Раді Вас бачити!

Зібрала трохи своїх речей, щоб було в що переодягатися в нього вдома. Окремо зібрала сумку з продуктами. І звісно ж поклала туди варення та мед. Зібрала Анфісу та її речі, привела себе до ладу і викликала таксі.

 

Ось і перевіримо, чи правду він мені каже.

 

Через пів години таксі вже під'їжджало до будинку Микити.

 

- Далі куди, чи мені вас тут висадити? - запитав водій, коли ми зупинилися біля величезних воріт, не хотілося б самій тягнути дві великі сумки і переноску з Анфісою.

 

- Посигнальте, будь ласка, - сподівалася я, водій посигналив, і приблизно хвилини за три ворота все ж таки відчинилися. Не питаючи, водій під'їхав до будинку, а на ґанку стояв Микита у домашніх штанях і чорній водолазці, такий домашній...

 

- Кицю? Ти чому не попередила? - підійшов до мене Микита і допоміг забрати сумки, мені дісталася тільки переноска з котом. Микита зачекав, поки таксі залишить територію, потім натиснув якусь кнопку на пульті й ворота знову зачинилися.

 

- Я б не змогла спокійно спати, знаючи, що ти себе погано почуваєш! - відповіла я і зайшла за ним у будинок.

 

- Я завжди себе погано почуваю, коли ти не поруч! - видав він.

 

- Не блазнюй, краще скажи, як ти почуваєшся? - Микита поніс сумку з речами наверх у свою кімнату. Сумку з продуктами залишив внизу, я Анфіску теж залишила внизу, поки не стала випускати з переноски, у мене все одно в планах спуститися вниз і щось приготувати.

 

Микита мовчки заніс мою сумку у свою гардеробну, поставив її там і просто бухнувся на ліжко, заплющив очі. Я схвильовано до нього підбігла і притулилася губами до його чола! Гарячий. Микита, не розплющуючи очей, одразу ж обійняв мене за талію.

 

- Киць, не йди, мені здається, я просто вмираю без тебе.

 

- Ніколи б не подумала, що ти можеш бути таким романтиком, - посміхнулася я і чмокнула його в губи.

 

- Мені, звісно, дуже хочеться, щоб ти мене цілувала, але зараз краще так не роби, заразишся від мене.

 

- Я вже давно заразилася... тобою! - посміхнулася я, Микита хрипло засміявся і закашлявся.

 

- У-у-у, це де ж ти так застудився?

 

- Не знаю, може продуло десь, а може коли вчора з тобою цілувалися, я був без пальта, коли тебе проводжав...

 

- Ти що мене винуватою хочеш зробити? - легенько стукнула його по плечу.

 

- Ай! Не бий мене! Я взагалі-то хворий! - я знову розсміялася. Було смішно дивитися на такого великого і дорослого чоловіка, який поводився зараз неприродно.

 

Полізла в сумку за звичайним ртутним термометром.

 

- Зараз, напевно, виявиться, що в тебе температура тридцять сім і два, а ти тут вмираючого лебедя вдаєш! - посміялася я з нього і передала градусник, він тут же засунув його під пахву.

 

- Не хотів лякати тебе, але взагалі-то тридцять сім і сім це мій максимум, далі тільки лікарня, - здивував він мене.

 

- Боже, що в тебе так там усе серйозно? У тебе якісь там діагнози дивні є, так? - уже стала думати я про найгірше, йому все-таки не тридцять, а п’ятий десяток пішов, може хронічне щось є, хоча дивно, з його то статурою... замислилася я...

 

- Ой все! Не вигадуй собі того, чого немає, бачу ти мене вже з рахунків списала, і в пенсіонери записала, так? - усміхнувся він

 

- Не люблю просто хворіти і все!

 

- Микит, ну ти нормальний? Не можна ж так лякати! Я собі справді вже надумала.

 

- Скільки там? - перевела я тему, і попросила термометр назад.

 

- тридцять сім і три! Ой, щось так голова болить і спати хочеться! - зробив він смішне обличчя.

 

- Боже! Чоловіки! - усміхнулася я. Забрала термометр, вкрила пледом і поцілувала.

 

- Відпочивай поки що, піду зварю тобі бульйон! - сказала я і вийшла в гардеробну, дістала домашні штани і футболку, заплела косу і спустилася вниз.

 

Тепер найскладніше. Анфіска! Як вона сприйме цей будинок і як із нею уживеться Сніжок.

 

Випустила її з переноски. Вона спочатку витягнулася, розминаючи кінцівки, потім почала оглядатися, кудись побрела. Ну і нехай тоді вивчає місцевість.

 

А я тим часом розклала продукти в холодильник. Матір божа, ось це холодильник, дводверцевий, і, звісно ж, мабуть, передова модель. Здивувало те, що він забитий продуктами. Ну й добре. Зараз для мене важливий бульйон.

 

Час пролетів непомітно за готуванням. Щойно вимкнула плиту, як з'явився Микита.

 

- Ну хворий, чому порушуємо постільний режим? - жартома насварила я його і посміхнулася, а Микита оглянув мене з ніг до голови і ніжно мені посміхнувся.

 

- Зараз усе правильно! Такою хотів тебе бачити... тут! - прохрипів він і закашлявся.

 

- Раз прийшов, сідай, будемо їсти!

 

- Я не хочу!

 

- Треба! Боже, тобі скільки років, ти зараз серйозно? - поставила я руки в боки і насупила брови, через те, що мені потрібно ще й вмовляти дорослого чоловіка поїсти.

 

- Та годі тобі, Кицюню, подражнитися не можна? - усміхнувся він

 

- Де Сніжок? Вони не побилися? - а я тикаю йому на м'яку лежанку біля вікна. Сніжок посунувся, і Анфіса лягла поруч. Прям ідилія, обидва білі пухнастики з перших хвилин порозумілися. Уперше бачу таке, щоб кіт із собакою так швидко порозумілися й подружилися, і не просто подружилися. Сніжок пустив Анфіску на свою територію у свій особистий простір... це нонсенс.

- Нічого собі! Ти що з ними зробила?

 

- Нічого! Вони так із перших хвилин знайомства поводяться, Сніжок навіть жодного разу не гавкнув.

 

- Зачарувала, мабуть, Анфіска Сніжка. Вихованці наші зійшлися! - посміхнувся Нікіта, і нарешті взявся за бульйон.

 

- Чудово, Киця. Ти шикарно готуєш! - закінчив він із бульйоном і встав.

 

- Ти йди, я тобі зараз напій принесу! - не звертаючи увагу більше ні на що, почала мити посуд і поставила чайник.

 

Дістала бабусине варення і зварила Микиті чай, що навчила мене робити бабуся. Він мене буквально за день на ноги ставив, тільки пити часто треба.

 

Піднялася до Микити і знайшла цього страждальця з телефоном у руках.

 

- Це ти так хворієш? - він відклав телефон і піднявся до узголів'я ліжка, прийняв сидяче положення. Його потішило, що я принесла йому гарячий напій.

 

- Навіть не запитаєш, що там? А раптом там отрута? - усміхнулася я.

 

- Чого б це тобі раптом труїти свого чоловіка, ти позбавиш себе неймовірного траху! - усміхнувся Микита.

 

- Від скромності не помреш, Котику! - усміхнулася я

 

- Як ти мене назвала? - усміхнувся так само він

 

- Котик! А що, я ж у тебе Киця, значить ти будеш у мене Котик! - присіла поруч із Микитою, і стала тулитися до нього ближче.

 

- Раніше терпіти не міг, всі ці тваринні прізвиська. Зайчик, мишка, рибка...але те, як сказала це ти, мені сподобалося! Тільки не на людях, прошу!

 

- О, звісно ж, СЕО компанії не може бути котиком, великий дорослий чоловік.

 

- Кицю! Ти нариваєшся! - Посміхнувся він і потягнув на себе.

 

- А хтось тут хворіє! - усміхнулася я, ласкаво торкнулася його щоки і ніжно чмокнула в губи.

 

- Зроби так ще? - попросив він

 

- Що, поцілувати? - усміхаючись уточнила я і з ніжністю подивилася йому в очі.

 

- І це теж!

 

- Лягай тоді! Тобі спати потрібно більше звичайного, щоб організм відновлювався.

 

Микита слухняно ліг на спину, я натягнула плед йому до грудей, лягла на бік і знову ласкаво торкнулася його обличчя, провела долонькою по щоці, потім схилилася і ніжно поцілувала його в губи. Поглиблювати не стала, все ж таки він хворіє. Ну щоб компенсувати, цілувала його губи кілька разів, щоки, навіть бороду його волохату поцілувала. Потім повернулася до губ, щоб не зіпсувати враження.

 

Перебирала рукою його шевелюру і повільно гладила його обличчя, періодично цілуючи його у вуста.

 

Думала так він розслабиться і засне, адже весь цей час він лежав із заплющеними очима. Але замість цього схоже чоловік збудився. Ковдра в ділянці паху стояла наметом, не змогла не посміхнутися на таку реакцію.

 

- Микит! Я взагалі-то хотіла, щоб ти заснув! - Микита посміхнувся, розплющив очі.

 

- Іди сюди! - відкинув він ковдру, і посадив мене на себе. Потягнув догори мою футболку і позбувся ще й ліфчика, обома руками одразу ж обхопив мої груди.

 

- Микита! Тобі відпочивати потрібно! Ти хворієш! І температура в тебе була! - пізно обурилася я.

 

- Температури немає, чайок і бульйончик твій допоміг... ну ж бо, Кицюню, зніми сама штани!

 

- Ну, Микита!

 

- Сьогодні ти мене трахаєш! - посміхнувся він, а я зняла штани з трусами, і сама насадилася на член, що стояв кілком. Не потрібно було мене збуджувати додатково, щойно стінки піхви відчули проникнення, я сама збудилася.

 

Ще сподобалося, що Микита дав мені свободу дій. Я повільно опустилася по його члену донизу і також повільно підвелася. Більше прогнулася в спині, сильніше штовхнулася й опустилася по саму основу. Сама завела себе, сама рухалася так, як мені того хотілося, як я відчувала.

 

Кожним рухом доводила себе до межі. У потрібний для мене момент прискорилася і різко насаджувалася на член Микити. Коли мені залишалося зовсім трохи Микита схопив мене руками за стегна і став інтенсивніше на себе насаджувати. Я кінчила першою. Почала цілувати його губи і щоки. Потім розляглася на його грудях. А Микита рукою почав малювати на моїй спині невидимі візерунки, водив рукою вниз і вгору. Потім укрив мене ковдрою і поклав із собою поруч.

 

- Знаєш... у нас ще не було такого, щоб у день, коли ми побачилися, ми з тобою не кохалися! - озвучила раптом я.

 

- Не впевнений, що буде в нас по-іншому! - усміхнувся він і підвівся, трохи закашляв...

 

- Ой, що ж я лежу... почекай, я принесу тобі ще напій. Ось побачиш, ти швидко одужаєш, це бабусин рецепт! - стала одягатися я.

 

- Настасії? - уточнив Микита.

 

- Так! - Натягуючи футболку, відповіла я.

 

- Дочекайся мене, не спи поки що, це важливо! - чмокнула його в губи і побігла вниз.

 

Нагодувала Анфіску, знайшла корм для Сніжка. Поставила Анфіскин туалет недалеко від вікна. Потім знову поставила чайник.

 

Коли піднялася на верх, Микита знову сидів у телефоні.

 

- Це ти так відпочиваєш?

 

- Ну що ти хочеш, Кицю, ти ж сама сказала не спати, а я намагаюся, коли ти зі мною, телефон і ноут до рук не брати. Уся моя увага тобі!

 

- Ось, випий, і будемо спати!

 

Простежила, щоб він випив напій, і пішла по-швидкому прийняти душ. Одягла трусики й довгу безформну футболку. Вляглася до Микити під бік, прикриваючись ковдрою.

Прокинулася від того, що важка рука за талію притискала мене до себе. Микита міцно спав, а я вже не могла лежати в такому положенні. Перевернулася на спину, Микита зробив те саме, не впевнена, що він не прокинувся, але я все одно вже думала вставати. Піднялася на лікоть і не вагомо торкнулася губами його чола. Чудово, температури не було.

 

Не змогла стриматися і поки Микита спить, стала розглядати детальніше цього вродливого чоловіка. Густі брови, гарний рівний ніс, повні губи, що дарують мені зазвичай стільки насолоди і ця ідеальна борідка... Він прекрасний. Такий мужній, сильний, місцями грубий, але такий сексуальний. Досі не вірю, що я йому не байдужа.

 

Не втрималася, і сама чмокнула його у вуста і відсторонилася. Микита тут же обхопив мене руками і повернув на місце, знову поцілував.

 

- Ну нарешті ти мене поцілувала, я вже хотів це зробити сам! Намилувалася мною? - усміхнувся він.

 

- Мені здається, раніше ти не був таким самозакоханим? - усміхнулася я.

 

- Просто я дозволяю побачити цей свій бік тільки дуже близьким людям, - прохрипів він.

 

Я його поцілувала ще раз і стала одягатися. Розплела волосся і вирушила назад у гардеробну до сумки, за гребінцем. Відійшла до вікна і поки розчісувала своє довге хвилясте волосся, дивилася на природу за вікном. Будинок Микити також розташований за містом. Тут гарний ліс. І є на що залипнути!

 

- Обожнюю твоє довге волосся, Кицю! Іди до мене! - покликав Микита своїм хриплим голосом, а в мене мурашки пішли від його голосу, я посміхнулася і підійшла його обійняти.

 

- У тебе зараз такий сексуальний голос! - озвучила я свої думки, Микита хотів уже притиснути мене до себе, але я вирвалася, заплела косу, вдягнула штани й футболку і спустилася вниз, потрібно буде погодувати свого хворого.

 

Приготувала сніданок, змусила Микиту випити ще один кухоль бабусиного напою, і пішла на пошуки Анфіски і Сніжка.

 

Нагодувала тварин і повернулася в хол. Микита сидів за столом, він якраз закінчив із кимось розмову і закрив свій ноут.

 

- Кицю! У мене є дві новини! Одна хороша, друга майже така ж! - якось не сподобалася мені його посмішка на всі тридцять два зуба.

 

- Щось, мені здається, мені твої новини не сподобаються.

 

- З якої почати? - підійшов він, обійняв мене і посадив до себе на коліно.

 

- Давай відразу обидві, бо різниця невелика! - випалила я.

 

- Сьогодні до нас заїдуть мої батьки і... ти зможеш із ними познайомитися!

 

- Ти серйозно?

 

- Серйозно!

 

- А навіщо вони їдуть? - Микита розсміявся від мого запитання.

 

- Побачити свого єдиного сина... та й мамі я проговорився, що застудився. І поки я зустрічався з Лерою, вона не приїжджала сюди, не подобалася їй Лера. А про те, що приїдеш ти, я не був до кінця впевнений. Ти ж у нас заміжня! - на його слова я насупилася

 

- Мама їде лікувати синочка? Чудово, значить ми з Анфісою, мабуть, поїдемо! - тут же встала я і зібралася йти, але тут же була спіймана і повернута на місце.

 

- Куди? Піде вона... Ні! Ми будемо знайомитися з батьками! Це не так страшно, як тобі здається, - знову посміхнувся він

 

- Хто сказав, що я боюся?

 

- Це видно, Кицю! Все одно рано чи пізно це б сталося!

 

- Краще пізно! Що я їм скажу, я взагалі то ще заміжня... - я автоматом подивилася на свою руку, і Микита теж простежив за моїм поглядом.

 

- Зніми каблучку! - уже серйозно сказав він, я це зробила, а саму каблучку поклала в кишеню.

 

- І що, коли вони приїдуть?

 

- Ну... години за три, напевно, може меньше!

 

- Боже, і що... що робити?

 

- Ну, ти могла б щось приготувати, ну або замовити доставку! Я поясню мамі, що ти й сама чудово впоралася, мене вилікувала...

 

- Не потрібно доставки, у тебе холодильник забитий, я щось приготую, просто я хвилююся...- почала я.

 

- Тобі допомогти?

 

- Ні! Зараз я зроблю тобі ще один напій, ти його вип'єш і підеш нагору відпочивати.

 

Відправила я Микиту, а сама почала готувати, краще зайняти руки, ніж ламати голову про майбутню зустріч. Чомусь про Колю я зовсім не думала в цей момент, він навіть не знає, що я хочу розлучитися... блін не про те я думаю.

 

Минуло близько двох годин, картопля з м'ясом ще в духовці, встигла зробити кілька салатів, нарізка, канапе ... все що встигла зробити, поки не почула, як просигналило авто. Я ще здивувалася, що Микита вийшов допомогти мені тарілки розставити, мабуть, він знав, що вони близько, але чому не попередив, щоб я встигла переодягнутися?

 

- А ось і батьки, - усміхнувся він і став біля мене. У будинок увійшли чоловік і жінка, на вигляд, середніх років.