Раді Вас бачити!

Наступного ранку в старій бібліотеці академії, зазвичай тихій і майже порожній, панувала незвична жвавість. Джейн, Ліра та Марк сиділи за своїм улюбленим круглим столом біля вікна. На столі стояли три чашки кави, які вже давно охололи. Ніхто особливо не читав.

Марк першим не витримав. Він відкинувся на спинку стільця і з хитрою посмішкою сказав:

— Ну що, давайте вже. Хто перший починає? Бо я всю ніч не спав, переварюючи те, що бачив.

Ліра тихо засміялася, закладаючи пасмо волосся за вухо.

— Починай ти. Ти ж у нас головний спостерігач.

Марк нахилився вперед і понизив голос, хоча в бібліотеці майже нікого не було:

— Отже, по-перше: Селін і директор. Серйозно? Вони танцювали так, ніби це був не маскарад, а їхнє весілля. Він дивився на неї так, що навіть крізь маску було видно, як він її… з’їдає очима. А вона? Стояла така спокійна, ідеальна, але я помітив, як вона легенько стискала його руку. Думаю, це вже не перший їхній танець.

Ліра кивнула, ковтнувши кави.

— Я теж це помітила. І ще одне: коли музика скінчилася, він не відразу відпустив її талію. Затримався на секунду довше, ніж треба. Якщо хтось із викладачів це побачив… завтра буде скандал.

Марк повернувся до Джейн, його очі блищали.

— А тепер найцікавіше. Ти і Тревіс. Боже, Джейн, ви танцювали так, ніби між вами була невидима стіна, яку ніхто не смів порушити. Ви навіть не торкнулися один одного, але вся зала дивилася тільки на вас. Особливо коли ти підняла підборіддя, а він нахилився ближче… Я думав, хтось зараз почне аплодувати.

Джейн легенько почервоніла, але не відвела погляду.

— Ми просто танцювали, — тихо відповіла вона.

— «Просто танцювали», — передражнив Марк. — Ліро, скажи їй.

Ліра усміхнулася кутиком губ.

— Рен весь час мовчав, поки ми танцювали, але я бачила, як він дивився на вас із Тревісом. Здається, він теж був… заінтригований. А ще я чула, як дві дівчини з третього курсу шепотіли, що «Срібний Уламок уже почав діяти» і що «деякі люди на балу поводилися занадто… щиро».

Марк захихотів.

— О, це ще квіточки. Найкраща плітка, яку я вчора почув: хтось запевняв, що бачив, як директор зняв маску Селін у темному коридорі після балу. І нібито поцілував її руку. Поцілував! У нашій академії! Це ж майже скандал століття.

Він зробив паузу, подивився на Джейн і Ліру і тихо, вже без жартів, додав:

— Але чесно… найбільше мене турбує не директор і Селін. А те, як ви з Тревісом дивилися один на одного. Це вже не просто танець, Джейн. Це було… небезпечно красиво.

Ліра мовчки кивнула, дивлячись у вікно.

— Плітки — це добре, — сказала вона нарешті. — Але іноді вони стають надто близькими до правди.

Джейн навіть не знала що і відповісти на все це. Мабуть, вони пропустили поцілунок з Тревісом та те, як вона плюнула на взуття Кайрену та примусовий поцілунок з Кайреном. Але вона і не хотіла загострювати на тому увагу.

Щодо Селін. Вона їй не подобалась, але було важко пояснити чому.

                                                                         * * *

Пізно вночі Джейн тихо відчинила двері їхньої спільної кімнати. Вона зробила крок уперед і одразу зупинилася. Ліжко її сусідки було зовсім порожнім.

Не просто незастелене — голий матрац, без ковдри, без подушки, без простирадла. Ніби хтось навмисно прибрав усі сліди того, що тут колись хто-то жив. Шафа сусідки стояла відчиненою, всередині — порожнеча. Жодного одягу, жодної книги, жодної дрібнички. Навіть маленьке дзеркальце, яке завжди лежало на її столі, зникло.

На підлозі біля шафи валялася лише одна срібна шпилька для волосся.

Джейн повільно підійшла до столу сусідки. На ньому акуратно лежала її маска з  балу — витончена, чорна, з тонким срібним мереживом. Під маскою був маленький складений аркуш паперу.

Джейн розгорнула його. Почерк був рівний, спокійний, майже холодний:

«Не шукай мене.

Я пішла туди, куди ти не зможеш піти.

Дякую за все.»

Джейн стояла посеред кімнати, тримаючи записку в руках. Її пальці злегка тремтіли.

Ще вчора ввечері сусідка сміялася, розповідала про танець з незнайомцем, а сьогодні… ніби її ніколи й не було в цій кімнаті. Голий матрац у холодному світлі лампи виглядав моторошно.

Джейн підійшла до порожнього ліжка і провела долонею по матрацу. Він був холодний.

— Куди ти зникла… — тихо прошепотіла вона в порожнечу.

За вікном шумів дощ. У гуртожитку панувала абсолютна тиша. Ніхто не знав, куди поділася її сусідка. І чому вона зникла саме після балу — так раптово і безслідно.

                                                                        * * *

Щороку, на початку весняного семестру, Академія проводила Великі Перегони Супутників — одне з найяскравіших і найнебезпечніших змагань року.

Для кожного виду супутників були свої випробування. Перитони змагалися в витривалості та точності польоту. Снігові Барси — у нічному полюванні та безшумності. А Вогняні Коні — у скачках. Саме на ці перегони Джейн пішла потайки.

Вона стояла серед натовпу студентів на високій кам’яній трибуні, що оточувала величезне овальне поле. Вітер ніс запах диму, озону і розпеченого каменю. Над полем уже кружляли іскри — сліди від копит Вогняних Коней.

Джейн щільніше закуталася в темну накидку з каптуром і стояла трохи осторонь, щоб її важко було помітити.

Вона прийшла тільки заради однієї людини.

Кайрен.

Він стояв біля стартової лінії поруч зі своїм Вогняним Конем — величезним чорним жеребцем з гривою з живого диму і очима, що палахкотіли яскравим вогнем. Крила коня були складені, але навіть у спокої з них сочився темний дим.

Джейн мимоволі стиснула пальці на поручні. Її серце калатало сильніше, ніж хотілося б.

Раптом вона помітила ще одного учасника — Тревіса, високого другокурсника з Факультету Тіні. Біля нього стояв його кінь — потужний, але менш граціозний, коричнево-рудого кольору з темно-червоною гривою і очима, що горіли приглушеним полум’ям.

Тревіс щось сказав Кайрену і посміхнувся — зухвало, з викликом. Кайрен навіть не повернув голови.

Інструктор підняв руку. Повітря наповнилося напругою.

— Перегони Вогняних Коней! Три кола по зовнішньому кільцю з перешкодами! Старт!

Гучний сигнал пролунав над полем.

Кайрен одним плавним рухом піднявся на спину свого коня. Той відразу вибухнув полум’ям під копитами. Чорний кінь рвонув уперед, залишаючи за собою шлейф темного диму.

Тревіс стартував майже одночасно. Його коричневий кінь був трохи повільнішим на старті, але потужнішим у прискоренні.

Джейн стиснула поручень так сильно, що побіліли кісточки. Вона не кричала, не махала руками. Просто стояла і дивилась.

Перше коло пройшло на шаленій швидкості. Кайрен ішов попереду, його кінь летів низько над землею, крила з тіні розкрилися лише на поворотах, даючи додаткове прискорення. Тревіс намагався наздогнати, його кінь важко дихав, залишаючи за собою іскри.

На другому колі з’явилися перешкоди — вогняні стіни, тіньові ями і різкі підйоми. Кайрен майстерно ухилявся, його кінь реагував на кожну думку господаря.

Але на третьому колі Тревіс пішов на ризик. Він спрямував свого коня прямо крізь найвужчу вогняну стіну, намагаючись скоротити шлях. Коричневий кінь прорвався, але втратив швидкість.

Кайрен фінішував першим.

Його чорний кінь зупинився біля фінішної лінії, важко дихаючи димом. Кайрен зіскочив на землю одним плавним рухом і погладив коня по шиї.

Джейн відчула, як усередині розлилося тепле, тихе полегшення. Вона не плескала в долоні. Не кричала. Просто стояла і дивилась на нього з відстані.

Кайрен, ніби відчув її погляд, повернув голову в її бік. Джейн швидко відступила глибше в натовп, ховаючись під каптуром. Вона не хотіла, щоб він знав, що вона приходила дивитися саме на нього. Але коли вона вже йшла геть з трибун, то все ж не втрималася і обернулася востаннє.

Кайрен все ще стояв біля свого коня і дивився туди, де вона щойно була. На його губах була ледь помітна, дуже тиха посмішка.