Раді Вас бачити!

Того ж вечора, коли родина Аміра завмерла перед телевізором, в іншому домі — у Насті — теж палав вогонь скандалу.

Михайло, її батько, сидів за столом, поруч мама Олена та двоє молодших братиків. На екрані миготіли ті ж самі кадри: Влад нахиляється до Насті, Настя усміхається, журналіст питає, а вона відповідає «немає нареченого».

Михайло різко відсунув тарілку.— Сором! — гримнув він. — Сором, Настю! Що я виховав? Ти зганьбила нас!

Мама Олена спробувала заступитися:— Мишо, може, там щось не так зрозуміли…

Але він не чув. Його обличчя горіло гнівом.— Усі бачать це! Завтра сусіди вже шепотітимуть!

Настя схопилася зі стільця, очі наповнилися сльозами.— Це вирвано з контексту! Це не так, як ви думаєте!

Але в той момент навіть братики дивилися на неї розгублено, ніби вже теж не знали, що вірити.

У той же час у домі Аміра панувала мертва тиша. Він піднявся зі столу, не сказавши ні слова. У його грудях усе горіло. Він зайшов до своєї кімнати, зачинив двері й сперся на них спиною.

«Вона… справді сказала, що я ніхто? Що їй потрібні були лише гроші?..»

Його кулак боляче вдарив у стіну.— Чому, Настю?..

Він не плакав, але очі світилися таким болем, що навіть якби хтось увійшов, не наважився б заговорити.

Тим часом у місті, в затишному кафе, Самір сидів із друзями. Вони сміялися, жартували, коли раптом телевізор на стіні перемкнувся на ті самі новини.

— Ого, це ж та Настя, — промовив один із хлопців.

Самір відразу напружився. Його очі застигли на екрані. Він бачив Настю, чув слова Влада, і відчував, як всередині все холоне.

А потім журналіст кинув нове запитання:— Чутки кажуть, що ви зустрічаєтесь із сином відомого бізнесмена. Це правда?

Настя, збентежена, усміхнулася ще гірше, ніж раніше, й тихо сказала:— Та яке там… Я просто скористалася його грошима, більше нічого.

У кафе запала тиша. Друзі переглянулися. Один тихо сказав:— Виходить, брат Айші для неї — лише гаманець?

Самір відчув, як кров приливає до голови. Йому хотілося розбити екран.— Ні, це не та Настя, яку я бачив… — прошепотів він.

Настя ж у той самий момент сиділа у своїй кімнаті, тримаючи голову в руках.— Це монтаж… Це вирізали, перекрутили…

Чому ніхто не вірить?..

Але її слова губилися у темряві.

У кафе Самір не міг відвести очей від телевізора. Слова Насті ще дзвеніли у вухах, наче удар.

«Я скористалася його грошима…»

Він стиснув телефон у руці так сильно, що аж побіліли пальці.«Ось чому Амір був холодний зі мною від самого початку… Ось чому дивився так, ніби не вірив. Він уже тоді щось відчував».

Самір швидко відкрив месенджер і написав Айші:

Самір: Мені треба з тобою поговорити. Не вірю цим новинам. Буду пізніше біля твого дому.

Він натиснув «надіслати» і поклав телефон на стіл.

— Ти куди замовк? — підколов його друг Арсен. — Що, закохався в ту Настю з екрана?

Самір кинув на нього холодний погляд:— Не жартуй. Ви нічого не знаєте.

Але друзі почали перешіптуватися.

— Слухай, — сказав один, — якщо це правда… То виходить, вона зрадила Аміра?

— А може, все підлаштували, — додав інший. — Ти ж знаєш, Влад такий тип, він любить робити шоу.

Самір мовчав. У голові калатало: «Якщо я нічого не зроблю, то Настя втратить усе… і Амір теж».

А в цей час у будинку Аміра він сидів із друзями, які прийшли його підтримати. Вони намагалися почати розмову, але він лише мовчав, дивлячись у підлогу.

— Амір, брате, — почав один, — ми бачили ті новини. Але ж ти сам знаєш: екрани — бруд. Там легко все підставити.

— Та ну, — перебив інший, — ти ж бачив! Вона сама сказала: «Я скористалася». Тут нема що пояснювати.

Амір зціпив зуби.— Досить! — різко кинув він. — Я не хочу чути більше ні слова.

Він відвернувся, але його очі горіли. Усередині кипіла буря.

«Я мушу вирішити сам… Ніхто не знає її так, як я».

Того вечора Самір ішов вулицею до дому Айші. Вітер холодив обличчя, але думки палили.

«Я мушу сказати їй правду. Мушу допомогти Насті. Інакше цей бруд зруйнує все…»

Він навіть не знав, чи Айша відкриє йому двері, але в серці жевріла впевненість: іншого виходу вже немає.

Татко Айші відчинив двері. Його погляд був серйозним, але не ворожим.— Салам алейкум, хлопче. Що ви хочете? — спитав він, тримаючи руку на дверях.

Самір відчув, як у нього пересохло в роті. Серце билося так сильно, що він ледве не задихався.

— Ва алейкум салам… Я… я хотів поговорити. Я хочу зустрічатися з вашою донькою, Айшею.

У коридорі настала тиша. Батько Айші вдивлявся в Саміра, наче намагаючись розгледіти правду в його очах. Його брови насупилися, але в голосі не було злості, радше строгість і перевірка.

— Ти розумієш, що це означає? — тихо, але важко запитав він. — Це не гра. Якщо ти хочеш бути з моєю донькою — ти маєш відповідати за свої слова і свої дії.

Самір опустив очі, потім зібрався й сказав:— Я розумію. Я не ідеальний, але я чесний перед вами. Я бачу, що вона для мене дуже важлива. Я хочу зробити все, аби довести це.

У цей момент на порозі з’явилася Айша. Вона почула частину розмови, очі її засвітилися і хвилюванням, і гордістю.— Тато… — вона обережно торкнулася його руки. — Дозволь йому хоча б поговорити зі мною.

Батько ще кілька секунд вагався, потім зітхнув і відступив убік:— Добре. Заходьте. Але пам’ятайте — я дивлюся на вас.

Самір зробив крок у дім, і вперше за довгий час відчув, що його серце б’ється не лише від страху, а й від надії.

Самір глибоко вдихнув і, ніби зібравши в собі всі сили, сказав:— Це не шутка, Айше. Це правда.

Він зробив знак рукою своїм друзям, і ті занесли до двору величезні коробки. Айша розгублено прикрила рот рукою — перед нею відкрилася гора троянд, їх було більше, ніж вона коли-небудь бачила у своєму житті. Самір вийняв одну з них і простягнув їй.

— Тут сто тисяч і ще одна троянда. Кожна — як доказ мого серця. Це все тобі. Я справді хочу бути з тобою. Дай нам шанс.

Айша стояла мов зачарована, її очі наповнилися сльозами. Вона не очікувала такого жесту, і в душі відчула, що слова Саміра йдуть від щирого серця.

Раптом із-за рогу вийшов Амір. Він почув майже все. Його погляд був серйозним, але в ньому не було злості.— Самір… — тихо промовив він. — Якщо ти справді це відчуваєш — пообіцяй мені одне. Не ламати їй серце. Вона моя сестра. Я не витримаю, якщо вона страждатиме.

Самір обернувся до нього. Його голос був рівний, без жодної фальші:— Я клянусь. Я ніколи не зроблю їй боляче. Якщо доведеться, я буду її захищати навіть від самого себе.

Айша підійшла ближче, глянувши то на брата, то на Саміра.— Аміре… він щирий. Я відчуваю це.

Батько, що мовчки спостерігав за сценою, нарешті озвався:— Добре. Я почув і тебе, і його. Але слова мають силу тільки тоді, коли вони підкріплені вчинками. Подивимось.

Айша взяла з рук Саміра троянду й посміхнулася крізь сльози.А він, уперше за довгий час, відчув, що в його серці народжується щось справжнє.

Амар, тато Айші, уважно глянув на Саміра. Його голос був рівний, але сповнений ваги й досвіду:

— Хлопче, сідай. Раз ти прийшов у наш дім з такими словами, то мусимо поговорити. Айшо, доню, піди приготуй нам чаю.

Айша кивнула, кинула на Саміра довгий, трохи хвилюючий погляд і пішла на кухню.

Кімнату огорнула тиша, тільки цокання годинника наповнювало простір. Амар склав руки на колінах і сказав:

— Я бачу твої очі, Саміре. Ти справді не граєшся. Але ти маєш зрозуміти — донька для мене не просто дитина. Це моє серце. І якщо ти взяв сміливість говорити про кохання, то скажи: що ти можеш їй дати, крім квітів і обіцянок?

Самір ковтнув, відчуваючи вагу кожного слова.

— Я можу дати їй свою підтримку, вірність і захист. Я не багатий, але я працюю й доб’юся всього. Я не залишу її ні за яких умов.

Амар примружив очі, ніби вдивлявся глибше в душу хлопця.

— Гарні слова. Але життя перевіряє не словами, а ділами. Якщо ти кохаєш Айшу — ти маєш це довести щодня, своїм характером і честю.

У цей момент Айша повернулася з тацею. На ній стояв глиняний чайник і три чашки з паруючим чаєм. Вона обережно поставила на стіл і, ледь торкаючись рукою плеча Саміра, сіла поруч.

— Прошу, тату.

Амар взяв чашку й подивився на доньку, яка сяяла очима, навіть коли намагалася приховати посмішку.— Добре. Чай гарячий, як молодість. Побачимо, чи вистачить у вас терпіння не обпектися.

Він зробив ковток і втомлено зітхнув, але на мить у його очах промайнула тепла іскра — наче він уперше допустив думку, що, можливо, Самір справді стане частиною їхньої родини.

Амар, обережно крутячи чашку в руках, нахилився вперед:

— Скажи мені, Саміре, ким працюють твої батьки?

Самір не відвів погляду, хоча відчував, як серце гучно б’ється.

— Мої батьки… вони мільйонери, пане Амаре. Але я не хочу жити їхнім багатством. Я хочу сам добитися всього. Хочу, щоб Айша знала: поруч із нею чоловік, який здатен подбати про неї своїми руками й працею, а не лише грошима батьків.

В кімнаті запанувала тиша. Амар уважно вдивлявся в хлопця, ніби намагаючись розгледіти — правда це чи просто гарні слова.

— Мільйонери… — промовив він повільно. — Багатство — то спокуса. Легко загубитися й забути, що таке справжня цінність. Ти певен, що твоя гордість і твої прагнення витримають випробування?

Самір кивнув рішуче:— Так, пане Амаре. Бо для мене найбільший скарб — це не гроші, а серце Айші.

У цей момент Айша тихенько зітхнула, намагаючись приховати посмішку, але її щоки зашарілися.

Амар ще кілька секунд мовчав, а тоді відпив ковток чаю й сказав:— Добре. Побачимо, чи твої вчинки підтвердять твої слова.

Від цих слів напруга трохи спала, але атмосфера все одно залишалася серйозною.

Амар, ніби ненароком, поставив наступне питання:

— А як твоїх батьків звати, хлопче? І брата твого?

Самір вдихнув глибоко, ніби усвідомлюючи, що ці імена можуть відкрити більше, ніж він хотів одразу показати:

— Мого батька звати Фарід, маму — Лейла. А мого старшого брата — Карім.

Амар, почувши ці імена, різко поставив чашку чаю на стіл. Його очі широко розкрилися.— Фарід і Лейла?.. — він майже прошепотів, але в голосі відчувалася буря.— Не може бути… Це ж мої колеги. Ми працювали разом у Раді директорів. Я знав твого батька!

Айша здивовано подивилася то на батька, то на Саміра.— Тату, ти справді його знав?

Амар відкинувся на спинку крісла, тримаючи підборіддя в руці, і задумався:— Я знав їх як серйозних, впливових людей… і ніколи б не подумав, що їхній син сидітиме тут, проситиме руки моєї доньки.

Самір тихо, але впевнено відповів:— Може, це доля, пане Амаре. Світ менший, ніж здається.

Амар подивився йому прямо в очі. В його погляді змішалися шок, недовіра і якийсь новий відтінок поваги.

— Тепер мені ще цікавіше дізнатися, ким ти станеш без батьківського впливу, Саміре. Бо якщо ти такий, як вони — то на тебе чекає велике майбутнє. Але чи зможеш ти витримати все це поруч із моєю Айшею?

Айша опустила очі, відчуваючи, як серце калатає в грудях.

Амір, який до цього мовчав, врешті не витримав. Він підвівся з дивана, схрестив руки на грудях і глянув на Саміра так, ніби хотів проникнути в його душу.

— Ти красиво говориш, Саміре. Але слова — це лише слова. Мені важливо знати: якщо одного дня Айша заплаче через тебе, що ти тоді зробиш?

Самір не знітився. Його голос був твердим, наче камінь:— Я ніколи не дозволю їй плакати через мене. Якщо буде важко — я стану її силою. Якщо хтось образить — я стану її стіною. Я обіцяю, Амір.

Амір знизав плечима, але в очах уже не було тої холодної настороженості — лише важка тінь сумніву, що поступово починала розвіюватися.

Амар важко зітхнув, відкинувшись у кріслі. Його голос звучав повільно, але в кожному слові відчувалася вага:

— Добре, Саміре. Я не дам тобі згоди зараз. Але й не забороню. Доведеш свої вчинки — тоді поговоримо знову. А поки… ти гість у моєму домі.

Айша, яка весь цей час мовчки слухала, відчула, як щось тепле прокидається всередині. Це була не лише надія — це була віра в те, що все ще може скластися.

Самір кивнув, подивившись їй у вічі:— Я зроблю все, щоб ви в мене повірили. І щоб ти, Айшо, ніколи не пошкодувала.

У кімнаті запала тиша. Лише аромат гарячого чаю та стукіт сердець — кожного зі своїм ритмом, але всі вони в ту мить билися в єдиному колі випробувань і надії.