Раді Вас бачити!

- Пєсков! - Микита вийшов уперед ще на кілька кроків попереду мене, - Вибирай висловлювання! Я не дозволю так розмовляти зі своєю дружиною! - перший раз чую такий холодний тон у Микити, всередині живота ніби все похололо.

- Ти! СЕО компанії! Не міг знайти собі бабу? Потрібно було в мене забрати? Навіщо ж так дріб'язково?

- Я забрав те, що ти не цінував! - після цих слів Коля зірвався і вдарив Микиту кулаком по обличчю, я скрикнула і відійшла назад, прикрила рот рукою, і була здивована, що Микита ніяк не захистився від цього удару.

- Згоден! Це я заслужив!

- Ти справжнісінький мудак, Микито Станіславовичу! - Коля замахнувся для ще одного удару, але цього разу Микита вже не був недієвим, перехопив руку і вивернув її йому за спину!

- Микита! - вигукнула я перш, ніж побачила, що Микита вже встиг скрутити Колю.

- Що Фроська, багатенького життя захотіла? Вискочила за багатенького татуся і думаєш, що щастя за гроші купити можна? Ти помиляєшся! Тобі все це повернеться! Так як ти вчинила зі мною... Зі сторицею повернеться! Ось побачиш!

- Пєсков! Я востаннє попереджаю!

- Пусти! - крикнув Коля і Микита штовхнув його вперед, Коля впав, але різко піднявся і кинувся на Микиту, але той знову заламав Коліні руки за спину.

- Микита! Коля! Боже! Припиніть! - занервувала я.

- Я б тобі зараз врізав, але не хочу, щоб Фрося ще більше хвилювалася, їй зараз не можна!

- Ти вже й дитину їй зробив? Швидко працюєте пане директоре! - уїдливо сказав Коля і з осудом глянув на мене.

- Пєсков, пішов геть! І більше, щоб я тебе не бачив, мені не потрібно викликати охорону, я й сам можу тебе зі сходів спустити! - знову чую цей моторошний голос свого чоловіка, внизу неприємно занило, я сіла на найближчий стілець.

Коля зі злістю грюкнув дверима, а Микита швидко підійшов до мене. А я розплакалася, закрила долоньками обличчя і розридалася.

Тоді Микита сів сам і посадив мене до себе на коліна. Обійняв і потягнувся до телефона на столі.

- Людо, скасуй на сьогодні всі зустрічі. Мене сьогодні вже не буде! - сповістив він секретаря. А я схлипнула і, обнявши його за шию, уткнулася носом у його плече.

- Кицю! Ти як?

- Від переживань живіт розболівся! - від мого коментаря Микита напружився весь.

- Та-ак! Поїхали в клініку! Дорогою наберу Клавдію Степанівну! - а мені самій стало не спокійно на душі. Я просто мовчала і мовчки йшла за Микитою.

- Ну що, поки що все нормально! - сповістила нас Клавдія Степанівна, після повного огляду та УЗД.

- Знову це ваше "поки" - насупився Микита.

- Так! Поки... я що тобі казала? Нервувати Фросі не можна! Емоційна вона в тебе дуже! А її емоційний фон зараз не стабільний. Вже не знаю, що там у вас сталося, але намагайтеся поменьше таких переживань зазнавати! Майбутня матуся має жити в любові й гармонії. А тепер залиш нас із Фросею на хвилину наодинці, мені дещо сказати їй потрібно, не для твоїх вух! - Микита просто кивнув і мовчки вийшов.

- А тепер інформація для тебе! Усе в тебе там добре! Вагітність протікає чудово, хоч і рано робити висновки ще, але всі показники в нормі, про емоційне зло я в основному для Микити сказала, щоб беріг тебе! А так, куди ж у нашому світі без нервів то! Не нервувати, звісно, було б ідеально, але не обов'язково зриватися до мене через усілякі дрібниці! - усміхнулася Клавдія Степанівна.

- Кого хоч хочете?

- Це в Микити треба питати! Це він цією дитиною одержимий, мені особисто байдуже, хлопчик буде чи дівчинка... Та й узагалі ваші ці побажання... здається мені, що ви тільки гірше зробили своїми цими рекомендаціями для нього. Ви не уявляєте, який Микита вдома зі мною! Як курка-насідка! Чхнути без нього не можна, а зараз так взагалі... хоч із кімнати не виходь! - невдоволено підсумувала я, а Клавдія Степанівна лише розсміялася на мої слова.

- Я знаю, що Микита дуже чекає на цю дитину, сама знаєш, адже йому вже не двадцять років! Він буде чудовим батьком, як і його батько - Станіслав. Змирися! - по-доброму посміхнулася мені лікарка, а я вирішила вже попрощатися, бо відчуваю, що Микита там рознервувався.

Так і є, виходжу з кабінету і бачу його насуплені брови, стурбований погляд. Підходжу, усміхаюся, притискаюся до нього й обіймаю за талію.

- Усе в нас буде добре! - усміхаючись промовила я і поцілувала свого чоловіка.

Минуло вже п'ять місяців. Мої думки зараз тільки про моє майбутнє малятко! Микита вже двічі робив ремонт у дитячій кімнаті, не міг визначитися, якого кольору будуть стіни, бо стать дитини ми досі не знаємо, так домовилися з ним.

Іду сьогодні в клініку на плановий огляд і згадую те, як ми провели цей новий рік.

Мрія Микити збулася, коли годинник бив дванадцять ночі, і ми дивилися на новорічний салют, Микита обіймав мене за мій уже величезний живіт, притискав до себе спиною, а у віддзеркалення вікна я бачила його посмішку і те, як його очі блищать. Розвернулася в його обіймах і справді побачила, що він щасливий. "Спасибі тобі, кицю" просто сказав він мені тоді, але я побачила по його очах усе те, що він не озвучив.

Зараз ось не поспішаючи підходжу до клініки, бо спеціально попросила водія таксі висадити мене за квартал до клініки, щоб я пройшлася пішки. Мені потрібно ходити, а мені тяжко і я лінуюся, тому хоч квартал проходжу пішки.

- Фрося? - почула я до болю знайомий голос.

Коля. Зовсім не очікувала я його зараз побачити... Як же він усе-таки змінився. Відростив бороду, волосся тепер коротке. Змінив зачіску. Видно, що став відвідувати барбер-шоп. Сіре пальто, годинник... видно, що дорогий. Виглядає він непогано, я аж здивувалася. Поки його розглядала, він також розглядав мене.

- Якщо ти знову будеш мене ображати, то я краще піду, мені, знаєш, хвилюватися не можна, особливо зараз, на останніх термінах! - поклала я руку собі на свій великий животик.

- Ні, Фрось! Я не буду! Взагалі ти вибач мене, я... - тут мене перервав дзвінок телефону, Микита дзвонить, бо вже п’ять хвилин як я мала бути у гінеколога! Ця його турбота за стільки часу перестала так сильно мене дратувати, я сприймаю це вже спокійно. Просто в один момент якось зрозуміла, що він дуже хвилюється... і схоже йому буде гірше, ніж мені, коли я піду народжувати. Напружує, звісно, ця "турбота", але я "знайшла на що скаржитися", так би Олька сказала.

- Так, Микит. Ну затрималася! Пішки квартал пройшла, сам знаєш, мені ходити потрібно! Ні! Я вже майже дійшла! За п’ять хвилин буду! - відповіла разом на всі запитання Микити і тепер уже подивилася на Колю.

- Коль, рада була побачитися, але мені потрібно до лікаря, а то чоловік знову дзвонити буде, він більше, ніж я переживає! - усміхнулася я і, не давши йому сказати й слова, поспішила в клініку. Клавдія Степанівна, як завжди, дала направлення на аналізи, завтра доведеться йти здавати. Навіть якось не добре вийшло. Побачилася з Колею, а так і не поговорили, може він уже відійшов і готовий був нормально поговорити?

Сьогодні домовилися з Микитою, що мені потрібно буде пів години його почекати і він мене сам забере, щоб я не викликала таксі.

Вийшла з клініки і знову побачила Колю.

- Коля?

- Привіт, Фрось! - а я вже насторожилася, перший раз випадково побачилися, але зараз, на тому ж місці...

- Ти що стежиш за мною? - насупилася я і руку поклала на живіт.

- Ні! Я просто знав, що і сьогодні ти будеш тут. Ми можемо поговорити?

- Навіщо це тобі? - так само з недовірою подивилася на нього, - І звідки ти дізнався, що я буду тут?

- Ось якраз розповім тобі все. Ходімо в кафе, через дорогу! Не зручно на вулиці говорити, та й тобі важко, напевно, зараз довго на ногах?

- Якщо ти щось задумав, то Микита...- але продовжити Коля мені не дав, перебив.

- Нічого такого! Присягаюся! Ми ж не чужі одне одному люди, я просто хочу поговорити...

- Гаразд тоді... підемо... - повільно пройшли ми через дорогу, Коля піклувався про мене. Відкрив переді мною двері, допоміг зняти шубку. До Микити я звикла, що він такий, а ось Коля... ну і ну!

- Ти маєш чудовий вигляд! Така цікава! Вагітність тобі личить! - почав він із компліменту.

- Дякую, ти теж нічого! Став краще виглядати! - сказала я правду. І на кілька секунд між нами була тиша.

- Так, люб'язностями обмінялися, давай відразу до справи? Що ти там мені сказати хотів, за мною має скоро Микита заїхати!

- Я просто хотів вибачитися! За ті слова, що наговорив тобі, що не зрозумів тебе. Тільки коли ти пішла від мене, я задумався над твоїми словами. Над нашим життям... і зрозумів, що я справді не цінував, що мав! Тільки ось зрозумів це занадто пізно! Ти вже стала Царьовою...

- Я рада, що ти зрозумів мене, Коль. Але і ти мене вибач, зараз на свіжу голову, коли ти все зрозумів і усвідомив, я теж була не права. Просто так вийшло! Я познайомилася з Микитою, коли приїхала до бабусі напередодні Нового року! Я сама від себе такого не очікувала, мені було соромно за те, що я за твоєю спиною... була з Микитою! - важко мені давалися ці слова.

- І я хотіла, щоб ти знав, я ж не через гроші. Зовсім не через гроші з Микитою! Я просто закохалася... я взагалі не знала, хто він такий, коли з ним познайомилася... і для мене було цілковитим шоком дізнатися, що він СЕО компанії, в якій ти працював! Повір!

- Я тебе зрозумів! Ти знаєш, а я ж згадував тебе дуже часто, особливо останні рази, що ми з тобою бачилися. Ти помітно погарнішала, і причиною тому був не я! Тоді я усвідомив, що причина в мені була, найімовірніше. Я дуже шкодую, що тоді не прислухався до тебе, що не зрозумів тебе тоді! Я справді не бачив проблем у тому, як ми жили, мені здавалося, що з часом так живуть усі. У моїх батьків було так само.

- Я почав замислюватися про твої слова, коли вперше почув від тебе про розлучення. Але, судячи з усього, сімейний психолог нам би вже не допоміг, ти вже тоді була з Царьовим... у будь-якому випадку я зрозумів, що запізнився, але хочу, щоб ти знала, що я дуже шкодую про те, як у нас усе склалося, і що в підсумку ми розлучилися...

- Як би там не було, у мене тепер інша сім'я, Коль. Я заміжня, і я кохаю Микиту, і ось зовсім скоро у нас з'явиться дитина!

- Так, я розумію. Просто хотів, щоб ми нормально поговорили! Адже ти так хотіла цього раніше... просто поговорити...

- Хотіла! Хотіла говорити з тобою, коли всі навколо наполягали на тому, щоб я з тобою розлучалася! Але я не наважилася, ти ж мене знаєш! А потім з'явився Микита і не став чекати, поки я наважуся, просто забрав мене, майже змусив подати на розлучення. Але знаєш, я ні про що не шкодую! Усе що не робиться, усе на краще. Так мама мені каже! - Посміхнулася я і відволіклася на телефон. Микита дзвонив, але я його скинула, зараз буде ще дзвонити.