Раді Вас бачити!

- Та поясни ти, що сталося то?

 

- Оль... Він... - крізь сльози намагалася сказати, але мене різко знудило, і я ледве встигла добігти до ванної.

 

Ось уже дві години Оля заспокоює мене. Телефон розривається від дзвінків. А ще за пів години до Олі у двері почали тарабанити!

 

- Це, напевно, він! Оль, не відчиняй! Не хочу його бачити! Не хочу зараз його чути! - просила я.

 

- А я не вірю в те, що він міг тобі зрадити! Він так на тебе завжди дивиться! Не може людина так кохати і спати з іншою! Я б його послухала!

 

- А я ні! - Оля пішла до дверей, я побігла за нею, намагаючись її зупинити, почула знову, як у двері тарабанили, і голос цієї скотини, що розбив мені серце.

 

"Якщо ти не відчиниш зараз двері, я їх виламаю!"

 

- Я відчиняю! - крикнула Оля, і відчинила двері, я не встигла її зупинити. За дверима стояв злий і скуйовджений мій новий чоловік. Оглянув мене з ніг до голови, потім ступив у квартиру.

 

- Іди геть! Не хочу тебе більше бачити! - одразу позначила я свою позицію, Микита незадоволено хмурився весь цей час, потім підлетів до мене, перекинув мене через плече і став спускатися зі мною вниз.

 

- Відпусти! Скотина! Кобель! Сволота! Не чіпай мене! У-у-у-у! - почала бити його я по спині, але Микита і слова не сказав, розблокував машину, посадив мене на сидіння, пристебнув, зачинив двері і поки обходив машину, заблокував двері, щоб я не змогла вибратися. Я встигла лише відстебнутися, коли двері відчинилися з боку водія, і Микита знову мене не пристебнув.

 

- Ми зараз поїдемо додому і все спокійно обговоримо! - впевнено сказав він.

 

А мене страшенно це розлютило, може це гормони, але слухати його я не хотіла, він намагався щось сказати в машині, поки гнав додому, але я його слухати не стала, називала всіма лайливими словами, що тільки знала. Хотілося видряпати йому очі, побити його, побити в його будинку посуд, все що завгодно! Мене дикі ревнощі беруть, як уявляю, що він так само, як мене цілував і пестив її. Я не хочу цього уявляти, не можу... ці картинки, що я сама ж собі намалювала, просто вбивали мене морально. Злість минула, у мене тепер сталася істерика. Я раптом гірко заплакала! Я так сильно в житті своєму не ридала. Микиті довелося зупинити машину, він намагався мене заспокоїти, але мені було лише гірше від цього! Я не хотіла, щоб він мене тепер взагалі торкався. Била його по руках, коли він намагався мене обійняти.

 

Зрештою Микита знову завів машину і на великій швидкості ми швидко приїхали додому.

 

Я трохи заспокоїлася, але на очах усе ще були сльози. Микита відчинив двері, а я не збиралася йти в той будинок, де побувала Лера!

 

Довго Микита не чекав, знову перекинув мене через плече і поніс у будинок. Цього разу мене конкретно знудило.

 

- Пусти! Пусти, чуєш! - била я його кулачками по спині, але це на нього не діяло!

 

- Пусти! Мені зле...- цього разу він мене послухав, спустив на ноги, і щойно мої ноги торкнулися підлоги, я побігла нагору, чомусь про ванну на першому поверсі я зараз не згадала. Прямо на другий поверх у ванну, там мене знудило. Довелося кілька хвилин приводити себе до ладу, чистити зуби, вмиватися...

 

До кімнати я вийшла замучена з рушником у руках. Не дивилася зараз на Микиту, думала ще раз обізвати його кобелем, як живіт скрутило, і мене вирвало ще раз. Задовбав цей токсикоз.

 

Знову привела себе до ладу і цього разу присіла на ліжко. микита довго дивився на мене, потім підійшов, присів навпочіпки і зазирнув у мої очі, і так щиро посміхнувся… кобель такий!

 

- Кицю, а ти нічого не хочеш мені сказати? - усміхнувся він

 

- Хочу! - відповіла і побачила, як він посміхнувся в очікуванні почути від мене такі бажані слова.

 

- Я... я йду від тебе! - озвучила я, і спочатку побачила здивування в його очах, потім він насупився.

 

- Що? - не очікував він від мене такого, мабуть.

 

- Йду! На розлучення подам! А ти й далі спи зі своєю Лерою! Я цього просто не витримаю, особливо зараз!

 

- Кицю! Ну що ти таке кажеш? - а я цього разу насупилася і встала.

 

- Я поживу в батьків поки що! - і рушила в бік виходу, але Микита не дав мені ступити й кроку.

 

- Ти мене вислухаєш! І нікуди ти не підеш! - провів мене в глиб кімнати, і знову посадив на ліжко, сам сів поруч, але руки мої не відпустив.

 

- Лера справді сьогодні приходила! Але все було не так, як ти собі встигла нафантазувати! Я так поспішав до тебе! Так скучив, і навіть зрадів, що тебе не було вдома. Думав влаштувати тобі романтичний вечір!

 

- У тебе це вийшло! Дуже романтично...

 

- Помовч, будь ласка, і дослухай! - перебив він мене, незадоволено насупивши брови, я вирвала свою руку і схрестила обидві руки в себе на грудях.

 

- Після дороги одразу пішов нагору, прийняти душ... Лера досі мала ключ від нашого будинку, тож вона спокійно увійшла і застала мене в душі. Вона обійняла мене, і я подумав, що це ти, але одразу ж зрозумів, що це хтось інший, коли вона повністю притулилася до мене своїм тілом. Я вигнав її, забрав ключ, щоб таких моментів більше не повторювалося.

- Як вдало вона вибрала час приїхати, коли мене немає і ти один удома! - фиркнула я

 

- Я розумію, який це має вигляд, але, Кицю... я кажу тобі правду! - щиро подивився він у мої очі.

 

- Хіба ти не бачиш, як сильно я кохаю тебе? Я доводжу тобі це щоночі! Мені не потрібен ніхто крім тебе! Я так тебе добивався! Змусив розлучитися з чоловіком, одружив на собі! Чи робив би я це, якби мені потрібна була Лера? - поставив він цілком логічне запитання. Варто, звісно, задуматися, але образа в мені сильна, та й гормони розігралися не на жарт.

 

- У нас не було сексу кілька днів, я ж не знаю, чи зміг ти втриматися, а тут твоя Лера! І взагалі!!! - сяйнула раптом думка, - Ти до неї міг їздити в будь-який час, поки я тебе тут чекаю. До мене ж ти в обід приїжджав, коли я ще з Колею жила, що заважає тобі так само зустрічатися з нею? - сама надумала, і самій погано стало на душі від такої здогадки.

 

- Тебе понесло, Кицюню... ну навіщо мені Лера, якщо на мене вдома чекає смачна вечеря і найбажаніша жінка на світі?! - насупився він

 

- Не знаю! Хто вас чоловіків зрозуміє! Чому ви раптом наліво ходити починаєте! - фиркнула я, і знову відвернулася від нього.

 

- Рідна моя, кохана! Мені ніхто крім тебе не потрібен! Ти моя, моя кохана дружина! Я нарешті можу бути з тобою повністю щасливим! І здається, ти маєш мені щось іще сказати? - ласкаво торкнувся він моєї руки і з любов'ю подивився на мене, чекаючи заповітних слів. Ну, якщо він так хоче...

 

- Сьогодні ти спиш в іншій кімнаті! - видала я і побачила, як він усміхнувся. Фіг тобі, не скажу того, що так хочеш почути! Я надто сердита на тебе.

 

- Ну, Кицю... я так сумував, а ти хочеш позбавити мене найдорожчого?

 

- Так і знала, що тебе моє тіло більше цікавить, ніж я сама! - тут же стала заводитися я.

 

- Ти стала такою вразливою! Потрібно буде звикати до такої зміни твого настрою! Але я дуже щасливий, рідна! - на емоціях Микита все ж притиснув мене до себе і чмокнув у губи. Добре, що одразу відсторонився! Я вже думала себе захищати!

 

Щасливий він! Подивися на нього! Я вже зрозуміла, що він здогадався про моє становище. Але в голос цього я йому не скажу, я ще не вирішила, що з ним робити!

 

- Я з тобою сьогодні більше не розмовляю! - повідомила я його і знову відвернулася. Микита взяв свою подушку і все ж залишив мене одну. Благо він мене послухав.

 

Дістала телефон із кишені й набрала Ольку.

 

- Ну і? - ні привіт, ні здоров, одразу запитала подруга.

 

- Що і? - у такій самій манері відповіла їй.

 

- Знову надумала собі? Не так зрозуміла? Як він пояснив побачене? - перепитала подруга. Довелося їй усе розповісти.

 

- Ось у це я повірю. А в те, що він тебе зрадив - Ні! Фрось, ну ти сама подумай... У Кольки він тебе забрав! Розлучитися змусив, до себе перевіз, одружив на собі! Ще, до речі, не бачила, що б чоловік так одружитися хотів, як твій Микита! Він так тебе домагався, щоб що? З Лерою цією нишком спати? - озвучила вона доводи Микити.

 

- У нас сексу не було кілька днів, може він не стримався! Ти б знала який він пристрасний! Може йому сексу не вистачає, а тут ця Лера...- озвучила я свою версію тепер.

 

- Дурепа ти Фроська!

 

- Сама така! І взагалі досить обзиватися! - образилася я.

 

- Ну пробач! Пробач, люба, я забула, що ти у нас тепер вагітна! Вразлива і недовірлива стала! Ось що, обміркуй усе ще раз, і не ображай мені Царьова, він у тебе хороший! Мені подобається! - надихнула мене Олька.

 

- Легко тобі сказати! А я ще сердита на нього!

 

- Ну позлись, якщо тобі хочеться! Це нормально! Але не перебільшуй!

 

- Бувай! - закінчила я цю розмову.

 

- Бувай!

 

Микита до мене більше не заходив, я прийняла душ і вляглася спати. Їсти зовсім не хотілося.

 

Ранок почався не з токсикозу, а з чаю з круасаном. Дбайливий чоловік залишив біля мого ліжка тацю. Прокинулася від того, що він поцілував мене в щоку. Не стала собі відмовляти і взялася за сніданок. Прийняти душ і переодягнулася, спустилася в низ, побачила Микиту, що снідав таким самим, як приготував мені... ось що значить вислів "до хорошого швидко звикаєш"... Уже звик, що я сніданки, обіди і вечері роблю, що їжа в холодильнику завжди є! А я цей тиждень готувати не можу, мене від запахів верне...до речі про це.

 

- Доброго ранку, Кицю...- хотів ще щось сказати, але помітив, як мене різко знудило. Я прикрила рот рукою і побігла до вбиральні на першому поверсі. Микита пішов слідом.

 

- Потримати тобі волосся? - надто задоволений він був! Подобається, що мене нудить! Звісно, не його вивертає щоранку, і не йому потім народжувати! Дитину він захотів! А я тепер мучуся?

 

Нічого не відповіла. Умилася, привела себе до ладу і пішла нагору, адже зубна щітка там. Ось тепер мій сніданок пішов. Знову голодна. Останні два тижні, це мій типовий стан...

 

Потрібно випити вітамінки.

 

Взяла упаковку таблеток і пішла вниз за водою. Микита, побачивши в моїй руці баночку, насупився, і перед тим, як я закинула до рота таблетку, він перехопив мою руку!

 

- Що це? Це не зашкодить? Ти консультувалася з лікарем? - насторожився він.

- Ні! Не консультувалася! Але без них я тобі весь будинок заблюю, мене страшенно нудить! Довбаний токсикоз! Все, ти задоволений? Я сказала це! Я вагітна! - озвучила я, і помітила щасливу посмішку на його обличчі, мені здається, у нього навіть очі зараз засльозилися.

 

- Рідна моя, Кохана! Я такий щасливий! Ти моя хороша! Я так цього чекав! - обійняв мене Микита і став цілувати все моє обличчя. Після міцно обійняв і стояв так зі мною мовчки вже хвилин п'ять. А я знову розплакалася! Це було так... емоційно! Емоції нахлинули на мене! Микита був таким щасливим, і я планувала сказати йому про це зовсім не так!

 

- Кицюню! Ну ти чого? Знову плачеш? Моя хороша, ти стала такою чутливою! Це все гормони! І це так чудово! Не плач! Або я зараз із тобою заплачу! - додав він, а я засміялася в голос, уявляючи як такий дорослий чоловік зараз почне плакати.

 

- Поїхали до лікаря! Я знаю одну приватну клініку, там гінекологом працює подруга моєї мами, вона дуже хороший фахівець. Вона подивиться тебе... і про пігулки ці запитаємо... поки не пий, добре? - я просто кивнула.