Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

– Ні, Іві, ти нікуди не підеш!

– Мені потрібно! – я вперто обернулася до дзеркала, приводячи обличчя до ладу.

Різнобарвні іскри у волоссі спочатку лякали, змушували сіпатися від несподіванки. Але тепер я була готова, що вони могли з'явитися будь-якої миті – і зазвичай саме в такі моменти відчувала коливання Іньє. Взагалі якимось дивним чином відчувала її всю, по всьому Ерсе. Хоча навряд чи могла б пояснити.

– Ти ще слабка, – наполегливо промовив чоловік. – Давай... я краще відправлю машину за мадам Мріною та Картером.

– Дякую! – озирнувшись, я обійняла чоловіка, утнулася в його плече.

Поки я одужувала, він кілька разів привозив маму з братом. Правда, залишатися тут вони не могли: Картер пропадав у парламенті, а матінка скаржилася, що Драххан на неї тисне.

– Увечері з радістю з ними повечеряю. Але зараз... ти знаєш. Іньє кличе. І Прада не пробачить.

Еллінге прислухався до себе. Зітхнув.

– Куди вона тебе кличе, ніатарі?

Я знизала плечима:

– Не розумію.

Після стрепенулась, осяяна новою ідеєю:

– А сьогодні, випадково, ні в кого немає весілля?

Еллінге дістав з кишені невеликий екранчик, тицьнув пальцем, щось шукаючи.

– Є, – погодився. – У Сьомій північній Вежі. Онагер Альдер та його ніатарі Анні Долінго.

О! Здається, я його згадала! Той чорнявий, який був ще на моєму повнолітті і спочатку хотів боротися зі Сгером та Краффом, але відступився.

– Ось і поїдемо туди, – кивнула я.

Центральна Вежа все ще була зруйнована. Після прориву Іньє в Розлом перестав сочитися Хаос, але навколо нього день і ніч чергували загони драххів. Принаймні, тепер вони могли туди наблизитися, і це не потребувало обов'язкової присутності Намісника. Щоправда, джерело Прада теж виявилося зруйнованим – Еллінге казав, що пізніше займуться його відновленням.

А поки що весь свій час він проводив зі мною.

Йому не подобалася ідея виїжджати з дому, але я просто не могла залишатися осторонь. Жіночі голоси час від часу говорили в моїй голові незнайомою мовою, але емоції, які вони передавали, були цілком зрозумілі. Вся Іньє раптом стала зрозумілою та близькою. Я знала, куди вона мене кличе і що треба робити. І повністю довіряла їй.

Живіт починав виділявся, і останнім часом я полюбила легкі, зручні та вільні сукні драххів.

Брен віз нас повільно та обережно, і весільну колону ми наздогнали вже майже біля Башти.

В очах драххів читався подив: жінки зазвичай не були присутні на їхніх церемоніях. Але це наші, людські ніатарі. Звідкись я точно знала, що раніше весілля завжди були святом, на якому обов'язково спліталися Іньє та Маньє. І благословлялися Прадою. І всі запрошені чоловіки та жінки ділилися частинками своєї сили, складали в скарбничку сім'ї, що зароджувалася.

Що б драххи не думали, вони не дозволяли собі сумніватися у діях Намісника та його ніатарі. Навпаки, припали на коліно, висловлюючи безмірне захоплення та відданість.

Ніхто поки не знав, чим обернеться такий приплив Іньє у світ, але відчули її вже всі. Останнім часом драххи ходили в якійсь, я б сказала, ейфорії.

Моє волосся розгорілося, поки я наближалася до нареченого і нареченої. Драхх із сумнівом глянув на Еллінге. Чоловік, мабуть, кивнув, поки я вітала молодят, потискаючи руки переляканої ніатарі. Адже й сама нещодавно була такою ж... А зараз почала розуміти: дракони – найкраще, що трапилося в моєму житті!

– Я братиму участь у вашій церемонії, – промовила.

– Вважатиму за честь, – схилився Онагер, приклавши долоню до серця.

Так дивно було спостерігати церемонію з іншого ракурсу. Опинитися першою в цій спіралі, навіть раніше за Намісника. Саме так, як мене вела сила. Тримати за руку Анні, бачити, як візерунки на підлозі та стінах Вежі загоряються сріблом, а потім різнокольоровими іскрами. Чути мірний хор голосів і передавати, передавати через себе силу Іньє у долоні нареченої.

Додому я повернулася стомлена, але неймовірно задоволена.

Увечері, як і обіцяв, Еллінге привіз маму з Картером. Брат був в офіційному одязі, ніби тільки з парламенту.

– Ви пропустили суд, дх'ере Наміснику, – промовив, розміщаючись за столом.

Ленсі клопотала навколо, поки матінка обіймала і обмацувала мене з усіх боків.

Насторожившись, я кинула погляд на чоловіка.

– Пропустив, – знизав той плечима. – І без мене було кому судити, певен, рішення ухвалили справедливе.

– Лорд Марак? – пробурмотіла я, сідаючи на відсунуте Сольгардом сидіння.

– І всі, хто брав участь у бунті, – кивнув чоловік.

Я кинула тривожний погляд на Картера. Брат з деяким замішанням опустив голову.

– Лорд Орінго не брав участі в заколоті, – відповів Еллінге. – Він був введений в оману. Ми зараз розробляємо програму... щоб відкрити людям трохи більше інформації. Мовчання себе не виправдало.

– Давно пора, – погодилася я. Обернулася до брата: – І яке рішення винесли?

– Їх залишать під вартою на десять років, – озвався той.

Не стртять. Хоча десять років – термін не малий, але все ж таки я відчула полегшення. Адже можливо за цей час щось зміниться. І самі вони також можуть змінитися. Адже вони не бажали поганого... напевно. Адже це Хаос вплинув! А вони лише хотіли звільнити своїх ніатарі...

Докучлива думка не давала спокою, і я знову глянула на чоловіка:

– А Сгер? І його батько? Що з ними?

– Ніхто з них більше не потурбує тебе, Іві, – похмуро відповів Еллінге.

– Що... ти з ними зробив?

– Їх і кількох сподвижників, яких вони зуміли зібрати, відправили до тих земель, де ніколи не було і не буде ані Прада, ані Маньє.

– Але ж вони... можуть повернутися?

– Іві. Є місце, де містять небезпечних драххів. Адже у нас теж... всяке трапляється.

– На Ерсе? – вразилася я.

– Воно добре охороняється. Не турбуйся. Воно повністю відгороджене від сили Прада, тому повернутись звідти неможливо. Це – покарання тим, хто порушує і без того тендітну, нестабільну рівновагу у світі.

– Краще розкажіть, чи ви вже придумали ім'я моєму онукові? – вирішила перевести розмову матінка.

***

З тих пір я не пропускала жодної церемонії. Я не знала, скільки часу мені залишилося, але відчувала, що маю роздати, провести якнайбільше Іньє.

Енір заходив раз на кілька днів, іноді ми з чоловіком самі їздили до нього на перевірку.

Сьогодні нам довелося чекати біля дверей. Еллінге хмурився – Намісника завжди приймали в точний час, не змушуючи очікувати жодної хвилини. Але зараз Енір не відповідав на виклики і двері його кабінету були замкнені.

І коли лютий синій дракон уже готовий був трощити та рвати все навколо, клацнув замок. На порозі з'явився лікар із зовсім ошалілими очима. Ззаду нього стояли не менш ошаленілі Онагер з Анні.

– Дівчинка... – пробурмотів Енір, нервово смикаючи в руках свій особистий екран, такий самий, як у Еллінге. – Ви уявляєте? Вибачте, дх'ере Наміснику, я не міг повірити, кілька разів перевірив. У дх’ерри Альдер буде дівчинка! Це неймовірно! Дх’ерра Ілес, ви б... е-е-е... приглянули Анні? Ну, напевно, їй знадобиться сила... це ж... у цьому світі у нас ще жодного разу не народжувалися дівчатка! Адже це...

– Неймовірно, – пробурмотів чоловік, поки я обіймала Анні, запевняючи, що допоможу, чим зможу.

Це ж... це означало, що ніатарі більше не будуть потрібні. Принаймні, такими, як зараз. Та й узагалі, з приходом Іньє, напевно, вибирати стане легше. Інакше. Можливо, у молодих з'явиться шанс познайомитись, зрозуміти, наскільки підходять один одному. Може, дракони зможуть знаходити своїх істинних? І тоді дівчата самі захочуть стати цими істинними. Адже дракон насправді дбає про свою половинку. Готовий заради неї на все. А враховуючи, як довго вони були цього позбавлені...

– Будь ласка, проходьте! – схаменувся лікар.

Я зайняла місце на знайомій лежанці. Усередині щось змінювалося, я вже не сприймала малюка як чудовисько, яке мене вб'є. Навпаки, готова була віддати життя – аби жив він.

Еллінге не відпускав мою руку ні на мить, поки лікар робив усі необхідні перевірки. Вдома чоловік часто розмовляв з малюком, і це мені так подобалося!

– Все гаразд, Ілес, – посміхнувся Енір, розвертаючи до мене екран.

На ньому виднілася маленька головка, ручка, стиснута в кулачок... Це просто диво, завдяки технологіям драххів я могла бачити свою дитину ще в животі! Еллінге навіть зробив кілька картинок, щоб забрати з собою.

Коли ми виходили, мало не зіткнулися ще з одним лікарем. У комбінезоні під темно-сірий колір свого Маньє він ледь не врізався на порозі в Еллінге. Відступив, вклонившись, але мій чоловік, мабуть, щось знав. Пильно вдивився у вічі, кивнув вимогливо.

Лікар, з яким мене не познайомили, хитнув головою. І я якось одразу все зрозуміла.

– Сьогодні... хтось народжував? – прошепотіла. З самого падіння Вежі чекала та боялася цього моменту.

Еллінге промовчав, але це було промовистіше за будь-які слова.

– Вона не вижила? Так? – я глянула на сірого, обернулася до Еніра.

– Вам не треба турбуватися про це, дх’ерро Ілес.

– Але... я так сподівалася...

– Ми всі сподівалися.

– Ідемо, Іві, – чоловік посміхнувся, уводячи мене до сходів.

За традицією ми ходили додому пішки, взагалі намагалися більше гуляти.

– Може... треба мені... прийти? – думки все ніяк не залишали.

– Тобі цього точно бачити не варто, – вперто стиснув губи Еллінге.

– Але, може, я змогла б допомогти?

– А ти відчувала поклик сили?

На жаль. Не відчувала, і якби не побачила лікаря, ні про що не знала б.

Ми брели вулицею, щоб за звичкою зазирнути на дитячий майданчик. Мені подобалося уявляти, як грає мій син, разом з Еллінге. Я розуміла, що Розлом може знову відкритися будь-якої миті, але дуже хотіла вірити, що цей момент настане нескоро.

– Іві! Дх’ерро Сольгард! – до нас назустріч майже бігла Уліна.

Я зупинилася. Еллінге недолюблював її, але я давно вже вибачила. Зрештою, якби вона не наслухалася Сгера і не переконала мене тікати, хтозна, чим усе закінчилося б?

– Це правда? – трохи захекавшись, вона вхопилася за мої руки. – Ніатарі, на весіллі якої ти була, чекає на дівчинку?

– Як швидко ширяться чутки, – посміхнулася я. Здавалося, скільки ми там пробули у лікаря. Не більше години.

– І вона... не помре? – очі Уліни розширилися, в них тремтів жах.

Все ж таки дружина Краффа з'ясувала правду. Я лише зітхнула:

– На жаль, я знаю не більше за тебе.

– Але ти ж... це ж ти провела енергію! Іньє, або як там її. Ти повинна поділитися зі мною!

Не сказала б, щоб почувала себе чимось їй винною. Але відповісти не встигла. Чіпляючись за мої руки і заглядаючи в очі, Уліна заблагала:

– Будь ласка, Іві! Я не хочу вмирати! Я не можу вмирати! Це... це так несправедливо! Я ж... я ж попередила тебе!

– За цькуванням Сгера! Котрий спробував мене спіймати! – не стрималася я.

– Я хотіла якнайкраще! Думала, з ним ти не помреш! Будь ласка, Іві!

Я марно прислухалася до себе.

– Вибач, – пробурмотіла, хитаючи головою. – Іньє не відгукується.

– Зроби щось!

– Я не можу керувати нею.

– Чому? Чому вона не хоче, щоб...

– Ми гадаємо, – вступив Сольгард, і я майже побачила перед собою того моторошного драхха, якого колись зустріла на набережній. Навіть Уліна злякано відступила, відпустивши мене. – Що річ у часі зачаття. Ті, кого Іньє не наситила до зачаття, не сприймають її. Лікарі намагаються знайти вихід.

Користуючись можливістю, він поспішив мене відвести. І навіть, здається, викликав Краффа, щоб той заспокоїв дружину.

– Це правда? – запитала я.

– Ми обговорювали з Еніром, – кивнув чоловік.

І коли він встигав? Адже весь час поряд зі мною! Навіть справи вів через екрани та свого повіреного Вальтарра!

– За минулі віки чого ми тільки не перепробували, Іві. Навіть намагалися витягувати дітей прямо з живота, але так помирали обоє. У процесі пологів мати віддає дитині крихти своєї сили, даючи їй життя. Але зараз, із поверненням Іньє, з'явилася надія.

– Отже, і я... я ж теж завагітніла до падіння Башти та повернення Іньє?

– Ти завагітніла за стінами. Твої канали дуже сильні, скільки Іньє ти через себе прокачала. Я... – голос чоловіка зірвався, він притягнув мене до себе. – Я молюся всім вищим силам, якщо вони існують, щоби ти залишилася зі мною. З нами.

Чути від нього такі слова... Вони проникали в саму душу, і, здається, навіть наш син відповідав на них, намагався штовхатися своїми крихітними ніжками.

– І ще, – додав чоловік, вдивляючись у мої очі. – Ти моя істинна. Ти повернула мене з Розлому. Я не віддам тебе Хаосу. Не відпущу.

І я вірила. Дуже хотіла вірити, що не віддасть і не відпустить.

Продовжувала вивчати мову та устої драххів. І як Еллінге не намагався зупинити, ходила на всі весілля. Навіть попросила Вальтарра давати мені списки тих, хто одружувався на Драххані. За межі острова Сольгард мене, як і раніше, не випускав, навіть до мами.

Я не знала, що чекає на мене попереду, але знала, що зробила все можливе, щоб полегшити життя та вагітність усім ніатарі. Таким же, як і я. І скільки могла, проводила через себе цю дивовижну різнобарвну силу. Іньє. З приходом якої весь світ наповнився новими, яскравими фарбами.

Ерато Нуар
Смерть моя, життя моє

Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу куплену книгу!