Спочатку:
На сторінку книги
Після пар Айша й Самір неквапно вийшли з університету. Осінній Київ сяяв у золоті — каштани скидали листя, студенти сміялися, блукаючи вулицями, а в повітрі вже відчувалася свіжість наближення холодів.
— Тут так красиво, — прошепотіла Айша, дивлячись на Дніпро, що відбивав вечірнє сонце.
Самір тримав її руку міцно, ніби боявся відпустити.— Красиво… але ти для мене важливіша за всі ці краєвиди, — тихо сказав він.
Айша здригнулася, бо його слова звучали як щось більше, ніж просто романтика.
Вони сіли на лавочку біля парку. Самір раптом дістав невеликий блокнот із замальовками.— Це мої плани, — пояснив він. — Я почав будувати маленький бізнес. Нічого великого, але я хочу, щоб у майбутньому це стало чимось більшим. Я мрію про справу, яку створю сам, а не тільки користуватимуся грошима моїх батьків.
Айша дивилась на нього з гордістю.— І ти справді віриш, що зможеш?
— Вірю, — Самір усміхнувся. — Бо в мене є мета. І ця мета — майбутнє з тобою. Я хочу, щоб колись мій бізнес став настільки міцним, щоб я міг приїхати до твого батька й сказати: "Я сам здобув це, і тепер можу захистити й забезпечити твою доньку".
Айша опустила очі, щоки зрадницьки запалали. Вона вперше відчула, що їхня історія вже не просто юнацьке кохання, а щось справді серйозне.
А наступного ранку Самір поїхав у Крим — на кілька тижнів, щоб зустрітися з діловими партнерами та розвинути свій бізнес. Відстань між ними знову зросла, але тепер у серці Айші жила надія: він повернеться вже не просто хлопцем, а чоловіком із мріями й планами.
Коли Самір поїхав у Крим, Айша повернулася на навчання. Одногрупники не приховували зацікавленості — квіти, увага, дорогі подарунки Саміра вже стали темою для розмов.
На перерві одна дівчина нахилилася до неї й з лукавою усмішкою прошепотіла:— Айша, ну признайся, твій хлопець — мільйонер? Бо так не поводяться звичайні студенти.
— Мабуть, у нього вдома цілий сад троянд, якщо він дарує тобі по сто тисяч одразу, — додав хлопець з іншої групи, і вся компанія засміялася.
Айша лише знітилася. Вона не любила вихвалятися і не хотіла, щоб їхнє кохання виглядало як предмет заздрощів.
Але були й інші реакції. Одна з дівчат, Лєра, зітхнула з сумом:— Яка ти щаслива… Усі мріють про таке кохання, а ти маєш. Видно, що він справжній.
Та інша, більш різка, кинула:— Не поспішай радіти. Багаті хлопці часто гуляють, а прості дівчата для них — як тимчасова забавка. Подивимось, чи залишиться він із тобою через роки.
Айша відчула, як щось боляче стиснуло серце. Вона намагалася усміхнутися, але всередині закралася тривога.
Увечері, повернувшись у гуртожиток, вона відкрила телефон. Там був голосовий меседж від Саміра:— Кохана, я в Криму, все йде добре. Я скучив неймовірно. Ти в мене сильна, і я хочу, щоб ти пишалася мною. Обіцяю, скоро я повернуся до Києва й ми знову будемо разом.
Айша слухала його голос кілька разів поспіль. Вона знала: хай що кажуть люди, тільки вона відчуває справжнє тепло його слів.
Коли вони зідзвонилися ввечері, Айша довго вагалася, чи розповідати про розмови в університеті. Але Самір відразу відчув, що вона чимось стурбована:
— Що трапилось, кохана? — його голос був теплим, але уважним.
Айша зітхнула й сіла на край ліжка:— Просто… сьогодні дівчата з групи знову говорили про тебе. Одні заздрять, інші — дивляться з повагою. Але були й такі, хто сказав, що ти можеш бути… несерйозним. Що багаті хлопці не тримаються за одну дівчину.
На мить у слухавці запала тиша. Потім Самір тихо відповів:— Отже, вони так думають… А ти? — його голос став нижчим, трохи хриплим.
Айша зам’ялася, потім чесно сказала:— Я їм не вірю. Але іноді… мені стає страшно. Що одного дня ти зникнеш.
Самір видихнув, і в його словах відчувалася рішучість:— Айшо, я не з тих, хто грається чужими почуттями. Я не хочу, щоб ти боялася. Я хочу, щоб ти вірила мені. Усе, що я роблю — квіти, сюрпризи, навіть мій бізнес — це не для показухи. Це для нашого майбутнього.
Його слова змусили її очі заблистіти. Вона тихо посміхнулася крізь сльози:— Знаєш, вони можуть говорити що завгодно. Але я відчуваю — ти мій.
Самір засміявся, але в його сміхові було щось ніжне й водночас пристрасне:— І я хочу, щоб ти завжди це пам’ятала. Одного дня я зроблю так, щоб ніхто й не смів сумніватися в моїй серйозності.
Айша поклала телефон на серце, закрила очі й пошепки відповіла:— Я вірю тобі, Саміре.
Її вечір став зовсім іншим — теплим, повним відчуття, що він завжди поруч, навіть на відстані.
Айша ще тримала телефон на серці, коли екран раптом засвітився новим викликом.На дисплеї — «Тато Арман».
Вона злякано здригнулася. Пальці самі на мить завмерли над кнопкою прийняти виклик.Зв’язок був повільний, глухий, наче світ спеціально дав їй час зібратися.
— Ассаламу алейкум, доню, — голос батька пролунав трохи суворо, але спокійно.— Валейкум ассалам, тату, — Айша намагалася приховати хвилювання.
— Як твої справи? Як навчання? — Арман говорив рівно, але донька відчувала: він перевіряє не тільки оцінки, а й її стан.— Добре, альхамдулилля, — відповіла Айша.
Невелика пауза. Потім Арман продовжив:— Доню… я чув різні розмови. Кажуть, що біля тебе часто помічають того хлопця. Саміра. Це правда?
Айша стиснула кулаки. Її серце забилося швидше. Вона пригадала слова Саміра: «Я зроблю так, щоб ніхто й не смів сумніватися в моїй серйозності».
Вона глибоко вдихнула й відповіла:— Так, тату. Він поруч. Але… він не такий, як думають інші.
З іншого боку дроту запанувала тиша. Лише далекий шум, ніби вітер бився у вікно кабінету Армана.
— Ми поговоримо про це, коли ти повернешся, — нарешті сказав він низьким голосом. — А поки пам’ятай: честь родини — в твоїх руках. Не забувай цього, доню.
— Так, тату, — ледь чутно відповіла Айша.
Коли дзвінок урвався, вона закрила обличчя руками. Сльози знову навернулися на очі, але цього разу вони були не тільки від страху, а й від того, що вибір між любов’ю і родиною ставав дедалі важчим.
