Спочатку:
На сторінку книги
Алія (Аліна)
Зранку, поки я спала, крило учасниць відбору гуділо як вулик, усі обговорювали вчорашній бал і перший танець короля. Анна розбудила мене вже тоді, коли мої кісточки перемили як мінімум раз п’ятнадцять.
- Алія, прокидайся, - потрусила за плече подруга.
Я знехотя розплющила повіки і поглянула на Анну.
- Ще трохи, я зовсім не маю сил, - простогнала я.
- Цікаво, хто ж тебе їх позбавив? – хитро прищурилася дівчина. – Я бачила тебе вчора з королем.
- Це не те, про що ти подумала.
- Ну звісно…
- Анно, припини, - обурилася на подругу. – У мене нічого не було з королем, на мене напали в коридорі і я ледве втекла.
- Хто? Як? Коли? – посипалися на мене питання.
- Не знаю, я їх не роздивилася, але дуже злякалася.
Договорити ми не встигли бо до нас прийшов розпорядник і повідомив про сніданок, на який потрібно спуститися. Коли підходили до дверей обідньої зали, там було гамірно, а от коли ввійшли розмови миттю стихли, дівчата пильно дивилися на мене, навіть не приховуючи ворожість і заздрість. Ну звісно спочатку два танці з королем, а потім ще прогулянка коридорами, у його камзолі, тут можна не одну легенду вигадати. Уявляю, що конкурентки вже могли собі нафантазувати, тепер потрібно гострити кігтики і зубки аби відбиватися від їх нападок, а те що вони будуть навіть не виключала. Першими звісно почали самопроголошені лідерки Хейзел і Еліза.
- Алія, нічого не хочеш нам розповісти? – пролунало зухвало.
- Та ні, - прожувавши млинець, відповіла.
- Як минула твоя ніч, сподіваюся нічого у тебе не болить, а то виглядаєш втомленою? – поцікавилася Еліза.
- Прекрасно себе почуваю, дякую за турботу, - посміхнулася я.
- Дивно, - протягнула Хейзел, обмінявшись поглядом з Елізою. - Бо деякі з нас бачили, як ти поверталася до кімнат значно пізніше дозволеного у супроводі короля.
- Мабуть, у вас проблеми зі сном, якщо ви так уважно стежите за мною вночі,- спокійно відповіла я, відпиваючи чаю. І додала: Король не любить хворобливих.
Еліза пирхнула, а Хейзел почервоніла від люті.
- Не прикидайся. Ти ж не думаєш, що ми повіримо в твої казочки?
Я повільно поклала виделку на тарілку. Нападки лише почалися, а я вже втомилася від них, боюсь уявити, що буде далі.
- А я й не прошу вас вірити. Моє життя не частина вашого ранкового обговорення та пліток.
- О, як різко, - хижо усміхнулася Хейзел. - Вчора ще тиха дівчинка, а сьогодні вже королівська фаворитка? Хоча чекай, яка там офіційна фаворитка, ти не можеш нею стати, бо ти дівка без титулу і дворянства. Твій максимум – постільна грілка чи іграшка на пару ночей.
Я аж захлинулася від обурення, та як вона сміє мене так ображати. В обідній залі також запанувала мертва тиша, ніхто не міг навіть повірити, що образи можуть зайти аж так далеко.
- Обережніше зі словами, - втрутилася Анна. - Ви переходите межу.
- Ми? - Еліза нахилилася вперед. - Ми просто хвилюємося. Хтось один порушує правила відбору, а постраждають усі.
- Якщо вас так хвилюють правила, - сказала я, підводячи погляд, - почніть із себе, бо правила забороняють наклеп та необґрунтовані образи.
- Ти нас звинувачуєш? - голос Хейзел став холодним.
- Я констатую факт, - відповіла. - Ви нічого не знаєте, але поводитеся так, ніби маєте право судити.
Еліза різко відсунула тарілку.
- Не зазнавайся. Тут були й красивіші, і розумніші за тебе. І всі вони поїхали додому.
- Можливо, - кивнула я. - Але я все ще тут.
- Ненадовго, - отрута з Елізи так і лилася. Хейзел також була солідарна з подругою.
Продовжити розмову ми не змогли, бо до залу увійшов розпорядник і оголосив правила наступного конкурсу. Як я і підозрювала – це був саме магічне змагання, а точніше на самовираження за допомогою магії. Необхідно було розповісти про свій дар використовуючи лише свою магію витикаючи так звані магічні квіти і демонструючи різні фокуси. Для мене це було трохи складнувато, бо я володіла усіма напрямками Природної магії, а для простолюдинки така розріш була недоступна, необхідно було проаналізувати, який напрям варто всім продемострувати, щоб він не викликав підозр і міг бути ще раз використаний в майбутньому.
