Спочатку:
На сторінку книги
З того часу пляшка коли стала їхнім символом. Вона нагадувала про першу зустріч, про несміливі слова й ті миті, коли їхні серця вчилися довіряти одне одному.
І вже неважливо було, скільки літрів у пляшці — важливо лише те, що кожна зустріч біля каси перетворилася на маленьке диво.
Айша почала помічати, що, коли Самір підходив до каси зі звичною пляшкою коли, то навіть у найгірший день її настрій змінювався. Він майже нічого не говорив — кілька фраз, звичайна подяка, але в його очах завжди було щось таке, що неможливо було приховати.
Для неї це вже не була просто робота. Кожна зустріч стала маленьким випробуванням для серця. Вона боялася, що брат чи батько дізнаються про її справжні відчуття, і водночас — чекала наступної зустрічі так, наче це було щось заборонене й дорогоцінне.
Одного разу Самір, розрахувавшись, затримався ще на мить. Його пальці торкнулися пляшки так, ніби вона була не просто напій, а ключ.— Ви знаєте… — він зам’явся, але все ж зібрався з духом, — коли я бачу цю колу, мені здається, ніби вона належить не мені, а вам.
Він усміхнувся, і цього було достатньо, щоб у її серці з’явилося ще одне тепле світло.
Того вечора, коли Айша поверталася додому, вона вперше відчула, що маленька пляшка коли — це більше, ніж символ. Це була їхня таємна обіцянка, що навіть у світі заборон і суворих правил можна знайти щось своє, чисте й справжнє.
Того вечора Самір лежав у ліжку й дивився на екран телефону. Він довго наважувався, але все ж таки додав у свої історії кілька картинок: хлопець, що мріє про дівчину в хустині, номер телефону на екрані та момент, де вони з’єднані спільним «інста».
Для всіх це виглядало як просто збережені картинки з інтернету, але ті, хто знав, могли вловити натяк. Для нього ж ці фото стали символом — відображенням того, що відчувало його серце.
Айша побачила ці історії вже через кілька хвилин. Усмішка мимоволі торкнулася її обличчя. Вона зрозуміла: він думає про неї так само часто, як і вона про нього.
Тим часом Амір теж звернув увагу на історії Саміра. І хоча він не сказав одразу ж нічого, у його серці зародилася настороженість. Він знав: цей юнак небайдужий до сестри. А отже, їхня історія виходила на новий рівень — уже не просто випадкові зустрічі біля каси, а щось значно глибше.
Айша ще раз переглянула історії Саміра й мимоволі знову усміхнулася. Вона поклала телефон на стіл, але в цю ж мить у кімнату заглянув тато — Арман.
— Айшо, вечеря готова, — його голос, як завжди, був рівним, але в очах уважність ніколи не зникала.
— Так, тату, я зараз, — поспішила сховати телефон.
Але пізніше, коли вона залишила телефон у вітальні, щоб допомогти мамі накривати на стіл, Арман узяв його в руки. Йому випала нагода випадково натиснути на екран і побачити ту саму історію з хлопцем і дівчиною в хустині.
Очі Армана злегка примружилися. Йому вистачило кількох секунд, аби зрозуміти: це не просто картинка. Це знак. І цей знак стосувався його доньки.
За вечерею він не сказав ані слова, але погляди, якими він кидав на Айшу, стали ще суворішими. У голові Армана вже народжувався план — дізнатися, хто цей юнак і чому він дозволяє собі надсилати такі натяки.
Атмосфера за столом на мить змінилася. Амір теж помітив холодний вираз батькового обличчя і зрозумів: тато щось знає. І тепер справа стане серйознішою, ніж просто «символічна» пляшка коли.
Увечері Айша ще довго не могла заснути. Вона перегортала у пам’яті слова Саміра, його усмішку і ту маленьку шоколадку, яка все ще лежала на її столі. Для неї ці дрібниці були теплом, про яке вона не могла нікому розповісти.
Та в іншій кімнаті Арман сидів у своєму кабінеті, задумливо тримаючи телефон доньки в руках. Він не був людиною, яка легко піддається емоціям, але зараз у його серці зароджувалася тривога.— Хтось намагається наблизитися до моєї доньки, — промовив він тихо, — і я мушу знати, хто він.
Амір зайшов до кабінету й побачив вираз обличчя батька.— Тату… ви щось дізналися? — обережно запитав він.Арман тільки кивнув:— Є один юнак. І я не дозволю, щоб він зруйнував нашу сімейну честь. Завтра я розберуся з цим.
Айша в цей час притиснула до серця пляшку коли, яку зберегла з останньої зустрічі, й тихо прошепотіла:— Лише б він не здався…
І вона ще не знала, що вже наступного дня символ їхніх маленьких таємних зустрічей може стати причиною великої бурі.
