Спочатку:
На сторінку книги
– Стережись! Він знову заходить!
Літаюча рептилія, плануючи на крилах, що відблискували бронзою у сонячному світлі, пронеслась над ними, видихнувши струмінь вогню. Пахнуло жаром.
Лерой лежав на землі, обличчям донизу. Осатаніло відпльовувався – бо йому до рота набилась земля уперемішку з травою, і згадував усіх відомих йому богів, демонів та всі вивчені за життя матюки, у тому числі з мови тролів. Як північних, так і південних.
Встати він не міг – бо зверхуна ньому лежав Натан, що, падаючи, заплутався у власних шнурках.
Неуки! Невміхи! Довбограї! Прокляття вічного глупства на їхні голови! Хоча… Цим вже, мабуть, не треба.
* * *
Ця подорож запам’яталась алхіміку надовго.
Ні, до кордону вони дістались спокійно. Навіть з комфортом – у складі торгового каравану. І навіть платити не довелось – Натан та його команда приєднались до охорони.
Начальник каравану, правда, попервах дивився на них з недовірою, та Лерой запевнив його, що це справжні професіонали. Просто маскуються.
Начальник повірив. А може, просто подивився на обличчя Лероя і вирішив з ним не сперечатися…
А от далі треба було йти пішки, стаючи на ніч табором. І от тут почалась веселуха.
То Сейра, намагаючись щось підстрелити на вечерю, влучить стрілою комусь під ноги. Добре, що не в ногу… Ну або дасть тятивою собі по руках, і потім доведеться зцілювати її рани.
То Натан під час ранкового тренування впустить один зі своїх мечів і мало не влучить ним Лерою у саме найцінніше… тобто в сумку з алхімічним знаряддям та еліксирами. А ви про що подумали?
То Елінда, ставлячи захисний периметр, десь помилиться в заклятті й накладе на всіх прокляття застуди. Недарма Лерой так не любив відьом, ох, недарма!
Кейн… Про цього краще взагалі зайвий раз не згадувати. І не підходити. І взагалі заперти його в кам’яний мішок, бажано назавжди.
Єдиний плюс – дорогою Лерой назбирав чимало рідкісних трав та інших рослин, для майбутніх дослідів. Інструменти для збору він, як справжній алхімік, звісно ж, узяв з собою.
Елінда з цікавістю спостерігала за його роботою, часом намагалась щось визнати – проте алхімік її ігнорував.
Та це ще були не справжні веселощі. Справжні почались, коли компанія “пригодників” дісталась гір.
Кейн разів п’ять мало не зірвався у прірву. Щоразу в останню мить його рятував хтось із друзів – мабуть, через те, що падіння здорованя викликало б землетрус і лавину.
Сейру якось мало не здуло вітром. Її точно варто було б відгодувати – бодай в цілях безпеки.
Натан та Елінда якось більш-менш тримались. І це радувало – інакше Лерой точно б прийняв рішення повертатись. Ну, або відіслав би цих недоліків назад, а шлях продовжив би самотужки.
Та нема лиха без добра – зрештою, вони таки знайшли дракона. Точніше, дракон знайшов їх, коли вони зайшли на його територію.
Це був маленький бронзовий дракончик – вони великими просто не виростають. І при іншому розкладі це був би успіх – професійна команда авантюристів упоралась би з таким на раз-два.
Але ж то професійна.
Горе-найманці більше заважали одне одному, ніж щось робили. Яка-не-яка користь була лиш від Елінди – але її закляття майже не пробивали природний драконячий захист.
І стимулятор не допоміг. Якщо зробити дурня сильнішим та спритнішим, він від цьог дурнем бути не перестане. А еліксир розуму, на жаль, винайти так і не вдалось… Все ж таки алхімії не все підвладне. Хоча, скоріше – Лерой ще просто не знайшов потрібного рецепту.
* * *
– Повертається!
– Злізь з мене, бісів нездара! – Лерой відчайдушно борсався.
Кейн, скочивши на невеликий пагорбок, став у захисну стійку, виставивши щита назустріч рептилії, що наближалась.
– Ти не пройдеш! – пробасив він, демонстративно гупнувши булавою по щиту.
Шипи застрягли в дереві. Кейн смикнув раз, другий – зброя не піддавалась. Тоді він смикнув утретє, з усієї сили. Булава звільнилась, але одночасно горе-лицар втратив рівновагу й з гуркотом покотився додолу. Земля здригнулась.
Але й дракон, що був вже обрав в якості жертви найбільшого з ворогів, втратив ціль та видихнув полум’я просто у землю.
Опісля, відлетівши, безладно закружляв неподалік.
– Він не атакує! – здивувався Натан.
– Звісно, не атакує, бовдуре! – Лерой врешті спихнув з себе мечника та звівся на ноги. – Він не може вічно дихати полум’ям, йому треба відновити запас горючої суміші. Робіть вже щось, як не хочете стати шашликом!
– Усім приготуватись! – Натан, згадавши, що він взагалі-то командир, скочив на ноги. Знов мало не зашпортався у шнурках, проте встояв. – Сейро, готуй сітку. Кейн – діставай мотузки. Зараз ми його спеленаємо!
Дракончик, зібравшись врешті з силами, пішов на новий захід. Сейра поклала на тятиву заздалегідь приготовану спеціальну стрілу – на її кінці замість вістря була закріплена сітка з грузиками.
Та в останній момент кволі рученята підвели дівчину, стріла зірвалась, і сітка влучила… у Натана. Той, нецензурно лаючись, покотився по землі.
– О, всі рецепти світу, що за придурки! – ляснувши себе долонею по лобі, Лерой зірвав з пояса алхімічний метальник – пістоль, що стріляв ампулами з зіллям.
Дракон наближався, йдучи на зниження. Цього разу він вирішив бити напевно. Паща розкрилась, готуючись видихнути вогонь – і в цей момент Лерой вистрілив.
Він ніколи не був вправним стрільцем – майже весь його вільний час займала алхімія. Та з цієї відстані промахнутись вже було важко. Ампула з сонним еліксиром влучила рептилії просто у горлянку.
Зазвичай дракони стійкі до помутніння розуму і навіть найсильнішого снодійного. Але, мабуть, відминські закляття таки послабили природний опір тварюки – і еліксир подіяв. Дракона повело в бік, він врізався в землю й покотився нею, ламаючи крила.
– В’яжіть його! – крикнув Лерой, перезаряджаючи зброю – про всяк випадок. – Швидше, поки не очуняв, я не знаю, як довго діятиме еліксир! І пащу, пащу не забудьте зав’язати!
– Кейн, мотузки! – Натан нарешті виплутався з сітки і встав на ноги.
* * *
Вогнище, довкола якого розмістилась уся компанія, розмірено палахкотіло. Неподалік стояв криво зібраний намет (бо збирав його Кейн).
Надійно зв’язаний дракон лежав трохи далі.
– Майстре… – несміливо почав Натан.
– Якщо ти про оплату, – різко відповів Лерой, – то дзуськи вам. Всю роботу, по факту, зробив я, ви лише плутались під ногами.
– Не скажіть, – не погодився мечник. – Кейн, як мінімум, разок відволік тварюку на себе. А магія Елінди вимотала її, тому ваше зілля й подіяло.
– Еліксир! – визвірився алхімік. – Зілля варять усякі травники-недоучки, а в мене – еліксири. Щодо решти: відволікати не довелось би, якби ви з самого початку робили усе правильно. А жбурлятись магією я й сам вмію не гірше за вашу відьму. Тому, ще раз повторюю – дзуськи.
– А вам не здається, шановний майстре, що це трохи нечесно? – Натан звівся на ноги, злегка торкнувшись пальцями руків’я одного з клинків. – А ще – неввічливо!
– О! – Лерой і собі піднявся, поклавши руку на пістоль. – Давай, розкажи мені про ввічливість.
До бійки не дійшло – між ними встала Елінда.
– Спокійно, чоловіки, спокійно! – вкрадливим голосом промовила відьма. – Натане, сонечко, відійди, будь ласка, – вона обернулась до алхіміка, взявши руки в боки, пильно глянула йому в очі. – Майстре Лерой. Ми розуміємо, що припустились… деяких помилок. Та все ж ми старались робити все, що було в наших силах! А ще ми, звісно, допоможемо доправити вашу здобич до місця призначення – цілою та неушкодженою. До речі, – вона мило всміхнулась, – я неабияк вражена вашими знаннями та вміннями у царині алхімії. Ви ніколи не думали взяти учня… – зелені очі грайливо зблиснули, – або ученицю?
Лерой подивився на неї – і раптом спіймав себе на думці, що не така відьма вже й страшна, на відміну від своїх товаришів. Пасма чорного, мов крило ворона, волосся таємниче спадали на обличчя, зелені очі – сяяли глибоко й заклично, а усмішка – манила. Та й фігурка в неї, варто сказати, нічого так…
Лерой струснув головою, відганяючи марення. Цур, цур! Згинь, нечиста сило! У житті справжнього чоловіка може бути лиш одна любов, і це – алхімія!
– Учнів зараз не беру, роботи багато, – відповів він. – Гаразд… Я заплачу вам. Це всього лиш ниций метал, є речі набагато цінніші. Ви допоможете мені дотягти дракона додому – і простежите, щоб він не здох! Треба підлікувати йому крила, він потрібен мені абсолютно здоровим. Відьмо, це твоя задача!
– Зроблю все, що скажете, майстре! – проникливо мовила Елінда.
Лероя знов пройняло. Проте – ненадовго.
