Арештованого привели у невелику темну кімнату у підвалі міської в’язниці. Там стояв великий, важкий стіл з металу й дерева. Дерев'яна поверхня столу пофарбована у світлий колір, потріскалася й з часом вкрилася чорними плямами плісняви. На ній запеклися темні плями, схожі на кров.

На столі стояв старий комп'ютер, навколо монітора у безладі лежали стоси паперу. Під стінами темніли полиці з різнокольоровими теками. Навколо столу й під стінами недбало складені папки зі справами. Яскрава лампа висіла під стелею, й навіть чорне павутиння та багаторічне нашарування пилу не пом'якшували її нестерпного сяйва. У кутку під стелею хижо блимало червоне око камери спостереження.

Обпершившись дупою на стіл, під яскравим світлом стояв начальник нічної зміни. Вбраний у чорний тіснуватий однострій, великий й огрядний, наче ще одна шафа. Голомоза голова сяяла під лампою, наче оповита ореолом. У руках чоловік тримав гумовий дубинець, оснащений електрошоком, на поясі у кобурі темний важкий травматичний пістолет.

В’язень розглядав охоронця без страху, вивчав спокійно та уважно.

Не до такого погляду звик старший охоронець міської в’язниці. Роздратовано ступив крок до підозрюваного, навис над ним, дихаючи перегаром. Арештований відступив на крок. Бажаного страху старший охоронець не побачив, лише насмішку й зверхність.

Два молодші охоронці в дверях очікували на наказ розпочати інструктаж. Худорлявий охоронець із червоним обличчям заповзятого п’яниці, керуючись ледь помітним рухом руки старшого, штовхнув в’язня у спину, примовляючи:

- Чого стоїш в дверях? Заходь. Не бійся. Стоїть він тут, бачите… Розслабився.

Від поштовху ув’язнений ледь не впав на старшого охоронця. Здоровило відштовхнуло його від себе й штовхнуло у куток кімнати. Арештований натикнувся на полиці з паперами, впав:

— Чому штовхаєшся? — Дурню, — доброзичливо всміхнувся начальник охорони, вдаючи обуреного вчителя, — який не вихований. А ще з вищого світу. Не вчать вас там манерам. Ой не вчать.

— Нічого, ми його виховаємо, — пообіцяв червонопикий, — буде жити за кодексом.

Третій, невисокий скоцюблений чоловік загиготів:

— Шануй правила твого нового дому, — докинув, зрозумів, що його жарт викликав сміх колег, продовжив, — інструктаж проведемо на найвищому рівні. Запам’ятовуй усе добре — ти тут надовго.

— У нас усі швидко вчаться, — додав червонопикий, — а то, бачите, стоїть він тут…

— Чого розлігся? — гримнув старший охоронець. — Підводься й роздягайся.

— Тобі не звикати, — докинув червонопикий, — усі ви, бачите, там збоченці.

Ув’язнений все ще сидячи під шафами, подивився на тюремників наче зі співчуттям, зітхнув і запитав:

- Чому я маю роздягатися?

Старший охоронець вдарив арештованого ногою у голову, той ухилився, нога тюремника провалилася, здоровило ледь не впав, обперся рукою у шафу й розмахнувся на в’язня дубцем. Загрозливо процідив:

- Хочу, щоб ти своїми дизайнерськими лахами нам унітази помив. Патлатий дурню.

- Після нашого інструктажу, от побачите, він помиє своїм дорогоцінним язиком нам усі туалети, чи що там у тебе застраховане, страхують вони, бачите, язика, - гиготів тюремник з червоним обличчям, - блищатимуть наші унітази як їхні довбані стакани.

— Фужери, — виправив низенький.

— Та один хрін, — огризнувся худорлявий, — тепер, бачите, йому не буде тих хужерів.

— Не маю я наміру лизати ваші унітази, — тихо відповів ув’язнений, — ще нас збоченцями називаєте.

— Чого розпатякався тут? — крикнув низенький. — Без дозволу не смій писка розтуляти!

— Не буду я роздягатися, — голосніше відповів арештований.

- То ми тобі допоможемо, тірту дурнуватий. Може, врешті дізнаєшся, яке життя насправді, бо до цього ти тільки горло дер на тих сценах. Й вино цідив літрами, дівок гарних мацав, — пообіцяв низенький.

Старший охоронець нахилився, потягся вхопити арештованого за комір, та ув’язнений відштовхнув його руку. Здоровило вдарив його кулаком у голову, один раз, другий, потім вхопив за комір пальто, що коштувало як його річна платня і різким рухом поставив тірту на ноги:

— Виховання через дупу завжди якісніше, ніж довбти твою дурну голову у стіну, — процідив старший охоронець.

- Треба бритву знайти, підстригти цього тірту, - мовив низенький і захихотів.

- — Вони, бачите, носять довгі патли, щоб від нас відрізнятися, дурні, — додав червонопикий, — патлаті потвори зі скляних будинків.

Начальник нічної зміни розвернув ув’язненого й штовхнув його на стіл. Низенький оббіг стіл з іншого боку, хотів вхопити тірту за руки. Худорлявий отримав наказ тримати ноги.

Усе як зазвичай: така була розвага у нічній зміні міської в’язниці. Та усе тоді пішло не за планом.

Арештований різко випростався. Очі його, досі спокійні й уважні, раптом загорілися хижим вогнем. Він, немов тінь, ухилився від наступного удару, схопив старшого охоронця за руку і з неймовірною швидкістю заламав його руку назад. Почулося хрускіт кістки та приглушений крик. Низенький охоронець потягнувся до кийка, але арештований, не відпускаючи начальника, блискавично підбив йому руку. Дубець впав на підлогу. Червонопикий завмер, не знаючи, що робити.

Старший охоронець з гуркотом гепнувся, наче важка шафа. Підлеглі здивовано спостерігали за цим несподіваним падінням, наче злітало з п’єдесталу щось віковічне, звичне, те, що мало простояти сторіччями, уособлюючи міцність правової системи. Штанина над коліном старшого охоронця намокала від крові.

В’язень вдарив молодшого охоронця ногою у коліно, й той влігся біля свого керівника.

Худорлявий охоронець вибіг з кімнати інструктажу, зачинив двері й почав горланити на увесь коридор:

- В’язень напав на охорону! Код червоний! Старшого охоронця поранено!

Арештований забрав травматичні пістолети у напівпритомних тюремників. Легко перевернув старий в’язничний релікт на бік. Дошка столу була товстою, масивною, могла захистити від гумових куль.

Двері трішки прочинилися, й у кімнату залетіла граната, почала плюватися сонним газом, а потім вибухнула світлом.

Тірту затримав дихання, звів гашетки травматичних пістолетів.

В’язничні охоронці у протигазах увірвалися до кімнати інструктажу. Тірту стріляв з двох рук. На мить виникаючи з-за столу то з одного, то з іншого боку. Четверо поранених поповзли до виходу, один залишився лежати. Вцілілі, задкувавши, виповзли з кімнати у коридор і зачинили двері.

За якусь мить двері знову відчинилися, просунувся шланг і полилася вода із таким напором, що важкий стіл зсунувся з місця. Шланг крутився, заливаючи усе холодною водою. Струмінь потрапив у лампу під стелею: вона дзенькнула й згасла. Охоронці, не задіяні у триманні брандспойта, витягали трьох поранених, що не могли рухатися.

Воду вимкнули й керівник загону швидкого реагування крикнув з коридору:

- Тай ла Грандж киньте зброю у двері й виходьте з піднятими руками!

- Або що? – запитав Тай.

- Або я втоплю тебе у цьому підвалі, а твої таточки заплатять за ремонт в’язниці, - відповів солдат.

- Тут куль вистачить на усіх вас, - відповів Тай, - Я хочу втекти з вашої збоченої в’язниці. Я отримав інструктаж. Перспектива мені не сподобалася.

- — Клятий тірту! — стогнав старший охоронець. В’язничний лікар вколов йому знеболююче й накладав шину на зламану ногу, - Застрели його Даку, застрели! Якось пояснимо, скажемо, вчинив самогубство, усвідомлюючи провину.

- — Це все ваші дурні інструктажі дядьку Роне, — процідив старший солдат і крикнув до ла Гранджа: — Ув’язнений, ви хочете, щоб розслідування не починалося? Далеко вам доведеться тікати. Ваших батьків тоді також заарештують. Виходьте, за дві години — у вас зустріч зі слідчими. Ви вже довели, що здатні на вбивство.

- — Здається, тут я нікого не вбив, — стиха мовив Ла Грандж, — добре, поки підкорюся, тільки без інструктажів.

- Він ще й вимоги висуває, засранець, - крізь зуби процідив старший охоронець.

З дверей вилетіли два пістолети, й Тай ла Грандж, відомий на планеті Ла оперний співак, вийшов у коридор з піднятими руками. Мокрий з довгим заплутаним волоссям. Дороге пальто тепер нагадувало брудну шмату, біла сценічна сорочка порвалася і забруднилася. Усміхнувся, оглядаючи поранених охоронців, наче був вкрай задоволений тим, що зробив.

- На підлогу курво! – крикнув командир групи швидкого реагування, - Мордою вниз, руки за голову, Трясця він ще й сміється з нас, гівнюк.

Арештований підкорився, бурмочучи:

- А так усе ввічливо починалося.

Охоронець закував йому руки за спиною.

- — Він божевільний — його у дурку треба здати, — бубонів старший охоронець, скривившись від болю.

- У одиночну його, у ту холодну, хай мізки вправить, - наказав старший солдат.