Спочатку:
На сторінку книги
У відділку Налі сіла за свій робочий комп’ютер і занурилася у пошуки заяв про зникнення хлопців, причетних до різноманітних театрів.
Бак отримав наступний дзвінок, вислухав голосове повідомлення й ледь не пожбурив телефоном у стіну:
- Вони не дозволили скористатися георозвідником! Маленький дрон їм би завадив? Трясця, гівнюки, гівняні!
Налі відірвалася від монітору, здивовано подивилася на напарника:
- Як пояснили?
- Місце убивства - територіальна власність міністерства державної безпеки. Пан міністр брат загиблого - він не дав дозволу на дослідження того що є під землею тієї території і не дасть, бо вважає що винного знайшли й не потрібно збуджувати нові чутки, - Бак, сів на канапу, процідив, - Єдине що могло довести правдивість розповідей ла Гранджа і Ла Морн ще та клята георозвідка.
- Тай влипнув по маківку, - сумно мовила Налі.
- По шию, - хмикнув Бак, - То точно. По самісіньку, трясця шию. І що там по зниклих?
- Дев’ять хлопців за останні дев’ять років, чотири балетмейстери, два з театру оперети, один естрадний співак, й один актор кіно. Тай мав стати першим співаком опери й десятим зниклим. П’ятьом, за свідченням батьків і друзів, приходили запрошення на вечірки у чорних конвертах. Усі дуже гарні. Дивись на ці фото: викрадали покидьки зі смаком.
- Збоченці. А наша поліція, наш чудовий відділ не хоче брати на себе ще й ці справи. Нема тіла нема діла, - Бак підійшов до вікна відчинив його й запалив цигарку, запропонував Налі, - Хочеш?
- Хочу, - Налі підвелася з-за столу, розпрямила спину, - З’їздимо за адресом останнього зниклого, це у тому районі у якому живуть ла Грнанджі, - запропонувала Налі, - І зробимо собі вільну ніч, бо мама мене закатрупить й звинуватить у жорстокому поводженні із власним тілом.
У місті готувалися до поховання підступно вбитих, високопоставлених чиновників. Головну вулицю старого міста прикрасили чорними й білими квітами, повісили портрети загиблих, бікборди з розповідями про чесноти й гарні вчинки загиблих.
Люди ходили тими вулицями сумні й принишклі. Так краще. Не демонструвати байдужості, хто знає коли потрапиш до тієї судочинної машини. Кругом очі і вуха. Хоча поняття «донос» було новим.
- Доведеться облітати це гівно, - Мовив Бак, він сьогодні був за кермом.
- Але ж насправді вони усі були поганими людьми. І я спокійно можу повірити, що вони вбивали тих хлопців у своїх ритуальних іграх, - докинула Налі, - Але зараз, читаючи усі ці дописи на стінах і бікбордах, дивлячись на ці редаговані перередаговані портрети, хочеться вірити, що то були святі люди.
- Пропаганда діє, людям хочеться вірити що ними керують не покидьки, а як ти кажеш, святі люди, - зітхнув Бак.
Він завів гравітав на вулицю засаджену старими деревами, що нагадували гострі скелі з маленькими кронами з червоними листям на верхівці. Між дерев ховалися дво-триповерхові будиночки з великими вікнами. Лафі називали їх скляними будинками, звідти назва – тірту, скляні люди.
Будинок за вказаним, у заяві про зникнення адресом, був вкрай занедбаними. Висока суха трава на газоні перед брудними скляними дверима із поцвілим вітражем. Розбиті сходи, обдерті стіни.
Налі натиснула на кнопку виклику. Двері відчинив старий робот, на поіржавілих ногах-колесах, старий раритетний, таких вже не виробляють. Робот прохрипів:
- Вітаю у будинку де Деройків, чим можу бути корисним?
- Чи ми можемо побачити когось із твоїх господарів? – запитала Налі.
З дверей вийшла товстенька руда киця, Така доглянута, що аж дивно у занедбаному будинку, потерлася об ноги Налі, підійшла вітатися до Бака.
- Господиня не приймає гостей, - відповів Робот, що ще я можу для вас зробити?
- Скажіть що ми хочемо поговорити про викрадення її сина, - мовив Бак, - він взяв руду кицю на руки, гладив її за вухом, - Яка ти гарнюня.
- Я скажу їй. – відповів робот і поїхав у глиб будинку на скрипучих колесах., - повернувся за хвилини три, - Пані чекає на вас, прошу йдіть за мною, чаю, кави, лимонаду? Жартую, нічого не робитиму.
Налі і Бак увійшли у старий будинок наче у стару зелену печеру. У горщиках росло безліч кімнатних рослин. Довгі ліани тягнулися із коридору у кухню, з кухні у вітальню, обплели старовинні меблі, залізли під витерті килими. Вітальня була темна від рослин, наче вільним залишилося тільки місце, де у широкому кріслі сиділа жінка, вражена старістю. Налі вперше побачила людину, що ледве не муміфікувалася заживо.
- То врешті хтось нам повірив? – запитала старенька, загорнута у картату ковдру, - І що? Вам щось відомо?
- Є підозри що ваш син став жертвою викрадення, - мовив Бак він так і тримав кицю на руках. Налі мовчала, була настільки вражена виглядом жінки.
- Я це й без вас, завжди, знала. Мені ніхто не вірив. І коли поліція це зрозуміла? Це ж велетенський прорив у слідстві. Розказати що сталося? Його викрала секретна секта лафі й убила. Принесла у жертву, якомусь, своєму, дикому богу, - вона говорила це так спокійно, наче нічого з сказаного не стосувалося її сина, - І щороку пропадає хлопець, й гине. А цього року їх покарали! Тепер я можу померти, знаючи що за мого сина помстилися. А від мене що вам потрібно? Бачите я зайнята, я вмираю. Ти великий. Забери собі Руду. Бо загине тут із нами.
Робот за спинами слідчих по-людськи зітхнув Прошепотів.
- Ми гинемо. Мої рослинки.
- Розкажіть подробиці викрадення які пам’ятаєте, - мовив Бак, - тоді заберу, хоча навіть не знаю куди, мене й вдома майже не буває.
Слідчі стояли перед кріслом з жінкою, їм не запропонували сісти, у кімнаті не було більше стільців, тільки полиці з вазонами.
- От буде тобі привід частіше бувати вдома. Отже які пам’ятаю? – засміялася вона, - Я усе пам’ятаю до останньої миті. Мій син пішов на побачення, тільки познайомився із тим хлопцем, юне дурне закохався. Та коли вони гуляли вулицею, біля них зупинився чорний гравітав. Сина вдарили а того хлопця забрали. Сину кинули під ноги чорний конверт із тим клятим запрошенням на вечірку, з погрозою що викраденого партнера в’ють у разі відмови.
Малий взяв машину й поїхав рятувати своє кохання. І все. Ні одного, ні другого більше ніхто не бачив. Я бігала у поліцію як на роботу, врешті найняла детектива. Коли детектив вийшов на викрадачів, то також зник. Перез зникненням розповідав що загиблих за останні роки більше п’ятдесяти, хлопці і дівчата з мистецької еліти тірту. Я вам дам усі документи які я отримала від старого. Хай йому буде добре обабіч богині - чудовий був детектив. Рірі дай цим людям ті документи, бо будуть гнити тут разом зі мною.
- Ви довіряєте цим людям, пані? – запитав робот.
- Це вже не має значення. Більше ніхто не прийде. Тільки ви панове обережно. Мій дім тричі перевертали догори дригом, мене катували електрикою й водою, аби забрати ці документи. Врешті відчепилися, вирішили, що мій детектив їх із собою забрав.
Робот присів, відколупав з підлоги декілька дошок, потім ще декілька, й дістав з під підлоги товстеньку папку з правдивими паперовими листами з надрукованим текстом та фото.
Налі прийняла цю папку, наче священний покров богині.
- Викрийте їх, бо бач навіть по смерті ці покидьки залишаються ледь чи не святенниками. – мовила жінка, - Викрийте очорніть їхні імена.
З її дому слідчі групи П вийшли наче із склепу. Бак розгублено тримав руду кицю на руках. Вона наче прилипла до нього.
- Завези мене додому, - повідомила Налі, - розберу цю папку.
- А якщо вони знають що ці документи у нас? І приїдуть до тебе? – занепокоївся Бак.
- Що ти пропонуєш? Ще одну ніч у відділку? Я вже втомилася, мені потрібна гаряча ванна.
- Я у машині усе передивлюся, зроблю сканер кожного листка, пришлю тобі. Так буде безпечніше. Тільки куплю корм для кицьки, я ж навіть не знаю як її звати.
- Руда, - усміхнулася Налі.
Бак несподівано кинувся у бік своєї напарниці повалив її на газон. Вона обхопила Руду. Бак вихопив травматичний пістолет. Налі відчула як наче щось штрикнуло їй у плече, темний светр намокнув від крові. Киця відскочила зашипіла.
- От трясця, - буркнув Бак, - зачепило.
Стріляли з гравітава, що пролітав другим рівнем. Бак вистрілив у відповідь, раз, другий. Та що він із травматом, із силовими кулями, проти бойової зброї. Гравітав нападників розвертався для нової атаки.
Та несподівано його протаранив зелений гравітав, перевернув на дах, чорний гравітав борсався у повітрі як перевернута черепаха.
Зелений розвернувся ефектно, знизився. Дверцята відчинилися. Бак побачив у салоні охоронця Алі. той крикнув:
- Чого розляглися? Стрибайте. Вашу машину пізніше заберуть. Хуткіше трясця, бо вони он перевернулися знову з даху на днище.
Слідчі дуже швидко заскочили у зелений гравітав, Налі ледь не випустила дорогоцінну папку, Бак однією рукою підхопив руду кицьку другою вхопив напарницю за комір куртки, затягуючи разом з папкою до салону гравітава. Охоронець Алі рвонув з місця нагору, небагатьом гравітавам були доступні десяті рівні.
- Ще й кота за собою тягнете. Мене звати Дак, - привітно усміхнувся охоронець.
- Куди ми летимо? – запитав Бак, - Моїй напарниці потрібна медична допомога. Вона поранена.
- Летимо у заміський дім Алі і Тая. Там є усе необхідне. Ви ж, пане Снарру, військовий лікар. Я дізнався із вашого досьє.
- Іторичне чтиво, - хмикнув Бак, - Коли це було. Налі! Налі тримайся мала, будь зі мною.
- Я телефон загубила, - прошепотіла дівчина.
- На відстані десяти метрів від тебе він заблокується, - втішив її Бак.
- Мама мене точно закатрупить, якщо не зможе додзвонитися.
