Раді Вас бачити!

Стара ритуальна зала в підземеллях Східного крила була місцем, де сама тиша здавалася матеріальною — важкою, мов запилений оксамит на труні. Тут повітря не просто пахло мокрим каменем; воно віддавало металевим присмаком тисячолітнього болю та вичавленої до краплі сили.

Слабкі відблиски відьомського вогню під стелею не освітлювали простір, а лише робили тіні в кутах довшими та голоднішими.

Джейн увійшла рівно о пів на десяту. Кожен її крок відзивався гулким відлунням, ніби за нею йшов хтось невидимий. Серце калатало в горлі, мов загнаний птах, що б’ється об прути клітки.
Кайрен уже чекав.

Він стояв біля масивного базальтового столу, який більше нагадував жертовний вівтар, ніж меблі. Без мантії, у самій лише чорній сорочці з грубого льону, він здавався частиною цієї темряви. Закатані рукави оголювали передпліччя, поцятковані чорними прожилками, що пульсували в такт якомусь іншому, нелюдському ритму. Коли він повернув голову, синювате світло вихопило різку лінію його щелепи та шрам на щоці — тонку нитку темряви, що назавжди в’їлася в шкіру.

— Ти прийшла, — його голос прозвучав низько, майже пошепки, але від нього по спині Джейн пробіг мороз. — Я ставив на те, що твій інстинкт самозбереження виявиться сильнішим за гордість.

— Тоді ти поганий гравець, — відрізала Джейн, підходячи ближче. Холод каменю вже почав просочуватися крізь підошви її чобіт.

Він коротким жестом вказав на стіл.

— Лягай. Спиною на камінь. Руки вздовж тіла. Не напружуйся, якщо не хочеш, щоб твоя есенція розірвала судини при першому ж контакті.

Джейн завагалася, дивлячись на холодну поверхню базальту. — Це виглядає як підготовка до розтину.

— У певному сенсі так і є, — Кайрен зробив крок до неї, опинившись у її особистому просторі. Його очі, кольору попелу та грозового неба, дивилися прямо в її душу. — Я збираюся розібрати твою силу на атоми і навчити тебе складати її заново. Або ти лягаєш на цей стіл, або завтра Академія вип’є тебе досуха. Обирай.

Джейн стиснула зуби і підкорилася. Камінь під нею був крижаним, і вона мимоволі здригнулася, коли її лопатки торкнулися твердої поверхні. Кайрен навис над нею, і його тінь накрила її, наче саван.

— Я буду вводити свою тінь повільно, — промовив він, обходячи стіл. — Вона шукатиме проломи у твоїй обороні. Якщо почнеш чинити опір — буде боляче. Якщо розслабишся занадто сильно... межа між моїм «я» та твоїм може розмитися. Це... специфічне відчуття.

Джейн затамувала подих. 

— Селін навчила тебе цій «специфіці»? Чи ти відпрацьовуєш це на кожній зустрічній першокурсниці?
Кайрен зупинився. На його губах з’явилася повільна, хижа посмішка, яка не торкнулася очей.

— У мене немає дівчини, Джейн.

Вона нахмурилася, відчуваючи, як гнів бореться з цікавістю. — Але всі кажуть...

— Селін — подруга Рена. А ми з нею уклали угоду. Моя репутація «Тіньового Принца» приваблює забагато непотрібної уваги від тих, хто бачить у мені лише квиток до влади. Селін зображає мою приналежність, я забезпечую їй захист. Чистий прагматизм.

Він нахилився нижче, так що вона відчула запах озону та холодного вітру, який завжди супроводжував його.

— Я кажу це лише тому, що симбіоз вимагає абсолютної чесності. Якщо ти будеш думати про мої «стосунки», твоя есенція збудує стіну. А мені потрібно, щоб ти була відкритою. Повністю.

Він поклав долоню на її плече, точно на те місце, де під шкірою все ще жевріла його мітка. Тепло його руки здалося Джейн розпеченим залізом на фоні крижаного столу.

— Починаємо.

Кайрен підняв довгу срібну голку. Один точний рух — і сталь увійшла в плоть трохи нижче ключиці.

Джейн скрикнула, але звук потонув у його долоні, якою він раптом накрив її груди, прямо над серцем.

— Дихай, — наказав він.

І тоді прийшла тінь. Вона не просто текла — вона просочувалася крізь пори, холодна, липка і нещадна.

Джейн відчула, як її власна есенція — гаряча, золотисто-срібна лава — здибилася, намагаючись виштовхнути загарбника.

— Не борися! — прошипів Кайрен. Він нахилився так близько, що його волосся торкалося її щоки. — Відкрийся мені, Джейн. Дозволь моїй темряві знайти твій вогонь.

Біль став нестерпним, а потім раптово змінився чимось іншим. Наче в її грудях розквітла чорна квітка, що корінням перепліталася з її нервами. Вона відчула його — не лише його силу, а й його порожнечу. Глибоку, наче вікову самотність чоловіка, який став монстром, щоб не стати жертвою.

Джейн вигнула спину, її пальці вп’ялися в краї базальтового столу. — Кайрен... — видихнула вона, і це було наполовину благання, наполовину виклик.

— Я бачу тебе, — прошепотів він їй у саме вухо, і в його голосі вперше прозвучала небезпечна, майже тваринна жага. — Твоя есенція... вона не просто дика. Вона голодна. Вона тягнеться до моєї тіні, як до наркотику.

Їхні погляди зустрілися в напівтемряві залі. В його очах більше не було попелу — там палало темне, іскристе полум’я. Тінь на його обличчі повністю зникла, оголюючи вираз такої інтенсивності, що Джейн стало страшно.

— Якщо ми підемо далі, — його голос став хрипким, — цей зв’язок неможливо буде розірвати. Ти станеш частиною моєї Завіси, а я — частиною світла твоєї есенції. Ти готова до такого прокляття?

Джейн відчувала, як його тінь пульсує всередині неї, зливаючись з її кров’ю та есенцією. Це було неправильно, але це було єдиним, що змушувало її почуватися живою вперше за багато років.

— Продовжуй, — прошепотіла вона, заплющуючи очі.

Кайрен видав низький звук, схожий на гарчання, і його рука на її серці стиснулася сильніше. Тіні навколо них згустилися в непроникний кокон, відрізаючи ритуальну залу від решти світу. У цей момент не було ні Академії, ні минулого, ні майбутнього — лише два зламані джерела сили, що нарешті знайшли одне одного в темряві.

Джейн розуміла, що вона щойно підписала договір з Тіньовим принцем. Але коли його холодні губи випадково на мить торкнулися її скроні, вона зрозуміла: вона готова згоріти, аби тільки цей холод не припинявся.