Раді Вас бачити!

Глава 5. Під чорним парусом

Корабель із чорним парусом був старим дерев’яним судном, що давно бачив бурі й битви. Його палуба була зношена, а капітанський місток прикрашав лише тінь минулої слави. На ньому стояв старий чоловік на прізвисько Кракен — у потертій капітанській шляпі, з револьверами на поясі, великих сапогах і глибоким шрамом на обличчі. Він був суворим і досвідченим, справжнім морським вовком.

У Кракена було двоє синів: старший — Мікаель, статний, засмаглий, із темним волоссям і мужнім обличчям. Його м’язи й постава видавали силу, а очі — рішучість. Молодший — Адам, ще юнак, який лише вчився морській справі. Команда складалася з п’яти чоловік: товстуна на прізвисько Фрек, молодого хлопця Кука, каліки з Франції, якого називали Кабанчиком, і зеленого папуги Яго, привезеного з невідомого острова. Папуга був балакучим і любив жартувати з піратами, а Мікаель особливо його обожнював.

Одного ранку Мікаель стояв на палубі, вдивляючись у далечінь, чи не з’явиться торгове судно. Та раптом він помітив у хвилях тонучу дівчину. Це була Віккі. Не вагаючись, він кинувся в море, підхопив її за талію й виніс на палубу. Дівчина була без свідомості, мокра й беззахисна. Команда з цікавістю спостерігала, а капітан Кракен у цей час розглядав карти у своїй каюті.

Мікаель поклав Віккі на палубу, схилився над нею. І раптом вона повільно відкрила очі. На його плече сів папуга Яго, і Віккі, ще слабка, спокійно вдивлялася в обличчя молодого чоловіка. Її погляд мимоволі ковзнув по різьбленій дошці біля щогли, де золотими літерами було вибито назву корабля — «Серце моря». Його голубі очі полонили її, вона відчула тепло й турботу, яких так бракувало.

— Хто ви? — прошепотіла вона.

Мікаель усміхнувся, накрив її пледом і взяв на руки, відніс усередину. Та коли Кракен побачив це, він закричав:

— Сину! Жінка на кораблі — погана прикмета для піратів. Викинь її назад у море!

Але Мікаель, дивлячись на батька з вогнем у очах, відповів:

— Ні! Я цього не зроблю. Вона слабка, їй потрібен відпочинок. Потім ми висадимо її на берег і дізнаємося, хто вона. Не будь жорстоким, батьку.

Кракен злий пішов геть, бурмочучи щось про дисципліну й порядок. А Мікаель тим часом приготував для Віккі гарячий чай і подав їй.

— Тримайся, красуня, — сказав він лагідно.

Віккі, дивлячись на нього, прошепотіла:

— Дякую… Як вас звати?

— Я Мікаель. А ви, леді?

— Я Віккі, — усміхнулася вона, відчуваючи тепло його рук.

— Дуже приємно, Віккі. Відпочивай. Скоро ми висадимо вас на берег, коли ти одужуєш. Я подбаю про вас — відповів він, але в його голосі звучала ніжність, яка видавала інше бажання.

Мікаель обійняв її, щоб зігріти, і Віккі відчула, що не хоче йти з цього корабля. Вона не хотіла залишати його, навіть якщо доведеться зійти на берег.