Спочатку:
На сторінку книги
Брат Бака Сен працював наглядачем у в’язниці, мав доступ до системи нагляду. Бак увімкнув надіслане Семом відео. Покликав Налі приєднатися до перегляду.
На маленькому екрані мобільного було видно напівпідвальну кімнату, де зберігалися документи.
Постаті під яскравою лампою здавалися напівтінями. Ла Гранджа молодшого, з його довжелезними патлами, легко розрізнити серед темних постатей тюремників.
- Що!? – здивувалася молодша слідча, обурилася, - Чому вони його б’ють?
- Сен каже що у них це вже стало нормою, - Бак сам не зрозумів чому почервонів, йому стало соромно за тих тюремників, - Нічна зміна називає це інструктажем: б’ють, ґвалтують, знущаються. Я боявся, що ла Грнаджа зустрінуть так само. Його незвичність певне роздратувала службовців. Ось зараз, дивися.
На екрані мобільного телефону тюремники намагалися прив’язати Тая до столу, та несподівано найбільший з них вирівнявся, наче отримав удар струмом, вхопився за руку, й несподівано його ноги підкосилися. Тай стояв перед тим тюремником якусь мить, прослідкував, як той падає на підлогу. Другий охоронець хотів вдарити Тая, та також впав. Третій побіг до дверей.
- Це він завалив начальника нічної зміни, - пояснив Бак, - І його посіпаку.
- Тай? – Не вірила власним очам, - Я майже нічого не помітила. Здається, той пан просто впав.
- Цікавий хлопчина, - хмикнув Бак, - Я ж кажу, бувший військовий, добре навчений, рухається дуже швидко, б’є точно. Оце так халепа. Хто ж ти такий, Таю?
Запис продовжувався. Тай забрав травматичні пістолети у поліцейських перевернув стіл, що важив певне понад сто кілограмів.
- Що? – вирячила очі Налі, - Як він це зробив?
- Він що?! Не людина? – здивувався Бак, - Нагадує мені інших патлатих солдатиків космічного спецназу, стикався на службі у галактичній армії, гарні як янголи з Далу, небезпечні як дракони. Але як, чому такий опинився тут, ще й співає у нашій опері?
- Вже не співає, - прошепотіла Налі, - Відспівався здається, після такого його точно повісять.
- Якщо зможуть? – усміхнувся Бак, - Хто знає з якого тіста він зліплений? Наскільки легко його вбити…
- Хіба такі існують? Я думала фантастика, - чомусь прошепотіла молодша слідча.
- Існують, - відповів бувший військовий лікар з галактичної армії Бак Снарру, - Але про них не люблять розповідати правду.
Далі на відео відчинилися двері й почалася стрілянина, Тай влучно й вправно стріляв з двох рук.
- Сен каже стріляв по ногах, - пояснив Бак, - Вправний трясця.
- То що? Він елітний солдат? Що він тут робить?
- Співає у опері. Одружується зі зіркою сцени. П’ятнадцять років вдає витонченого аристократа, люблячого сина й діяча мистецтв, - нагадав Бак.
- Для чого?! – не могла вгамуватися Налі, - Це ж справді монстр, така сила? І він сидить тут? Пісеньки співає?
- Запитаємо у нього. Ми ж можемо ще призначити допит у в’язниці?
- Треба ще раз поговорити з його батьками, - докинула Налі.
- Ти говорила з ними, думаєш вони щось знають? Він може їх використовувати, - сумнівався Бак.
- Якщо його завданням було знищити ту секту? – голосно шепотіла Налі, аж руками сплеснула.
- Та він би не чекав арешту у компанії нареченої, - пояснив Бак, - Його б після закінчення місії евакуювали з місця злочину.
- Може відмовимося від цієї справи? – благально запропонувала Налі, - Поки нас не ліквідували як свідків. Якось відразу жити захотілося, я така молода.
- Здається, пізно. Їдемо я знаю нічний ресторанчик де готують смачні булочки з різноманітною начинкою, смакота, - Бак викинув давно згаслий недопалок у смітник, - Перед ліквідацією потрібно смачно попоїсти.
Начальник відділку вбивств зіпсував апетит слідчим групи П, викликав Налі і Бака зранку до себе у кабінет. Повідомлення вони отримали, коли сиділи у нічному ресторанчику. Бак відклав булочку, витер пальці серветкою, взяв телефон, прочитав повідомлення, відклав телефон екраном вниз. Зробив глибокий вдих. Повідомив:
- Усе напарниця, підемо ми шукати кишенькових злодіїв у відділ пограбувань, або взагалі виженуть з поліції, бо ти допитувала свідків не за правилами. Візьмуть на захист підозрюваних когось лояльного, хто сидить тихо не порушує правил бо гівняний гівнюк нічого не робить, трясця!
- Та біс із ними з усіма, я доїдаю цю булку й йду спати! – вигукнула Налі, - задовбали! Я спатиму ті дві години у машині як дитина, я не буду думати ні про що і ні про кого. Я втомилася від усього.
- У тебе істерика мала, - співчутливо мовив Бак.
- Так у мене істерика. Усі ці зірки, усі ці міністри, бідний той Тай п’ятнадцять років був ідеальним хлопчиком, й той озвірів. У мене агресивна істерика, я хочу спати, й напитися. Давай замовимо пива, - Дівчина благально склала руки на грудях.
- Поговоримо із начальством й підемо пити. Питимемо до вечора й їстимемо, а потім підемо спати. Спатимемо доби дві. Як тобі такий план дій? Напарнице.
- Напарнику. Мені це подобається. – усміхнулася дівчина, - Найкращий план за останній рік. А ти найкращий напарник.
Телефон Налі задзвонив, вона увімкнула зв’язок:
- Мамо, у мене усе добре, я їм і йду спати, у машину, бо зранку треба бути у відділку. Усе добре, важка справа. Ти ж знаєш, я не можу розповідати. Ти його фанатка? – Налі аж відсторонила мобільний, зібралася з рішучістю відповіла, - Нічого не можу сказати. Ми за нього. Так, за нього. Не знаю, Мамо не катуй мене, по обіді буду вдома. Обіцяю.
Бак із співчуттям подивився на напарницю, хоча не тільки співчуття було у його погляді, усміхнувся, згадав свою матір, от би подзвонила… та мертві не дзвонять, часом приходять уві сні.
Через дві години у кабінеті начальника відділку убивств. Огрядний лафі у гарному костюмі й картатій краватці сидів за старовинним різьбленим столом, серед безлічі спортивних нагород. Подивився на своїх підлеглих, як завжди, з підозрою й легкою зневагою й одночасно повагою. Повагу у погляді начальника Бак побачив уперше.
- Не знаю хто ваш покровитель панове слідчі, та вас призначено захисниками Тая ла Гранджа уточненим наказом зверху, - мовив роздратовано головний, й кинув на стіл планшети з усіма дозволами, - Та я б на вашому місці не дуже радів, бо справа вже вирішена. Його повісять. Суд — лише формальність. Але побігайте. Для здоров’я корисно бігати, так мій лікар каже.
- Ми також не знаємо хто наш покровитель, - розгубилася Налі.
- Хтось із королівської родини, - Припустив начальник відділу у убивств, - Ох, дивіться. Не переломіть собі спини. Амбіції справа хороша та не вартують життя.
Слідчі вийшли з кабінету начальника тримаючи планшети які раніше мали тільки сілдчі групи А. Налі забула як дихати. Бак тримався, аби не почати сміятися у передпокої кабінету начальника.
Гарненька довгонога секретарка з тірту запитала:
- Ще щось?
- Ні, панно, ми вже йдемо, - відповів Бак.
Уже у своєму маленькому кабінеті, зачинивши дввері, він висловив припущення:
- Алі певне натиснула на родичів. Але чому саме нас, наче у них немає своїх детективів?
- Може то прохання ла Гранджа. Дивно. Може й добре що нас, - докинула Налі й таки не втрималася, вигукнула у відповідь на закиди начальника, - Та які бляха амбіції!
- Його власні, - пояснив Бак.
За годину напарники групи П прийшли до лікарні, де після передозування лежала Кікі, чи як вона називалася за посвідченням Кімі ла Морн - танцівниця опери.
Це була велика лікарня з двоповерховим холом, вздовж стіни навпроти великих скляних дверей реєстратура, за загородженням сиділи працівниці лікарні, приймали відвідувачів.
Бак відразу підійшов до гарненької пишної блондинки з червоними кучерями, усміхнувся, показав посвідчення офіцера поліції.
- Чим я можу вам допомогти? – запитала вона з черговою усмішкою.
- Ми можемо відвідати панну Кімі ла Морн? – запитав Бак.
- А хіба я можу вам відмовити? – скривилася реєстраторка.
Налі розкрила перед її очима першу сторінку на державному планшеті, де слідчим надано дозвіл на допит усіх свідків розслідуваної справи.
- На жаль ні, - підморгнув Бак, - Ніяк.
- Ви хоч чемні, - хмикнула дівчина за стійкою, - Попередні волали тут, вимагали невідомо чого. Я думала мене поб’ють.
- Вони ще тут? – занепокоєно запитала Налі.
- Ні, пішли, - відповіла дівчина, - Панна ла Морн плакала, їй ввели заспокійливе, вона трохи сонна.
- Трясця! – Налі хлопнула долонями по білій поверхні реєстратури, - Трясця! Як ти Баку кажеш? Гівняний гівнюк. Чим він дістав ту нещасну, як до нервового зриву довів? Козел!
Дівчина за стійкою аж відсахнулась, та за мить зрозуміла про що говорить поліцейська й аж потяглася до Налі, наче хотіла її обійняти:
- Там блондин був, такий злий, що у мене досі руки дрижать, - докинула, - Обіцяв що мене звільнять. Я переживаю за пацієнтів, а ці наче динозаври.
- Маю надію ті… - Бак ледь втримався щоб не вжити лайку, - службовці сюди більше не повернуться.
- Може ви завтра прийдете, - з надією запитала реєстраторка.
- Ми заспокоїмо панну ла Морт. Нам треба дізнатися кілька подробиць.
Дівчина з реєстратури мусила їх пустити до палати де лежала ла Морн. Охоронець якого найняли батьки Кікі перевірив дозволи й відчинив двері.
Палата була невеличка світла з великим вікном, за вікном лікарняний парк.
Налі побачила як жах спотворює обличчя свідка. Панна ла Морн накрила голову ковдрою й бубоніла:
- Я ні з ким не говоритиму, кожне моє слово діє проти мене. Так вони казали. Що вам ще потрібно, я усе усвідомила, - й заплакала, - Сама виннаа…
До палати вбігла ще одна дівчина. Довге руде кучеряве волосся видавало у ній тірту напівкровку. Вона обурено накинулася на поліцейських:
- Ви хочете щоб Кікі з вікна стрибнула, чи що?! Як так можна? Йдіть звідси. Покидьки, вона не підозрювана вона постраждала, а ви зовсім різниці не бачите, мало вам Тая?
- Прошу заспокоїтися, ми захищаємо й вашу подругу й ла Гранджа, ми хочемо допомогти, - намагалася домовитися з рудою дівчиною Налі.
