Спочатку:
На сторінку книги
– Ну що ти робиш же! Припини же! Ми цілий рік збирали же! Дурень же!
Маленька піксі у невагомій зеленій сукенці, махаючи крилами, нарізала кола навкруг Лероя, що методично збирав пилок з вулика у дереві. Лаючи його на всі корки і час від часу посипаючи тим самим пилком, приправленим різноманітними чарами. Проте алхіміку було попри мешти – вирушаючи сюди, він, звісно ж, наклав на себе комплекс захисних заклять.
Піксі живуть у Сутінковому Лісі, вхід до якого знаходиться на території Королівства Фейрі. Зазвичай сюди так просто не потрапити – небажаний гість ризикує потрапити під дію чарів, що туманять розум, і ніколи вже не вийти з лісу, або просто й невигадливо отримати стрілу в м’яке місце.
Проте Лероя пропустили. Він добре знав короля фейрі, і свого часу зробив йому послугу – приготував ліки від закріпу. Тобто, старе добре проносне, яке він міг вже заврити мало не з заплющеними очима.
Король пам’ятав добро, а ще – волів не згадувати про таку ганьбу. Тож Лерой безперешкодно дістався сповненої чарів та містичних істот місцини.
Саме тут у своїх деревних вуликах піксі збирають свій чарівний пилок, який допомагає їм виводити потомство, а ще – використовується у їхній особливій магії.
Порція пилку, приправленого особливим заговором, може лікувати, знімати втому або давати ще якісь позитивні ефекти, а іноді – й проклинати. Саме це зараз намагалася зробити з Лероєм мініатюрна захисниця вулика. Решта – повтікали, не в силах щось зробити великій і злій людині.
– Ну ідіот же! Залиш же! Трохи же! Останнє забираєш же!
Алхіміку було чхати. Пилок був важливим складником майбутнього еліксиру, тож його варто було зібрати з запасом.
– А ну відчепись, дрібнота! Бо на досліди підеш.
Піксі злякано відлетіла – та за кілька секунд повернулась.
– Ах, так же?! Ну то я зараз же почну співати же!
І, кружляючи над самим вухом чужинця, дійсно почала співати. Щось незрозуміле, своєю мовою, але головне – абсолютно немузичним голосом. Відчуття були, як від скреготу алмазного різака по склу, помноженого разів так у двадцять.
– Негайно припини, – скривився Лерой. – Ти знущаєшся над моїм тонким слухом, а це неприпустимо! Припини, сказав, бо вгрію! – на його долоні розквітла конструкція бойового плетіння.
Яким би звихнутим він не був, та кривдити невинних було не в його принципах. Але зараз він був як ніколи близький до того, щоб відступити від своїх переконань.
Піксі, тріпочучи крильцями, зависла навпроти його обличчя. Вигляд у неї був суворий та рішучий.
– Забирайся же!
Лерой замислено поглянув на мішечки з вже зібраним пилком.
– А, дідько з тобою. Мені й цього вистачить.
