Раді Вас бачити!

Вежі Академії здригалися від нічної бурі, а в залі забороненої літератури пахло пергаментом, що тлів, і холодною сталлю. Марк стояв біля високого вікна, намагаючись зосередитися на перекладі стародавнього гримуара, поки за його спиною не почувся знайомий, тихий шурхіт плаща.

— Ти знову порушуєш комендантську годину, Марку, — голос Асена пролунав майже біля самого вуха. — Якщо ректор застане тебе тут за ритуалами, твої гарні амулети стануть частиною чиєїсь колекції артефактів.

Марк не здригнувся. Він повільно закрив фоліант, відчуваючи, як морозне дихання Асена лоскоче шию.

— А ти, я бачу, прийшов бути моїм катом? — Марк розвернувся, опинившись у пастці між холодним підвіконням і Асеном. — Чи просто шукаєш привід притиснути мене до стіни?

Асен усміхнувся, і в напівтемряві блиснули його зуби. Він поклав руки на підвіконня по обидва боки від Марка, скорочуючи дистанцію до мінімуму.

— Одне іншому не заважає, — прошепотів Асен. Він простягнув руку і кінчиками пальців провів по ліній магічного опіку на щоці Марка, який той отримав на дуелі минулого тижня.

— Не чекай, що я ляжу на твій вівтар добровільно, — виклично кинув Марк, хоча його дихання збилося, коли пальці Асена спустилися нижче, торкаючись пульсуючої жилки на шиї.

— Добровільність — це нудно, — Асен нахилився нижче, торкаючись своїм носом кінчика носа Марка. — Я волію бачити, як ти борешся. Твоя магія іскрить, коли ти нервуєш. Зараз у повітрі стільки озону, що я міг би запалити свічку одним лише поглядом на тебе.

Марк різко перехопив зап’ястя Асена, стискаючи його сильніше, ніж того вимагала проста суперечка.

— Ти граєш із вогнем, Асене. В Академії кажуть, що кожен, хто підходить до тебе занадто близько, згорає дотла.

— Тоді стань моїм попелом, — Асен не відсторонився, навпаки, він притиснувся важким, гарячим тілом до Марка, змушуючи того відчути кожну лінію своїх м'язів під шовковою мантією. — Або ж покажи мені, що твоя темрява сильніша за мою.

Марк відчув, як темна енергія Асена обволікає його, наче густий туман.

— Якщо я тебе поцілую, — прошепотів Марк, дивлячись прямо в очі, що яскраво світилися, — лише з цікавості.

Асен лише ширше усміхнувся, схиляючи голову набік.

— Тоді перестань інтригувати та продовжуй. Я чекав на такий момент весь цей час.

                                                                    * * *

Наступного ранку Джейн, Ліра і Марк зустрілися в маленькій ніші біля їдальні — їхньому улюбленому місці для розмов, де майже ніхто не заважав.

Ліра виглядала схвильованою і трохи винуватою. Марк нервово крутив у руках чашку з чаєм.

— Ну що? — Ліра першою не витримала. — Як у тебе з Кайреном? Ти вчора сказала, що… було.

Джейн глибоко вдихнула. Щоки трохи почервоніли, але вона вирішила бути чесною.

— Було. І це було… інтенсивно. Не просто ритуал. Ми… переспали. Симбіоз став значно глибшим. Я тепер постійно відчуваю його всередині себе. Ніби він частина мене.

Ліра широко розплющила очі.

— Ого… Ти з Тіньовим Принцем. Я навіть не знаю, заздрити тобі чи боятися за тебе.

Марк усміхнувся, але в очах була тривога. Він пив багато води — не міг напитися. Дівчата переглянулись, вони почали переживати за друга.

— А я… теж маю зізнатися. Вчора ввечері після тренування мене знайшов Асен.

— Асен? — перепитала Джейн. — Той блондин, друг Кайрена та Рена?

Марк кивнув, і його щоки почервоніли.

— Так. Ми вже кілька тижнів переглядаємося. А вчора він просто підійшов і сказав, що більше не хоче удавати, ніби нічого не відбувається. Ми… поцілувалися. І це було… дуже добре. Він сказав, що давно за мною спостерігає, але чекав, поки я сам зроблю крок.

Ліра тихо засміялася.

— Ого, у нас тут цілий клуб таємних романів. Я з Реном… ти з Кайреном… Марк з Асеном.

Саме в цей момент у нішу зайшли Селін і Рен.

Селін, як завжди, виглядала бездоганно — платинове волосся ідеально вкладене, холодний погляд. Рен, кремезний і високий, йшов поруч. Селін відразу помітила їхню компанію і підняла брову.

— Обговорюєте нас? — спитала вона з легкою посмішкою.

Рен хмикнув і сів навпроти Ліри.

— Не соромтеся. Ми знаємо, що про нас говорять. 

Вона перевела погляд на Джейн. Посмішка стала холоднішою.

— А ти, Джейн Кровен… я бачила, як ти вчора виходила з ритуальної зали. І вигляд у тебе був… зовсім не навчальний. Кайрен став твоїм наставником офіційно. І, судячи з усього, ви не витрачали часу дарма.

Джейн не відвела очей.

— Так. Але це не твоя справа. Просто така практика.

Селін кивнула, ніби очікувала такої відповіді.

— Будь обережною. Кайрен… він довго був порожнім. Коли хтось нарешті заповнює цю порожнечу, це може бути небезпечно для обох. Я знаю, бо сама була поруч з ним, коли він майже розчинився в Завісі три роки тому.

Рен поклав руку на стіл близько до руки Ліри і додав, дивлячись на Марка:

— А ти, Марку… Асен — хороший хлопець. Але він глибоко в Тіньовому Крузі. Якщо ти серйозно, то готуйся, що твоє життя зміниться. Він не з тих, хто грається.

Марк усміхнувся, хоч і нервово.

— Я готовий.

Повітря в ніші стало важчим. Усі п'ятеро — Джейн, Ліра, Марк, Селін і Рен — тепер сиділи разом, і кожен мав свій небезпечний секрет.

Селін підвелася першою.

— Тоді тримайтеся. Академія не любить, коли секрети стають надто гучними. А Завіса любить, коли люди стають занадто близькими.

Вона подивилася на Рена, потім на Ліру, мовчки встала та вони пішли.

Ліра видихнула.

— Ну… тепер ми всі знаємо правду один про одного.

Джейн мовчала. Вона відчувала Кайрена навіть зараз — тихий, теплий пульс симбіозу десь у грудях. І знала, що сьогодні ввечері знову піде до нього. Тільки тепер це вже не було таємницею. І це лякало її більше, ніж будь-коли.

                                                                     * * *

Суботи в Академії Темної Завіси були схожі на короткий передих перед стратою. Туман трохи рідшав, і студентам дозволяли покинути похмурі стіни, щоб спуститися в долину, до містечка Оверхолоу — місця, де будинки тулилися один до одного, наче перелякані вівці, а шинки пахли дешевим елем та підгорілим салом.

Джейн пішла туди з Лірою та Марком. Їй хотілося хоча б на кілька годин розірвати цю задушливу нитку симбіозу, яка тягнула її до Кайрена кожного разу, коли він проходив повз.

— Тобі треба розслабитися, Кровен, — Ліра підсунула їй високий келих із темною, пінистою рідиною, що пахла медом і чимось терпким. — Це «Подих Завіси». Кажуть, від нього навіть мерці починають посміхатися.

Джейн ніколи раніше не пила. В її минулому житті не було місця для веселощів — лише тренування та страх. Перший ковток обпік горло, але другий приніс дивне, м’яке тепло, що почало розливатися по венах, заколисуючи дику есенцію.

Через годину світ навколо став затишним і розмитим. Сміх Ліри здавався музикою, а вогні шинку — маленькими зірками. Джейн відчувала себе невагомою. Вона не помітила, як нитка всередині неї напнулася, передаючи в Східне крило сигнал про її дезорієнтацію, про цей солодкий хаос у її крові.

Двері шинку відчинилися з таким гуркотом, що музика миттєво стихла. На порозі стояв Кайрен. Без мантії, у чорному шкіряному камзолі, він виглядав як привид, що прийшов забрати свою здобич. Його очі горіли холодним сріблом, а тінь біля ніг металася, наче розлючений звір.

— Ой-ой, — прошепотів Марк, ховаючись за келих. — Здається, Темпий принц не дуже задоволений.

Кайрен перетнув залу за кілька секунд. Його рука, холодна й владна, лягла на плече Джейн, змушуючи її розвернутися.

— Ти п’яна, — це було не питання, а констатація факту. Його голос вібрував від люті, змішаної з чимось, що нагадувало власницький інстинкт.

— Я… я просто трішечки хильнула, — пролепетала Джейн, безглуздо посміхаючись і намагаючись сфокусувати погляд на його різких вилицях. — Ти такий… серйозний, Кай. Тебе ж так називають близькі люди. Тебе два. Ти чи ви хочете спробувати цей напій? Це дуже смачно.

Вона простягнула йому свій келих, але він перехопив її зап’ястя. 

— Досить. Ми йдемо.

— Куди? До професорки Морн? — гикнула вона, намагаючись вирватися.

Замість відповіді Кайрен просто підхопив її на руки. Джейн зойкнула, обхопивши його за шию, щоб не впасти. Її голова безсило опустилася йому на плече. Від нього пахло цитрусом і небезпекою.

— Я не поведу тебе в Академію в такому стані, — процідив він крізь зуби, виходячи на нічну вулицю. — Там забагато зайвих очей.

Він не повернув до академії. Замість цього він повів її стежкою, що вела до старого будинку на самій межі лісу. Це був особняк його бабусі — єдине місце, яке належало лише йому, подалі від холодного палацу батька та шпигунів деканки.

Будинок зустрів їх тишею та запахом лаванди й старої магії. Кайрен пройшов до вітальні, де в каміні ще жевріло вугілля, і обережно опустив Джейн на широкий оксамитовий диван.

Вона вчепилася в його сорочку, не даючи йому відсторонитися. Сп’яніння робило її сміливою, майже відчайдушною.

— Ти знову мене рятуєш, — прошепотіла вона, дивлячись на нього знизу вгору. Її очі були вологими, а губи — сухими від напою та нічного повітря. — Чому ти не можеш просто залишити мене в спокої?

Кайрен завмер, нависаючи над нею. Його обличчя було в тіні, але вона відчувала, як важко він дихає. Нитка симбіозу між ними пульсувала так сильно, що здавалося, вона зараз почне світитися крізь одяг.

— Бо ти — моя сила, Джейн, — прохрипів він, і його голос затремтів. Його рука торкнулася її обличчя, великий палець обережно окреслив її нижню губу. — І тому, що я ненавиджу те, як сильно ти мені потрібна.

Він нахилився нижче, і цього разу це не був ритуал. Це не був контроль. Його губи знайшли її шию, залишаючи гарячий слід там, де пульсувала вена. Джейн тихо застогнала, вплітаючи пальці в його темне волосся.

— Ти тут у безпеці, — прошепотів він їй у шкіру. — Це мій дім. Тут немає нікого з Академії. Тільки ми.

Джейн навіть у такому стані зрозуміла, що мова йшла про його батька.

Він підняв голову і подивився їй прямо в очі. У цьому погляді було стільки болю і такої дикої, незбагненної ніжності, що Джейн на мить протверезіла.

— Спи, — наказав він, хоча його власні руки тремтіли. — Завтра ми поговоримо про це. А сьогодні… сьогодні я просто буду з тобою поруч.

Він накрив її важкою теплою ковдрою, але не пішов. Він сів на підлогу поруч із диваном, притулившись головою до її руки, і вперше за багато років дозволив собі просто дихати в унісон із кимось іншим. Тіні в кімнаті нарешті заспокоїлися, оберігаючи її міцний сон у будинку, де час, здавалося, зупинився.