Раді Вас бачити!

- А ви хто? - відповіла я запитанням на запитання. Може я не так усе зрозуміла

 

- Я наречена Микити Царьова, а ось хто ти? - я тут же насупилася на її слова і схрестила руки на грудях. Значить, усе правильно зрозуміла.

 

- Хоча, дай вгадаю! Ти чергова дівка, яка прикрашає його самотність щоразу, коли ми з ним сваримося. І ти не особлива, якщо він змусив тебе так подумати. Двадцять восьмого грудня, я випроваджувала звідси вже дівчину, таку як ти! Так ось! Ми з Микитою знову помиримося, а тебе він навіть не згадає. Я теж не біла й пухнаста, тому прощаю йому зраду, хоч мені й не приємно бачити зараз тебе. Збирай свої манатки, і щоб я тебе не бачила! - а ось такий тон мені не подобається зовсім.

 

- У Микити немає нареченої!

 

- Це він тобі так сказав? - вона засміялася, - не сміши мене ще більше, він сказав так, щоб тебе трахнути! Ось! - простягнула вона мені руку, де красувалася каблучка з величезним каменем, - Стала б я її носити, якби ми розлучилися! - підняла запитально вона свою ідеальну брівку. А мене ніби на землю зараз спустили. Ну не могло в моєму житті скластися все так добре! Чесно? Я чекала підступу! І ось він! Зараз стоїть і дивиться на мене з докором. А чого я, власне, очікувала? Ех... а я ж із самого початку знала, що нічого з цього не вийде, у мене взагалі ще чоловік є.

 

Скандал влаштовувати не хотілося. Це не мій чоловік, щоб я зараз їй її ідеальну гриву виривала по волоску. А їй схоже набридло чекати моєї відповіді.

 

- Загалом так, я зараз зажену свою машину в гараж, а тебе щоб тут не було! - вона розвернулася і швидко вийшла.

 

І я б не дозволила до себе таке ставлення, якби Микита був моїм ... хлопцеп, або хоча б чоловіком, а так вийшло, що ми просто випадкові коханці. Час це закінчувати.

 

Схопила свою валізу, накинула на себе шубку і вискочила з дому, не забувши захопити з собою ключі.

 

У кишені знайшла телефон, і якраз дуже вчасно мене набрала мама.

 

- Привіт, Фрось.

 

- Привіт, - не весело відгукнулася я.

 

- Що вже сталося? - почала мама, мабуть, почувши зміни в моєму голосі.

 

- Та нічого, з настроєм просто щось... - не стала уточнювати я, адже про Микиту вона так і не знала.

 

- Твоя Анфіса ніби на відстані тебе відчуває, останнім часом у неї щось з апетитом. Вона дуже сумує, Фрось!

 

- Не турбуйся, я вже сьогодні її заберу! - ставлю до відома маму.

 

- Щось сталося? Ти ж ще не збиралася додому! Ти з кимось там посварилася, чи що?

 

- Ні, мам, просто загостилася я в бабусі! Час вже додому!

 

- Ясно... ясно, що телефоном ти мені нічого не скажеш!

 

- Гаразд мам, буду збиратися...

 

- Ок, сьогодні чекаю на тебе, - Попрощалася з мамою і одразу ж набрала бабусю.

 

- Бабусь, привіт!

 

- Ну привіт!

 

- Як ти там? Як здоров'я?

 

- Ти трохи не вчасно, онучка. До мене Максим приїхав, ми речі збираємо, я хвилин за двадцять вже буду вдома!

 

- О, тебе раніше виписали?

 

- Так, набридло вже тут лежати, все, вдома поговоримо!

 

- Ага! - і вона відключилася.

Ну й добре! Це навіть чудово, є час спакувати валізу, переодягнутися і ще раз підмарафетити бабусин будинок.

 

Коли до хати увійшли бабуся з Максимом, я все намагалася розтопити піч, але в мене не дуже це виходило, вогонь весь час гас.

 

- Так, це що ти тут за морозильник розвела? Ти вдома взагалі бувала? Чи в Микити весь цей час жила?

 

- І тобі привіт бабусю, і я дуже рада бачити тебе, - трохи натягнуто посміхнулася я і обійняла стареньку. Сумку забрала і поклала на стілець.

 

- Що вже сталося? - напружилася бабуся.

 

- Нічого? А що?

 

- Ти коли з Микитою до мене приїжджала, зовсім іншою була, що з настроєм, чому знову очі на мокрому місці? - схрестила бабуся руки на грудях і насупилася.

 

Я мигцем глянула на діда Максима, який увійшов, і продовжувала мовчати. Бабуся все зрозуміла.

 

- Максиме, сходи дров принеси, бачиш, онука вирішила мене заморозити! - попросила бабуся, щоб спровадити діда на вулицю, а сама підійшла і сіла поруч зі мною.

 

- Ну?

 

- Я додому зараз буду їхати!

 

- Не зрозуміла! Що вже сталося? Ви посварилися з Микиткою?

 

- Ну який він Микитка?! - розлютилася вже я, - Він дорослий мужик, бабусь. Йому сорок років вже! А так тільки до дітей звертаються! - бабуся на мій викид емоцій ніяк не зреагувала, тільки вичікувально дивилася. Я важко зітхнула і зрозуміла, що доведеться розповісти...

 

- Наречена до нього приїхала, а там я..., і ти б знала, ким я себе відчула...

 

- Почекай - почекай! Ну яка наречена, розлучилися вони! - не розуміла бабуся.

 

- Це ти мені так сказала, Микита мені про це не говорив. Він мені взагалі про наречену нічого не розповідав! А тут ця фіфа з'явилася і заявила, що я чергова, що двадцять восьмого грудня вже виганяла когось, і що вони з Микитою просто посварилися. Вона мені обручку показала, і вигнала мене...

 

- Але як же так...- засмутилася щиро бабуся

 

- А, ось так! Я казала тобі, що нічого з цього доброго не вийде! Не хочу більше бути тут. Сподіваюся, ти мене зрозумієш і не образишся, якщо я просто зараз поїду, не хочу бачити його!

 

Тут до хати увійшов Максим Павлович з оберемком дров.

 

- Ще принеси, будь ласка! - бабуся подивилася ласкаво на Максима Павловича, той просто кивнув і знову вийшов

 

- А Микита на те що?

 

- Немає його ще, в місто поїхав! Може це навіть на краще! Я хотіла попросити, мене зможе підкинути до електрички Максим Павлович, я тут розклад подивилася, через годину буде остання на сьогодні. А я не хочу сьогодні більше тут залишатися!

 

- Фрось, може дочекалася б ти його, поговорили!

 

- Ну, про що говорити, бабусю! Слухати його виправдання? У нього наречена, у мене чоловік. Це все було неправильно. Але вийшло так, як вийшло! Я хочу поїхати, та й Анфіса без мене дуже сумує, мама сказала, що вона від їжі стала відмовлятися...

 

Бабуся не встигла нічого відповісти, у дверях з'явився знову Максим Павлович.

 

- Максиме Павловичу, можу я попросити вас підкинути мене до електрички? - не стала я чекати відповіді від бабусі і попросила сама.

 

- А ти хіба ще не погостюєш?

 

- Ні, мені додому вже треба! Ну то як?

 

- Підвезу, звісно! - і тут він подивився на бабусю.

 

- Їдьте, що я, по-твоєму, не зможу сама піч розтопити? - зрозуміла вона замішання діда.

 

Я тут же піднялася, схопила телефон і валізу.

 

- Тільки, Фросенька, обіцяй, що дзвонитимеш частіше! Не подобається мені те, як усе зараз склалося!

 

- Добре, бабусю! - обійняла її на прощання і, одягнувши шубку, пішла за дідом Максимом.

 

В дорозі з Максимом Павловичем ми мало розмовляли, основною темою для розмов була моя бабуся.

 

Час у дорозі минув непомітно, я все думала про Микиту, пробувала на нього злитися, але не виходило, чорт забирай. Мені було справді з ним дуже добре, в деяких моментах я навіть почувалася щасливою, і ці почуття мені зміг подарувати саме він.

 

Але час повертатися до реалій мого життя.

 

З вокзалу викликала таксі. І за пів години була в мами.

 

Не хотілося нічого їй розповідати, мені взагалі одній побути хотілося. Тому я ледве вирвалася від неї, забрала Анфіску і поїхала додому.

 

Дім, милим дім! Порожньо, самотньо! Колі звісно ж нема! А мені навіть не цікаво, де він. Випустила Анфіску з переноски і стала розбирати валізу. Прийняла ванну і стала майже засинати, коли на телефон прийшло смс від Ольки.

 

"Привіт пропажа, як справи? Коли вже додому?"

 

"Привіт, я вже вдома" і замість наступного смс надійшов дзвінок.

 

- Ти нормальна? - одразу чую претензію від подруги

 

- Ні!

 

- Чому ти не подзвонила, коли приїхала? Що трапилося? Твоя романтична відпустка закінчилася?

 

- Анфіса за мною дуже сумувала.

 

- Ой чи! - так і уявила, як блондиниста брівка подруги піднялася запитально.

 

- Я серйозно! Вона від їжі стала відмовлятися!

 

- Фрось, мені з тебе кліщами потрібно все витягати? Чи ти знову говорити не можеш?

 

- Якщо чесно, то зараз просто немає бажання! Оль, от чесно! Мені говорити зовсім не хочеться, втомилася я, дорога була важкою, та й час ти бачила, я вже засинала!

- Гаразд! Пам'ятай мою доброту! Але, це лише до ранку. Я завтра Тоху до батьків відправлю, а тебе чекаю в себе, щойно ти прокинешся, зрозуміла? - останнє запитання вона озвучила вже суворіше.

 

- Домовилися, на добраніч! - і не чекаючи її відповіді просто повісила слухавку.

 

Ранок почався з дзвінків від невідомого номера. Здогадуюся, що це може бути Микита. Але нам із ним нема про що говорити. Таке я прийняла рішення.

 

Після трьох невідповідань він перестав дзвонити. Здогадливий. Зрозумів, що говорити з ним не хочу.

 

Анфіску погодувала, вичесала, нігті підстригла... загалом привела до ладу, потім зайнялася собою. Довго відкисала у ванній, а після утомливих процедур, ще висушувала волосся, знову вирішила вирівняти його.

 

Загалом виходила я з дому, з переноскою, в якій була Анфіса, при повному параді. Вирішила здивувати Ольку. Навіть підбори одягла, спідницю олівець і светр. До Олі знову їхала на таксі. І пора, напевно, замислюватися про роботу. Давно вже пора в цьому житті щось змінювати.

 

- Ну нарешті! - відчинила двері подруга й одразу ж мене обійняла.

 

- З Новим роком, люба! - усміхнулася я і передала переноску з Анфісою: не хотілося залишати її одну вдома, тим паче не зрозуміло ще, як наші посиденьки закінчаться...

 

- Нічого собі! - розглянула мене Олька, і лукаво посміхнулася, - маєш приголомшливий вигляд! Ось, про що я тобі говорила, ти просто "вау" подружка! І я чекаю зараз подробиць, я посміхнулася на її слова.

 

Ми відразу прийшли на кухню, і я побачила накритий стіл. Три види салату, два види м'яса, нарізка, картопля, оливки...

 

- Ти точно мене чекала? - усміхнулася я на всю цю пишність.

 

- Тебе, тебе! Тільки уяви, скільки можна випити під таку закуску, - посміхнулася Оля і дістала шампанське з холодильника, а я поки що випустила Анфіску з переноски, вона тут уже як удома, уподобала на кухні підвіконня, під ним батарея, тому їй там комфортно. Кішечка відразу ж туди вляглася.

 

- Ну розповідай, що з тобою там сталося? - почала Оля

 

- Микита там зі мною трапився, - сказала і почервоніла

 

- Так, так, так, уже цікаво!

 

- Ну, що говорити? Ніби ти сама не розумієш!

 

- Зробимо вигляд, що не розумію, і почни все з початку, як познайомилися, і все таке...

 

- Бабусю мою ще в перший день, як я приїхала, в лікарню забрали. Я сама залишилася в її домі і мені стало сумно, напилася, думаючи про Колю, про його ставлення до мене, і про відсутність сексу. А потім ти мені те посилання прислала! Я спочатку не дивилася, але щось так паршиво на душі стало, та й випила я вже стільки... А тут Микита зайшов, застав мене в колінно-ліктьовій позі, я просто бабусину наливку розлила... Я його, коли побачила, подумала, що в мене вже глюки! Олько, він такий... Боже!

 

- Який? - лукаво посміхнулася подруга.

 

- Ти б його бачила... зростом під два метри, плечі - ого-го! - розсунула я руки на всі боки, - весь такий великий! Тіло підкачане! Руки такі... - згадала я скільки задоволення він мені цими руками приніс і почервоніла, - тату в нього загалом є...

 

- Ну-ну, зрозуміла я вже, а далі що?

 

- Ну, якщо коротко, то він просто добряче трахнув мене на столі, а я була така п'яна, що після приголомшливого оргазму просто зомліла... - Оля усміхнулася ще ширше...

 

- І?

 

- Ну, а далі, все так завертілося, закрутилося. Ми з ним у лазню ходили і там він мене... попарив, - знову почервоніла я, а подруга посміхнулася ще ширше, розуміючи весь прихований сенс, - а потім був Новий рік! Та я не могла ні про що думати, як крім нього. Я кінчала під бій курантів. Уявляєш? У мене такого ніколи в житті не було, Оль! Він просто приголомшливий! Він такий... Я вже й забула, коли кінчала з Колею, а з Микитою, я почала думати, що таких відчуттів, як із ним, я й не відчувала зовсім! - Подруга налила мені ще шампанського, а мене понесло. Я почала розповідати їй все, що зі мною відбувалося всі ці вісім днів. Про секс із Микитою теж розповіла, у загальних рисах.

 

І ось уже цілих дві години ми говоримо про Микиту. А я немов заново все переживаю, всі ці почуття.

 

Ну а закінчила я свою розповідь про те, як повернулася його наречена.

 

- Я ж навіть розлучатися думала, Оль! - схоже, мене не врятувала навіть гарна закуска, після шампанського в справу пішов коньяк, і це той рідкісний випадок, коли ми з Олею стільки п'ємо. Мабуть, подруга вирішила витягнути з мене все, адже знає, в якому стані я їй розповім усе!

 

- І правильно ти надумала! Але ти почекай, з Микитою то що? Ти поговорила з ним?

 

- Та про що з ним говорити? Все, ітак, зрозуміло! Наречена в нього є, а я... нам було добре, і я вдячна йому за те, що показав, як це може бути.

 

- Дура ти Фроська, а якщо та дівиця тобі набрехала?

 

- Вона мені каблучку показала!

 

- Ну і що?

 

- Все рано чи пізно закінчується, Оль. Ось так закінчилася моя новорічна казка! Я заміжня! У нього є наречена, або дівчина, ми взагалі з різних світів, ти б бачила його будинок, там один ремонт у ванній кімнаті коштує, як уся наша квартира. Він якийсь великий начальник, великої компанії. Здалася я йому?

- Ну чому ти про себе такої низької думки? Я тобі завжди казала, що фігура в тебе відпад! Тобі б нею користуватися навчитися, і всі чоловіки біля твоїх ніг будуть, так ти вчепилася у свого Миколу! І подивися, що сталося з тобою! Ти забула, що ти молода, вродлива, сексуальна жінка! І такі чоловіки, як цей твій Микита, повз таку, як ти, не пройдуть. Ну от скажи, він тобі, що, навіть не дзвонив? Ти номер не давала?

 

- Не давала я номер, не до того нам було... але він дзвонив... щоправда, тільки сьогодні вранці кілька разів, хоча, можливо, й іще були дзвінки, я телефон на беззвучний поставила, тож не знаю, - І заради інтересу пішла по телефон. Мене вже злегка похитувало, значить пити вже не бажано.

 

- десять пропущених...від нього! - спочатку я зраділа, а потім себе ж осадила.

 

- Ось! Бачиш! Може, не все так, як ти собі надумала! - був ще один дзвінок від нього, на який я не відповіла, а потім прийшла смс.

 

"Потрібно поговорити, відповідай на дзвінок"

 

"Ні"

 

Після того, як я відповіла на смс, дзвінки поновилися, але я знову ігнорувала.

 

- Ну візьми слухавку! Бачиш, як тебе домагається! Став би він дзвонити тобі, якби, як ти кажеш, здалася ти йому?

 

Найближчі півгодини переросли в суперечку і вмовляння Олі, щоб я відповіла і поговорила з Микитою. За цей час ми допили коньяк, і я зрозуміла, що це точно було зайвим, у мене став "заплітак язикаться"

 

За пів години нашої з Олею суперечки, від Микити знову прийшло смс.

 

"Виходь"

 

- Не зрозуміла! - озвучила я свої думки й насупилася.

 

- Що?

 

- Почекай....

 

"Куди?"

 

"На вулицю, або я піднімуся і буду дзвонити в усі двері, поки ти не вийдеш"

 

Я різко встала, голова запаморочилася і похитуючись, я підійшла до вікна. Побачила білий джип і Микиту, він стояв біля машини, щось писав, потім мені знову прийшла смс.

 

"Якщо за п’ять хвилин тебе не буде, я зроблю те, про що писав вище"

 

- З глузду з'їхав! - Оля одразу ж підійшла до вікна і стала визирати, намагаючись роздивитися Микиту.

 

- Це він? Так? Він?

 

- Він, він. З'явився значить...

 

- Ти ще тут? Іди давай! - стала підштовхувати мене подруга, а я впиралася ногами.

 

- Не піду! - говорила я, заплітаючи язик, - Нехай до нареченої своєї йде! - обурювалася я. Олька натягнула на мене шубу і в кишеню кинула мені телефон, сама натягнула на мене чоботи і просто-таки виставила за двері. Вибору не було. Поки йшла з ліфта до виходу з парадного, двічі мало не впала. У п'яному вигляді ходити на шпильках це явно не моє!

 

Вийшла на вулицю, і одразу ж побачила Микиту, він стояв біля іншого парадного, дивно як взагалі дізнався, де я...

 

Шубу застібати не стала, лише запахнула і, задравши голову догори, стала підходити ближче.

 

- Ти як знайшов мене, і що ти тут робиш? - одразу ж почала я. Навіть вийшло