх батьків. Й Алі.

До кімнати допитів увірвався начальник денної зміни із своїми посіпаками. Важким дубцем він розбив кубик на столі, волав:

- Ви дієте протизаконно! Ми мусимо чути й знати те, що відбувається у цій кімнаті. Ця людина під нашим наглядом. Це небезпечна людина.

В’язничні від’єднали ланцюги від кріплень під столом й потягли Ла Гранджа ледь чи не по підлозі з кімнати. Тай двома ногами вперіщив одного з наглядачів під сраку, той впав на стіл. Другий почав гамселити Тая дубцем.

- Не смійте! Це порушує права ув’язненого, вина якого ще не доведена! – закричала Налі.

- Якщо ви хочете ще колись порозмовляти з цим скаженим, то мусите написати звернення й підписати папери, де буде список того, що можна, а що ні у стінах нашого закладу. – Крізь зуби пояснив начальник денної зміни умови відвідування.

Бак вирівнявся й дивився на працівника в’язниці згори вниз із зневагою, запитав:

- Що хочеш й мене вдарити?

- Хотів би, але почекаю, поки ти опинишся тут, у іншій ролі. А це чекати недовго. Дострибаєшся.

- Я напишу скаргу на вас, - усміхнувся криво Бак.

- Пиши, хоч сотню скарг. Коли справа стосується того патлатого вбивці, усі скарги будуть відкинуті за браком доказів. Він кидається на людей. Він небезпечний й агресивний. Ви б ще бантик йому на макітрі дурній зав’язали б.

Вже на вулиці Бак обіперся на бампер зеленого гравітава, запалив дві цигарки, одну дав Налі. Мовив:

- Їдьмо до відділку, там не так смердить, як тут.

Дак повідомив що машина Бака стоїть на парковці відділку, й що він відвезе слідчих.

Алі просила розповісти про зустріч з Таєм.

Налі намагалася якось описати те, що сталося, приховуючи правдиву картину. Та Алі зітхнула:

- Він неконфліктний, але дуже впертий й гордий. Як люди кажуть, трохи зарозумілий. Я не дивуюся що він може довести до сказу будь-кого, мій брат ненавидів його на початку знайомства. Де його тримають, яка камера, які сусіди.

- Ох панно Алі, немає поки у нього сусідів, що, напевне, добре, - відповіла молодша слідча.

- Розбив кільком мордяки? - припустив Дак. - Він вчив мене деяким бойовим прийомам. Тож я не здивуюся, знаючи звичаї сучасної в’язниці і Лафі.

Бак отримав повідомлення прочитав вилаявся:

- Поселили вже на другому поверсі у двомісній камері. Не надовго. Зламав руку сусіду й знову опинився у підвалі. Сен написав, що його збираються у такому вигляді, яким ми його бачили, привезти до суду.

Налі затулила обличчя рукою:

- Це повний триндець. Усе, що ми говоритимемо про секту й ймовірні жертвоприношення, приймуть як нісенітницю. У нас нічого немає, щоб його захистити.

- Та навіть якщо ми знайдемо правдивого вбивцю, це не допоможе. Присяжні не повірять зараз навіть фактам. Чому досі немає судового захисника?

- Того, якого пропонувала я, не допустили. Вони призначили свого, але не сказали кого, - відповіла Алі, - Бідний мій Тай.

Бак дочитав повідомлення брата й запитав:

- Панно Алі ваш наречений металік?

Алі ошелешено дивилася на слідчого, зробила глибокий вдих, потерла обличчя руками:

- Я не певна, але, здається, так. Старалася про це не думати. Ми якось ще не планували народження дітей, певне буде проблема наші види несумісні.

Налі ошелешено дивилася на Бака й на Алі.