Раді Вас бачити!

День конкурсу настав. Замок весь гудів як вулик: дівчата робили останні приготування, служниці бігали з одягом і реквізитом, я ж ще вчора обрала сукню – просту муслінову приємного зеленого відтінку, який трохи нагадував морську хвилю, зачіску також зробила звичайну – зібрала волосся і перехопила його стрічкою в тон сукні. Анна ще з самого ранку не відходила від дзеркала і постійно просила служницю вносити правки до її образу. Скориставшись вільною хвилинкою вирішила сходити в сад аби ще раз поновити свою силу, вже давно помітила, що перебування на природі позитивно впливає на мою магію.

Сад зустрів мене легким шелестом, і я навіть могла вловити загальні емоції, які в ньому панували. Настороженість – ось що шепотіли мені дерева, наче намагаючись мене про щось попередити. Я зробила ще декілька кроків і наштовхнулася на маркіза Велера. А він що тут робить? І чи не про нього мене хотіла попередити Природа?

- Алія, яка приємна зустріч, - усміхнувся Арні і поцілував мені руку.

- Добрий день, маркізе, - ввічливо присіла в реверансі, хоч зовсім не була рада його бачити, аж надто невчасно він з’явився.

- Люба моя, ви подумали над моєю пропозицією? І сподіваюся приймете її, - це вже було далеко не питання, а швидше констатація очевидного факту.

Мені його тон зовсім не подобався. Звичайно пропозиція досить заманлива і гарантує як мінімум безпеку і становище в суспільстві, але ось та крихта сумніву і підозрілості не дозволяла мені погодитися. Було таке відчуття, що пропозицією маркіза керує далеко не просто почуття кохання, а щось ще. Можливо він здогадується про мою силу або також, як і шаман, хоче використати мене в якомусь ритуалі, або ж він взагалі заодно з ним. Мені потрібно трохи протриматися аби повністю опанувати свою силу і змогти себе захистити, а тоді поїду далеко звідси або взагалі спробую повернутися додому, і ставати повністю залежною від маркіза не хотіла – це б зв’язало мені руки. Тим паче раптом я йому набридну, і він захоче одружитися з рівною собі, тоді просто вб’є мене і йому ніхто слова не скаже, бо ніякого захисту в мене немає.

Подивилася ще раз на Велера, він нервово покусував губу, чекаючи моєї відповіді, бо надто довго тягну з відповіддю, тому зважилася і промовила:

- Маркізе… я подумала над вашою пропозицією і вирішила… - договорити я не встигла, бо відчула чиюсь чужу присутність, різко оглянулась і побачила Елізу, яка стояла за кілька метрів від нас і уважно дивилася.

Я ледве не вилаялася вголос. Та що ж за невезіння таке, зрозуміло, про що вона подумала і тепер взагалі від мене не відчепиться. Маркіза несподіваний візит Елізи також не порадував, але він швидко опанував себе і привітно усміхнувся дівчині.

- Леді Елізо, - ввічливо кивнув він. - Ваша присутність завжди прикрашає цей сад.

Вона всміхнулася, але очі залишилися холодними.

- О, я лише проходила повз. І раптом побачила, як ви… дуже переконливо щось пояснюєте Алії.

- Ми просто говорили, дорога Елізо, змушений попрощатися, багато справ, - відкланявся Велер і швидко пішов геть.

Я ж залишилася разом з дівчиною, яка так і хотіла висказати мені все, що про мене думала. І не помилилася, бо щойно маркіз зник за поворотом Еліза напала на мене.

- Бачу, короля тобі мало, вирішила гріти постіль ще й і його підданих. Яка самовіддана дурість, хоча можливо і на краще, швидше розчаруєш Його Величність і вилетиш з відбору.

Еліза навіть не намагалася знизити голос, а її слова вдарили, мов ляпас. Я повільно підняла на неї очі.

- Ти надто багато знаєш про чужі постелі, як для дівчини, що претендує на корону, - рівно відповіла я. - Чи це просто страх говорить замість розуму?

Еліза примружилася, явно не очікуючи спротиву. Невже вона думала, що я розплачуся і втечу. Помилилася, образи їй спускати не збираюсь.

- Страх? - фиркнула вона. - Я лише попереджаю. Маркіз не з тих, хто робить пропозиції без ціни, а король не любить, коли його роблять посміховиськом.

- Зізнайся нарешті, хоча б собі, що бачиш в мені конкурентку, тому і нападаєш.

- Ти мені не конкурентка, просто терпіти не можу, що різні простолюдинки їдять зі мною за одним столом, коли їхнє місце – прислуговувати таким як я.

Між нами повисла напружена тиша. Еліза стиснула губи, її пальці судомно зім’яли край сукні, потім вона змахнула рукою, різко розвернулася і пішла геть. Я глибоко вдихнула, в голові запаморочилось, і я обперлась на стовбур дерева, відчуваючи, як магія Іскри тремтить усередині, готова рвонути назовні, якщо знадобиться. Оце так погуляла, краще сиділа б в своїй кімнаті.