Раді Вас бачити!

Глава 8. Несподівана зустріч

Минуло чотири дні відтоді, як Грейс залишила батьківський дім. Вона блукала вулицями Лондона, розгублена й сповнена провини. У думках постійно звучало одне й те саме: як усе виправити? як знайти шлях до примирення з родиною і з лордом Віктором?

Її кроки були повільними, а серце важким. Та раптом на вузькій вулиці карета різко звернула й мало не збила її. Грейс упала, відчувши гострий біль у нозі.

— Ай!.. — вигукнула вона, схопившись за щиколотку.

З карети поспіхом вийшов молодий чоловік у багатому вбранні.

— О, Боже! Я збив дівчину… — він нахилився, і його очі розширилися від здивування. — Грейс?..

Це був Чарльз, її двоюрідний брат. Вони грали разом у дитинстві, але з роками Грейс перестала звертати на нього увагу. Чарльз же завжди носив у серці приховане почуття й мріяв, що одного дня вона зрозуміє його любов.

Він простягнув їй руку.

— Грейс, дозволь допомогти.

Дівчина, ще хвилину тому готова кричати від болю, замовкла, дивлячись на гарне обличчя кузена. Вона дозволила йому підняти себе. Чарльз посадив її у карету й стурбовано запитав:

— З тобою все гаразд? Чому ти одна блукаєш вулицями?

Грейс опустила очі.

— Все добре… лише нога болить, мабуть, буде синяк.

Чарльз нахилився ближче, його голос був лагідним:

— Дозволь відвезти тебе до мене. Там ти відпочинеш і розкажеш усе.

Грейс зітхнула й відповіла з сумною усмішкою:

— Добре… все одно мені нікуди йти.

Карета рушила вперед, а в серці Грейс зароджувалося дивне відчуття: можливо, саме ця зустріч змінить її долю.

Чарльз привів Грейс до свого дому. Коли вона переступила поріг, у пам’яті спливли дитячі роки: як вони разом гралися з його сестрами, як вона дражнила їх, а він завжди залишався поруч, захищав і підтримував. І тепер Грейс раптом зрозуміла — саме він був тим, хто завжди стояв на її боці, навіть коли вона цього не помічала.

Чарльз наказав служниці подати чай і солодощі. Коли кімната наповнилася ароматом свіжої випічки, Грейс почала розповідати кузену про те, що сталося. Вона зізналася, що батьки вигнали її з дому через зв’язок із лордом Віктором, який мав стати нареченим її сестри Віккі. Але насправді саме він перший почав до неї залицятися, і все закінчилося тим, що Віккі побачила їх разом.

Чарльз слухав уважно. У його очах не було осуду — лише співчуття. Він бачив у Грейс не «грішницю», а жертву самовпевненого й безчесного лорда.

— Грейс, — сказав він тихо, — давай поїдемо до твоїх батьків і спробуємо все владнати. Ти маєш право висловитися й попросити пробачення у сестри.

Грейс кивнула.

— Я хочу поговорити з Віктором. Хочу сказати йому все прямо в очі. І я мушу попросити пробачення у Віккі…

Чарльз узяв її руку й відповів:

— Я допоможу тобі. Ти не одна.

Після чаю й солодощів вони вирішили вирушити до лорда Віктора. Грейс відчувала страх і водночас полегшення: нарешті вона мала шанс сказати правду й спробувати повернути довіру сестри.

Чарльз привів Грейс до свого дому. Коли вона переступила поріг, у пам’яті спливли дитячі роки: як вони разом гралися з його сестрами, як вона дражнила їх, а він завжди залишався поруч, захищав і підтримував. І тепер Грейс раптом зрозуміла — саме він був тим, хто завжди стояв на її боці, навіть коли вона цього не помічала.

Чарльз наказав служниці подати чай і солодощі. Коли кімната наповнилася ароматом свіжої випічки, Грейс почала розповідати кузену про те, що сталося. Вона зізналася, що батьки вигнали її з дому через зв’язок із лордом Віктором, який мав стати нареченим її сестри Віккі. Але насправді саме він перший почав до неї залицятися, і все закінчилося тим, що Віккі побачила їх разом.

Чарльз слухав уважно. У його очах не було осуду — лише співчуття. Він бачив у Грейс не «грішницю», а жертву самовпевненого й безчесного лорда.

— Грейс, — сказав він тихо, — давай поїдемо до твоїх батьків і спробуємо все владнати. Ти маєш право висловитися й попросити пробачення у сестри.

Грейс кивнула.

— Я хочу поговорити з Віктором. Хочу сказати йому все прямо в очі. І я мушу попросити пробачення у Віккі…

Чарльз узяв її руку й відповів:

— Я допоможу тобі. Ти не одна.

Після чаю й солодощів вони вирішили вирушити до лорда Віктора. Грейс відчувала страх і водночас полегшення: нарешті вона мала шанс сказати правду й спробувати повернути довіру сестри.

Грейс увійшла до розкішної вітальні лорда Віктора разом із Чарльзом. Її серце билося швидко, але вона знала: настав час сказати все, що накопичилося.

Лорд Віктор піднявся їй назустріч, його обличчя було холодним і самовпевненим.

— Грейс… нарешті ти прийшла.

Вона підійшла ближче й різко сказала:

— Ти негідник, Вікторе. Ти зруйнував життя моєї сестри й моє власне.

Її рука злетіла вгору, і дзвінка ляпаска відлунала в кімнаті. Віктор схопився за щоку, його очі спалахнули гнівом. Він зробив крок уперед, ніби хотів ударити її у відповідь, але Чарльз став між ними, рішуче відштовхнувши його.

— Не смій торкатися її! — голос Чарльза був твердим, як сталь.

Віктор зловісно усміхнувся. — Через неї Віккі втекла. Її забрали пірати. І все це твоя вина, Грейс.

— Що? — вигукнула вона, збліднувши. — Ти брешеш!

— Ні, — холодно відповів він. — Я маю намір повернути її. Вона стане моєю дружиною лише заради статків її батьків. Я банкрут, мій титул вислизає з рук. Віккі для мене — лише жалюгідна дівчина, але вона мій шанс утримати становище.

Грейс не витримала й вдруге вдарила його по обличчю.

— Та пошлі ти, збоченець! — крикнула вона, відвертаючись.

Вона схопила Чарльза за руку й разом із ним покинула маєток. На вулиці, ще тремтячи від гніву, Грейс сказала:

— Ми повинні плисти й врятувати Віккі. Вона не повинна бути з ним. І з піратами ми теж покінчимо.

Чарльз кивнув.

— У мене є знайомий у торговому флоті. Він допоможе нам. Ми отримаємо корабель і команду.

Так вони знайшли підтримку серед людей флоту, і вже незабаром їхня подорож розпочалася. Попереду чекало море, небезпеки й боротьба за Віккі.