Раді Вас бачити!

Полігон Академії, відомий серед адептів як «Кістяне Поле», сьогодні зустрів перший курс крижаним туманом, що підіймався від самої землі, наче дихання тисяч похованих під камінням душ. Практичне заняття з «Формування Матеріального Щита» перетворювалося на катування: вітер збивав з ніг, а магістриня Веспер невблаганно підсилювала тиск, випускаючи з центрального обеліска розряди сирого, некерованого іхору.

Джейн стояла на самому краю прірви, що відгороджувала полігон від бездонної ущелини. Її пальці задерев’яніли, а срібляста есенція всередині вен пульсувала в такт ударам серця — занадто швидко, занадто хаотично.

— Тримай структуру, Кровен! — пролунав різкий голос магістрині крізь гуркіт шторму. — Якщо твій щит трісне, завіса вип'є твій розум швидше, ніж ти встигнеш закричати!

Джейн зціпила зуби. Срібне марево перед її руками здригнулося. Раптом обеліск вистрілив особливо потужним імпульсом чорного полум'я. Удар прийшовся точно в центр її слабкого захисту. Склоподібна сфера розлетілася на тисячі гострих уламків світла, що впилися в її шкіру.

Віддача була нищівною. Джейн відкинуло назад. Слизьке від інею каміння зрадливо пішло з-під ніг. Вона відчула жахливу мить невагомості, коли під підборами розверзлася порожнеча ущелини, заповнена хижим туманом. Повітря вилетіло з легень, а крик застряг у горлі.

Вона падала.

Але замість нищівного удару об скелі чи холодних обіймів прірви, світ раптом зупинився.

Щось холодне, міцне й невідворотне, як сама смерть, перехопило її стан прямо в повітрі. Темрява, густа й матеріальна, наче виткана з нічного кошмару, обвила її тіло, гасячи інерцію падіння.

Джейн розплющила очі й задихнулася.

Кайрен Вейл тримав її, притиснувши до свого грубого чорного плаща. Він не просто підхопив її — він матеріалізувався з самої тіні, що гуляла краєм прірви. Його ліва рука, вкрита чорними прожилками, що зараз люто пульсували, була залізним обручем навколо її талії.

— Ти знову намагаєшся померти раніше, ніж я дозволю, Джейн? — його голос прозвучав прямо над її вухом, низький і вібруючий від прихованої люті.

Він легко, одним рухом, витягнув її назад на твердий камінь, але не відпустив. Навпаки, він розвернув її до себе, змушуючи дивитися в його очі — два колодязі, наповнені розплавленим сріблом та попелом.

Його подих обпікав її обличчя холодом, а нитка симбіозу між ними забриніла так сильно, що Джейн відчула смак металу на язиці.

— Я... я трималася, — прошепотіла вона, чіпляючись пальцями за його плечі. Тканина його камзола була мокрою від туману, а серце під нею билося повільно й важко, як удари дзвона в покинутому соборі.

— Ти здалася, — Кайрен нахилився нижче, і його тінь накрила їх обох, відрізаючи від решти світу, від криків студентів та наказів магістрині. — Твоя есенція злякалася болю і відступила. Ти дозволила темряві взяти гору.

Його пальці на її талії стиснулися сильніше, майже боляче. Другою рукою він різко підхопив її за потилицю, змушуючи закинути голову назад. У його погляді було щось звіряче, голодне — те, що він так старанно ховав у бібліотеці.

— Наступного разу, коли захочеш стрибнути в безодню, згадай, — він прошипів це прямо їй у губи, так близько, що вона відчула їхній примарний дотик. — Твоя душа більше не належить порожнечі під ногами. Вона належить моїй Завісі.

На мить час застиг. Джейн бачила кожну вію, кожну мікроскопічну тріщинку на його блідій шкірі. Напруга між ними стала настільки густою, що здавалося, повітря навколо почне іскрити. Вона чекала, що він закінчить те, що почав у бібліотеці, що його губи нарешті розірвуть цей нестерпний бар'єр.

Але Кайрен лише різко вдихнув її запах — суміш грози та диких квітів — і так само раптово, як з'явився, відсторонився.

Тіні, що тримали її, розчинилися в тумані.

— Вставай, Кровен, — кинув він уже холодним, байдужим тоном, відвертаючись. — Магістриня Веспер не любить чекати. І наступного разу я можу дозволити тобі пролетіти трохи довше... просто щоб подивитися, як ти будеш благати про порятунок.

Він пішов у бік замку, його чорний плащ розвівався за ним, наче крила ворона. Джейн стояла на самому краї скелі, її тіло все ще горіло там, де він його торкався, а серце вистукувало лише одне ім'я, яке стало її особистим прокляттям.

                                                                    * * *

Наступного ранку в головній аудиторії зібрали всіх першокурсників для оголошення пар на семестр симбіозу.

Професорка Морн стояла на підвищенні з суворим виразом обличчя. Поруч з нею, як завжди холодний і неприступний, стояв Кайрен Вейл.

— З цього дня кожен першокурсник отримує наставника зі старшого курсу, — голос Морн лунав чітко і без емоцій. — Це не просто партнер для практики. Це людина, яка буде відповідати за ваше виживання. Симбіоз — це не гра. Якщо ви не навчитеся довіряти один одному, Завіса забере вас обох.

Вона почала зачитувати імена.

Джейн відчула, як серце стиснулося, коли почула своє ім’я.

— Джейн Кровен… ваш наставник — Кайрен Вейл.

У залі пронеслося тихе перешіптування. Дехто здивовано глянув на Джейн, дехто — з жалем.

Кайрен навіть не ворухнувся. Лише ледь помітно кивнув, ніби вже знав, що так буде.

Після оголошення Джейн вийшла в академічний сад — єдине місце в замку, де росли справжні дерева і квіти, хоч і напівзів’ялі від постійної тіні. Вона хотіла трохи побути на самоті, щоб осмислити, що тепер Кайрен буде її постійним наставником.

Але замість спокою вона побачила інше.

Між високими кущами темних троянд стояли Ліра і Еріан Сілвер.

Вони не просто цілувалися.

Еріан притиснув Ліру спиною до старого кам’яного стовпа. Її мантію було розстебнуто, блузка спущена з одного плеча. Його рука ковзала по її стегну, піднімаючись вище, під спідницю. Ліра тихо стогнала, запрокинувши голову, пальці вп’ялися в його волосся. Еріан цілував її шию, потім нижче, губи торкалися оголеної шкіри. Рух його руки був повільним, впевненим і явно інтимним.

Ліра прикусила губу, щоб не видати голосного звуку, але її тіло вигиналося йому назустріч.

Джейн швидко відступила за дерево, серце калатало. Вона не хотіла бачити далі, але не могла відвести погляд.

— Вони ризикують усім, — тихо прошепотіла вона сама до себе.

В цю мить за її спиною почувся низький, знайомий голос:

— Цікаво спостерігати за чужими секретами?

Джейн різко обернулася.

Кайрен стояв зовсім близько. Тінь навколо нього була слабкою, і вона чітко бачила його обличчя — холодні сірі очі, тонкий шрам, губи, які зараз ледь посміхалися.

Він зробив крок уперед, майже притиснувши її до стовбура дерева.

— Ти теж так хочеш, Джейн? — тихо запитав він, дивлячись їй прямо в очі.

Джейн відчула, як щоки спалахнули.

— Що ти маєш на увазі?

Кайрен нахилився ближче. Його губи майже торкалися її вуха. Голос став низьким шепотом, від якого по шкірі пробігли мурашки:

— Хочеш, щоб я притиснув тебе отак… у темному кутку саду? Щоб моя рука була під твоєю мантією, а ти тихо стогнала мені в шию, намагаючись не видати себе? Хочеш відчути, як моя тінь проникає в тебе не тільки під час ритуалу, а й просто тому, що ти цього бажаєш?

Джейн затамувала подих. Нитка симбіозу всередині неї запульсувала гаряче і сильно. Вона відчула його — його бажання, його контроль, його голод.

— Кайрене… — прошепотіла вона, голос зрадницьки тремтів.

Він не відступив. Навпаки, його пальці легко торкнулися її талії поверх мантії.

— Тепер я твій наставник, — продовжував він тим самим хрипким шепотом. — Це означає, що ми будемо проводити багато часу наодинці. Дуже багато. І щоразу, коли ми будемо працювати з твоєю есенцією… ти будеш думати саме про це. Про те, як легко я можу зробити так, щоб ти забула про все, крім мене.

Він відсунувся на кілька сантиметрів, щоб подивитися їй в очі. У його погляді не було лише холоду. Там горіло щось темне і гаряче.

— Але запам’ятай одне, Джейн. Якщо ми почнемо… зупинитися буде майже неможливо. Симбіоз не прощає слабкості. І я… я вже не хочу зупинятися.

Джейн стояла, притиснута до дерева, дихання було уривчастим. Вона відчувала кожну частину його присутності — тінь, есенцію, бажання.

— А якщо я скажу «так»? — тихо запитала вона.

Кайрен посміхнувся — повільно, небезпечно.

— Тоді сьогодні ввечері, у нашій ритуальній залі, ми почнемо не просто з практики. Ми почнемо з того, чого ти насправді хочеш.

Він провів пальцями по її щоці, майже ніжно, і відступив.

— Чекаю тебе о десятій. За запізнення буде покарання.

Кайрен розвернувся і пішов геть садом, залишивши Джейн з прискореним серцебиттям і гарячим пульсуванням симбіозу в грудях.

Вона знала, що піде.

І знала, що цього разу ритуал буде зовсім іншим.