Здавалося, день тягнувся нескінченно повільно. Лише надвечір з'явився захеканий Вальтарр – особистий помічник Еллінге Сольгарда.
Ледве утримавшись, щоб не кинутися до нього з питаннями, Еллінге розвернувся, поглядом спонукаючи говорити.
– Вона... – не встигнувши віддихатися, почав Вальтарр, змушуючи кров закипати у венах, – ніатарі.
Сольгард видихнув. Ніатарі. Чудово. Отже на балу її повноліття він зможе заявити на неї права. Інші претенденти не посміють кинути виклик самому наміснику!
Але серце не поспішало заспокоюватись, тривога не відпускала.
– Коли повноліття? – нахмурившись, поцікавився він.
Вхопивши ротом повітря, Вальтарр видихнув:
– Сьогодні!

— Ерато Нуар

Смерть моя, життя моє