Спочатку:
На сторінку книги
На вулиці стемніло? Коли слідчі відділу П увійшли до невеликого, затишного будинку Алі і ла Гранджа у передмісті столиці. У кімнатах ще майже не було меблів. Речі стояли у ящиках під стінами.
Руда киця зістрибнула з рук Бака й увійшла до будинку, принюхалася, побігла до Алі, яка вийшла зустріти гостей.
Налі вперше побачила панну ла Генте такою стомленою і домашньою, у широких штанах і довгій по коліна сорочці, із м’якої тканини білого кольору. Алі була смаглява, висока, худенька з густим чорним волоссям і великими зеленими очима. Налі згадала, як ефектно виглядала пара Алі і Тая. Стало сумно, захотілося хоч надії для цих двох.
- Заходьте, будь ласка, ось сюди, - Алі показала рукою на м’які диван і два крісла біля низенького столика у кімнаті, - Дак сказав що ті покидьки когось поранили. Де вам буде зручно обробити рану? Я приготувала аптечку, у мене хороша аптечка. Тай збирав.
Бак усміхнувся, очевидно, хороша, бо бувший солдат знає, що необхідно у випадку поранення.
- Панно Алі, а чому ви обрали нас для захисту вашого нареченого? – запитав старший слідчий.
- Перед тим, як Тая забрали, - Алі прикусила губи, щоб не заплакати, стрималася, - Він мене поцілував і сказав ваші імена і що ви група П. Дак заліз до реєстру й дав мені ваші досьє. Я вмовила батька зробити для мого Тая хоч це.
- А ваш батько погано ставиться до ла Гранджа? – запитала Налі.
Алі підняла руду кицю на руки, погладила за вушком:
- Певне потрібно замовити корм для кішки, у мене є якась рибна консерва у холодильнику, та не знаю чи можна такій красуні це їсти.
- Я б нагодував тим чим є, - знизав плечем Бак, - Налі сідай у це крісло, так. Светра я обережно зніму, – бувший польовий хірург відчинив аптечку, хмикнув, й справді там було усе що потрібно, - принесіть ще будь ласка кип’яченої теплої води й якийсь рушник. – і до напарниці, - Я знаю що болить, я знаю навіть як болить, можеш стогнати.
Дак приніс миску з водою, поставив на стіл, біля миски поклав білі рушники.
- Мій батько хотів щоб я вийшла заміж за короля Бейнене. – Відповіла Алі, - Тому Тай йому заважав. Як і моя власна воля. У них з дядьком були свої плани. Але зараз не ті часи, коли принцеси мусять коритися, бо їх замкнули у палаці. Та останнім часом вони прийняли Тая як рідного, дуже підтримували нас. Але коли Тая заарештували знову почали вимагати щоб я летіла на Бейнене.
Алі взяла мобільний, кивнула на Руду:
- Де ви взяли це товстеньке диво?
- Нам віддала його матір зниклого хлопця, - відповів Бак, - Налі терпи я вколов знеболювальне, зараз твоя рука трохи оніміє, - Та жінка вирішила померти.
- Ви не викликали допомогу для неї? – здивувалася Алі.
- У нас почали стріляти біля ганку її будинка, - нагадав Бак.
- Мені подзвонити медичній службі? – запитала Алі.
- Певне не потрібно зауважила Налі, Це її воля, вона не зможе жити. Прощаючись сказала що прокляне коли викличимо до неї медиків чи соціальну службу, – Налі відкрила папку з документами яку поклала перед собою на стіл, - І що тут?
- Зараз привезуть лапшу з м’ясом, я замовила вечерю на чотирьох. Якщо хочете, у мене є пиво. Ми з Таєм часом дозволяли собі трохи випити, - Алі усміхнулася спогадам.
- Залюбки. Ви знаєте щось про походження Тая? – запитала Налі.
- Ні, про це його батьки просили не запитувати. Й це було найбільшою зачіпкою мого батька, він казав шо наш із Таєм шлюб нерівний. Та несподівано почав називати його сином. Я розпитувала батька, що змінило ставлення, але він відмовився розповісти, тільки сказав, що у моїх інтересах не залишити ла Гранджа на Ла, а полетіти з ним.
Бак і Налі перезирнулися. Налі відчувала, як німіє її рука, й біль минає.
Бак дістав три голчастих кулі, перевірив приладом, чи є ще. Обробив рани заклеїв пластиром що діяв як зшивання, мовив:
- Усе напарнику житимеш. – Повернувся до Алі, - Це може значити що Тай міг би стати кимось могутнішим ніж судський король. Або я не усе розумію у політиці.
- Я про це подумала, - підтвердила Алі, - Й Дак так казав.
Дак кивнув:
- Я був королівським охоронцем впродовж п’ятдесяти років після служби у галактичному спецназі. Навчився розуміти те, що говорять королі й президенти. Тож підняв документи й згадки про подібні випадки усиновлення і виявив, що є така програма навчання перспективних військових перед тим, як вони потраплять у політичний світ.
- Навіть так. – Хмикнув Бак, - Тоді Таю взагалі не потрібна ця справа з місцевою сектою.
- Я думав про це, - погодився Дак, - Ні, він не державний кіллер, він військовий, це так, я добре розрізняю таких людей, але сидіти п’ятнадцять років, навчатися поводженню у вищому світі й мистецтвам, це аж ніяк не робота кіллера. Він не вбивав тих людей. Те, що він розповів і вам, і мені, є правдою.
— Тай ніколи не казав неправди, — докинула Алі. Її телефон тенькнув повідомленням. Дак вхопив корзину й вийшов.
- Я вказала адресу сусідів за чотири будинки, там зараз ніхто не живе. – пояснила Алі. – Великого столу у нас немає, поки цей тільки, а посуд у ящику, Баку допоможіть мені.
Алі разом з Баком притягли ящик із посудом до столу, поставили потрібну кількість тарілок і стаканів на стіл. Алі розгорнула срібні палички. Поклала на стіл, зітхнула:
- Тай любив їсти паличками. Певне, на його планеті такі звичаї. Але він ніколи не розповідав про себе, певне така умова всиновлення. Та він казав, що хоче далі жити на Ла, що втомився і від минулого, і від майбутнього, що йому подобається таке життя тут. — Алі налила води у піалу, поставила на підлогу, — зараз киця тобі їсти принесуть, маю надію, що засмакує.
Усі п’ятеро їли якийсь час мовчки. Налі випила стакан пива в один ковток. Бак навіть нічого не сказав, їй зараз потрібно було.
— Може, щось міцніше потрібно було на такий вечір? — запитала Алі.
- Ні, - заперечив Бак, - зранку маємо бути у тюрмі.
Налі кивнула, знову занурена у отримані ціною її крові документи.
- Ми маєте зустрітися з Таєм? – захвилювалася Алі, - Я вчора цілий день дзвонила усім знайомими, але мені не дозволили його побачити. Його батькам також. Сказали після суду. Можете передати йому, що я його люблю й не вірю нікому. Буду боротися й чекати, - із запалом мовила Алі, - Я пісню написала. Хочу привернути увагу людей до цієї несправедливості.
- Ми обов’язково передамо йому ваші слова, маю надію нам дадуть поговорити. – відповів Бак.
- Ого! – вигукнула Налі, - Я розумію чому у мене стріляли.
- У нас, - докинув Бак, - І чого? Розкажи, не пірнай туди знову, бо інформації до ранку не дочекаємося.
- Тут є замовлення на земельні роботи й будівництво великого підвалу. Є заяви про зникнення кількох будівельників після закінчення будівництва будинку на землі Міністерства планетарної безпеки. Також список молодих людей, які зникли впродовж п’ятнадцяти років після того, як побудували той будинок. Ого! Замовлення великого каменю, пошиття карнавальних червоних мантій, список людей, які, припустимо, є учасниками нічних зібрань, підтвердження, що вони часто бували у тому будинку. Навіть є згадки, що біля дамби розмило ґрунт і там знайдено декілька черепів.
- Таки секта існує, - хмикнув Бак.
- Існувала, - мовив Дак.
- Якби тільки існувала, у нас би не стріляли й не намагалися так ретельно підставити Тая. Хто ж убив тих усіх покидьків яких так пишно сьогодні поховали? – замислено запитав Бак, - панно Алі а у вас є сканер?
- Так, є. Тай його під’єднав до великого комп’ютера, за день до того усього жаху. Ви хочете відсканувати усі ці папери?
- Це вкрай необхідно, вони підтверджують розповідь Тая про підвал, – ствердив старший слідчий.
- Надії мало, але це хоч щось, - докинула Налі.
Руда киця заснула на дивані, притулившись до Алі. Дак узяв папери й пішов з ними у сусідню кімнату. Налі задрімала у кріслі. Бак ще цідив пиво. Міркував.
