Спочатку:
На сторінку книги
Алія (Аліна)
Сутичка із дівчатами трохи зіпсувала мені настрій і порушила внутрішню рівновагу, але потрібно було брати себе в руки і вигадувати щось на конкурс і навчитися робити ті кляті квітки. Проаналізувавши велику кількість сторінок підручників все ж знайшла віддалену інструкцію як їх створювати, але тут мене чекав неприємний сюрприз: виявляється, що у носія Іскри магія світиться сріблястим кольором і ніяк це приховати неможливо. Якщо я створю квітку, то всі дізнаються, і тоді мені буде зовсім погано. Проскочила думка, що можливо варто покинути відбір, доки не стало зовсім пізно, але я відкинула її, бо по-перше, мені нікуди іти, а по-друге мені на п’яти наступає шаман, і щойно покину палац, то опинюся в його руках і на жертовному камені.
Продовжила читати далі і знайшла якесь закляття, яке може замаскувати, буквально на якусь мить, колір світіння, але забирає величезну кількість енергії і якщо останньої не вистачає, то починає черпати життєві сили. Звучить досить страшно, але я не мала вибору. Закляття я практикувати не стала, спробую відразу на виступі, сподіваюся, що воно спрацює, а от робити квітки навчитися потрібно. Як і було написано в книзі, я заглянула всередину себе, сформувала уявний згусток і трансформувала його в квітку, потім наче вийняла її з середини і прямо перед очима вона з’явилася, мерехтячи сріблястим кольором.
Раптом стукнули двері і почулися чиїйсь кроки. Я злякано схопилася на ноги і кинулася в коридор, але там нікого уже не було. Прокляття, от чому я не зачинила двері? Що тепер робити? Хто бачив мене і мою силу? Заламуючи руки від безсилля, я впала на ліжко і розплакалася. Як я втомилася від такого життя, так хотілося назад на землю, подалі від магії, шаманів, аристократів і короля. Туди, де мене вважали нормальною людиною, а не якоюсь особливою і підходящою для всіляких ритуалів з жертвоприношення. Що тепер робити, я не знала, лише вирішила діяти відповідно до обставин, які складуться. А ще сподівалася, що той хто мене побачив, не помітив моєї квітки, а якщо і помітив, то не стане мене шантажувати.
Наступні кілька днів, я ходила як на голках і боялася будь-яких розмов, але нічого дивного не відбувалося, у в’язницю ніхто мене не саджав. Дівчата також майже не нападали, бо були зайняті підготовкою до конкурсу. Я ж визначилася, яку спрямованість магії покажу. Обрала, так би мовити, універсальну і звичайну для мага Природи – вирощування рослин. Цю здібність можна було використати як в цілях самооборони, так і для краси. Про інші свої таланти, які давала мені ця магія вирішила нікому не розповідати і по можливості не показувати на практиці.
Анна про щось постійно захоплено мені розповідала, демонструвала, як добре у неї виходить робити вихор із повітря, я усміхалася їй у відповідь, говорила, що вона молодець, а сама вся тремтіла з середини через конкурс і того хто побачив мене тоді в кімнаті. А раптом це була Анна? Придивилася до дівчини уважніше, наче нічого дивного в її поведінці не помітила. Та і якби це була вона, то для чого їй тоді тікати чи приховувати від мене, ми ж подруги.
