Спочатку:
На сторінку книги
Коли я повернулася у приміщення, де відбувався відбір, усі вже зібралися і чекали, коли з’явиться розпорядник із списком претенденток, які пройшли у перший етап. Навколо було гамірно, дівчата ділилися своїми емоціями, а я знову стояла осторонь і спостерігала за всіма зі спокійним виглядом. Раптом наче відчула на собі чийсь погляд, обережно роззирнулася, але ніхто на мене не зважав. Обережно підняла голову і глянула на балкон. Там стояв дуже вродливий чоловік, високий, темноволосий і пильно дивився на мене. На мить я завмерла і ми обмінялися поглядами, чоловік першим його розірвав і зник у тіні ніші. А я так і стояла, доки не з’явився розпорядник і не почав оголошувати результати.
Перші 20 дівчат були аристократками, а інші 20 вже більш низького соціального прошарку. Я також змогла пройти перший етап і тепер з радістю йшла заселятися у свою кімнату, а ще помітила, що претенденток було обрано не 30, як спочатку говорили, а 40, а це означало, що завтра відсіється цілих 10 учасниць і я не хотіла б опинитися у їх числі.
Кімнату, яку мені виділили, була дуже затишною у пастельних відтінках, розрахована на три дівчини. Стіни були розписані акуратними візерунками, дерев’яні ліжка прикрашені лише різьбленим орнаментом, а великі аркові вікна виходили на сад. Я зайняла ліжко біля вікна і стала чекати на сусідок. Вони не змісили себе довго чекати і вже через пару хвилин ввійшли у супроводі слуг, які несли великі чемодани. Дівчата були дуже вродливі – одна світловолоса, з великими блакитними очима, наче лялька Барбі, а інша навпаки смугла із темним, майже чорним волоссям і карими очима.
- Я Ельвіна, - представилася блондинка. – Мій батько чиновник.
- Я Саліна з родини купців, - представилася темноволоса. – А ти?
- Я Алія, сирота з народження, - відповіла я. – Приємно познайомитися.
- І нам.
Дівчата почали розбирати свої речі і весело перемовлятися, на мене уваги більше не звертали. А я, скориставшись можливістю, вислизнула з кімнати і вирішила пошукати бібліотеку. Необхідно було підтягнути свої знання з різних дисциплін, щоб точно не осоромитися на інших етапах відбору.
Знайти бібліотеку, як виявилося було не легко, але з допомогою слуги все таки реально.
Королівська бібліотека з першого погляду вразила мене своєю простотою і величчю. Стеля здіймалась високо, гублячись десь у півмороку. Дерев’яні полиці заставлені різноманітними книгами сягали високо, а дістатися до них можна було спіральними сходами. Між рядами постелені м’які килими, в центрі приміщення зручні крісла та столики. Я повільно йшла між рядами і розглядала надписи на корінцях книг. Деякі були знайомі - підручники з основ магії, трактати про флору Равалору, легенди про Великих Духів і таке інше. Раптом мій погляд прикувала одна із книг «Хроніки Забутих Родоводів». Я обережно її взяла і розгорнула. Через декілька десятків сторінок очі вихопили ім’я: «Ді’Валер». Це ж моє справжнє родове ім’я. Я завмерла і почала читати. «Алія Ді’Валер, остання носійка Іскри Природи, зникла під час перевороту. Всі вважають її мертвою, але тіло так і не було знайдено, тому є ймовірність, що вона жива і якщо це так, то саме вона вилікує магію після знищення всієї родини герцога Ді’Валер».
Моє серце калатало, як шалене. Це ж про мене… Сторінка раптово змінилася - написи потьмяніли, з’явився новий рядок, якого до того не було: «Іскра повернулася. Готуйся, обрана. Ворог вже відчув». Я здригнулася і захлопнула книгу, але пальці все ще тремтіли. Це не проста книга, а артефакт, який пише історію у реальному часі. Швидко заховала книгу за іншими книгами і рушила на вихід, але не встигла зробити більше десяти кроків як зіштовхнулася із чоловіком.
