Спочатку:
На сторінку книги
Цього вечора магазин був тихіший, ніж зазвичай. Самір знову підійшов до каси з тією ж пляшкою «коли». Айша зустріла його теплішим, ніж будь-коли, поглядом. Здавалося, що обидвоє чекали цієї миті цілий день.
— Ти знову з нею, — усміхнулася вона, беручи пляшку до сканера.
— Вона тепер не просто напій, — відповів Самір. — Вона… символ. Наш.
Айша опустила очі, намагаючись приховати, як сильно ці слова торкнули її.
Коли він поклав гроші на касу, його пальці мимохіть торкнулися її руки. Це тривало лише секунду, але для обох — ніби вічність.
— Айше… — він набрався сміливості. — Ти знаєш, для мене ти більше, ніж просто касирка, більше, ніж випадкова зустріч. Я думаю про тебе. Часто.
Її серце стислося від радості й страху водночас. Вона боялася навіть озирнутися: раптом хтось побачить?
— Самір, — прошепотіла вона, — мені не можна так… тато, брат… вони все контролюють.
— Я знаю, — відповів він м’яко. — Але я не можу мовчати.
Пізніше того ж вечора Айша отримала повідомлення.
Самір:
Ти добре доїхала додому?
Айша:
Так, все добре. Дякую, що питаєш.
Самір:Я серйозно. Ти для мене важлива. Я не хочу, щоб тобі було страшно.
Айша:
Мені справді страшно… але я рада, що ти є.
Самір:
Я обіцяю — я зроблю все, щоб ти усміхалася. Навіть якщо для цього доведеться купувати по пляшці «коли» щодня.
Айша засміялася вголос, хоча й швидко прикрила рот, аби батько не почув.
Але у той самий час, коли вона відповідала Саміру, за дверима кімнати стояв її брат Амір. Він краєм ока помітив світло телефону і вираз усмішки на обличчі сестри. Підозра вже закралася в його серце…
Самір:
Ти сьогодні була неймовірна… навіть каса світилася, коли ти усміхалась.
Айша:
Ха-ха, ти що, жартуєш? Це від лампи над головою
Самір:
Ні, лампи так не вміють. А от ти — вмієш.
Айша:
Тобі, мабуть, солодка «кола» в голову вдарила.
Самір:
Може й так. Але якщо чесно, я вже купую її не через смак… а щоб мати привід бачити тебе.
Айша довго дивилася на екран, перш ніж наважилася відповісти.
Айша:
Знаєш… я іноді теж чекаю, коли ти зайдеш. Але нікому — обіцяй!
Самір:Обіцяю .Це буде наша таємниця.
Айша:
Хочеш знати секрет?
Самір:
Хочу!
Айша:
Ти виглядаєш так серйозно, коли ставиш ту пляшку на касу, ніби це не напій, а освідчення .
Айша:
Хочеш знати секрет?
Самір:
Хочу!
Айша:
Ти виглядаєш так серйозно, коли ставиш ту пляшку на касу, ніби це не напій, а освідчення
Айша завмерла. Її пальці зависли над клавіатурою. Серце билося швидко, а в голові вирували і страх, і щастя водночас.
Айша:
Тоді я боюся, що мене викриють… але ще більше боюся, що ти перестанеш заходити.
Самір:
Я ніколи не перестану. Навіть якщо доведеться купувати цілий ящик коли щотижня ????
Айша засміялася й кинула йому смайлик з підморгуванням.
Але у дверях тихо стояв Амір. Він не чув слів, але бачив, як світиться екран і як сестра не приховує усмішки. Його підозри ставали дедалі сильнішими…
У той час, коли Айша усміхалася до телефону, Амір сидів у кав’ярні з кількома друзями. За сусіднім столиком їхні дівчата сміялися, обговорюючи щось легке й буденне.
Але сам Амір був похмурий.
— Що з тобою, брате? — запитав один із хлопців, Наїм.
— Ти мовчиш, ніби хтось гроші в борг просить.
Амір потер скроні.
— Моя сестра… Айша. Мені здається, хтось крутиться біля неї.
— О, то це серйозно, — засміявся другий, Хасан. — Ти ж знаєш, дівчата завжди в центрі уваги.
— Не сміши мене, — різко обірвав Амір. — Це не жарти. Тато не пробачить, якщо хтось із чужих хлопців зіпсує її ім’я.
Наїм став серйознішим.
— Ти бачив когось конкретного?
— Так, — кивнув Амір. — Один хлопець постійно приходить у наш магазин. І… — він знизив голос, — здається, Айша не проти його уваги.
Дівчата, які сиділи поряд, краєм вуха почули цю розмову й переглянулися. Одна з них, Лейла, обережно сказала:
— Може, це просто випадковість? Вона ж гарна, скромна… Але іноді серце не питає дозволу.
Амір кинув на неї різкий погляд.
— У моєї сестри не може бути таких «серцевих випадковостей». Ми мусимо берегти її.
Хасан поклав руку йому на плече:
— Спокійно, брате. Якщо цей хлопець справді небезпечний — ми з’ясуємо, хто він такий.
Амір лише кивнув, але всередині в нього наростав гнів. Він уже твердо вирішив: більше спостерігатиме за сестрою. І якщо цей Самір справді насмілився підійти надто близько — це стане його проблемою.
У кімнаті було гамірно. Брат Айші — Амір — сидів на дивані разом із двома друзями. Вони сміялися, щось активно обговорювали, а поруч у телефонах щось гортали їхні дівчата.
— Ну, скажи чесно, — підколов один із хлопців, — ти ж таки зустрічався з нею? Як її звати?
Амір лише знизав плечима, намагаючись виглядати спокійним, але в його очах промайнуло щось знайоме Айші. Вона почула його відповідь і серце ледь не зупинилося:
— Його звати Самір, він був у нас… — Амір на мить замовк, помітивши зацікавлений погляд друга. — Але то не те, що ви думаєте.
Дівчата перезирнулися й хитро усміхнулися.
— Ага, «не те», — протягнула одна з них. — То, може, ми ще когось випадково зустрінемо у вашому домі?
Айша завмерла за дверима. Вона зрозуміла: брат знає більше, ніж показує, і тепер питання лише в тому, скільки часу мине, доки таємниця вийде назовні.
Амір зробив ковток із пляшки, відкинувся на диван і вдавав, що його зовсім не хвилюють глузування друзів. Але всередині все кипіло.
— Самір, — повторив він упівголоса, ніби пробуючи це ім’я на смак. — Він був у нас, але… не важливо.
— Ти щось приховуєш, — засміявся друг. — По тобі видно.
Айша, яка стояла за дверима й боялася зробити навіть подих, чула кожне слово. Вона відчувала, як серце б’ється все швидше.
Боже, він здогадався?
— Ти надто багато питаєш, — різко відрізав Амір і кинув телефон на стіл. Його очі на мить стали серйозними, навіть холодними.
У цю секунду Айша зрозуміла: брат щось підозрює. Він, можливо, ще не знає правди, але серце брата й інстинкт старшого сина вже підказували йому, що сестра має таємницю.
І тепер стояло питання:
Чи стане він її захисником… чи тим, хто першим відкриє правду перед батьком?
Айша ледь стримала тремтіння, відходячи від дверей. Вона відчувала — час, коли її зустрічі з Саміром були лише солодким секретом, добігає кінця.
